Напишіть нам

Всі проєкти

Всі теми

Я і “воно”. Коментарі до тез проти антидискримінаційної експертизи

Уже кілька тижнів у соцмережах і на сторінках та екранах медіа ламаються списи, звучать звинувачення, образи або насмішки, пишуться петиції і депутатські звернення: в епіцентрі слова “гендер” і “антидискримінаційна експертиза підручників”. Емоцій багато, однак ознайомлення з численними гучними заявами та відкритими листами викликають серйозне занепокоєння.

Складається враження, що чимало людей, які підтримують ті чи інші заклики, не розуміють значення слів, під якими вони підписалися. І це в еру інтернету і доступності будь-яких джерел інформації.

Ми не ставимо перед собою нереальні цілі і усвідомлюємо, що тих, хто маніпулує штучно створеною ситуацією в своїх цілях, жодні об’єктивні пояснення не переконають.

Але ми все ж сподіваємося, що більшість людей вирішують осмислено і здатні мислити критично.

Тому пропонуємо спокійно і тверезо подивитися на факти, відклавши в бік емоції і бездумне повторювання гасел.

Перед вами – саморобний плакат, який кілька днів тому було поширено інтернетом як заклик до мітингу біля Верховної Ради. Його текст видається нам настільки винятковим, що, на наш погляд, потребує докладного коментаря. Отже, почнемо з самого початку.

Фото з Facebook-сторінки однієї з противниць антидискримінаційної експертизи

Наші діти – хлопчик і дівчинка, а не гендерне “воно”!

Ця фраза містить кричущі логічні протиріччя, джерелом яких, вочевидь, стало хибне розуміння або навіть повне нерозуміння слова “гендер”. Не дивно – адже це поняття увійшло в наш культурний обіг відносно нещодавно і викликає несприйняття навіть у народних депутатів (нагадаємо про скандал з ратифікацією в Україні Стамбульської конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, з тексту якої депутати вимагали прибрати слова “гендер”, “гендерна ідентичність” тощо)

З іншого боку, деякі з тих, хто глузує з буцімто обмежених людей, “яких лякає слово “гендер”, натомість самі припускаються помилки, стверджуючи, що це лише синонім слова “стать”.

Насправді це не так і зараз ми спробуємо розібратися в цьому.

Отже, звичне і зрозуміле для нас слово “стать” означає біологічно зумовлений поділ живих організмів на самців і самиць. У ссавців існує тільки дві статі – чоловіча та жіноча і їхні генні мутації. Ми не здатні обирати свою стать, адже народжуємося з нею, це частина нашої біологічної природи, яка від нас не залежить. У цьому сенсі ми нічим не відрізняємося від кішок, мавп, щурів або панд – оберіть порівняння до смаку. Стать – це тваринна частина нас.

Але люди – не тварини, точніше, не тільки тварини. Від киць і панд їх відрізняє здатність до рефлексії (тобто мислення) і саморефлексії (тобто мислення про самих себе). Іншими словами, людина, на відміну від киці, розуміє, що вона існує, усвідомлює себе і в процесі дорослішання формує власне уявлення про те, ким вона є.

Тобто, окрім біологічних характеристик, на які ми не впливаємо і які керують виключно нашими інстинктами, у людини відбувається складний психологічний процес самоідентифікації – і це саме те, що робить нас людьми.

Одним з найважливіших аспектів ідентичності людини є гендерна самоідентифікація – тобто уявлення людини про свою стать.

Ці уявлення зазвичай ґрунтуються на проявах біологічної статі – але вони набагато ширші, бо стосуються соціальної поведінки людини, прийнятних або неприйнятних у суспільстві норм і правил. Саме гендерна ідентичність – а не біологічна стать – визначає нашу поведінку.

Уявімо жінку, що сповідує так звані традиційній сімейні цінності. Вона одягається скромно, виконує хатню роботу, догоджає чоловіку і народжує дітей. Усе це вона робить не тому, що вона жіночої статі й керується інстинктами самиці: інстинкти велять їй лише паруватися із самцями й потім захищати та вигодовувати дитинчат. Але її поведінка набагато складніша за інстинкти, вона вбирає в себе безліч правил, традицій, звичаїв та культурних норм, які вважає прийнятними.

Її поведінка вибудовується саме внаслідок її гендерної ідентичності – тобто не біологічної особливості статевих органів та гормонального коктейлю в крові, а власних уявлень про себе. Говорячи простіше, вона вважає себе жінкою, розуміє, що означає “поводитись, як жінка” згідно з нормами її суспільства, і поводиться таким чином, бо згодна: так, вона жінка традиційних поглядів. Це її гендерна ідентичність.

На відміну від біологічних статей, гендерних ідентичностей може бути дуже багато – чисто теоретично межею є кількість людей на планеті. У 70-ті роки серйозна наука розділяла 3 типи гендерної ідентичності: “фемінні”, “маскулінні” та “андрогінні”. На початку 90-х їхня кількість зросла до п‘яти. Проте неофіційно у світі існує вже близько полусотні гендерних ідентичностей, і їхня кількість постійно зростає.

Не всі серед них аж такі серйозні. Є, напириклад, Sychnogender – гендер, який змінюється кілька разів на день, або Affectugender – гендер, на який впливають зміни настрою. Можливість обрати для себе будь-який гендер за бажанням (і навіть вигадати свій) стала настільки буденною, що навіть у нашому любому фейсбуці в розділі персональних даних у пункті “стать” можна обрати один з трьох варіантів: “чоловіча”, “жіноча” та “налаштування користувача”.

Додамо також, що “стать” в українському фейсбуці – один з незчисленних прикладів некоректного перекладу, що посилює непорозуміння. Адже в американському оригіналі на цьому місці стоїть слово “gender”, а зовсім не “sex”.

Отже, зі сказаного випливає, що, по-перше, усі люди мають гендерну ідентичність (навіть якщо вони “ведичні дружини”, що ніколи не чули слова “гендер”) і, по-друге, гендерна самоідентифікація є результатом свідомого вибору людини, і в цьому є протилежною поняттю статі, вибір якої від людини не залежить.

Зрозуміло, що саме можливість свободи вибору робить поняття “гендер” неприйнятним для певних категорій наших з вами співгромадян – зокрема релігійних кіл, а також консерваторів, які тяжіють до тоталітаризму. Визнати за людиною право самій обирати, ким їй бути, або позбавити її такого права – ось наріжний камінь усіх суперечок про гендер. Має право людина вільно обирати власну долю чи ні? Ось воно – головне питання. Власне, як і завжди. Нічого нового.

Ні – гендеру в підручниках!

Як вже зрозуміло, усунути з підручників гендер неможливо, адже йдеться про виховання людських дитинчат. Усе, що люди роблять, як вони вдягаються і виглядають, що вони їдять і п’ють, як працюють і проводять вільний час – наскрізно просякнуто вибором, обумовленим гендерною ідентичністю.

Найконсервативніша жіночка зі зразкової традиційної родини так само, як і найрадикальніша феміністка, отримала гендерне виховання – ще й яке! Тобто традиціоналісти мали б першими бути проти гасла “Ні – гендеру у підручниках”. Бо як же тоді виховувати традиційних чоловіків і жінок?

Побіжно зауважимо, що аби направду усунути з виховання дітей гендер, треба докласти майже надзусиль. Такі спроби було в деяких європейських країнах, зокрема у Швеції – задля свободи вибору дітей. Як відомо, гендерна ідентичність формується в дитини у віці з двох до семи років, тож вихователі в експериментальних дитячих садочках не тиснули на дітей гендерними стереотипами: не розділяли іграшки, заняття та одяг дітей на “хлоп’ячі” і “дівочі” та навіть намагалися не вживати слів “він” чи “вона”. Усе це для того, аби бути впевненим: коли хлопчик відчує себе хлопчиком (а дівчинка – дівчинкою) – це буде свідомий вибір, спричинений внутрішнім відчуттям своєї статі, а не нав’язана соціумом роль.

Але навряд українські шкільні підручники, при всьому бажанні, могли б досягти такої кришталевої антигендерної чистоти, адже гендерні ролі в свідомості дітей у шкільному віці вже майже сформовані. Тобто діти відчувають себе хлопчиками й дівчатками та воліють бачити в книжках відповідні гендерні моделі. Тому природно, що дійсні підручники (і ті, що проходили експертизу також) по вінця заповнені “гендером”, тобто рольовими моделями для хлопчиків і дівчат, прибирати які звідти ніхто не збирається.

Ймовірно, авторів тексту на плакаті турбує не наявність гендеру як такого (за це вони мали б дякувати), а саме кроки в бік певної корекції гендерних ролей.

Побоювання щодо “лихого гендеру” з’явилися після антидискримінаційної експертизи щодо нових підручників, які зараз готуються до друку. Ця експертиза, зокрема, звернула увагу на змальовані в підручниках гендерні стереотипи щодо “чоловічої” і “жіночої” хатньої праці. Так, на одному малюнку мама миє молодшу дитину, а старша донька дивиться і вчиться, миючи поряд ляльку. Комісія прокоментувала картинку таким чином:

Тут ми впритул підійшли ще до однієї характеристики поняття “гендер”. Як випливає зі сказаного вище, на відміну від біологічної статі, воно – соціальне, тобто формується під впливом суспільних норм. Тому, коли норми змінюються (а змінюються вони постійно, це закон життя і ці зміни не можна зупинити, як би хтось цього не хотів) – змінюється і уявлення про гендерні ролі.

Але це не означає, що жінка перестає бути жінкою. Це просто означає, що її суспільне життя як жінки зазнає змін, іноді дуже суттєвих. 

Двісті років тому жінок не брали на навчання в медичні університети, бо вважалося, що вони не можуть бути лікарями. От не можуть, і все. Сто п’ятдесят років тому жінки, які воліли працювати, вважалися небезпечними дивачками. Сто років тому для порядної жінки було неприпустимо піти, скажімо, у театр без чоловіка – сьогодні ця норма змінилася. Ті ж сто років тому чоловіки вважалися “справжніми”, якщо вони були суворими й максимально позбавленими емоцій – сьогодні однією з чеснот чоловіка вважається емоційний інтелект.

