Як школа в Новоукраїнці вчиться дружити з батьками

Спартакіада, де взимку діти з батьками та вчителями катаються на санчатах; (не)конференція EdCamp для батьків, де ті можуть критикувати вчителів, а вчителі – батьків; та вибори батьківської ради школи – усе це про Новоукраїнську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №4.

Вже 38 років Людмила Червоненко працює у цій школі. Каже, пройшла всі сходинки до посади директорки – і майже 2 роки тут. На цій посаді жінка опинилася за результатами конкурсу, що оголосила міськрада. Це були перші вибори такого формату у Кіровоградській області. Кандидати захищали свою програму розвитку школи.

Журналістка “Нової української школи” поговорила з директоркою та батьками про їхній досвід взаємодії у школі та про те, як робити не треба.

Про виборчу програму директорки

Перше, що директорка пропонувала, – змінити імідж навчального закладу. Школа – на околиці міста. Після закриття цукрового заводу люди звідси повиїжджали. Освітній заклад розрахований на 768 учнів, натомість, там навчалися 268.

“Ми здобули імідж периферійної школи. А я хотіла, аби це був громадсько-активний заклад освіти. Для того, щоб зробити його таким, треба було залучати і вчителів, і дітей, і батьків”, – говорить Людмила

Нині у школі – 304 дитини. Наступний крок – покращення якості освіти. Людмила зізнається, що багато здібних дітей свого часу йшли до інших шкіл. Тому робота над мотивацією – частина кроку. Нині, каже, є деякі зміни: відмінні результати олімпіад.

Директорка з учнями

“А ще за 5 км від нашої школи є село Звірівка. Частина дітей до нас ходить звідти. Раніше там була своя школа, але її закрили. Певною мірою батьки цих дітей відчували обмеженість. Знаєте, село, сільські діти, часом їх ображали. Ми змінили такий підхід”.

Усім колективом 4-та школа їздить до Звірівки на день села, влаштовують концерти, співпрацюють та обмінюються подарунками.

Про співпрацю з батьками

Ми надаємо батькам та дітям освітні послуги, тому повинні дослухатись до них. А вони нам – кредит довіри. Усі їхні побажання виходять з того, якими були попередні проблеми”, – каже Людмила.

Співпрацю з батьками директорка почала з аналізу роботи. На спільні тренінги запрошували психолога і вчилися жити разом. Учні теж були там.

“Попередня директорка мала авторитарний стиль управління. У школі було багато формальностей: рада школи, парламент, вибори, батьківський комітет. Ми хотіли привести це все до життя та створити демократичну школу”, – розповідає Людмила.

Для відбору членів ради школи адміністрація розробила бюлетені, і батьки могли обрати. Директорка каже, для батьків це було шоком. А ще адміністрація школи звітує перед батьками та дітьми про те, що школа зробила і не зробила за рік.

Зрештою, Людмила з батьками почали вигадувати такі заходи, які зацікавили б усіх. Серед них – спартакіада.

Батькам не вистачає часу спілкуватись зі своїми дітьми. Тому спільні заходи – це можливість для всіх. Коли бабуся, мама та донька стоять на засніженій гірці і радіють, бо захопили уявну фортецю, – це неймовірне відчуття”, – розказує директорка.

Для діток молодшого віку взимку влаштовують забіги наввипередки на санчатах. Їх тягнуть або старшокласники, або батьки. Потім – така сама забава, але учителів тягнуть батьки. Також є сніжний насип у вигляді гори, де на вершині встромлений прапор України. Батьки мусять його захищати, а ті, хто знизу, закидати їх сніжками.

“Дитина з радістю йде до школи, бо знає: коли випадає достатньою снігу, то після уроків почнеться спартакіада, де можна буде пограти у сніжки. Нам, батькам, цікаво дивитись, що відбувається у школі. Ми ж самі обирали директорку”, – каже Сергій, тато 8-класника.

На літній спартакіаді учасники натягують канати, вчаться складати намети, запрошують майстрів спорту з греко-римської боротьби, тяжкоатлета, який вчить, як правильно піднімати важкі речі, аби не боліла спина, відбувається армреслінг для батьків, є баскетбольна батьківська команда, навчання йоги та гра в шахи. Усе – під музику. Наприкінці – вручення грамот та солодощів.

Тренер навчає дітей йозі

Жартівливі методи проведення часу допомагають батькам познайомитись ближче. Вони до цього тільки на лінійках і зустрічались. Тепер навряд чи думатимуть: віддали дитину до школи, от хай нею і займаються”, – говорить Лариса, мама 7-класниці.

