Директор-друг. Закулісся, або Що не увійшло у текст про стрийського директора

Із 3-годинної розмови з директором школи зі Стрия Сергієм Запісовим чимало цікавого не увійшло до тексту “Директор-друг. Як Сергій Запісов пригощає учнів цукерками та не контролює колег”. Тому журналістка “Нової української школи” вирішила зібрати уривки розмов, щоб в історії про стрийську школу радості не було недомовок.

***

На стрийському вокзалі мене зустрічає Андрій. Він – завгосп 11-ї школи. Сергій попросив його зустріти мене, аби я не заплуталась, добираючись до навчального закладу. Чоловік каже, що школа – його хобі.

“Хоча, знаєте, я прийшов працювати сюди завгоспом, коли були канікули. Я тоді подумав: як тихо і затишно у школі. Здавалось, так буде завжди. Але потім стався вересень, – сміється Андрій. – Водночас, мені усе подобається, бо Сергій абсолютно не втручається в мою роботу. Кажу, що треба полагодити труби, значить так і робимо. Я знаю свою роботу і він мені довіряє”.

***

Заходжу в кабінет до Сергія, він обіймає мене і пропонує чай. Таке відчуття, ніби я прийшла поговорити з другом.

“Ви не хвилюйтесь, я вас сьогодні нагодую. Але їстимемо з однієї тарілки з учнями. Тобто те, що їдять вони”.

Згодом, після розмови, пані Леся ставить на стіл борщ, картоплю, відбивну і чай з булочкою з повидлом. У шкільні роки я ніколи не їла у їдальні, але ця їжа була такою, ніби приготувала мама: теплою та смачною.

***

“90% свого час я проводжу у школі”, – каже Сергій.

“А як реагує ваша сім’я?”

“Вони звикли. Моя дружина, до речі, працює на базі школи, але не в штаті. Це – моя принципова позиція. Вона – у дошкільній підготовці “Малючок”.

“А канікули для чого використовуєте?”

“Канікулярний час я виділяю для того, аби поділитись досвідом зі своїми колегами з різних областей. Ми влаштовуємо міні-едкемпи, я їжджу на тренінги та розповідаю, як влаштувати школу з власною бухгалтерією. Тільки цього разу я хочу виділити 1 день, аби поїхати до мами. Давно у неї не був”, – зізнається Сергій.

***

“Між іншим, я називаю навчальний рік “навчальним сезоном”. Знаєте, як в телешоу?”, – сміється директор.

***

Сергій проводить мені екскурсію школою. На підлозі лежить хлопчик, інший стоїть над ним. Обоє сміються.

“Ей, Андрійку, я сподіваюсь, ти із власної волі впав?”, – запитує директор.

“Так, Сергію Анатолійовичу, я вже встаю”, – відповідає хлопчик.

До кожної дитину, яку ми зустрічаємо, Сергій звертається по імені.

***

В одному з класів учень піднімає руку і запитує Сергія про телескоп, який директор обіцяв учням.

“Все добре, діти, я про нього пам’ятаю і нині намагаюсь знайти найбільш вигідну та якісну пропозицію для нас усіх”.

Коли виходимо, Сергій коментує:

“Важливо з дітьми говорити нарівні і пояснювати ситуацію, як є. Я відкритий до цього і вони не бояться задавати мені такі запитання”.

***

“Мені не треба диплом, коли приходять молоді спеціалісти. Варто посидіти 5 хвилин на уроці. Зразу видно, чи є в людині вчитель”.

***

“З дітьми треба бути чесними. Вони відразу відчувають неприязнь вчителя до дітей, якщо така є. А найгостріше це відчувають діти з особливими освітніми потребами. Вони висловлюють свою любов інакше і одразу зчитують її в інших. Вони підходитимуть, будуть тебе обіймати, щось запитуватимуть. Ти сама все побачиш”.

***

“Я підпрацьовую ведучим на святах, – каже Сергій. – Якось мій знайомий бізнесмен попросив провести його День народження. Потім він мене запитував про ціну, я не взяв з нього грошей, але попросив про допомогу для школи. Коли була нагода, він допоміг дітям. Так, буває, я шукаю інвесторів. Активним треба бути всюди”.

Сергій Запісов

***

“Ви зайдіть на мій YouTube-канал. Там є запис, де я співаю пісню для випускників “Школа-ляля”. Ніхто не очікував, що я заспіваю такий приспів у стилі рок. У наc є спільна з учителем музики шкільна творча лабораторія “АнСер” – типу Андрій, Сергій. Там є якісна апаратура, тому наші діти виходять на сцену, повністю оснащені”.

***

“А уявляєте, як класно їхати на роботу на скутері взимку? Поки всі стоять на автівках у заторах або часом не можуть виїхати, то я маневрую поміж ними і усіх об’їжджаю”.

***

У кабінеті директора лежать великі стоси паперу.

“Я нічого не викидаю. Усе непотрібне здаю на макулатуру і трохи грошей з цього приношу до школи. Та і кабінет я сам собі підмітаю, бо ніде не написано, де чия робота. Вся людська робота є твоя. Де вказано, що я не мушу підмітати свій кабінет? Де написано, що це мусить робити шкільна прибиральниця?”

***

“Колись я напишу книжку про людські стосунки. Уявіть, скільки людей пройшло через кабінет директора? Чого тут тільки не було: і пари мирились, які не могли поділити дитину, і родичі”.

***

“Ми називаємо себе школою радості. Ви, мабуть, це відчули”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Матеріали за темою

Обговорення