До директора на килим чи на каву: як шкільна спільнота може сприймати керівника школи

Ми з дітьми приїхали навчатися у США посеред навчального року. Прийшовши заповнювати документи, ми дуже хвилювалися. Зустріли нас дуже привітно, і поки я метушилася з паперами, адміністратор сказала: “Приходьте завтра на каву з директором. Це зустріч для батьків, захід відбувається раз на рік”.

Кава з директором! Це було так несподівано і цікаво, я одразу погодилась. З-понад 500 сімей прийшли близько 20-ти осіб. Кожен робив собі каву біля апарату і сідав довкола круглого столу. Темою зустрічі була розмова з психологом про практики роботи з емоційним станом школярів. Ця тема варта окремої статті, тут хочу лише звернути увагу на постать і роль директора та його комунікацію з батьками.

Поінформованість батьків про життя школи мені видається дуже важливою. Брак інформації викликає тривожність чи дискомфорт, що їх дехто компенсує загостреною активністю у вайбер-групах. Постійна поінформованість створює враження, що ситуація під контролем, у цій частині мого життя все в порядку. Спокійні поінформовані батьки – це міцна спільнота, яка завжди підтримає школу, як у дрібних, так і у великих проектах. А головне — це важливі спільники у віднайденні підходу до конкретної дитини чи групи її ровесників.

На тій зустрічі за кавою директор школи сказав вступне слово, і тоді почав говорити психолог. Розказавши про свою роботу з дітьми, вона попросила кожного з батьків взяти в руку свічку і сказати кілька слів про свої думки/хвилювання щодо школи. Кожен розповів про себе, свічка повернулася назад до психолога. Пропустили лише директора – він стояв окремо від групи батьків, оминути його було цілком логічно, адже питання було адресоване батькам.

Але він нагадав про себе і виявив бажання взяти участь. Сказав кілька слів про свої хвилювання: про те, як він боявся переїжджати в нове приміщення, поки школа на півтора роки закрита на ремонт, як не знав, чи всі зможуть адаптуватися, чи не будуть діти розгублені і знервовані від зміни обстановки, і як цей стан впливатиме на загальну шкільну атмосферу. Виявилося, що все обійшлося, і адаптація в новому приміщенні відбулася безболісно.

Цим маленьким жестом директор показово підкреслив відсутність дистанції та поділу на “ми” (вчителі) та “вони” (батьки) у конкретному маленькому колі людей, а також показав, наскільки вболіває за школу і здатен щиро цим ділитися. Він постійно наголошував, що чекає у своєму кабінеті кожного, хто має до нього запитання.

Немає поділу на “ми” (вчителі) та “вони” (батьки). Фото: автор – AlexLipa, Depositphotos

Крім особистих зустрічей з батьками, директор веде на сайті школи свою сторінку, а ще щомісяця готує “Директорський бюлетень” – електронну розсилку з новинами місяця. Ця розсилка дотепно називається “Гугукання сови”, оскільки символ школи – сова.

Серед новин можуть бути свята і заходи, заплановані цього місяця, а можуть – і підсумки заходів, які вже відбулися. Там же оголошуються правила поведінки (наприклад, заборона на жорстокі костюми на Гелловін чи паркування під школою в час, коли автобуси розвозять дітей), згадка про вихідні та скорочені робочі дні, індивідувальні зустрічі вчителів з кожним із батьків, що відбуваються раз на рік. У своєму бюлетені директор також додає інформацію від Департаменту освіти.

До слова, Департамент освіти, незалежно від директора, теж надсилає новини, які стосуються всіх шкіл, які йому підпорядковуються. Ці новини приходять електронною поштою і не дають можливості зворотної комунікації – зворотно можна лише телефонувати.

Серед новин може бути заклик взяти участь у фокус-групі щодо змін у програмі середньої школи, таблиця з інформацією про головну стратегію програми початкової школи (яка, до речі, “з певністю передбачає, що діти отримають не лише потрібні академічні знання, але й важливі навички, необхідні для успіху в ХХІ столітті”). Це також може бути інформація про Батьківську академію – серію різнотематичних лекцій про розвиток дитини, що їх Департамент освіти розробив і проводить безкоштовно ввечері у приміщеннях шкіл спеціально для спільноти батьків.

Щотижня на скриньку приходить також інформація від учителя, який курує клас моєї дитини. Усі питання від інших вчителів вирішуються через неї чи нього. Щотижня вчитель пише короткий звіт щодо пройденого матеріалу та план на наступний тиждень.

У такий спосіб усі батьки поінформовані про навчальний матеріал, яким дитина має володіти, та дедлайни великих дитячих проектів. Учитель також може повідомляти про певні події у класі, збір коштів на свята, таблицю запису на індивідуальні зустрічі чи з’ясовувати приватно з батьками питання щодо їхньої дитини.

Електронна пошта в цьому сенсі видається значно зручнішою за групи в соціальних мережах – менш надокучлива та дає можливість надіслати не поспішну, а обдуману і добре структуровану відповідь.

Подібним чином лише електронну пошту використовували батьки для комунікації у варшавській школі, в якій також навчалася моя дитина. Усі батьки бачать адреси інших в електронній розсилці, тож цілком можуть надіслати щось у відповідь батькам цілого класу – наприклад, поділитися фотографіями з якогось свята.

Батьки отримують інформацію від директора школи, Департаменту освіти та вчителя, який курує клас. Фото: автор – monkeybusiness, Depositphotos

Треба визнати, що в американській школі існує одна група в соціальній мережі – загальна група школи, де вчаться понад 500 дітей. Інформацію ця група оновлює рідко, і її теж здебільшого видно через пошту.

Утім, якщо говорити про офіційну інформацію від школи, то єдина електронна адреса, з якої батьки отримують повідомлення – адреса з ім’ям директора школи. Саме з неї приходять новини про зміни в розкладі автобусів, в обідньому меню, про закриття школи через погану погоду, а також щомісячний “Директорський бюлетень”.

Цей постійний контакт із директором і відсутність великої дистанції між ним і сім’ями учнів підсилює враження від школи як цілісної спільноти на чолі з харизматичним лідером. Директор завжди бере участь у житті спільноти (і навіть на Гелловін одягається в костюм разом із дітьми), підтримує комунікацію з батьками та водночас не є особою, до якої можна ставитися надто фамільярно.

Це педагог, якого глибоко поважають, але не бояться. І враження це досягається простими засобами, які лише варто зробити внутрішньою цінністю та ретельно дотримуватись.

Софія Рябчук, досліджує культурний розвиток дитини, креативне мислення, музейну освіту. Едукаторка, перекладачка, мама трьох дітей. Зараз вивчає дитячі програми у музеях США як стипендіатка Fulbright Research and Development Program у Вашингтоні.

Цей матеріал представлений ГО “Смарт освіта” в рамках проекту “Програма сприяння громадській активності “Долучайся!“, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Титульне фото: автор – Rawpixel, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення