Erasmus+: як студенти та викладачі педвишів навчались за кордоном

Erasmus+ – це програма обмінів студентів, викладачів, науковців країн Європейського Союзу, Ісландії, Ліхтенштейну, Македонії, Норвегії та Туреччини і ще 150 країн-партнерів, зокрема й України.

За цією програмою можна навчатися, проходити стажування чи викладати в іншій країні-учасниці. Терміни навчання і стажування – від 3 місяців до 1 року. Програма діятиме до 2020 року. Проект реалізується ЄС в Україні.

Зокрема, у Програмі беруть участь 17 педагогічних університетів України. Завдяки Erasmus+, що відбувається за підтримки ЄС в Україні, комусь з них вдалось організувати власні курси, комусь – дізнатись про те, як функціонують бібліотеки за кордоном, а комусь – вивчити польську мову з нуля.

Журналістка “Нової української школи” поговорила зі студентами та викладачами педагогічних університетів. Публікуємо першу історію про проректорку з наукової роботи Криворізького державного педагогічного університету.

Про центр, де студенти та викладачі можуть залишати дітей

Віті Гаманюк – 53. Вона – проректорка з наукової роботи, доктор наук та професорка кафедри німецької мови Криворізького державного педагогічного університету. Пані Віта брала участь у Erasmus+ за напрямом КА1 – індивідуальна навчальна мобільність.

Минулоріч жінка їздила до університету Гранади, що в Іспанії. Проект стосувався тих, хто займається науковою роботою, міжнародною співпрацею та функціонуванням бібліотек. Тепер навчальний заклад співпрацює з університетом Гранади, постійно обмінюючись досвідом. Крім цього, викладачі університету неодноразово їздили до вишу Пардубіце у Чехії.

“Коли ти навчаєшся за кордоном, то можеш подивитись на Україну збоку, а потім – змінювати щось на місці. Ми маємо виховати покоління молодих вчителів, які легко адаптовуватимуться до змін. Цьому якраз сприяє Erasmus+. Як мінімум, можна помітити, що у європейських країнах люди більш динамічні у цьому сенсі”, – ділиться пані Віта.

Нині університет підписав ще одну угоду на 3 роки із Західноєвропейським університетом у Болгарії в межах Erasmus+. Тепер у Програмі можуть брати участь і студенти, які навчаються викладати в школах та дитячих садочках. Умови такі: 5 осіб з нашого університету їдуть туди на цілий семестр. Також – 3 викладачі викладатимуть там протягом тижня щороку.

Проректорка каже, що за кордоном варто звертати увагу на те, що в нас тільки починає розвиватися. До прикладу, розповідає про дитячий центр у Криворізькому університеті, де викладачі та студенти, у яких є маленькі діти, мають можливість залишати дітей. Там з малечею займаються інші студенти, яким потрібна практика, а також – співробітники.

“Себто студент йде слухати лекцію, викладач – читати, і вони не бояться залишати свою дитину. Для нас це новий досвід. А от в університеті Гранади це – постійна практика. Там є фокус на тому, щоб людина віддавалась роботі або навчанню, не відволікаючись”, – розповідає пані Віта.

Фото надано Вітою Гаманюк

Також виш працює з переселенцями. Пані Віта пояснює, що університет повинен орієнтуватися на такі соціальні проекти. Зокрема, через те, що має спеціальність “соціальна робота”. Так студенти можуть одразу відпрацювати навички на практиці. Це теж, мовляв, одна із засад європейського навчання.

Про навантаження, зміни та бібліотеки

За словами пані Віти, є ще кілька висновків, які криворізькі викладачі зробили після постійних обмінів із країнами Європи. До прикладу, у західних університетах викладачі мають меншу кількість аудиторних годин. Втім, це компенсується значним науковим доробком: монографіями, статтями та участю в конференціях.

До того ж, викладачі там намагаються не відступати від того, що пропонує підручник. Натомість, проректорка каже, що український викладач зазвичай знаходить новий матеріал – і зразу намагається принести його на пару.

Фото надано Вітою Гаманюк

Пані Віта розповідає і про бібліотеки. Каже, це незмінна складова освітніх закладів. Втім, українські бібліотеки відрізняються від закордонних. Проректорка мала нагоду працювати в бібліотеці Інституту Ґете в Мюнхені.

За словами пані Віти, успішність бібліотеки полягає в тому, щоб мати підписку та надавати доступ до наукових баз, яких немає у відкритому доступі. До прикладу, в Інституті Мюнхена в бібліотеці є доступ до закритих ресурсів. На місці можна роздрукувати матеріали, бо з дому до системи зайти не можна.

“Українські студенти не завжди розуміють, що витягти матеріал із мережі – ще не означає зробити щось самостійно. Тому часто використовують ресурс бездумно. Але так стається, бо в нас немає іншої культури. Натомість, бібліотека має акумулювати можливості доступу до різних електронних ресурсів: баз, журналів, монографій”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Фото: автор – IgorVetushko, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення