Школа без туалету: чому і досі

На сьогодні у кожній десятій школі України діти змушені ходити в туалет на вулицю. Переважно це навчальні заклади в селах та невеликих містах. Ще 30% вбиралень, що розташовані в приміщеннях шкіл, потребують термінового ремонту. Є випадки, коли ремонт відбувся, але не встановлені дверцята на кабінки або немає туалетів для потреб дітей з інвалідністю. Про це заявив заступник міністра регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України Лев Парцхаладзе.

Для вирішення проблеми МОН розпочало програму з облаштування туалетів усередині шкіл “Гідність дитини”. Кабмін виділив 267 мільйонів гривень. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман доручив Мінрегіону та місцевій владі до кінця цього року вирішити проблему в усіх школах. Журналістка “Нової української школи” дізнавалася, чи реально виконати доручення уряду на місцях і яким чином.

У групі Батьки SOS минулого місяця мама майбутнього першокласника написала розгніваний пост. Олена Саннікова з села Хацьки Черкаського району пішла подивитися, де навчатиметься її син, і побачила, що туалету для першачків в одному з корпусів школи немає. Їм треба ходити в туалет або на двір, або в інший корпус. Олена розповіла, що на її скарги директор лише розвів руками – мовляв, немає коштів.

На наш інформаційний запит у Степанківській сільській раді повідомили, що Хацьківська школа збудована ще 1958 року. Внутрішні туалети облаштовані в корпусах №1 та №3.

“Діти, які підуть у перший клас у 2019/2020 навчальному році і навчатимуться в корпусі №2, будуть користуватися внутрішнім туалетом корпусу №1, який розташований на відстані до 30 метрів.

Питання обладнання внутрішнього туалету в корпусі №2 Хацьківської ЗОШ неодноразово обговорювалось з адміністрацією закладу освіти, спеціалістом органу управління освітою, сільським головою, батьками, працівниками закладу освіти та його вирішення заплановано на наступний бюджетний рік.

Фінансування даних заходів з бюджету ОТГ на 2019 рік не передбачено, оскільки визначені інші пріоритети, зокрема і в освітній галузі (капітальний ремонт ДНЗ “Берізка”), але не виключено залучення позабюджетних коштів, зокрема спонсорських, участі в державних проектах, програмах тощо”, – такою була відповідь секретаря сільської ради І. М. Невгод.

Олена каже, що не знайшла підтримки серед односельчан, коли хотіла, щоб до села приїхали столичні журналісти і зняли сюжет про відсутність нормальних туалетів у школі. “Ніхто не хоче про це говорити. Люди або бояться, або вважають, що нічого страшного немає, якщо шестилітки ходитимуть до вбиральні на двір чи до сусіднього корпусу”.

Ще одна мама написала нам сама, прізвища просила не називати. Школа села Рихальське Емільчинського району Житомирської області значно новіша за Хацьківську – 1991 року. У школі на 128 учнів туалет, який майже не працює – немає води, оскільки забивається зливна система. За словами жінки, умивальники є в класах і біля їдальні. Туалет, що на дворі, – за 50 метрів від школи. Мама школярів Рихальської школи прислала фотографії туалетів – туди доводиться ходити і дітям, і вчителям.

У відповідь на наш інформаційний запит у відділі освіти, молоді, спорту та культури Ємільчинської районної державної адміністрації зазначили, що у школі є один внутрішній туалет для учнів початкової школи, зроблений за спонсорські кошти.

“Функціонує, у задовільному стані. Поточний ремонт робили влітку 2018 року. Туалетом, розташованим у дворі школи, користуються учні 5-11 класів і всі працівники школи. Місцева влада Рихальської сільської ради коштів для вирішення ситуації з туалетами, щоб вони відповідали сучасним нормам гігієни, не виділяла. Відділ освіти, молоді, спорту та культури Ємільчинської районної державної адміністрації планує зробити внутрішній туалет у школі влітку 2019 року”, – звітує начальник відділу А. В. Марчук.

ЧОМУ З’ЯВИЛАСЯ ПРОБЛЕМА ІЗ ВБИРАЛЬНЯМИ І ЯК ЇЇ ВИРІШИТИ

Радниця міністерки освіти і науки Іванна Коберник визнає: тема туалетів і досі залишається табуйованою як у суспільстві, так і серед чиновників.

За словами Іванни Коберник, проблема зі шкільними туалетами тривимірна. По-перше, точної кількості шкіл без вбиралень в Україні ніхто назвати не може. “Точної статистики немає, бо в деяких школах внутрішній туалет є, але він не використовується. З 16 тисяч шкіл немає внутрішнього туалету в понад тисячі навчальних закладів. А ще є таке поняття як зовнішній теплий туалет, інколи його включають в статистику як “внутрішній” і спроба аналізу перетворюється на мозковий армагедон”.

