Відшукування причетного. 23 думки про фінансову відкритість шкіл

Дати школам фінансову автономію, запропонувати уніфіковану форму фінансової звітності, провести для директорів тренінги з менеджменту і фінасів або й обмежити їхні функції до одного напряму, який вони зможуть виконувати якісно.

Такі думки висловили освітні експерти, директори і представники влади під час відкритої дискусії “Іспит директора школи: про фінансову звітність навчальних закладів” в Українському кризовому медіа центрі. Ми записали основні тези.

Оксана Макаренко, радниця міністра освіти і науки, співзасновниця громадської організації “Батьківський контроль”

Змінилось законодавство, і абсолютно всі кошти мають бути прозорими. Про це міністерство повідомило усі обласні адміністрації, районні управління освіти. Вони мають обов’язково прослідкувати, щоб ця інформація (фінансова звітність закладу освіти – ред.) була на сайті школи або засновника. Так записано в законі – це пряма норма, яку не можна порушити (стаття 30 закону “Про освіту” – ред.).

Інше питання – відповідальності. І як організувати контроль, щоб ці звіти були прозорими, а не просто папірцем, який висить десь в інтернеті та укрупненими статтями про щось говорить. Можливо вже на рівні громади, на рівні конкретної школи потрібно відпрацювати цю форму контролю звітності.

Кожна школа зараз може відкрити власний рахунок. Закон дозволяє отримувати фінансування з різних джерел, включаючи допомогу з міжнародних організацій.

Новий освітній закон впровадив виборність директорів. До цього директора призначали в непрозорий спосіб у районному управлінні освіти. Потім у Києві першими запровадили виборність директорів, чий досвід перенесли на закон. Усі нові кандидати повинні пройти відбір, на якому голосуватимуть у тому числі батьки та громадські організації. Тепер новий директор буде підзвітним своїм виборцям.

У межах децентралізації все більше грошей і повноважень віддається на місця. Раніше хтось щось на горі закупив, і завжди можна було хитати головою, що в міністерстві нема розуміння потреб школи.

Наприклад, цього року на обладнання освітнього середовища для Нової української школи з державного бюджету виділили понад 1 мільярд гривень. Дуже важливо, щоб ці кошти пішли на користь дітям, а не закупили казна-що, аби витратити кошти. Тому механізми їхнього розподілу дуже важливі.

Олена Фіданян, керівниця Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Києва

Хочу зазначити, що чверть бюджету Києва – це освіта. Здебільшого фінансування йде на утримання навчальних закладів та зарплату. І хочу зазначити, що всі освітяни – чиновники, вчителі, вихователі в садках – є платниками податків. Ми платимо податки, тому хочемо, щоб наші податки розподілялися прозоро.

Зараз у Києві заклади всіх типів отримують кошти на побутовий дріб’язок. Чому ми це зробили? Бо це ті кошти, про які найбільше говорилося, що їх здають батьки. Будь-які заборони не спрацьовують. Коли ти насичуєш, тоді припиняється збір.

У 2015 році ми створили електронну освітню карту Києва. Там розміщені “паспорти” закладів, де за розділами є інформація про наповнюваність класів, фінансове забезпечення, ремонти, результати ЗНО тощо.

Альона Парфьонова, співзасновниця громадської організації “Батьки SOS”

Справді, 30 стаття нового закону “Про освіту” – революційна. Але в нас одразу ж виникло кілька запитань, оскільки школи зобов’язали надавати всю інформацію щодо джерел надходження коштів. Треба розуміти, що керівник навчального закладу не є розпорядником коштів. І ось тут питання – як директор може звітувати?

Коли навчальні заклади будуть мати фінансову автономію, будуть розпорядником коштів – тоді ми зможемо говорити про відповідальність директора за те, що він висвітлює.

Згідно зі статтею 30, у звітах, окрім фінансування, має бути інформація про статут, додаткові платні послуги, штатний розпис. Подивившись інформацію, яку школи подали в Києві, ми звернули увагу, що цього немає.

