“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

У Броварській загальноосвітній школі №3 – 744 дитини. 25 з них – це діти з особливими освітніми потребами. А ще тут асистентами вчителів працюють тато і п’ять мам дітей з ООП. Батьки отримали відповідну освіту заради своїх та інших дітей, яким можуть допомогти. Можуть, бо знають як.

Директорка школи Лілія Гладишевська просить, щоб її у тексті було найменше. Мовляв, школу, зокрема інклюзію, творять відважні та відповідальні батьки і команда супроводу: асистенти вчителів, учитель лікувальної фізкультури, дефектолог, практичний психолог. А директорка тільки задає напрям і дає поштовх.

Журналістка “Нової української школи” поговорила з директоркою та батьками, які працюють у школі, про те, як усе починалось, що таке відкритий клас та чому важливо, щоб інклюзію підтримувало місто.

ШКОЛА – ЦЕ СЛУЖІННЯ

Пані Лілія має 30 років педагогічного стажу. І після двох років роботи в сімейному бізнесі жінка врешті повернулась до школи – за конкурсом стала директоркою.

“У житті треба робити те, що ти можеш робити найкраще. Школа – це моє служіння”, – каже Лілія Аскольдівна.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Директорка школи Лілія Гладишевська

Ми йдемо з нею коридором. Через одного діти підбігають і обіймають директорку. Натомість, вона вітається та називає дівчат красунями, а хлопців жевжиками. Директорка пояснює, що успіх діалогу з дітьми полягає в дитячих реакціях дорослих людей: усвідомлення того, що всі ми – діти. Мовляв, якщо людина це розуміє, то може говорити з дітьми однією мовою.

“Діти завжди віддячують за дорослу щирість. Коли дитина на візку дарує тобі сніжинку, яку сама вирізала, – це безцінно. Або коли я, заклопотана, забігаю до класу на кілька секунд, де навчається дівчинка із синдромом Дауна, і бачу, як вона разом з іншими дітками лежить на килимку і усміхається, – це щастя. Заради таких митей педагоги живуть та вчителюють”, – говорить директорка.

Вона наголошує, що у школі не граються в інклюзію, а прагнуть впровадити систему, яка справді діятиме. Відтак, важливо, що школу підтримує місцева влада. Наприклад, Управління освіти і науки Броварів постійно влаштовує тренінги для педагогів, які працюють в інклюзивній освіті.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Директорка наголошує, що у школі не граються в інклюзію, а прагнуть впровадити систему, яка справді діятиме

Крім того, батьки-асистенти, які мають дітей з ООП, ініціювали будівництво відкритого класу, де можна проводити уроки під відкритим небом – діти зможуть дихати свіжим повітрям та дивитись фільми. До прикладу, тут можна буде показувати фільми про дітей з ООП, які часто у школі дивляться батьки, вчителі та діти. Наприклад, “Та, яка створила диво”, “Темпл Грандін”, “Зірочки на землі”, “Диво”, “Перед класом”.

Ідею підтримали на платформі GoFoundEd. Після цього голосувала громада міста, де ініціатива перемогла. На її реалізацію виділили кошти із громадскього бюджету. Навіть місцева будівельна фірма долучилась і безкоштовно виготовила проект відкритого класу. Нині відкритий клас будують.

Також школа співпрацює з батьками. Разом батьки, вчителі та діти прикрасили школу аплікаціями, з шин та коробок зробили пуфи для сидіння та оформили куточок “весела перерва”, де діти в будь-яку пору року можуть полежати на імітованій зеленій галявині та навіть побитись подушками. До того ж, у школі є піжамні перерви до Дня сну.

“Діти приносять із собою піжами і вдягають їх на великій перерві. Ви не можете собі навіть уявити, дехто їхав додому в піжамі. Навіть креативні педагоги долучились”, – пригадує директорка.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Учень займається на балансирі

Також у школі роблять колективну арт-терапію. Тут діти малюють і, залежно від вибраних кольорів, психолог може визначити їхні страхи. Для цього до Броварів приїжджає художниця з Києва. А ще шкільний психолог періодично проводить заняття, де дітям зав’язують очі або затуляють вуха і пропонують виконувати буденні справи.

Такі спільні заходи, за словами директорки, об’єднують усіх. Тому тут жодного разу не виникало конфліктів щодо дітей з ООП.

УРОК ФІЗКУЛЬТУРИ: ЯК ОЛЯ ДОПОМАГАЄ АНДРІЄВІ

Директорка школи впевнена, що будь-яку хорошу ідею можна втратити. І щоб цього не сталось, вона призначила заступницею з навчально-виховної роботи Тетяну Семіжонову. Педагог займається організацією інклюзивного та індивідуального навчання.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Заступниця директорки з навчально-виховної роботи Тетяна Семіжонова

Заступниця показує мені фото зошита Андрійка, він – третьокласник, але старший від дітей на 4 роки. Відрізнити цей зошит від решти складно. Пані Тетяна наголошує, що це і є показник динаміки учня з ООП.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Приклад зошита учня з ОПП

Після цього директорка знайомить мене з мамою Андрія, Вікою Шевчук, яка працює тут асистенткою вчителя. Нині Андрій – на фізкультурі. Він трохи втомився, бо у спортзалі гамірно і минуло вже більш ніж півуроку.

Одразу помічаю дівчинку, яка допомагає Андрієві передати естафету, потім – тримає ноги, поки той качає прес, діти сміються. Мама хлопця каже, що однокласниця справді завоювала довіру сина. З іншими дітьми в Андрія такого контакту немає. Оля допомагає Андрієві на фізкультурі, музиці та інших предметах.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Оля допомагає Андрієві

“Перший час вона його розвертала, допомагала організуватись, коли він кудись відлітав. Такі діти, як Оля, – знахідка. Її ніхто не просив і не вчив йому допомагати і дружити. Він може відмовлятись робити щось зі мною, а з нею – ніколи”, – каже асистентка.

За словами пані Віки, спочатку всі діти старались спілкуватись з Андрієм, бо думали, що це буде легко і він швидко піде на контакт. Але так не сталось. Нині деякі діти здались, а Оля – ні.

“Його ніхто ніколи не ображає. Дітям просто важко, бо в Андрія погано розвинена мова. Але коли Оля розказує мені, що Андрій їй розповів, що в нього є собака, – це досягнення. Таких стосунків, як у Андрія склались у школі, ми б ніде не отримали”, – каже мама хлопця.

“ІНКЛЮЗІЯ ПОЧАЛАСЬ ТОДІ, КОЛИ В МЕНЕ НАРОДИЛАСЬ ДОНЬКА”

Вікторія Чернова, асистентка вчителя та мама 3-класниці Маші, каже, що інклюзія для неї почалась тоді, коли народилась донька. У Маші – аутизм. Вісім років тому Вікторія почала вивчати законодавство. Мета була така: дитина має отримала освіту.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Вікторія Чернова, асистентка вчителя та мама 3-класниці Маші

Коли сім’я Чернових переїхала із Запоріжжя до Броварів, Вікторія почала спілкуватись з батьками в таких самих ситуаціях. Разом вони створили громадську організацію і почали спілкуватись з місцевою владою. Тоді у Броварах не було жодного спеціального закладу: або дитина вчиться на індивідуальній формі, або їде до Києва в інтернат.

Коли Маші треба було йти до школи, у місті з’явився приватний навчально-реабілітаційний центр. Там дівчинка навчалась у 0 класі. Мама Маші хотіла, щоб донька пішла до школи якомога раніше. Мовляв, починати з 5-6 класу – важко.

“Моя дитина звикне до певних стандартів, а інші діти не знатимуть, як себе поводити. У старшому віці не можна очікувати від дітей, що вони одразу підуть назустріч. Вона прийшла до школи у 2 класі. А ми, батьки, поставили собі за ціль отримати освіту вчителя-дефектолога і допомагати школі, як можемо”, – розповідає Вікторія.

Нині Вікторія працює асистентом у класі своєї доньки та хлопчика Діми. Вони, каже, допомагають одне одному. Також Вікторія пояснює, що працювати у школі кільком батькам одразу – легше. Мовляв, зазвичай у дорослих людей складнощі з комунікацією – тут їх нема. Усі підтримують одне одного, а часом навіть заміняють, щоб дитина не була постійно з однією людиною.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Маша

“Статус мами-вчителя має право на існування, але я не скажу, що це правильно. Потрібні баланс і межа. Поки я бачу динаміку в дитини, значить по-іншому і не треба. Але я розумію, що з часом потрібно буде щось змінювати”,– зізнається Вікторія.

Також Вікторія говорить про стереотипи, що батьки дітей з типовим розвитком завжди важко сприймають дітей з ООП і їхніх батьків.

“Пам’ятаю, у школі було якесь свято і мами до мене підходили із запитанням, як їхні діти ставляться до моєї доньки, чи все добре. Ми набагато більше боялись реакції, ніж це потім відбувалось”.

РЕСУРСНА КІМНАТА: ЕЛАСТИЧНА ПАНЧОХА, БАЛАНСИР ТА СВІТЛО-МУЗИЧНА ПАНЕЛЬ

Ми йдемо до ресурсної кімнати до Маші, доньки Вікторії. Вчителька каже, що дівчинка розплакалась, тому її забрали туди. Разом з Машею тут і Діма, її однокласник. Максимум у ресурсній кімнаті можуть займатись троє дітей.

Діма, однокласник Маші

“Машуня, ти хочеш у панчоху?”,– запитує мама.

Вікторія допомагає Маші залізти в еластичну панчоху. Дівчинка одразу заспокоюється. Це – такий собі кокон для дітей з аутичним розладом, їм тут спокійно. Маша – у навушниках. Запитую Вікторію, що там.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Маша в еластичній панчосі

Виявляється, там – тиша. Це треба Маші, аби світ здавався трохи тихішим і було менше подразників, бо дівчина чутлива до гучних звуків. Поки вона повільно крокує в панчосі кімнатою, Діма вмикає світло-музичну панель, на якій видно кольорові ритми музики, що тихенько грає.

У першій половині дня в цій кімнаті займаються учні, яким потрібні індивідуальні заняття, а в другій – можуть прийти всі охочі. Також діти приходять сюди на великій перерві, коли у школі найбільш гамірно. Вікторія каже, усе, що є в цій кімнаті, корисно мати всім людям.

Дімі, наприклад, подобається гойдатись у гамаку. Є у ресурсній кімнаті і обтяжувач – ковдра з маленькими кульками всередині. Якщо дитина розхвилювалась, може закутатись в неї. Це допомагає відчути власне тіло. Вікторія надягає її на мене. Тілом бігають мурашки і складається відчуття, ніби я сховалась від усього світу.

У дітей з ООП, пояснює Вікторія, може бути гіпочутливість або гіперчутливість – і їх треба насичувати відчуттями. Це базові потреби. Також тут можна займатись на балансирі, який допомагає сконцентруватись.

Є і дошка за методикою Монтессорі – для розвитку логічного мислення, побутових навичок та моторики. Тут можна навчитись вмикати та вимикати світло, застібати замочок, попадати ключем у замок. Тим часом Діма демонструє вміння малювати на дошці, яка світиться. Діти можуть самі обирати режими, аби виникали різні кольори. Так вони вчаться концентруватись на конкретному відчутті.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Діма і Маша малюють на дошці

Діма і Маша добре комунікують між собою. Помічаю, що хлопчик називає її пестливо – Машунею.

“Маша, ти залишишся тут чи підеш зі мною в маленький кабінет?”, – запитує Вікторія.

Маша вдягає навушники і йде з нами.

КАБІНЕТ ВЧИТЕЛЯ-ДЕФЕКТОЛОГА: СПІНЕРИ, М’ЯЧИКИ, НАЛІПКИ

У кабінеті вчителя-дефектолога відбуваються індивідуальні корекційно-розвиткові заняття. Маша одразу сідає за комп’ютер – вона вміє швидко друкувати, і це її заспокоює. Дівчинка зачитує нам оповідання про весну із презентації. Там йдеться про місяці, дні, квіти, які квітнуть навесні, температуру і заняття дітей навесні. Такі твори допомагають запам’ятати інформацію про навколишній світ.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Маша за комп’ютером

Також тут є табличка, куди дитина може наліпити “свої відчуття”. Наприклад, “коли я втомилась, мені заважає шум, то мені допоможе тиша” (дитина обирає, що саме). Вікторія пояснює, що часом дітям важко сформулювати свою думку, коли вони у стресі, а тут є готові відповіді. Кожному підходить своє.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Наліпки з назвами відчуттів

Коли Вікторія працює з дитиною індивідуально, то спочатку вони складають розклад, який теж можна покроково клеїти, – це допомагає організуватись. Зауважую, що я теж щодня розписую завдання для себе.

“От бачите, діти з ООП – не інопланетяни. Такі вправи роблять усі, просто в таких дітей зазвичай це відбувається чіткіше”, – відповідає Вікторія.

У перший рік Маша збирала жетони за виконані завдання. Це поведінкові стратегії, коли дитині потрібно зрозуміти, що таке оцінка та мотивація. Дитина розуміє: якщо збере певну кількість жетонів, то отримає винагороду. Учень сам обирає, що хоче робити наприкінці. Вікторія розповідає, що у класі з цим допомагали інші діти.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Значки, які дають учням у винагороду за виконані завдання

“Часом могло бути таке, що вони нагадували, що я не дала Маші жетон, – і самі їй видавали. Дітям було цікаво, бо я розповідала, навіщо це”, – каже асистентка.

До того ж, Вікторія пояснює, що в дефектолога має бути структурований простір. Мовляв, треба чітко розуміти, з чим до кабінету приходить дитина, і швидко зорієнтуватись. Коли дитина приходить втомлена – Вікторія просто з нею грається.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

“Вікторія пояснює, що в дефектолога має бути структурований простір”.

Для цього тут є коробка з іграшками: ліпаками, м’ячиками та спінерами. Часом це треба наприкінці заняття. Вікторія зазначає, що діти з ООП ніколи не будуть робити якесь завдання тільки для того, щоб зробити вчителеві приємно, вони чітко розуміють власний ресурс.

В ІНКЛЮЗІЇ ПОТРІБНА ГНУЧКІСТЬ

Вікторія пояснює, що асистент вчителя – це людина, яка працює не тільки з дітьми з ООП. У класі є інші діти, яким також треба підтримка і допомога.

“Якщо я даю завдання дітям з ООП і бачу, що їм усе вдається, а в мене є три хвилини, то я допомагаю іншим дітям. Асистент вчителя – це не той, хто сидить позаду з дитиною і більше нічого не робить”, – говорить Вікторія.

Також асистентка каже, що треба розуміти, що темп, з яким рухається клас, і в якому навчається дитина з ООП, – це зовсім різні темпи.

“Від того, що дитина прийшла на інклюзію, вона не стала здоровою. У неї має бути можливість відпочити. Якщо навколо подразлива атмосфера, краще вийти з уроку і попрацювати в ресурсній кімнаті, дати можливість зібратись. В інклюзії потрібна гнучкість. І не дітей, а дорослих”.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Якось асистентка запрошувала охочих батьків і розповідала їм, як навчають дітей з ООП. Це треба, щоб процес розуміли не тільки вчителі

Часто школярі самі запитують про бар’єри дітей з ООП. Вікторія каже, що головне – їм пояснити: “Ти так сприймаєш світ, а вона трохи інакше”. Так, на День поширення інформації про аутизм Вікторія принесла до школи все, що допомагає дитині з аутизмом заспокоїтись. Однокласники мали можливість спробувати, погратись, покрутити.

“А наступного дня на фізкультурі я спостерігала, як хлопчики зі скакалкою самі підійшли до Маші і почали гратись з нею. Або дівчата грали в баскетбол, а Маша довго спостерігала, їй треба було зрозуміти механізм. Тоді однокласниці дали їй м’яч і показали, як грати. Їм не страшно, бо я все показала”, – каже мама Маші.

Також Вікторія каже, що діти не розуміють, що Маша чогось не може, тому ставляться до неї як до звичайної і вимагають так само. За її словами, це допомагає дівчині. Мовляв, шкільне життя як таке сприяє адаптації. Часом, поки Вікторія думає, як може в тій чи іншій ситуації посприяти співпраці між дітьми, вони самі щось вигадують і роблять разом.

Асистентка також пригадує ситуацію, коли помітила, як діти пишаються Машею. Тоді дівчинка вивчила табличку множення.

“Важливо дітям нагадати, що вона не навчилась би, якби не бачила, як гарно вони відповідають на уроках, у неї б не було мотивації. Я навіть сама не очікувала”, – розповідає Вікторія.

Якось асистентка запрошувала охочих батьків і розповідала їм, як навчають дітей з ООП. Це треба, щоб процес розуміли не тільки вчителі. Такі практикуми проводять і для вчителів. Вікторія також записувала онлайн-курс “Участь батьків у організації інклюзивного навчання” для батьків дітей з ООП.

“Ми не граємось в інклюзію”. Як працює школа у Броварах

Вікторія Чернова каже, що шкільне життя як таке сприяє адаптації

“Не може бути так: “Я віддав до школи дитину, а ви її якось відремонтуйте”. Це спільна праця, де треба і вдома, і у школі дотримуватись певних правил, випрацювати лінію поведінки”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Усі фото: Дмитро Ларін

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Матеріали за темою

Обговорення

Розділ створено за підтримки Програмної ініціативи “Демократична практика” Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.