По-друге, внутрішні туалети в школах часто або без перегородок і дверей, або з перегородками, але без дверей, або без перегородок, без дверей і без зливу води, хоча для статистики це просто внутрішній туалет.

“Ба більше, завдяки децентралізації, на місцях побільшало коштів, школи ремонтують, туалети також – кладуть нову плитку, білять стелю, ставлять нові унітази чи, прости господи, чаші генуя – і залишають без перегородок. А інколи і без зливу води (знаю конкретну ситуацію школи в Полтаві  минулого року відремонтували 2 додаткових туалети, злив води в школі не з’явився)”.

По-третє, туалети є, але вчителі не випускають дітей туди на уроках.

За туалети, як і все матеріально-технічне забезпечення школи, відповідає місцева влада. Але держава може виділяти цільові субвенції – кошти на потреби, які вважає пріоритетними. Наприкінці кожного року (починаючи з 2015-го) Кабмін перерозподіляє залишки освітньої субвенції, які призначалися непідконтрольним районам Донецької та Луганської областей і залишилися невикористаними. Іванна Коберник пояснює: 267 млн грн з цих коштів було вирішено спрямувати у 2019 році на облаштування теплих туалетів в школах, де їх немає взагалі.

Школа без туалету. Чому і досі?

Фото: автор – koliber, Depositphotos

МОН надіслало запити в усі обласні департаменти освіти про те, скільки шкіл у них не мають теплих туалетів і в скількох школах області готові вже цього року їх спорудити з урахуванням перспективи школи. Вийшло, що цього року області готові встановити туалети в 680 школах. Три області (Вінницька, Запорізька, Херсонська) і Київ повідомили, що проблеми зі шкільними туалетами у них вирішені і грошей на внутрішні туалети їм не треба.

Найбільше попросили Закарпатська (112), Чернігівська (97), Житомирська (67), Івано-Франківська (62) та Волинська (43) області. Саме вони отримають найбільше коштів.

Проектний менеджер проекту “Новий Освітній Простір”, Алевтина Седоченко каже, що 10%, про які говорять в уряді, – дуже приблизна цифра. “Є чимало випадків, коли діти не п’ють і не їдять, щоб не ходити у шкільний туалет взагалі. Школи, де туалетів немає у приміщеннях – це одна історія. Школи, які відкрилися рік-два тому, а там немає унітазів, а просто діра і не завжди двері зачиняються, немає паперу, дзеркал, щоб привести себе до ладу, то це інша історія”.

Концепція проекту “Новий Освітній Простір” полягає в тому, щоб у школах та дитячих садках створювали яскравий сучасний і мотивувальний простір. За словами Алевтини Седоченко, школа має бути тим місцем для дітей, куди їм хочеться йти. Наприкінці березня на своїй сторінці у Facebook НОП має оприлюднити методичні рекомендації. Там, зокрема, буде розділ і про туалети – як має виглядати сучасний туалет, якої кольорової гами тощо. Поки, за словами експертки, найбільше успішних кейсів – у Дніпропетровській області.

Однак проблему окремо взятої школи, де вбиральня надворі, проект Новий Освітній Простір не вирішить. У Міністерстві регіонального розвитку є такий інструмент як Державний фонд регіонального розвитку. З нього фінансують комплексні проекти, які мають потенціал регіонального розвитку.

“Це не просто ремонт у школі чи заміна вікон. Це комплексний підхід до зміни простору. Є певні умови, вимоги і процедура проходження проектів, які подаються на конкурс до ДФРР. Ці проекти мають подавати органи місцевого самоврядування, вони проходять кілька етапів відбору на обласному рівні. Існують дуже жорсткий відбір і критерії, яким має відповідати проект. Це і школи, і дороги, і транспорт, і потреби громади. Ці проекти змінюють життя в громаді”, – каже Алевтина Седоченко.

ДФРР – не єдине джерело, яке фінансує проекти НОП. Мають бути додаткові джерела фінансування – кошти громади, спонсорів.

Є також інша опція для місцевих громад – мікрогранти. Час від часу донори – міжнародні організації, посольства – пропонують закладам освіти подавати заявки на отримання цільових коштів. Ось така можливість, наприклад, була на сайті німецького посольства.

Головне – говорити і не замовчувати цю проблему, переконані всі експерти. Писати пости у Facebook, регулярно ходити до дирекції шкіл і представників місцевої влади, залучати батьків до написання грантових проектів, демонструвати успішне залучення коштів завдяки спонсорам чи донорам.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – ChiccoDodiFC, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення