Проект “Школа: меморандум співпраці”. Частина 4 Чернігів. Рівні можливості для всіх

Серед завдань, які ставить перед собою ГО “Смарт Освіта”, – формування нових правил у взаємовідносинах між усіма учасниками навчального процесу. Для цього ми розпочали проект, в межах якого вчителі, батьки та учні з шести шкіл з різних міст України спробують домовитись про нові правила співіснування у своїй школі.

Напрацьовані пропозиції буде систематизовано, доповнено за допомогою онлайн-пропозицій, обговорено в експертному середовищі та зібрано в документ, який можна назвати меморандумом співпраці. Цей документ кожна школа може використати як власний статут або скористатись ним як типовим та доповнити своїми ідеями.

Перша серія зустрічей для напрацювання нових правил відбулась у Києві. Другою та третьою стали школи у Краматорську і Харкові. Тепер ми завітали в Чернігів.

Школа-учасниця нашого проекту в Чернігові нічим не відрізняється від звичайних загальноосвітніх шкіл, де дітей не відбирають за конкурсом, а школа не є в пріоритеті для фінансування місцевої влади.

Звичайна школа, яких тисячі по всій Україні.

Однак тут розмова з школярами про проблеми в навчальному закладі поступово переходить до обговорення найкращих практик і порад іншим школам.

Одразу після фасилітованих зустрічей вчителі й директор збираються обговорити напрацювання двох днів, аби вже почати реалізовувати задумане. Тут усі всіх знають, діти вчителів навчаються в цій таки школі — на зустрічі батьків ми зустріли і педагогів.

Тут – нова директорка (на момент нашої зустрічі вона лише три місяці як виконувала свої обов’язки). Її запит на участь у проекті цілком зрозумілий — почути більше від дітей та вчителів про все, що стосується ввіреного їй закладу.

У короткій розмові перед зустрічами вона додає важливі штрихи контексту: у Чернігові заборонені будь-які батьківські внески у школі. Так вирішила місцева влада, виділяючи на кожну дитину 170 гривень на рік на все, що не пов’язано безпосередньо з процесом навчання.

Але навіть якщо припустити, що батьки б почали здавати кошти, аби зробити школу комфортнішою, це не обов’язково означає, що вдалося б зібрати якусь суттєву суму: тут навчаються звичайні діти зі звичайних родин, неблагополучних серед них теж чимало.

День перший. Діти

“У нас є проблема – туалети”, – учні у визначенні проблеми номер один виявились одностайними. Вбиральні, які так засмучують дітей, – три “чаші Генуя” без дверей, які б забезпечували бодай якусь приватність. Школа, збудована у 1963 році, дуже потребує ремонту.

Серед основних проблем, озвучених дітьми, – більшість матеріальні (немає сцени для виступів, бракує обладнання у спортзалі, у деяких кабінетах холодно, на уроках фізики, хімії та біології немає реагентів та необхідного обладнання для практичного засвоєння матеріалу).

Є й ті, які повторюються в кожній школі: побільше гуртків, відвідувань виробництв та інших знайомств з професіями.

Окремий блок – бажання отримувати знання в школі, без репетиторів.

“Можете передати адміністрації, що ми потребуємо більше математики і менше фізики? Будь ласка, адже ми – профільний клас з української мови, а в нас 3 години фізики”, – кажуть діти.

Ми виконуємо їхнє побажання, але адміністрація розводить руками: тут нічого не вдієш, бо стільки фізики передбачає інваріантна частина навчального плану.

Взагалі діти справді просять більше факультативів з певних предметів (“ми не встигаємо за програмою, мусимо готуватися з репетиторами”) і більше відвідувань музеїв і театрів. Усе для власного розвитку і “насолоди” – так тут назвали задоволення від навчання.

Водночас, вони з гордістю розповідали, що у в них дуже багато міжшільних конкурсів (клас року, учень року), спортивних змагань між класами під час “днів туризму”, квестів та свят (наприклад, Геловін для всієї школи, “єврофестиваль”, коли кожен клас представляє традиції певних країн). Також старшокласники беруть участь у виступах перед учнями початкової школи.

“Чому це так важливо?”, – запитуємо

“Вчить нас командної роботи і співпраці. І цікаво!”,– швидко відповідають діти.

Ми одразу розуміємо, що з педагогом-організатором їм пощастило, і в цій школі це не якась формальна посада.

“Як у вас вирішуються конфліктів між однокласниками?”

“Усе просто: індивідуальні розмови з однокласниками і класним керівником”.

“І цькування немає?”

“Та ні…”

“Ви відчуваєте несправедливе ставлення вчителів до вас, упередженість в оцінюванні?”

“У нас завжди є можливість обговорити свою оцінку і спитати, що ми можемо зробити, аби її виправити”.

“Чи можете сказати, що вас чують і реагують на ваші потреби?”