Статут ще залишається в нас закритим документом. У списках додаткових платних послугах ми не розуміємо, чи є орендар, на яких підставах він орендує приміщення навчального закладу, як оплачує – через спецрахунок районного управління освіти?

Ми побачили у звітності Києва якісь незрозумілі таблиці Excel без прізвищ, без відповідальних осіб, якісь суми, якісь кольорові звіти з фотографіями дітей – як все добре, яке партнерство в школі з батьками, без конкретних сум.

Не скажу, що сьогодні ми маємо невтішну картину. Вона дає нам поштовх до роздумів, як унормувати всю цю фінансову звітність. Я розумію, що ніколи до цього ми не вчили директорів, як це робити. Можливо, варто задуматись над уніфікованою формою, яка буде верифікувати ці дані. Тоді буде відповідальність керівника закладу.

Я не згодна, що при школах мають бути благодійні фонди. Я згодна з тим, що має бути спецрахунок районного управління освіти. Є економіст, є бухгалтер, які несуть персональну відповідальність. В нас питання в тому, що треба директорам дати можливість користуватись цими коштами.

До того ж, коли в школі є благодійний фонд, то зобов’язати їх звітувати ми не можемо. Бо законом “Про благодійні фонди” передбачено, що фонд зобов’язаний звітувати перед своїми благодійниками. Тобто якщо благодійник не спитає, фонд не прозвітує.

Є податкова звітність цього фонду, але фінансовий рік не збігається з навчальним, ми не зможемо відслідкувати, які є залишки, чи фонд звітує за всі отримані кошти, кошти отримані на готівковий чи безготівковий рахунок.

Фото: автор – Olu Eletu, Unsplash

Як мама я не хочу знати, скільки потрібно туалетного паперу на дитину. Я хочу знати, що зранку мені не треба класти папір, бо школа не забезпечила. Я хочу розуміти, що місцева влада повністю забезпечує потреби навчального закладу.

Як мама я хочу брати участь у житті школи, створюючи ярмарок, роблячи спільну виставу дітей, вчителів і батьків. А беручи участь у благодійності, ми будемо, наприклад, збирати кошти на утримання бездомних котів та собак мікрорайону. Наше спотворене уявлення благодійності в тому, що ми перебираємо обов’язок місцевої влади щодо фінансування навчальних закладів.

Зоя Звиняцьвська, співзасновниця громадської організації “Батьківський контроль”

Вважаю, що школою мають займатися всі разом. І я дуже була дуже щаслива, що київський департамент освіти запровадив оці звіти (мається на увазі наказ департаменту №930 від 3 жовтня 2017 – ред.). Тому що я не можу як людина дієздатна та повнолітня здавати гроші, не знаючи кому і куди. Це вже така “забобонна справа”.

Я була щаслива, коли департамент освіти видав наказ (№930 від 3 жовтня 2017 – ред.), який зобов’язує директорів звітувати. Я чекала цього, хотіла прибігти до батьків і сказати: “Дивіться, ми тепер можемо по-іншому розподіляти гроші, які здаємо”. Але я побачила цей звіт…

Знаєте, раніше в Радянському Союзі були великі мапи на вході в парки, які позначали, де які будівлі, де центр, де фонтан. За кордоном також були такі мапи, але вони відрізнялись єдиним – на них була позначка, де ви зараз перебуваєте. На радянських мапах цієї позначки не було.

Фото: автор – N., Unsplash

І ось ці звіти – це мапа без позначки. Тут написано, скільки надано грошей від держави, скільки від батьків. І сказано, наприклад, що закуплено 400 рулонів туалетного паперу. А це багато чи мало? Вдосталь чи ні?

