Традиції нетрадиційної лінійки: як у Львові святкували День знань

Чоловік у костюмі лева вітає всіх, хто заходить на подвір’я Львівської середньої загальноосвітньої школи №3, – обіймає, дає п’ять та запитує, як літо.

Люди, проходячи повз, озираються. Старшокласники, усміхаючись, відповідають та роблять селфі. Молодші наввипередки просять батьків сфотографувати їх:

“Левчику, йди сюди, мама нас зараз на пам’ять клацне. Ти ж будеш наступного року, правда?”

Левчик наступного року буде. Цьогоріч у ЗОШ №3 відмовились від звичної усім лінійки і планують зробити це традицією. До такого рішення дійшли поступово: останні 5 років запроваджували щось нове.

На останньому дзвонику лінійок не проводили вже 2 роки поспіль. Натомість були флешмоби – як-от випускання кульок з вежі.

Комусь подобається, комусь – ні

Пані Мар’яна з сином Славком теж вітаються з левом:

“Ми щойно підійшли і дуже здивувались левчикові. Це справжнє свято для дітей. Від офіціозів ніхто ніколи не отримував задоволення. Окрім цього, діти в спеку не стоять на місці. Ніхто не мліє. Хай буде левчик, флешмоби, руханки, танці. Що ще потрібно?”

Славко і пані Марія

Школярі зустрічаються на території школи, говорять, обіймаються, сміються. Це все схоже на дружню зустріч – ані промов, ані сумних облич, ані тиші в натовпі.

8-класниця Оленка тішиться:

“З деякими з друзів я не бачилась ціле літо. Нарешті можемо трохи обмінятись емоціями. Сподіваюсь, нас зараз не втихомирюватимуть і не розповідатимуть на загал усім відомі речі”.

Традиційні виступи, на втіху Оленці, так і не відбуваються. Проте Олександра з сином-другокласником ставиться до такого дійства з осторогою. Жінка каже, що давно чула про те, що школи поступово відмовляються від традиційних святкувань першого вересня. Однак минулого року ще була лінійка, схожа на звичайну. Нині Олександра трохи здивована:

“Не знаю, яким чином тут опинився чоловік у костюмі лева. Каже, просто розважає діток. Він надає якоїсь сучасності цьому святу. Але я зможу порівняти, що краще, коли вперше лінійка таки не відбудеться. Сьогодні побачимо. Поки це все виглядає досить хаотично: діти не стоять біля вчителів, усі просто розмовляють”.

Олександра каже, що коли відбувається офіційна лінійка, вона відчуває дух свята: є виступ директора, вчителів, усі в традиційних вбраннях. Такі відчуття жінці до вподоби більше. Мовляв, діти повинні розуміти, що перше вересня – все ж таки День знань, а не розваг.

Олександра з сином

Періодично з боку батьків лунає запитання, коли вже буде шикування. Хтось втішений такому святу, хтось чекає на традиційну лінійку.

Ірина Михайлівна, вчителька перших класів, поспішає провести перший урок і розповідає:

“Сьогодні я вперше бачу абсолютно задоволених людей навколо. Усі, мов квіточки, розумієте. Позаймались творчо, надихнулись, а тепер можна й працювати. Батьки задоволені, діти щасливі. Свято вдалось”.

9-тикласники та 11-класники теж збираються біля центрального входу до школи. Почувши дзвінок та привітання директорки, майбутні випускники вирушають на площу Ринок (центральна площа міста, – авт.), аби випустити синьо-жовті кульки з однієї з найвищих точок Львова – Ратуші.

Після цього їх закликають повернутись на перший урок.

Школа, якою я її бачу

Натомість першокласників біля центрального входу не зустрінеш. Вони разом із батьками – у внутрішньому дворику школи.

Тут кожному школяреві роздають крейду і просять протягом 20 хвилин намалювати школу, якою вони її бачать сьогодні. Батьки можуть допомогти. Усі малюнки складатимуть величезну літеру “Ш”, себто школа.

Гордій і Дарія сьогодні привели до школи двох дітей – у третій та перший класи. Першокласник Вакула уявляє свою школу у вигляді космічного корабля.

“Діти задоволені, бо роблять те, що справді розуміють. Батьківські комітети, 8 березня, збір грошей з батьків і традиційна лінійка – це, як на мене, пережитки СРСР. До того ж, для батьків така лінійка добра ще й тим, що був час для фотографій. Людям треба згадка”, – каже Гордій.

І справді, всім дають час сфотографуватись біля своєї творчості.

Гордій і Дарія

Хтось хоче, щоб на території навчального закладу був величезний спортивний майданчик, хтось – не проти тут щодня бачити басейн з дельфінами, а комусь зі школярів потрібна школа, оснащена новітніми комп’ютерами та ІТ-цікавинками. Іншим треба затишок: синє небо над головою та квіти у дворі.

Крейду, якою діти малювали свою ідеальну школу, просять залишити собі на пам’ять. А за 12 років навчання, у випускному класі, намалювати школу мрії ще раз.

До того ж, за 12 років керівництво планує подарувати кожному майбутньому випускникові фотографію його малюнка і запитати, чи залишиться в його спогадах школа такою, якою була тоді.

Софійка сьогодні теж йде в перший клас. Малюнок вона малювала без допомоги батьків. Дівчинка мріє про те, щоб у школі була тренажерна зала. Усе інше, каже, і так є.

“Ми отримали купу задоволення від такої лінійки. Це ж креативно і так просто! Ми зібрались тут о 9:15. Дітки помалювали і о 9:45 вони вже йдуть на перший ознайомчий урок, де малюватимуть себе такими, якими вони хочуть стати у майбутньому. А також дивитимуться мультфільм. Тема уроку для першачків така: “Всі ми рівні, всі ми різні”, – розповідає пані Романа, мама Софійки.

Софійка

Після фотосесії школярі з батьками стають у шеренгу за своїми вчителями та йдуть через центральний вхід до класів.

Шеренгу просять рухатись повільно. Час ще є.

Дітям треба дати спробувати

Біля центрального входу лунає музика. Левчик вже дзвенить першим дзвоником та закликає всіх заходити.

Директорка вітає з початком нового навчального року та оголошує класи – почергово школярі йдуть на перший урок.

Коли двір школи пустіє, директорка Світлана Уралова пояснює, що лев – це символ Львова. Таким чином, керівництво вирішило розважити дітей і нагадати про любов до міста, де ти живеш.

“Це в якійсь мірі прищеплення любові до свого краю. Про це можна дуже багато і голослівно говорити. Але дітям не потрібні розмови – їм треба дати спробувати, показати. Треба продемонструвати їм, що ми – патріоти свого міста, нам тут комфортно і ми його поважаємо”, – розповідає пані Світлана.

Директорка школи Світлана Уралова

Директорка школи каже, що свято першого та останнього дзвоників завжди тривало до 30 хвилин. Втім, цього року ці 30 хвилин провели більш насичено та інтерактивно.

Надворі батьки чекають на молодших школярів. У натовпі чую розмову двох татів:

“Я цього року вперше на лінійці, до речі”.

“Ой, я теж, ніколи їх не любив”.

“Але на такі будемо ходити, правда?”

“Правда-правда”.

Марія Марковська, спеціально для “Нової української школи”

Фото авторки

Матеріали за темою

Обговорення