Педагоги #надтоважливі. Що новий закон про освіту дасть вчительству

Можна скільки завгодно на різних рівнях освітньої ієрархії будувати нову українську школу, створювати нове освітнє середовище, писати нові навчальні програми, але все це виявиться марним, якщо поза увагою залишиться перепідготовка вчительства.

Йдеться не лише про фінансування, а, передусім, про розбудову докорінно нової системи підвищення кваліфікації педагогів.

Як новий закон “Про освіту” допомагає це зробити і чому його варто підтримати?

Нещодавно в статті для “Української правди.Життя” міністерка освіти і науки Лілія Гриневич згадувала прогноз Всесвітнього економічного форуму щодо того, які компетентності будуть потрібні працівникам/-ицям, щоб бути успішнішими у 2020 році.

Розвиток цих якостей у наших дітях – завдання системи освіти, якщо говорити мовою офіційних документів, а насправді – робота вчительок і вчителів у школах.

Нам згадалося, як на одній із зустрічей Всесвітнього економічного форуму в Давосі частий його гість Білл Гейтс розповідав про випадок із меценатською підтримкою вакцинації.

І Північна Нігерія, і Сомалі отримали однакову (на душу населення) фінансову підтримку програм вакцинації, використані вакцини також були однаковими, але результати були дуже різні – повний провал у Північній Нігерії і цілковитий успіх у Сомалі.

Чому?

Білл Гейтс наголосив на залежності успіху саме від “людей на місцях”, провівши паралель і з освітою: Проблема не в поставках вакцини, а в тому, що медики просто не справилися. Я багато б віддав, аби змінити цю ситуацію. Це б урятувало більше життів, ніж будь-які вакцини.

Чесно кажучи, раніше я недооцінював, наскільки важливі базові питання, пов’язані з персоналом. Той же ефект відбувається, коли гроші направляються на розвиток освіти. Якщо не працювати над підготовкою педагогів, результату не буде“.

Звичайно, ми тільки “за” нову українську школу і також вважаємо, що школи мають бути відремонтовані й обладнані, управління освітою – сучасне й некорумповане, вчительська зарплата – достойною.

Але все це – “вакцина”, і “якщо не працювати над підготовкою педагогів, результату не буде”.

Як свідчать міжнародні дослідження, саме особистість учителя/учительки є ключовою для успішності шкільної системи: будь-яка спроба реформування системи освіти чи просування технологій потребують програм підтримки і навчання вчительства, на це є потужний запит і очікування від самих педагогів.

Саме тому ми вважаємо, що #надтоважливо прийняти новий закон “Про освіту” – бо він про людей: про учнів, вчителів, батьків, роботодавців і про те, як нам змінювати освіту, аби справлятися з викликами майбутнього.

Окремо варто сказати про ті можливості, які відкриває прийняття цього закону: щодо підвищення кваліфікації учительства – демонополізуючи цю сферу і даючи право вибору педагогам, щодо вчительської заробітної плати – закладаючи сталість її зростання.

Що ж не так із системою підвищення кваліфікації вчительства?

Педагоги в усьому світі сьогодні добре відчувають розрив між потребами та реаліями у професійному зростанні.

Про це свідчить високий рівень незадоволеності національними системами підвищення кваліфікації у різних країнах, незалежно від їхньої успішності чи рівня й особливостей освітніх систем.

Учительки й учителі будь-де однаково вважають цю систему:

1) несуттєвою;

2) неінтерактивною;

3) такою, що пропонується кимось, хто не розуміє їхній досвід;

4) неактуальною протягом тривалого часу;

5) такою, що не враховує їхній професійний рівень.

За два роки нам вдалося об’єднати в Україні спільноту відповідального вчительства EdCamp Ukraine, де понад 10 000 педагогів навчаються одне в одного та в національних і міжнародних експертів й експерток саме тому, що їм потрібно.

Спільнота об’єднує педагогів, батьків, роботодавців, молодь – людей, які розуміють, чому так важливо вкладатися в підвищення кваліфікації шкільного вчительства.

На національній (не)конференції EdCamp Ukraine, наприклад, за два дні наживо та потім у відеозапису доступні 165 годин різноманітних опцій професійного зростання – це більше, ніж зазвичай потрібно для підвищення кваліфікації за п’ять років.

Ми знаємо, що саме потрібно нашому вчительству: результати опитування українських педагогів корелюють зі світовими дослідженнями в цій темі (докладніше – у таблиці).

Вони відзначають, що, здебільшого, час традиційних форм підвищення кваліфікації використовується неефективно, бракує можливості спілкуватися в професійній спільноті й вільно висловлювати свої думки та знаходити підтримку. Інформація, яку вони отримують, часто буває не надто корисною або її важко використати одразу в роботі.

Фінансується підвищення кваліфікації сьогодні в Україні або державою, або з власної кишені педагога.

Випадки, коли за вчительське навчання платить школа – поодинокі, як правило, це приватні заклади освіти.

Можна з упевненістю говорити про неготовність більшої частини вчительства вкладатися в самоосвіту власною зарплатнею – вона невелика, та й будь-яке підвищення кваліфікації поза державними інституціями швидше за все не буде зараховано.

Якого підвищення кваліфікації хочуть вчительки й учителі?

Формула потрібного і помічного підвищення кваліфікації, якого однаково потребує сьогодні вчительство різних країн – це чотири вектори, сформульовані в EdCamp Foundation на основі 1 500 заходів у форматі EdCamp у 28-ми країнах світу:

1. орієнтація на того/ту, хто навчається (learner-centered): педагог вільно обирає певні можливості професійного розвитку або й бере участь у їх формуванні;

2. орієнтація на досвід і знання (knowledge-centered): актуальна інформація подається в контексті наявного досвіду і знань та з урахуванням потреб учительства;

3. орієнтація на оцінювання (assеsment-centered): дає можливість педагогам отримувати якісний зворотній зв’язок, доброзичливу оцінку діяльності та процесу, щоб підвищити ефективність роботи;

4. орієнтація на спільноту (community-centered): розбудова професійної спільноти зі стійкими горизонтальними зв’язками, що надають підтримку, зокрема, на етапі впровадження нових ідей до навчальної діяльності.

Ми мріємо, щоб така формула підвищення кваліфікації якомога швидше втілилася в українському освітньому просторі – через якомога більшу кількість варіантів професійного зростання як державних, так і громадських чи приватних.

І от новий закон “Про освіту”, коли його приймуть, створить необхідне правове поле, щоб це стало в принципі досяжним. Як саме?

По-першезакон дає можливість вчителям і вчителькам самим обирати вид, форму та місце підвищення кваліфікації.

Крім традиційних інститутів, це може бути ще навчання за освітньою програмою, стажування, участь у сертифікаційних програмах, тренінгах, семінарах, практикумах, нарадах, вебінарах, майстер-класах тощо і здійснюватися у різних формах – інституційній, дуальній чи на робочому місці (розділ VII, стаття 59, п. 2).

Загальна кількість академічних годин для підвищення кваліфікації педагогічного працівника впродовж 5 років не може бути меншою 150 годин, з яких певна кількість годин має бути обов’язково спрямована на вдосконалення знань, вмінь і практичних навичок у частині роботи з дітьми з особливими освітніми потребами (розділ VII, стаття 27, п. 3).

По-другеновий закон спрямовує державні кошти на підвищення кваліфікації не в призначені для цього державні інституції, а безпосередньо до школи – і вже школа (педрада) спільно зі своїми педагогами планує щорічне навчання кожної/кожного та розпоряджається коштами (розділ VII, стаття 59, п. 3, п. 5).

По-третєзакон “Про освіту” розширює фінансові можливості педагогів, у тому числі й на самоосвіту, встановлюючи посадовий оклад педагогічного працівника (найнижчої кваліфікаційної категорії) у розмірі не менше чотирьох прожиткових мінімумівдля працездатних осіб – сьогодні це було б уже 6 736 (1684*4 грн).

Також визначається щомісячна надбавка в розмірі 20% посадового окладу тим, хто пройшли сертифікацію (розділ VII, стаття 61, п. 2, п. 5).

По-четверте, певною мірою вивільняється для підвищення кваліфікації і час, оскільки виховна робота законом зараховується до робочого часу педагогічного працівника, як і навчальна, методична, організаційна робота та інша педагогічна діяльність, передбачена трудовим договором (розділ VII, стаття 60, п. 2).

У той же час ліквідуються атестація шкіл та інспекції в районних управліннях освіти – процедури, які забирали дуже багато вчительського часу та дискредитували себе через корупційну складову й неефективність.

Ми підтримуємо новий закон “Про освіту”, оскільки втомилися лише мріяти про розвиток таких можливостей для педагогів та намагатися втілювати їх “манівцями” і прагнемо реальних зрушень.

Не може педагог виховати вільними наших дітей, коли сам не має свободи – професійної, фінансової, емоційної – для власного розвитку й зростання.

Олександр ЕлькінОлена Малахова і команда EdCamp Ukraine

Джерело: http://life.pravda.com.ua/columns/2017/06/30/225026/

Матеріали за темою

Обговорення