Освітній експеримент: що корисного для вчителів у альтернативних проектах

100 сесій, 37 спікерів, 15 методологічних семінарів, 20 освітніх проектів зі своїм досвідом – цьогорічний тижневий Сімейний кемп “Освітній експеримент” у цифрах. “Нова українська школа” розповідає, як відбувася ОЕ і про кілька ідей, які можна впровадити в будь-якій школі.

451 людина приїхали в табір під Вінницею в кінці червня для того, щоб докласти свою руку до створення нової стратегії шкільної освіти в країні. Хтось слухав, хтось ділився напрацюваннями, хтось планує застосувати отримані знання у вибудовуванні освітньої траєкторії своїх дітей, а хтось – створить альтернативну школу… Серед цих чотирьох з половиною сотень були діти і батьки, представники альтернативних освітніх проектів та вчителі зі “звичайних” шкіл.

Приїзд останніх на кемп став можливий завдяки спеціальній програмі знижок і стипендій.

Куратор проекту “Вчительскі стипендії ОЕ” Марина Каленюк розповідає: “11 вчителів відвідали кемп за стипендії від приватних осіб та районних адміністрацій. Завдяки цьому ми наблизилися до втілення мрії про зміни в суспільстві через державну школу. Півроку команда шукала інвесторів, збирала стипендії невеличкими сумами та розшукувала вчителів, які також зацікавлені в змінах та нових експериментах. Ми віримо, что ці працівники державних освітніх установ зможуть розпочати зміни там”.

Ірина Кузьмич з Тивріва працює в молодшій школі більше 30 років. Найбільше на “Освітньому експерименті” її вразив рівень свободи дітей. Адже тут створили насичену програму і водночас надали повну свободу. Свободу приєднатися до будь-якої з творчих, спортивних, інтелектуальних, ігрових задумів; свободу самому провести будь-який майстер-клас або організувати інший захід; свободу залишатися на самоті і нічого не робити, якщо було таке бажання.

Діти відмінно орієнтувалися в подіях і просторі без допомоги дорослих, впевнено себе почували в нових умовах, ба більше – самоорганізовувалися і створювали власний розвивальний і навчальне простір.

“Державна школа поки що затиснута, а тут настільки вільне спілкування батьків з дітьми і з вчителями! – діліться думками Ірина Миколаївна. – Я тут зрозуміла, що треба давати дітям більше свободи вибору, зменшити тиск та бажання, щоб усі всьому навчилися.

У мене вже сьомий набір дітей, і раніше був такий надлом в Україні, коли батьки начебто зневірилися, нічого не хотіли. А тут я бачу, що настав той період, коли батьки щиро зацікавлені, що вони ведуть за собою. Я для себе взяла ключ, як мені далі працювати – треба більше розвернутися до батьків”.

Про самостійність дітей та довіру дорослих говорить і вчитель історії з Агрономічненської загальноосвітньої школи Тетяна Абдурашитова: “Мене на ОЕ вразило те, що діти і батьки – в гармонії. Діти тут нічого не бояться, зокрема виражати свою індивідуальність. Я побачила, що треба давати їм більше самостійності. Нас, вчителів “того покоління”, навчили, що ми повинні пояснювати, а я побачила, що треба лишати дітям більше місця для висловлювання своєї думки“.

Тема свободи і довіри піднімалася на багатьох сесіях. Творці московської Natural School Олексій Ширшов і Руфіна Кашапова впевнені, що розвиток ефективніше відбувається через ризик. Вони ділилися своїм досвідом проведення вільних прогулянок з дітьми на природі, у місті і навіть на занедбаних об’єктах замість традиційних уроків.

Ці прогулянки стимулюють у дітях пізнавальну активність і вміння самостійно формулювати запитання. А батькам і викладачам доводиться вчитися відпускати власні страхи (звісно, максимально забезпечуючи безпеку дітей, наприклад, під час роботи з сокирою або спуску з прямовисної стіни).

Німецький представник течії інтуїтивної педагогіки Дітер Шварц ділився своїм досвідом спілкування з дітьми нової генерації: “Я перестав дивитися на дитину, як на проблему. Я виходив з того, що кожна дитина робить у кожен момент свого життя максимум того, що може зробити саме в цей момент. Природним чином кожна людина креативна, оперативна і сповнена фантазії. Якщо здається, що це не так, значить, на шляху з’явилася якась перешкода. Потрібно просто виявити і усунути її. І насамперед я можу усунути конфлікти в своїй свідомості“.

Як інструмент для роботи зі свідомістю Дітер ефективно використовує активні ігри в колі. Вони викликали справжнє захоплення в … дорослих учасників кемпу.

Ольга Козакова, вчителька зі Львова, каже, що її зацікавила інтуїтивна педагогіка, робота в колі, можливість відчути того, хто поруч.

“Це можна робити в загальноосвітній школі на великій перерві, на початку уроку. Взагалі спочатку я себе не дуже комфортно почувала на кемпі, тому що розуміла, що тут люди зовсім інші, з альтернативних, з приватних шкіл. Але я була готова почерпнути нові ідеї і думки. І мені це вдалося, я знаю, що саме зможу використовувати в своїй роботі в школі.

Наприклад, дуже хочеться взяти ідею вальдорфської школи, коли в кінці року вчитель говорить батькам про те, що, на його думку, сталося з дитиною за рік. У загальноосвітній школі підсумок – це табель, рейтинг, а тут зовсім інше бачення того, що дитина досягла. Адже насправді темпи розвитку дитини, її прогрес можуть і не збігатися з оцінками, не відбиватися в табелі“.

Виступ засновника вальдорфської руху в Україні Наріне Мальцевої про створення комфортного простору між батьками і вчителями виявився актуальним для багатьох батьків і педагогів. Зокрема і для психолога Агрономічненської загальноосвітньої школи Лариси Бісікало.

Ми спробуємо хоча б на прикладі одного класу отримати від батьків запит, дати їм свій і підписати “договір”, – каже пані Лариса. – На прикладі вальдорфської школи нам показали, як це працює. Коли в нас будуть домовленості, нехай навіть не юридичні, усім будуть зрозуміліші цінності інших. У будь-якому випадку, невиконання домовленості стане хоча б приводом для розмови про це, для з’ясування позицій.

Тут, на кемпі, я бачу дуже вмотивованих батьків з чіткою позицією. А в школі зазвичай ми стикаємося з батьками, які самі не дуже розуміють, чого хочуть. Ми хочемо їм показати, які взагалі варіанти і підходи бувають. І донести думку, що потрібно відповідати за те, чого тобі хочеться”.

Тема суб’єктного підходу до дитини червоною ниткою пройшла через усі сесії “Освітнього експерименту”. Так чи інакше про це говорили всі представники альтернативних шкіл. Демократична школа “Апельсин” з Санкт-Петербурга, в якій повноцінно функціонує дитячий парламент; вінницька школа “Аист”, що зберігає дух новаторства вже 27 років; школа “Papaya”, яка навчає в подорожах; школа “Кенгуру”, що приділяє особливу увагу розвитку довіри між усіма учасниками освітнього процесу, і ще десяток динозаврів і новачків цього освітнього сегменту.

Учитель історії Юлія Голубаха зізнається: “Мене найбільше вразила позиція батьків. Я досі вважала, що вони хочуть тільки знань для дитини, а тут я побачила, що вони цікавляться емоціями дитини, її станом, спокійним навчання.

Послухавши колег, я захотіла зробити аналіз: що я можу дати дитині, чого не можу дати, що треба змінить в собі, щоб дати, або сказати, що я не можу цього зробити – зізнатися. Ми іноді боїмося зізнатися, що чогось не знаємо або не можемо. Це треба навчитися робити”.

Наостанок – враження і натхненний висновок львів’янки Ольги Козаковою: “Державні школи – теж різні, вони теж налаштовані на зміни, на трансформацію. Дуже важливо обмінюватися ідеями з представниками альтернативи. Я однозначно розширила тут свою свідомість, своє уявлення про освіту. Я хочу змінюватися і змінювати щось у тій школі, де я працюю”.

Ольга Фанагей-Баранова, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото з Facebook-сторінки ОЕ

Матеріали за темою

Обговорення