Проект “Школа: меморандум співпраці”. Частина 3 Харків. Учні як партнери

Серед завдань, які ставить перед собою ГО “Смарт Освіта”, – формування нових правил у взаємовідносинах між усіма учасниками навчального процесу. Для цього ми розпочали проект, в межах якого вчителі, батьки та учні з шести шкіл з різних міст України спробують домовитись про нові правила співіснування у своїй школі.

Напрацьовані пропозиції буде систематизовано, доповнено за допомогою онлайн-пропозицій, обговорено в експертному середовищі та зібрано в документ, який можна назвати меморандумом співпраці. Цей документ кожна школа може використати як власний статут або скористатись ним як типовим та доповнити своїми ідеями.

Перша серія зустрічей для напрацювання нових правил відбулась у Києві. Другою стала школа у Краматорську.

Знайомство

До харківської школи нас запросила її нова директорка, яка очолила заклад нещодавно. Вона одразу сказала, чого чекає від проекту: хотіла б, аби учні стали активнішими. Вона з жалем розповідала, що старшокласники дуже пасивні, неохоче беруть участь у численних концертах та екскурсіях, які адміністрація школи з ентузіазмом пропонує. Минулого року за ініціативою адміністрації як експеримент у школі провели вибори президента, але цього року старшокласники попросили не робити перевибори: байдуже і нецікаво.

Директорка обіймає свою посаду трохи більше року, і за цей час школа, що розташована не в найкращому районі міста і тривалий час занепадала, помітно пожвавішала. Припинився відтік учнів – навпаки, до школи прийшли багато дітей з інших шкіл; загальна кількість учнів майже подвоїлась. У цьому році вперше за тривалий час було набрано два перших класи, причому один з них (на прохання батьків) – україномовний, незважаючи, що школа офіційно з російською мовою навчання.

Школа з допомогою батьків чудово підготувала меблі та обладнання в перших класах НУШ, директорка під час літніх канікул особисто розмалювала коридор поверху молодшої школи милими й кумедними малюночками.

Стосунки з батьками, на перший погляд, вибудовані пречудові. У школі створено загальний батьківський комітет, у класах активно працюють “батьківські трійки” (суто харківська назва класних батьківських комітетів). Соціальний склад та фінансова спроможність батьків дуже різні, але заможні охоче допомагають школі: ремонтують “свої” класи тощо.

Втім, школі взагалі не бракує допомоги: міський департамент освіти не оминає її в розподілі меблів та обладнання, до того ж у школи, як у старі добрі часи, є “шеф” – завод, розташований поруч. Шефськими силами лагодиться дах та комунікації, а наступного року завод пообіцяв навіть побудувати новий шкільний стадіон. Депутат місцевого округу також допомагає вирішувати проблемні питання. Отже, з матеріально-технічним станом усе непогано, батьківська фінансова участь зосереджена на класах і великою мірою не є критичною.

Однією з серйозних проблем школи є нестача вчителів – кричуща навіть на тлі загального їхнього дефіциту, який з кожним роком стає все відчутнішим. Півроку відсутності вчителя математики або англійської мови в старших класах стає реальною проблемою, що змушує учнів коригувати вибір предметів на ЗНО. Питання не вирішується попри наполегливі спроби директорки знайти вчителів. Взагалі ж учительський колектив директорка характеризувала як дружний, гарний, з позитивною атмосферою.

Учні

Загалом старшокласники дійсно виглядали пасивно і навіть дещо пригнічено. Під час обговорення їхніх потреб і проблем відчувалося, що підліткам складно формулювати думки, що стосувалися їхніх емоцій, бажань, побоювань.

Впадала в око також відсутність звички до роботи в групах, активного слухання і ефективного колективного обговорення – тобто всього того, що складає компетентності людини, необхідні для ефективної роботи та спілкування в сучасному світі. Було помітно, що учні не звикли, щоб їх слухали, цікавилися їхньою думкою та ставились до неї з повагою.

Серед низки проблемних питань вдалося виокремити два головних. Перше – нестача вчителів з ключових предметів. Старшокласники серйозно переймалися цією проблемою і нарікали на похідний від неї ланцюг ситуативних замін, які слугували лише тому, щоб тримати учнів у школі потрібний час. Природно, що діти не змогли одразу запропонувати ефективне рішення, але, забігаючи наперед, скажемо, що на спільній зустрічі було озвучено кілька цікавих ідей.

Іншим джерелом невдоволення була та сама активна позакласна діяльність, про яку йшлося спочатку. Старшокласників втомлювали числені концерти і виступи, в яких брали участь одні й ті самі учні – ті, в яких це виходило найкраще, до того ж, репетиції відбувалися під час уроків. Їхні виступи мали на меті потішити шефів або допомогти школі посісти високі мисця на районному та міському конкурсах.

Учні ж пропонували участь у концертах за принципами загальної долученості та добровільного бажання. Вони розповіли, що є діти, які хочуть випробувати свої таланти, але не можуть, бо їх не беруть. Старшокласники наполягали, що в концертах мають брати участь усі охочі, а не група “професіоналів”.

Вчителі

Дві головні теми, які хвилюють зазвичай вчителів (і харків’яни – не винятк) – відсутність загальних правил, які мали б робити роботу вчителя зручною і безпечною, і низький авторитет вчителя в суспільстві.

У цьому випадку серед низки стандартних проблем як от необхідності встановлення режиму спілкування батьків з вчителем та проблема дзвінків у позаробочий час, негативне висвітлення ролі вчителя в ЗМІ тощо на перший план вийшло одне просте питання, яке, на перший погляд, легко вирішити: користування учнями мобільними телефонами на уроці.

З’ясувалося, що, всупереч заборонам учителів, діти вільно користуються телефонами під час уроку і навіть відповідають на дзвінки батьків просто під час викладення нового матеріалу. Вчителі назвали таку ситуацію непримустимою – і пропонували нарешті навести з цим лад.

Батьки

“Дисципліна!”, – так визначили батьки головну проблему, яка їх турбує в шкільному житті їхніх дітей, а водночас і рішення більшості інших. Знання були на другому місці, адже частина батьків була впевнена, що саме дисциплінована поведінка – головна навичка, потрібна людині в сучасному дорослому житті.

Втім, це не було одноголосним твердженням. Відчувався значний контраст між батьками старшокласників і першачків або батьками, в яких двоє дітей і молодші пішли до школи цього року. Різні, часом протилежні, погляди батьків ускладнювали діалог та пошук рішень, оптимальних для всіх.

Одні батьки згодні з реформою школи і принципами, закладеними в НУШ, інші – абсолютні противники нових методів. Відповідно, у батьків геть різне бачення потреб дітей і того, як має будуватися навчальний процес – деякі пропонували навіть скасувати ЗНО та повернути іспити в школу.

Загальна зустріч

На загальній зустрічі було вирішено присвятити час спробам спільно вирішити прості та дуже нагальні питання, які стосуються внутрішнього життя школи: використання мобільних телефонів на уроках (побудова найпростіших загальних правил) та нестача вчителів і позашкільної активності.

Робота у двох групах, у кожній з яких об’єднались учителі, батьки та діти, виявила кричущі суперечності. Вчителі, які працювали в групі з вирішення проблеми мобільних телефонів (тобто поваги і дотримання правил), переривали дітей, не давали їм говорити або голосно спілкувались між собою під час виступу дитини.

Ані вони, ані батьки не вимкнули мобільні телефони під час спільного обговорення: гаджети часто та голосно дзвонили, і дорослі відповідали на дзвінки під час загальної роботи в групі. Вочевидь, дорослі вбачали головним важелем вирішення питання поваги та правил однобічну сувору дисципліну, спрямовану на учнів, а не відкритий діалог, власний приклад і зміну поведінки учнів через зміну власної.

Під час обговорення другого блоку – про проблеми навчального процесу і позашкільної діяльності – діти зробили майже неможливе: вони запропонували вихід з дійсно складної ситуації з відсутністю вчителя математики. Попри дуже серйозну налаштованість вчительства проти мобільних гаджетів, старшокласники припустили, що телефон може бути не тільки елементом відволікання, але й джерелом інформації.

Учні запропонували знайти онлайн-курс з математики і вчити його на відповідних уроках за розкладом самостійно. Зрештою, курс можна було б продивлялися за допомогою проектора (у деяких класах вони є), а потім разом обговорювати складні та незрозумілі моменти.

Але цю пропозиція, яка зовні здавалась вдалим виходом для всіх (окрім математики, це дозволило б старшокласникам опанувати навички самостійного навчання, роботи в команді, спілкування та проектного планування), на жаль, не підтримали вчителі. Весь проект розбився об просте запитання: що з приводу домашніх завдань? Хтось має їх перевіряти, а відповідного вчителя немає.

Ідея, що діти можуть перевіряти завдання одне в одного, а вчитель лише організовувати процес та слідкувати за належною дисципліною, здалась нереальною. Вчителі були впевнені, що керувати процесом самоосвіти дітей з математики має саме вчитель з математики.

Невдача спіткала і другу пропозицію: провести КВН, про який старшокласники, як виявилося, давно мріяли. З’ясувалося, що він цікавить їх набагато більше концертів та виступів, які вони змушені готувати для “шефів” або для участі в районних та міських заходах.

Здавалося, настав момент, заради якого розпочався весь проект: діти висловлювали свої бажання, нарешті проявили ініціативу, і головне – просто піти їм назустріч. Але виявилося, що для підготовки до КВН учням потрібно репетирувати – звісно, в позашкільний час, після уроків.

Вчителі одразу зазначили, що можуть вони це робити тільки у присутності когось із педколектива – бо діти самі не можуть робити щось в шкільному приміщенні. І виникла проблема: ніхто з педколективу, включно з класним керівником та завучем з позакласної роботи, не був готовий для цього залишаться в школі після уроків.

Відчувалося, що дорослі не готові до того, що в дітей є власні бажання і бачення ситуації. Дитячу активність вони скоріше розуміли як охоче виконання розпоряджень дорослих і були явно неготові до підтримки учнівських проектів. Це стосувалося як вчителів, так і батьків, які намагалися вирішувати питання за дітей і без дітей, не питаючи їхньої думки.

Діти прямо говорили про брак діалогу з батьками і жалілися, що в дорослих немає часу на просте родинне спілкування поза межами запитань типу “Чи все гаразд в школі? Які оцінки? Чи виконав ти уроки?”.

P. S.

Насправді, це не кінець історії, а лише стоп-кадр найдраматичнішого, найнапруженішого її моменту. Після цього епізоду за дуже короткий час вже відбулося багато важливих подій. По завершенні проекту, адміністрація школи ретельно опрацювала всі пропозиції, озвучені під час спільних обговорень – навіть, якщо їх не підтримали під час дискусії. І нині деякі речі в школі вже відбуваються по-новому.

Так, тепер учні самі готують свята та творчі виступи, вчителі є лише координаторами цього процесу. Вчителя математики знайдено (додамо від себе, хоч, може, це й парадоксальна думка: навіть трохи шкода, що знайдено, цікаво було б побачити, як діти за допомогою онлайн-курсів вчаться вчитись самостійно і вчити одне одного! Втім, вони ще мають можливість випробувати це на матеріалі англійської мови).

Також змінилася співпраця з батьками: їм дуже сподобалась зустріч у форматі “батьки-вчителі-діти”, і відтепер такі зустрічі планують проводити принаймні раз на рік. Окрім цього, у квітні планують провести День батьківського самоврядування (усі уроки будуть проводити батьки), загалом у директорки школи є ще багато ідей для розвитку співпраці з батьками.

Все це – і певні зміни ролі вчителів, і активніше та змістовніше залучення батьків до участі в житті школи має на меті єдине: створення більш гармонійної атмосфери, в якій діти матимуть змогу розвиватись, де вони відчуватимуть себе повноцінними учасниками діалогу і рівноправними партнерами.

Звісно, для цього дорослим – і вчителям, і батькам – доведеться трохи змінитися самим. Але ж ми всі знаємо: самовдосконалення і навчання протягом усього життя сьогодні є неодмінною умовою сучасності – неважливо, батько ти чи вчитель. Ні, не так. Особливо, якщо ти вчитель.

Зоя Звиняцьківська, співзасновниця ГО “Смарт освіта”, координаторка проекту “Педагогіка партнерства як фундамент Нової Української Школи”

Цей матеріал представлений ГО “Смарт освіта” в рамках проекту “Програма сприяння громадській активності “Долучайся!“, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Титульне фото: автор – belchonock, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення