Соціальні історії. Що це і як вони можуть допомогти навчати дитину з особливими освітніми потребами

Діти з особливими освітніми потребами – категорія не визначена українським законодавством. У ньому немає чіткої класифікації. Проте особливі освітні потреби можуть мати різні (всі) діти в різний час навчання. Тобто під час визначення особливих освітніх потреб ми не відштовхуємось від наявності чи відсутності діагнозу в дитини.

Підтвердженням цього є те, що зараз Україна переходить на використання міжнародної класифікації функціонування – тобто дитину оцінюють (діагностують) не за її хворобами, а за її здатністю функціонувати. І це – непогана точка відліку для вчителів та асистентів вчителів, щоб почати “роботу” з дитиною з ООП, яка прийшла до класу. А саме – поставити запитання, чи може вона функціонувати в міні-соціумі, в який потрапила – тобто в класі – і допомогти їх навчитися певних навичок

На що ми будемо звертати увагу, щоб визначити, чиможе дитина з ООП функціонувати в міні-соціумі?

1. Поведінка. Чи є агресія до себе чи інших дітей, чи є елементарні навички навчальної поведінки, чи знає про правила безпечної поведінки.
2. Комунікація. Чи користується дитина вербальною мовою чи альтернативними системами комунікації для спілкування з іншими дітьми та дорослими (система PECS – обмін картками, мова жестів).
3. Навички самообслуговування (їдальня, туалет, переодягання).
4. Взаємодія з однолітками. Чи вміє дитина ділитись, просити соціально-прийнятним способом, спокійно переживати відмову, залучатись до колективних ігор.
5. Академічні навички.

Для навчання будь-якої навички з вище перерахованих можна використовувати метод Соціальних історій Керол Грей (Carol Grey).

Соціальні історії – це інструмент соціального навчання, який можуть використовувати як батьки, так і професіонали для навчання як дітей з ООП, так і дітей усього класу. Написання Соціальної історії починається зі збирання інформації, виявлення актуальної теми для навчання та розробки персоналізованого тексту та ілюстрації.

Найчастіше Соціальні історії – це прості короткі ілюстровані розповіді на задану тему. Соціальні історії розробляють індивідуально для кожної дитини й базують на тих сюжетах чи персонажах, які дитина любить або якими цікавиться. Наприклад, якщо дитині подобаються Смішарики, ви можете зробити їх персонажами історій про навчання в школі. Діти молодшого шкільного віку краще сприймають візуальну інформацію, тому історії мають включати малюнки, фотографії чи навіть реальні предмети.

Автором методики є американська вчителька Керол Грей (Carol Gray). Першочергово Грей працювала вчителькою з учнями аутистичного спектру, зараз вона працює консультантом з інклюзивної освіти. Метод соціальних історій Керол Грей розробила в 1991 році, зараз він використовується в усьому світі.

Директор Центру Грей з соціального навчання та розуміння в місті Зіланд (США). Джерело фото: YouTube

Як скласти соціальну історію?

Керол Грей рекомендує схему соціальних історій. Ця схема включає кілька описових, перспективних, директивних і стратегічних речень.

1. Описові речення – розповідають про те, що люди роблять у конкретних соціальних ситуаціях і визначають, де ці ситуації відбуваються, хто в них бере участь, що ці люди роблять і навіщо.

Наприклад: “Іноді в школі вмикається пожежна тривога. Це дуже гучний дзвоник, який вмикається, коли в школі справжня пожежа або коли всі тренуються виходити зі школи у випадку, якщо БУДЕ пожежа. Вчителі, прибиральники та директор допомагають нам усім пошикуватись і швидше вийти з будівлі. Пожежна тривога дуже голосна. Іноді я думаю, що вона занадто голосна”.

2. Перспективні речення – цей різновид речень описує реакції інших людей, щоб учень дізнався, як ситуацію бачать інші. Ці речення описують внутрішні стани людей, їхні думки, почуття та настрій.

Наприклад: “Сигнал пожежної тривоги не так сильно турбує інших людей, як мене. Вчителі та директор можуть не розуміти, чому я так повільно виходжу, почувши цей звук. Їхня робота в тому, щоб вивести мене якнайшвидше зі школи, щоб я був у безпеці”.

3. Директивні (наказові) речення описують бажані чи доречні дії в певних ситуаціях. Такі речення будуються у стверджувальній формі, пояснюючи в позитивних термінах, яка поведінка є бажаною. З цим різновидом речень потрібно бути дуже обережними, щоб не обмежувати можливості людини для прояву самостійних реакцій на соціальну ситуацію.

Директивні речення формулюються ТІЛЬКИ в позитивному ключі й ТІЛЬКИ від першої особи. Найчастіше їх ставлять за описовими реченнями.

Наприклад: “Я спробую залишатись спокійним, коли дзвенить пожежний дзвінок”.

4. Стратегічні речення визначають стратегії, які учень може використовувати, для подолання труднощів у різних ситуаціях. Зазвичай їх додають після написання всієї історії та, за можливості, прочитання її з учнем.

Наприклад: “Коли звучатиме пожежний дзвінок, я буду думати про динозаврів, як вони йдуть один за одним в ліс, щоб врятуватись від вогняних метеоритів”.

Потрібно слідкувати за тим, щоб директивних чи стратегічних речень не було занадто багато, тому що Соціальна історії перетвориться на “антисоціальні” – набір вимог та команд.

Ви можете доповнити історю картинками, які будуть значимі (важливі) для дитини й допоможуть запам’ятати її.

Співвідношення речень у соціальній історії: 1 директивне на 2-5 описових та перспективних. Залежно від дитини, можна повністю відмовитись від директивних та стратегічних речень.

Як виглядає соціальна історія

(гортайте сторінки стрілочками)

Ольга Семко, поведінковий аналітик, укладачка онлайн-курсу “Робота вчителя початкових класів з дітьми з особливими освітніми потребами”, асистент вчителя середньої загальноосвітньої школи №74 (Київ) спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: Pixabay