Я потребую нормативів. Скільки має витратити держава або хтось інший, щоб моя донька вчилася, харчувалася і щоб нарешті в туалеті для дівчат були двері. Знаю, що в департаменті ці нормативи є. Нехай вони їх викладуть.

Алевтина Багінська, директорка гімназії №34 “Либідь” ім. Віктора Максименка

Директор – це голова в навчанні. Це та людина, яка повинна скерувати навчальний заклад відповідно до потреб дітей. Але існує ще й інша сторона. Розумієте, коли директор буде особисто вирішувати всі питання в навчальному закладі, це призведе до такого собі авторитаризму, від чого ми так намагаємося відійти.

Повинні відбуватися систематичні треніги для директорів, адже ми на шляху до фінансової самостійності. Я дивлюся на це з острахом. Чи вистачить мені знань, чи зможу я сама навчитись? Тому повинен бути такий собі фінансовий всеобуч директорів для перетворення їх з керувальників на менеджерів.

У лютому минулого року ми з батьками та дітьми сформували бюджетний запит. Ми подивились потреби класів та приміщень загального користування і створили величезний список. Це дало нам зрозуміти, що в кожного закладу є унікальні потреби, які не можуть збігатися з потребами іншого. Але, звичайно, що район сформував запит відповідно до загальних потреб.

А от щодо низки унікальних потреб, то сюди вже включилися самі батьки. Вони визначили перспективу та необхідність облаштування приміщення чи ремонту. Врешті-решт ми спільно рухаємося за певною програмою.

Андрій Мельник, директор київської спеціалізованої школи №203

Моя мрія – щоб люди нічого не здавали на школу. Ні копійки! Щоби вони заплатили податки, і держава розподілила їх таким чином, щоб школа була забезпечена всім, чого вона потребує. Я думаю, що це ідеал, до якого ми повинні прагнути.

Відверто кажучи, побачивши наказ Олени Григорівни (Фіданян – ред.), що я повинен прозвітувати 1 грудня, у мене зарухались коси в усіх місцях. Тому що я взагалі не уявляв, як я повинен це робити.

Фото: автор – Dmitry Ratushny, Unsplash

Мене цьому не вчили – я вчився на історика і жодним чином не на менеджера, фінансиста чи бухгалтера. Я відкрию вам таємницю – бухгалтера в більшості шкіл немає. Тому я на свій хлопський розум придумував, як я буду звітувати.

На нараді директорів ми сиділи з питанням “А чому я?”. Гроші витрачає управління освіти, а я маю звітувати. І сиджу та чухаю собі лоба: “А як я це повинен зробити?”.

Ірина Когут, аналітикиня центру CEDOS

Директор все-таки повинен бути фінансистом? Чи управлінцем? Чи він повинен бути освітнім лідером? Чи він повинен писати план розвитку школи, створювати систему забезпечення якості, яку теж вимагає закон, і за це відповідати? Чи він повинен разом з педрадою затверджувати план професійного розвитку вчителів?

Чесно кажучи, за цим законом (законом “Про освіту” – ред.) директор просто має вийти у вікно, тому що на нього дуже багато покладено. Тому ми повинні вирішити, як розподілити цю відповідальність. Бо добре, коли в школі є тисяча дітей, і там є трохи більша ставка на директора, трохи більше грошей та більше заступників, на яких можна перекласти частину відповідальності. А якщо в школі 300 дітей?

Зараз МОН працює над концепцією нового освітнього простору. Йдеться про нормативи на навчальне обладнання, техніки – всього, що має бути в школи для нормального освітнього процесу. І зараз міністерство має не лише розробити ці нормативи, а й чітко написати, хто за це відповідає.

Тому що один з коренів проблеми матеріального оснащення школи не лише брак коштів, але й брак чіткої відповідальності. Бо хто ці гроші мав шукати: центральний бюджет, місцеві бюджети, батьки? Це досі не внормовано.

Олег Твердь, “Нова українська школа”

Фото: Pexels

Матеріали за темою

Обговорення