На трьох китах

Перший крок в педагогіці партнерства: для того, щоб реформа середньої освіти відбувалася ефективно, треба добудувати до належної конфігурації органи самоврядування в школах.

3 жовтня директорка Київського департаменту освіти та науки, молоді та спорту Олена Фіданян видала наказ №929 “Про шкільну форму”.

Цей наказ – чудовий приклад нових принципів, зокрема, і в керівництві освітою. В ньому йдеться про те, що попередній наказ, який прямо зобов’язував учнів усіх київських шкіл носити форму, втратив чинність ще у 2008 році. А отже, тепер ніхто не зобов’язує київських учнів носити форму – але ніхто й не може цьому завадити, якщо вони того схочуть.

Коротше кажучи, тепер питання, носити чи не носити учням певної школи форму, віддається на розсуд самої школи.

Тому наказ зобов’язує директорів середніх закладів освіти комунальної власності територіальної громади Києва – далі цитата: “До 01.12.2017 провести обговорення питання доцільності використання здобувачами освіти шкільної форми з представниками органів самоврядування закладів освіти”.

Це прекрасний кейс, яким просто гріх не скористатися.

Адже на питанні шкільної форми – безумовно, важливому, але, насправді, далеко не найпекучішому, – можна потренуватися в принципі щось обговорювати в школі.

Тобто, спробувати зрозуміти, як і з ким це можна й треба робити. Створити процедури обговорення. Врешті-решт, спробувати до чогось договоритися  тобто, дійти згоди. А ще можна спробувати зрозуміти, хто з ким має домовлятися – тобто, хто є суб’єктом перемовин щодо безлічі шкільних питань, які напряму не стосуються навчальної програми, методик та змісту навчання.

Що ж, спробуймо крок за кроком сконструювати механізм обговорень на кшталт цього та зрозуміти коло його учасників. Як то кажуть, у самому тексті задачі є підказка: там йдеться про “органи самоврядування закладів освіти”.

І тут до наших послуг  стаття 28 нового закону “Про освіту”, в якій йдеться про таке:

“Громадське самоврядування в закладі освіти.

1. Громадське самоврядування – право учасників освітнього процесу брати участь в управлінні закладом освіти в межах, визначених законами та установчими документами.

У закладі освіти може діяти:
– самоврядування працівників закладу освіти;
– самоврядування здобувачів освіти;
– батьківське самоврядування (крім закладів вищої освіти та закладів вищої професійної освіти).

2. Колегіальним органом громадського самоврядування закладу освіти є загальні збори (конференція) колективу закладу освіти.

3. У закладі освіти утворюються органи учнівського (студентського) самоврядування. Основні повноваження, порядок формування і роботи органів учнівського (студентського) самоврядування визначаються установчими документами закладу освіти відповідно до законодавства.

4. Колегіальним органом батьківського самоврядування закладу освіти є батьківська рада”.

Отже.

Як виявляється, відповідно до закону, органів самоврядування в школі може бути аж три – і це логічно, бо таким чином вони стають “голосами” всіх учасників освітнього процесу: вчителів, батьків і, зрештою, дітей.

Фото: автор – AndreyPopov, Depositphotos

Ми ж пам’ятаємо, що в центрі сучасної, реформованої системи освіти є дитина, а вчителі і батьки – це два символічних “крила”, рівноправні партнери, що спільно, але кожен у межах свої прав та можливостей, працюють над підвищенням якості освіти дитини? Пам’ятаємо? От і добре, тоді йдемо далі.

На практиці в більшості шкіл зі згаданих трьох органів самоврядування закладу освіти реально не функціонує жодного.

Ще раз – жодного.

Усупереч розповсюдженому переконанню, педагогічна рада не є органом громадського самоврядування – це колегіальний орган управління закладом освіти (стаття 27). А це геть різні речі.

Педрада управляє – в межах повноважень, прописаних законодавством, зокрема законом “Про освіту”, та установчими документами закладу. Управляє. Але це не орган самоврядування.

Самоврядування за своїми принципами не обмежується професією – цей механізм управління формується на певній території з усіх її мешканців (або працівників, якщо це установа). Загальні збори мешканців будинку, села, району, заводу – ось органи самоврядування. І школа в цьому сенсі нічим від них не відрізняється.

Отже, колегіальним органом самоврядування в школі є не педрада – а загальні збори (конференція) колективу закладу освіти.

Тобто не самих вчителів – а всіх, хто працює в школі, включно з медсестрою, працівниками буфету та технічним персоналом. І, згідно із наказом, директор має обговорювати питання шкільної форми з ними всіма.

Але це тільки один з можливих варіантів.

Погодьтеся, було б більш логічно, якби в обговоренні питання шкільного одягу для дітей взяли участь їхні батьки та, зрештою, самі діти.

Але наразі їхніх голосів не існує, бо для цього не створений механізм.