Також доброю традицією стали доброчинні ярмарки. Туди батьки приносять випічку і торгують разом з дітьми. Потім батьки розподіляють ці гроші за потребами. Наприклад, на свято Миколая у школі або на облаштування скверу в Новоукраїнці.

“Якось дівчинці з нашого міста робили пересадку нирки, для цього треба були великі кошти. Батьки вирішили віддати їй частину грошей з ярмарку”, – пригадує директорка.

Людмила впевнена, що батьки – це активні учасники освітнього процесу. Втім, каже, за роки роботи часто бачила, коли батьків відкидали та не цікавились їхньою думкою. Нині їх навіть не треба просити про допомогу. Вони самі пропонують. Минулоріч, перед традиційною зимовою спартакіадою, зовсім не було снігу. За 3 дні до неї раптово випав сніг і вдарив сильний мороз. Людмила хвилювалась, аби діти не змерзли.

“От Сергій, наш випускник і батько 8-класника, зателефонував, як тільки побачив сніг. Він організував, аби надворі був чай. Працівники їдальні зробили його з трав. Ми винесли напій у великих каструлях на вогнику, напекли рогаликів, побігали, поспускались з гірки”, – каже директорка.

Цьогоріч під час завірюхи у місті порвало лінію електропередач. Відтак, зникло світло. Тоді голова ради школи одразу привіз генератор. Коли той не підійшов – привіз інший. Чоловік хвилювався, що дітям завтра до школи, і робив усе, щоб школа не охолола.

Батьки на одному зі шкільних заходів

Про розуміння вчителів

Існує кілька речей, які вчителі не можуть робити в жодному разі. Перше – не повинні ставитись до батьків з неповагою. Друге – не можна ставити себе вище від батьків. Діалог може відбуватись тільки на рівних. Третє – вчитель мусить вміти визнавати свої помилки і перед учнями, і перед батьками”, – запевняє директорка.

Людмила каже, що вчителі підтримують її у співпраці з батьками. Почалось з того, що вони разом проаналізували, що робили не так. Відтак, батьківські збори в усіх класах школа зробила в один день. Тепер батьки значно частіше туди приходять. Принцип ланцюжка: місто маленьке, а якщо хтось один йде на збори, – за ним тягнуться інші.

За словами директорки, офіційно рада школи може збиратись 4 рази на рік. Але часто в новоукраїнській школі виникають нагальні питання – і батьки приходять самі. Збираються не всі, але можуть ухвалювати рішення у телефонному режимі. Із останнього – батьки з учителями, директором та батьками змінили меню в їдальні.

“Ми побачили, що діти не хочуть їсти тієї їжі, яку готують у їдальні. Її просто викидали. Треба було терміново з’ясувати, чому так. Ми ж не хочемо переводити продукти і готувати для галочки”, – каже Людмила.

Тоді вчителі з батьками сформували анкети і роздали дітям. Таким чином, з’ясували, що ті люблять, співставляючи з тим, що можна. А також – опитали батьків про смаки дітей. Потім – змінили меню, аби діти не бігали до магазинів поблизу.

Також школа долучилась до програми “Healthy schools” – про здорове та щасливе школярство. Коли восени вродили яблука, місцеві сільськогосподарські підприємства, які назбирали достатню кількість для себе, запропонували людям назбирати фруктів і собі. От школа з батьками скооперувалась і поїхала збирати яблука. Опісля, на відкритті парку та невеличкого дитячого майданчика, розставили підноси з яблуками.

Діти розбирають яблука

Крім цього, за 20 метрів від школи є розвалений дитсадок, який розібрали місцеві злодюжки. Директорка каже, що було страшно, бо там є урвища. Тоді зібрались усі – і діти, і батьки, і вчителі – і зрівняли дорогу. Так з’явилось місце для альтанок, клумб та лавочок. Тепер уроки часом проводять там.

Минулого року в школі відбувався EdCamp. Там були не тільки вчителі, а й батьки.

“У школі є найголовніше – діалог, до якого запрошують самі вчителі. Ми – не тільки слухачі та глядачі, – а і співучасники. EdCamp – це новинка для нас. Ми були серед учительської когорти, але відчували себе радше нарівні,– говорить Лариса, мама 7-класниці. – Це той випадок, коли ти себе не відчуваєш просто мамою, яка дала життя, а ще й людиною, яка є активним співучасником подальшого життя дитини”.

Після цього директорка влаштувала загальношкільні збори у вигляді EdCamp. Учителі були об’єднані в сектори за тематикою. А кожен з батьків міг обрати свій і поставити запитання, яке його турбує. До прикладу, у секторах були теми: “НУШ. Нові підходи до навчання: реалії сьогодення”, “Інтернет і діти: за і проти”, “Протидія булінгу серед учнів”, “Теорія поколінь: як зробити дітей та батьків безконфліктними”.