“Так. Якщо в нас якась проблема, ми її обговорюємо з однокласниками. Потім йдемо до класного керівника. А вона вже далі спілкується з директором, якщо це потрібно. Проблема зазвичай вирішується”, – додають доволі приголомшливі деталі діти.

І зауважують, що для них також важлива свобода зовнішнього вигляду. Мовляв, є учні з дуже яскравим фарбованим волоссям, і ніхто їм за це не робить зауважень.

Батьки

Батьки підтвердили сказане дітьми: вчителі справді дуже контактні, навіть ввечері знаходять час, аби написати у вайбер про шкільні справи, а от зі цькуванням не все так просто. Кажуть, що серед 5-8 класів воно таки трапляється, але старшокласники, які беруть участь у зустрічах у нашому проекті, цього вже не знають і не пам’ятають.

Забігаючи наперед, зауважимо, що вже під час другої спільної зустрічі один з учителів пояснив цей феномен як “булінг Шредінгера”. Цькування трапляються в середній школі, але з цим активно працюють самі вчителі. Наприклад, проводять таку кількість батьківських зборів з обговорення цієї проблеми, яка потрібна для повного припинення цькування. З 5 до 7 класу на батьківські збори до школи приходять поліцейські та психологи.

Під час нашої зустрічі батьків турбувало, як “включити” у співпрацю зі школою неактивну більшість батьків. Адже на збори ходять далеко не всі, та й бодай якимись справами своїх дітей не цікавляться багато мам і тат. А є й такі, які гіперопікають своїх чад, і це створює чималі проблеми для шкільного життя.

Батьки також хотіли більше гуртків для дітей, профорієнтаційні зустрічі (з уже згадуваними відвідуваннями виробництв тощо), електронний щоденник і краще наповнення сайту школи.

Вони також пропонували кожному класу мати якісь спільні цілі, аби робити дітей ще згуртованішими. Та нарікань на неповагу вчителів до дітей, ми не почули.

Вчителі

Їх дуже цікавило, як мотивувати учнів до ще кращого навчання. Звучить дивно, правда? Але це справді одна з ТОП-проблем, яку озвучили педагоги. Вони думали, як допомогти батькам зрозуміти цінність кожної дитини і як через додаткові заходи проявити таланти кожного учня.

“Учні можуть, головне – бажання”, – казали вчителі. Але як стимулювати? Яку систему мотивації запропонувати? На ці запитання знайшлась відповідь уже під час спільної зустрічі – через умовний Фонд школи. Він ще не існує, і не зрозуміло, як саме його зробити, але ідея сподобалась усім.

Як посилювати бажання учнів іти до школи, розвивати людяність і взаємоповагу? Вчителі ж запропонували проводити індивідуальні батьківські збори, коли мами й тати можуть підійти до вчителя-предметника та дізнатися про навчальний поступ своєї дитини. “Школа не ворог, школа – надія”, – повторювали вчителі.

Вони зауважували, що мають налагоджені стосунки з випускниками, старші класи дбають про молодші. Але вони потребують конструктивних ідей від батьків, спільних зустрічей для обговорення проблем школи та цікавих спільних заходів для батьків, учнів та вчителів.

День 2. Спільна зустріч

“Ми справді любимо навчання і хотіли б його більше – гуртки, факультативи з профільних предметів”, – озвучували свої бажання діти вже під час спільної зустрічі з батьками та вчителями. Більше практичних навичок, більше зв’язку з вчителем-предметником – ось те, про що просили учні. Як і про додаткові годин математики.

Вони не боялись представляти свої пропозиції та прямо говорити про те, що їх хвилювало. Наприклад, неохайність кухарок в їдальні та їхнє зневажливе та принизливе ставлення до молодших класів. А також скасування чергування.

Ця спільна зустріч батьків, учнів та вчителів нічим не схожа на попередні: групи дуже швидко ідентифікували проблеми та придумали варіанти вирішення.

Серед майже готових до впровадження – менторство старшаків над молодшими класами (“усе, після канікул старші класи йдуть до молодших!”), новий формат батьківських зборів через індивідуальні зустрічі з вчителями (“спробуємо, а там побачимо”), нові спільні події між школою, учнями та батьками (“давайте проведемо спортивне змагання в суботу, щоб усі могли прийти”).

З чергуванням школярів та оханістю їдальні директорка обіцяла розібратися. Хоча це – одні з найпростіших питань до вирішення.

Як знайти гроші на всі необхідні ремонти, омріяну дітьми актову залу без батьківських внесків? Тут є, над чим думати, але директорка просила надіслати їй усю інформацію про можливості фандрейзингу для шкіл. Зрештою, це лише проблема, яка має мати шляхи вирішення. Особливо, якщо весь час чуєш від дітей “зробіть щось з туалетами”.

Галина Титиш, керівниця ГО “Смарт освіта”

Цей матеріал представлений ГО “Смарт освіта” в рамках проекту “Програма сприяння громадській активності “Долучайся!“, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Матеріали за темою

Обговорення