Так само перегляду в сучасному світі підлягає розподіл хатньої праці на “чоловічу” та “жіночу”, традиційні соціальні ролі. Але чоловіки від цього не перестають бути чоловіками, а жінки жінками, їхні стать та гендерні ідентичності, сексуальні уподобання та стратегії поведінки не змінюються. Якщо хлопчик на малюнку в підручнику буде вчитися мити посуд, а дівчинка – гратися з літачком, це просто вдвічі розширить для дітей уявлення про можливе і дозволить їм у подальшому будувати більш гармонійні партнерські стосунки. Але від того вони не припинять бути хлопчиком і дівчинкою.

#StopGender

А ще припиніть кохатися, фліртувати й народжувати дітей і взагалі – вдягатися, спілкуватися, висловлювати власні думки. Адже все це багато в чому залежить від гендерної самоідентифікації. Гендер не зникне, допоки не зникне людство. Скажемо більше – з’являтиметься все більше гендерних ідентичностей, тому що люди – різні, навіть люди однієї біологічної статі. І це чудово.

Фото: автор  gurZZZa, Depositphotos

Нам залишається тільки прийняти це і навчитися жити в мирі й злагоді поряд з тими, хто не є тотожно подібний на нас самих. Цих навичок вимагає від нас саме життя. Причини для цього цілком прозаїчні: людей побільшало, вони стали набагато активніше пересуватися, і вже неможливо втримати звичаєве право “у своєму селі” – бо межі “села” розмиваються, там з’являються інші люди, й треба вчитися з ними жити.

Чи не вперше в історії людства зараз в цивілізованому світі формується суспільство, в якому поряд співіснують люди різних вірувань, досвідів, способів життя та уподобань. Саме співіснують, тобто інакшість толерується. Побіжно з’ясувалося, що суспільства, де панує розмаїття, є більш успішними в соціальному та економічному сенсах. У правому верхньому куті цієї карти –  найрозвиненіші та найбагатші країни світу.

Київ, 22 червня, 8:30

Той плакат, окрім іншого, був закликом до мітингу “проти гендеру”, який відбувся у вказаний час біля Верховної Ради. Нам достеменно невіодмо, хто саме прийшов на цей мітинг, але ми легко можемо дізнатися, хто підтримує і поділяє, як ми вже з’ясували, безглузді гасла, що викладені на плакаті. Наприклад, пані, що тримає в руках цей плакат, працює в Центрі гуманітарної освіти Національної Академії Наук України. Тобто це людина, що просто за фахом мала б знати і розуміти викладене вище. Але вона робить вигляд, що не розуміє. Або й справді не розуміє.

Така ситуація, на жаль, не поодинока. Днями було опубліковано лист-звернення на підтримку пані Ганни Турчинової, деканки факультету природничих наук педагогічного університету ім. Драгоманова, яка першою публічно виступила проти зауважень антидискримінаційної комісії. Серед значної кількості підписантів рясніють прізвища кандидатів і докторів психологічних, філософських та педагогічних наук, що свідчить про ганебно низький рівень української вищої освіти, жахливу дискредитацію вітчизняних наукових ступенів та сумнівну якість численних наукових інституцій, в яких працюють усі ці “науковці”.

І це ще одна, дуже важлива проблема, яку неодмінно треба вирішити, якщо ми хочемо, щоб реформа освіти насправді здійснилася. Бо без реформування вищої школи, що відповідає за підготовку вчителів, повноцінної реформи не відбудеться.

Ми усвідомлюємо, що терміни, поняття і визначення, наведені в тексті, є абсолютно новими і незвичними для багатьох людей у нашій країні. І це не дивно, адже більшість стоять осторонь гуманітарних та наукових змін, а наша система освіти та інформаційна машина, на жаль, не дають нам належної інформації і не вчать, як знаходити її самим.

Ми розуміємо, що все нове й незвичне викликає недовіру і побоювання  і це закладено в природу людини. Але те, що було добре колись, не обов’язково має користь зараз. Колись краще жив обережний, зараз  допитливий. Ми бачимо, як складно іноді людям буває бодай поцікавитись чимось, що виходить за межі їхніх звичних уявлень  і це зрозуміло. Бо протягом десятиріч тоталітарний режим карав за цікавість, запитання, “живий розум”, за крок вбік і критичне мислення.

Але той час минув, і нам також треба змінювати свої звички. Адже удавати, що нічого не відбувається, що країна і люди в ній не змінюються, накрити голову ковдрою і відмовитись бачити реальність  це стратегія чотирирічної дитини, а не дорослої людини, яка наділена розумом і волею. Питання складні, але їх треба проговорювати, аби вони стали зрозумілими. Аби ми усвідомили реальність, в якій живемо разом з усім світом. І продовжили рух вперед  разом з ним.

Зоя Звиняцьківська, співзасновниця ГО “Батьківський контроль”

Титульне фото: автор – Wavebreakmedia, Depositphotos

Позиція, висловлена в цьому матеріалі, не є позицією Міністерства освіти і науки.

Матеріали за темою

Обговорення