“Лунала критика і в бік вчителів, і в бік батьків. Але я був здивований, що її адекватно сприймали. Бо привід пересваритись таки був. Тепер батьки частіше ходять на збори, бо стало цікаво. Хоча спочатку боялись таких нововведень. Усі звикли, що вчитель завжди має рацію, – каже Сергій, батько 8-класника.

Цьогоріч у школі знову планують EdCamp на тему “Трикутник взаємодії: батьки, учні та вчителі”. Кажуть, можуть поділитись досвідом та хочуть вчитись новому.

Взаємодія батьків та вчителів передається дітям

У приміщенні школи працює інклюзивно-ресурсний центр. У школі навчаються 16 дітей з особливими освітніми потребами. Дві учениці – на візках. Наприкінці року, залежно від розвитку, для дитини з ООП визначають кількість годин на наступний рік.

Учні 4-ої школи

“Якось у такий день до нас прийшла мама. Її дитина теж на візку. Дівчинка ходить до 9 класу іншої школи. Жінка хотіла ознайомитись з нашими умовами. І випадково натрапила на ситуацію, коли нашу дівчинку з 2 класу привезли на візку її однокласники. Вона їм махнула рукою і каже: “Я побігла”. А однокласники повезли її і побігли поруч. Мама була шокована. А у нас ніхто на це не звертає уваги”, – говорить Людмила.

Директорка вважає, що таке спілкування між вчителями та батьками передається дітям. У школі панує дружня, сімейна атмосфера. Втім, сім’я – разом не тільки в радості.

Коли у Керчі моряки потрапили під обстріл, одним з них виявився випускник школи – Андрій Артеменко. Тоді вся спільнота школи долучилась до флешмобу і зробила кораблики на ялинку – на знак підтримки.

Учні зробили кораблики на підтримку морякам

Про намистинки, з яких складається батьківський довідник

Батьки з подивом відповідають на запитання про важливість співпраці між ними та школою. Мовляв, і так все зрозуміло.

Ларисі – 49. Вона – дитяча лікарка, випускниця 4-ої школи, має доньку-семикласницю і буває у школі не менш ніж раз на 2 тижні. Каже, було б бажання бути дотичним до життя своєї дитини, а час знайдеться.

Коли дитина у школі, – я думками там. То чому я не можу ще й допомагати? Я теж проживаю це шкільне життя. І вже ставлю собі запитання, що буду робити, коли моя дитина закінчить школу”, – сміється Лариса.

Лариса говорить, якщо дитина часто бачить у школі батьків, то звикає.

“Так ми привчаємо дитину, наприклад, до дитсадочка: приходимо з нею, проводимо там якийсь час. От дитина і думає, що тут усе чуже, але є мама. І тоді – зовсім інші відчуття”, – пояснює лікарка.

Через професію Лариса перетинається з учнями та батьками чи не всіх шкіл. Каже, завжди прислухається до цікавих ідей: в іншій школі є вчителька, яка на канікулах возить учнів на екскурсії. Лариса розповіла це колективу школи. Тепер 4-та школа теж так робить.

Натомість, Сергій говорить, що у шкільній будівлі теж є зміни. Мовляв, усі звикли, що у школі є стандартні панелі. А тут – у кожному класі власний малюнок. За його словами, школа стала яскравою та стильною. А син Сергія розповідає, що в них бувають музичні перерви.

“Міська влада побачила, що тут відбуваються зміни – і сама почала допомагати. Наприклад, відреставрували їдальню. Це – ланцюжок”, – говорить Сергій.

Тато 8-класника каже, що у міськради вже є плани на школу. Серед них: зробити спецклас футболістів, організувати футбольний майданчик та поставити підйомник для дітей з ООП.

Мама Лариса розповідає, що після спільних заходів батьки почали вільніше спілкуватись на життєві теми та ділитись досвідом. Наприклад, Лариса помітила, що донька мало читає. І на зборах запропонувала обговорити це питання, аби разом продумати кроки.

“Коли я розказую іншим мамам, що є така проблема, то виявляється, що не тільки у мене так. І мені трохи відлягає, розумієте. Буває й таке, що мама може розповісти, що дитина почала багато брехати. Ми радимось, запитуємо, як хто з цим бореться. Такі моменти можна збирати як намистинки, з яких складається батьківський довідник“.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Усі фото надано школою

Цей матеріал представлений ГО “Смарт освіта” в рамках проекту “Програма сприяння громадській активності “Долучайся!“, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Матеріали за темою

Обговорення