Батьківські та учнівські комітети – ті самі вище перелічені в Законі шкільні органи громадського самоврядування – здебільшого не сформовано ніде.

Втім, сказати, що в жодній школі не існує батьківського комітету, було б неправдою. Є досить багато шкіл, де вони є – щоправда, з однією метою: збір коштів з батьків і легітимізація цього процесу (створення благодійних батьківських фондів).

Зазвичай, складається такий комітет з найлояльніших з-поміж усіх лояльних батьків чи матусь школи, які ставлять собі за мету найтісніший контакт зі шкільною адміністрацією та полегшення для неї саме процедури збору коштів.

Ефективність таких комітетів у разі потреби відстоювання інтересів дітей перед педрадою видається дуже сумнівною.

Як зауважила одна мама на обговоренні кандидатури іншої до складу батьківського комітету класу: “Комітет має згладжувати гострі кути в спілкуванні з вчителями, а не створювати їх”.

Щодо учнівських комітетів, до складу яких мають входити учні старших класів, – це взагалі поодинокі випадки. І дуже шкода. Адже сучасні діти мають вчитися відстоювати свою думку, ухвалювати самостійні помірковані рішення, працювати в команді, створювати проекти – і найкраще  цьому можна навчитися не на уявних прикладах на уроці, а в реальному житті. Наприклад, завдяки участі в шкільному самоврядуванні.

Фото: автор – poznyakov, Depositphotos

*   *   *

Шкільна форма – це маленький приклад. У школі є сила силенна питань, під час обговорення яких батькам та учням не завадило б мати свій голос – і брати участь в обговоренні.

Вибір предметів варіативної складової.

Участь школи в програмі Go Global.

Оптимізація роботи шкільної їдальні та служби охорони.

Поява додаткових гуртків.

Зрештою, подання власного проекту на міськьому конкурсі громадських проектів – та згуртоване, централізоване й ефективне голосування громади школи за нього.

Перелік можна подовжувати майже до нескінченності, і кількість питань тільки зростатиме – разом зі зростанням автономії шкіл, яка передбачена реформою.

Що ж заважає створенню повноцінних батьківських та учнівських комітетів у школах сьогодні?

І. Частково законодавча база.

Найсвіжіший варіант Примірного положення про батьківські комітети (ради) загальноосвітнього навчального закладу датується 2004 роком, і вже тоді воно вочевидь не відповідало вимогам сучасності.

Зараз, коли рамковий закон “Про освіту” передбачає впровадження низки спеціалізованих законів та підзаконних актів – сподіваємось, серед них буде і сучасний варіант Положення, в якому будуть прописані права та обов’язки батьківської ради з урахуванням сучасних реалій та потреб.

Що ж до бодай якогось Положення про учнівські комітети – не вдалося знайти навіть застарілий і недолугий зразок. Цілком можливо, що його ніколи не розробляли взагалі.

Але таку ситуацію треба розглядати не як перешкоду, а як можливість. Адже відсунтість актуальних Положень не є формальною перешкодою для створення в школах батьківських та учнівських комітетів. Положення містили лише рекомендовані правила, кожна школа може створити свої, подібно до того, як може розробити свій Устав (правила тут обмежені лише вимогою дотримання чинного законодавства).

Діяльність батьківських та учнівських комітетів дасть можливість на практиці зрозуміти коло їхніх прав та обов‘язків в актуальних умовах реформи. Ці напрацювання та досвід можуть стати основою для нових нормативних документів в цій галузі.

ІІ. Друга проблема на шляху створення впливових батьківських комітетів – налаштування переважної більшості батьків.

Інфантильність, страх, небажання брати на себе відповідальність і багато іншого. Втім, про це зараз говорять у зв’язку з будь-якою реформою, а не лише освітньою.

Повертаючись до питання обговорення доцільності або недоцільності шкільної форми – часу на обговорення лишилося обмаль.

Дуже ймовірно, що переважна більшість директорів формально не виконають наказ Департаменту. Адже скликати цілу загальну конференцію працівників закладу освіти для обговорення питання шкільної форми – дивно. А батьківського чи учнівського комітету в школі може й не бути. І, зрозуміло, створити їх до 1 грудня вже точно не встигнути.

Але, принаймні, директори могли ініціювати це обговорення хоча б з активними батьками. А батьки могли (і ще можуть!) висловити свою думку в письмовій заяві на ім’я директора – колективній, якщо назбирається певна кількість однодумців.

Це гарний привід знайти людей, які поділяють ваші погляди, принаймні, щодо питання шкільної форми.

…І це дуже, дуже гарний спосіб уникнути вже 2 грудня власного розпачливого вигуку: “Ну ось, знов все вирішили без нас!”

Зоя Звиняцьківська, спеціально для Нової української школи

Титульне фото: автор – ronstik, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення