Еразмус+. Навіщо я беру участь у закордонних проектах

“Пфф, та це секта”, “Що? Безкоштовно?”, “Безкоштовний тільки сир у мишоловці”, “Торгівля людьми, на органи здадуть тощо” – це список думок, які в мене виникали до того часу, поки вперше не потрапила на проект за програмою Еразмус+. Якось так я виросла, що не бачила жодних безкоштовних програм (хіба крім стипендії у 300 гривень за перемогу в обласній олімпіаді чи стипендії в університеті).

Про обміни я не чула і зовсім не знала, що щось таке існує. А коли чула від знайомих, що хтось поїхав навчатись за кордон, зразу ліпила на них якрличок “мажор” – адже немає нічого безкоштовного. Це здавалось захмарним і нереальним.

Це все тривало до того моменту, поки я вперше сама не поїхала на проект за програмою Еразмус+. Від того часу вже минуло 5 років, я відвідала більше 20-ти проектів в різних країнах, зокрема й Генеральну Асамблею ООН у Нью-Йорку. Та й взагалі почала активно подорожувати, бо світ став для мене відкритим і повним можливостей. Він нібито став набагато ближчим, бо я познайомилась з великою кількістю людей з різних країн. І виявилось, що вони всі – такі самі люди, яких я прекрасно розумію.

Нас лякає невідомість. Коли ж знайомимося хоча б з однією людиною з іншої країни, то вже не страшно туди їхати, особливо якщо ця людина стає твоїм другом.

Отже, насамперед проекти Еразмус+ стимулювали мене більше подорожувати й відкривати світ.

Фото надано авторкою

Але не тільки це. Я дізналась, що таке неформальна освіта, емоційний інтелект, як правильно вести переговори, як боротись зі стереотипами, організовувати проекти, писати гранти, як публічно виступати. Це все дуже практичні навички, які мені допомогли в житті – як у кар’єрі, так і в особистісному розвитку. Ні в школі, ні в університеті я цих навичок не здобула.

Також я побачила, як живуть інші країни, що в них є крутого, як можна імплементувати їхній досвід у нас. Відкрились очі на проблеми, існування яких я взагалі в нас не помічала: дискримінація, сексизм, молодіжний радикалізм. Інколи для того, щоб побачити, потрібно подивитись зі сторони на себе і на свою країну. Один з елементів багатьох проектів Еразмус+ – щоденні рефлексії, це дуже допомагає розуміти себе й інших людей, вчитись говорити про свої емоції та відчуття.

Наприклад у маленькому містечку в Німеччині я дізналась, що є молодіжна рада, і вона бере участь в голосуванні на рівні зі всіма депутатами міської ради. Вони голосують щодо питань, які стосуються молоді. І це дуже логічно: молодь краще знає, що їй зараз потрібно. Після приїзду додому я зрозуміла, що в нас питання, які стосуються молоді, здебільшого вирішують “дідусі” та “бабусі”. Щоб збільшити вплив молоді у своєму місті, Львові, я створила Молодіжну Раду, і долучилась до створення Національної Молодіжної Ради України.

Такі поїздки дуже розширюють світогляд, дають розуміння, що за кордоном теж є багато проблем і добре, там де нас нема. Після цих проектів у мене повністю зникло бажання кудись мігрувати (до того такі думки були). Я почала краще розуміти особливості людей з різних країн, знайшла багато нових друзів та нових можливостей і, звісно, сильно підтягнула свою англійську.

На кожному проекті зазвичай робили міжкультурні вечори. Там я з великим задоволенням співала українські пісні, танцювала народні танці й пригощала інших учасників борщем. А ще – навчала базовій українській мові. Словом, реально відчувала себе амбасадором України у світі – це дуже відповідально, але й дуже приємно.

Фото авторки

Мені настільки сподобалась програма, що в 2014 році я організувала проект “Unseen All Ukraine” (Невидима вся Україна) за програмою Еразмус +, метою якого була популяризація України у світі. Адже на той момент єдиною асоціацією з Україною була війна. У проекті у Львові взяли участь 60 людей з 12-ти країн, більшість з яких жодного разу не були навіть у Європі, для них це було велике відкриття.

Що потрібно, щоб потрапити на проект Еразмус+

Можливо, аналіз причин, чому мені вдалося потрапити на багато проектів, допоможе вам так само стати учасниками закордонних поїздок.

Отже, думаю, що мене часто брали на проекти, бо:

1) Я писала чудові мотиваційні листи  точніше, перше речення, яке зачіпає. Я дивилась на свій лист зі сторони організатора і розуміла, що вони мають сотні заявок, тож потрібно зачепити з першого речення. Писати “Привіт, я Христя” – неправильно. Отже, придумайте гарне перше речення: це може бути рядок з пісня, чи мотиваційна цитати, чи хоку – залежить від вашої фантазії. (Детальніше, як писати мотиваційні листи, читайте за цим посиланням – ред.)

2) Була членом активних громадських організацій в Україні, тому мала відповідний волонтерський досвід – думаю, для організаторів, що учасник вже має досвід у певній темі.

3) Мала багато знайомих з різних організацій за кордоном, які, звичайно, організовували проекти. Вони брали надійних партнерів і учасників, з якими вже мали справу.

4) Англійська мова. На вибірковому етапі це відсіює всіх, хто її не знає. Адже зазвичай усі анкети і мотиваційні листи пишуться саме англійською. Тому англійська мова – це must be. Її треба знати на такому рівні, щоб ви могли розуміти, що відбувається, і вміти висловити свою думку.

Христина Жук, автор телеграм каналу для молоді “Про Мандри”, мандрівниця, відвідала 53 країни

Титульне фото: автор – mihtiander, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення