Інклюзивне навчання у США: погляд практика з України

Завжди цікаво заглянути за лаштунки чужої школи, а американської – і поготів, адже те, що побачиш на власні очі, не прочитаєш у жодному посібнику. Анкета учасника в інтернеті, кілька турів відбору, співбесіди, два перших перельоти в моєму житті, 10 тисяч кілометрів, нервування – і ось я у справжнісінькій Америці!

Щоб ввести вас у курс справи, скажу, що я отримала від долі подарунок, завдяки якому моє професійне життя докорінно змінилось. Я стала учасницею міжнародного стажування ADA (Americans with Disabilities Act) Inclusive Education Fellowship Program, котру адміністрував університет Міннесоти, США. Протягом шести тижнів 28 спеціалістів з чотирьох країн (по сім з кожної країни-учасниці: Індії, Вірменії, Казахстану та України) вивчали досвід організації інклюзивного навчання як в теорії, так і на практиці.

Сімка українців

Заняття були побудовані так, що двічі на тиждень ми відвідували університет, де нам читали лекції найкращі спеціалісти університетів Міннесоти та Арізони (саме в цих штатах ми були), а решту часу проводили на базі різних закладів освіти, що працюють з дітьми з особливими освітніми потребами – від початкових шкіл до позашкільних організацій.

Хоча система американської освіти дуже відрізняється від української, не варто думати, що неможливо запозичити для себе їхні методи роботи.

Перед тим, як потрапити до Штатів, крім співбесід, ми пройшли кілька опитувань, метою яких було зробити наше перебування там максимально корисним. І тут їхня перша “фішка”! Мене ще ніколи за всі роки мого навчання в школі, педінституті та університеті ніхто не питав, на ЩО я би хотіла звернути найбільше уваги і ЯК мені подобається вчитися!

Оскільки я працюю заступником директора з навчально-виховної роботи в загальноосвітній школі і маю справу з учнями 5-11 класів, то найбільше мене цікавила саме ця категорія дітей. Ось чому я і потрапила на практичну частину стажування до звичайної американської школи Saint Anthony Village High School.

Як організовано навчальний процес

Перше, що мене вразило в школі, – це архітектурна доступність. Триповерхова будівля, розташована так, що з центрального входу одразу потрапляєш на другий поверх. У школі є пандус і вбудований ліфт!

І це при тому, що тут немає жодного учня чи викладача з порушеннями опорно-рухового апарату.

На вході в школу (як і будь-якої іншої будівлі громадського користування) є кнопка для автоматичного відкривання дверей, що дозволяє безперешкодно зайти будь-кому з маломобільних груп населення. Біля всіх приміщень школи – таблички з написами, продубльовані шрифтом Брайля та спеціальними піктограмами.

Кнопка автоматичного відкривання дверей

Друге, і, мабуть, найбільше, що на мене справило враження, – це свобода, яка панує довкола (до слова, не лише в школі). Свобода, поєднана з відповідальністю, – те, чого нам варто повчитись.

Що я маю на увазі? Учні середньої та старшої школи самі обирають, які предмети їм потрібні в подальшому житті. У навчальному плані кожного школяра – лише 8 дисциплін, серед яких 4 обов’язкові (англійська мова та література, математика, історія та природничі науки), а решта 4 – на вибір, починаючи від іспанської мови і закінчуючи уроками кулінарії. У результаті, для кожного учня формується індивідуальний розклад уроків.

Кожен вивчає те, що йому до вподоби, а учні з особливими освітніми потребами мають додатковий навчальний час, який можна використати для корекційних занять. До речі, ще один цікавий момент – в учнів та вчителів розклад уроків однаковий щодня і змінюється посеместрово. Наприклад, якщо в понеділок перший урок – математика, другий – англійська, третій – фізкультура, то так буде і у вівторок та до кінця тижня.

Третє, на що неможливо не звернути увагу, – кількість працівників, які надають освітні послуги учням з ООП. У школі практикується спільне викладання, щоправда лише на уроках математики, але погодьтесь, чотири педагоги, які одночасно працюють з класом з 30-ти учнів – це для нас екзотика!

Двоє з них – викладачі математики, а решта – спеціалісти з роботи з учнями з особливими освітніми потребами – вчитель-дефектолог та асистент учителя (адже для вивчення цього предмету потрібен посилений супровід з боку дорослих). І якщо асистент учителя поруч нечасто, то вчитель-дефектолог – це практично тінь цього учня.

Математика, біля учня з РАС сидить учитель-дефектолог

Дефектологи супроводжують своїх підопічних усюди: будь то урок у класі, де вони асистують або співвикладають з вчителем-предметником, чи групове заняття з однієї з обов’язкових дисциплін, групове чи індивідуальне корекційне заняття. Часто вчителі-дефектологи допомагають учням виконувати домашні завдання, є членами груп, сформованих викладачами різних предметів для виконання навчальних проектів (а проектів дуже багато, більшість навчального часу в школі учні проводять в роботі в малих групах над ними).

За кожним учителем-дефектологом закріплено близько 12 учнів. “Закріплено” означає, що цей спеціаліст відповідає за оформлення документів щодо даних цих учнів. Питання супроводу вирішується таким чином: усі вчителі-дефектологи по одному закріплюються за кожним інклюзивним класом на період уроків.

Тобто протягом дня на математиці учня може супроводжувати один дефектолог, на англійській – інший, на уроці мистецтва – третій. Це робиться зумисно, щоб діти з ООП не звикали до одних і тих же дорослих, а вчились спілкуватись з різними людьми

Крім того, практикується проведення групових корекційних занять, які одночасно відвідують 5-6 учнів.

Робочий день американського вчителя

Учитель-дефектолог, хоч і працює з меншою кількістю учнів, ніж інші вчителі, є рівноправним з ними – у нього так само є вища освіта і 8-годинний робочий день, така ж відпустка та заробітна платня, яку обчислюють певною сумою не за місяць, як прийнято в нас, а за рік.

Асистент учителя – це просто найманий працівник, якому достатньо мати документ про закінчення школи, він працює по кілька годин на день, залежно від потреби, а зарплатню отримує за відпрацьовані години. Він – не асистент дитини, а асистує вчителю-дефектологу чи вчителю-предметнику.

8-годинний робочий день учителя – окрема тема.

Я теж працюю 8 годин, але мій робочий день розпланованим назвати важко. Єдине, у чому я впевнена, – це час, коли проводжу уроки. Решту робочого часу витрачаю на написання звітів, аналіз усього, що відбулося під час освітнього процесу, планування на наступний тиждень, місяць, рік, розробку найрізноманітніших розкладів та графіків, проведення та звітування про методичні заходи, а вперемішку з усім цим – спілкування з педагогами та учнями щодо нагальних питань, які потрібно вирішувати тут і вже (думаю, колеги розуміють, про що я).

Інша справа – робочий день середньостатистичного американського вчителя. Уроки в школі розпочинаються о 07:35 і закінчуються о 14:40, тому офіційно робочий день учителя стартує о 7-й і продовжується до 15-ї. Тобто всі вчителі вже або ще на роботі, коли учні приходять у школу і йдуть додому.

Урок англійської мови на галявині біля школи

Звичайно, не весь робочий час американський учитель проводить уроки. Не забувайте, що розклад у нього щодня однаковий: максимум на день – 5 занять, решта часу розпланована за днями тижня: у понеділок – зустріч з представниками департаменту освіти, у вівторок – з адміністрацією школи, у середу – з психологом, четвер – день роботи з документацією і т. д.

Крім того, є окремий час для електронного спілкування з батьками учнів (особливо учнів з ООП), обговорення та планування спільних уроків вчителя-дефектолога та вчителів-предметників, перевірки учнівських робіт.

Для українського вчителя чи асистента вчителя більшість цих видів діяльності не нові, єдина відмінність – що він їх робить у “вільний від роботи” час. І якщо перевірка зошитів у нас оплачується, то про платну роботу з батьками учнів чи оплачувані години для планування майбутніх уроків можна поки що помріяти…

Як визначають освітні потреби

Ще один момент, на який я звернула увагу і який мені припав до душі, – електронний документообіг. Паперові документи в американській школі є, але лише як необхідні копії найбільш важливих електронних.

Наприклад, індивідуальна програма розвитку учня з особливими освітніми потребами автоматично формується електронною системою, в яку під своїм логіном входять працівники школи. Кожен зі свого облікового запису робить необхідні відмітки на сторінці учня, а потім дефектологу, за яким цей учень закріплений, залишається лише роздрукувати сформований документ, щоб показати його батькам.

Здається, нічого хитрого в цьому немає, то чому б не запозичити ідею для наших шкіл? Шкільна електронна база значно би спростила не лише паперову роботу вчителя, а й дала би можливість стежити в часових та якісних розрізах за динамікою розвитку учнів.

Жодна зовнішня організація, на кшталт наших психолого-медико-педагогічної комісії чи інклюзивно-ресурсного центру, не ухвалює рішення, яким чином надаватимуть освітні послуги в певній школі певному учню. За потреби, батьки чи навіть педагог можуть звернутися до адміністрації школи з пропозицією, що певному учню необхідно надати додаткові освітні послуги.

Шкільний тренажерний зал

Після цього в закладі створюють спеціальну комісію, до складу якої входять шкільний адміністратор, учитель, що безпосередньо працює з цим учнем, учитель-дефектолог, психолог, логопед. Вони протягом 6 тижнів проводять спостереження, анкетування, опитування, тестування учня. І вже на колективному засіданні робочої групи, на яке обов’язково запрошують батьків, ухвалюють рішення, чи є в цього учня особливі освітні потреби.

Зверніть увагу: не інвалідність, не поведінкові порушення, а саме особливі освітні потреби. Тобто дитина може досить-таки непогано навчатись з усіх дисциплін, але мати певні труднощі, скажімо, з математикою. Такий учень теж вважається учнем з особливими освітніми потребами і, як правило, обов’язково відвідує додаткові уроки математики, які проводить вчитель-дефектолог, у рахунок однієї з чотирьох своїх варіативних дисциплін.

Рішення мультидисциплінарної команди щодо надання учню статусу дитини з ООП дійсне протягом 3 років. Цей документ – аналог нашого висновку ПМПК / ІРЦ, що є приводом до організації інклюзивної форми навчання.

По закінченні цього терміну, учень знов проходить етап шеститижневого спостереження, після чого знову приймається відповідне рішення. Також двічі на семестр (тобто в кінці кожної чверті) вчителі-дефектологи пишуть письмовий звіт про те, чи досяг учень поставлених цілей. Якщо досяг, то в якій мірі. Паперову копію звіту обов’язково надсилають батькам дитини.

Не скажу, що все побачене ми можемо вже сьогодні втілити в роботі наших шкіл. Не скажу, що все підійде до нашої системи освіти, бо українська реальність, менталітет, матеріально-технічна база шкіл разюче відрізняються від заокеанських. Але перші кроки ми вже робимо: старт Нової Української Школи – яскраве тому підтвердження. Ми готові до змін, і ці зміни мусять бути тільки на краще. Адже будь-які зміни починаються з нас.

Валентина Маланчій, заступник директора з навчально-виховної роботи спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 8 м. Хмельницького

Матеріали за темою

Обговорення

Розділ створено за підтримки Програмної ініціативи “Демократична практика” Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.