Як допомогти незрячій дитині адаптуватись у школі. Частина 1

Інклюзія незрячої дитини в закладі загальної середньої освіти, виходячи з мого досвіду та всупереч пересічній суспільній думці, все ще є подією в Україні. Йдеться про інклюзію як справжню приналежність, як співжиття, а не тимчасове спільне перебування під одним дахом незрячих і зрячих. Йдеться про інклюзію, коли немає відчуття винятковості, коли можна відчути себе комфортно, знайти друзів; коли пізнання нового, цікавого, подекуди складного, – це подія, але подія не за зачиненими дверима.

У цій статті я хочу докладніше розглянути три аспекти інклюзії дитини з проблемами зору в початкову школу:

  • Необхідні умови для того, щоби відвідування дитиною з проблемами зору початкової школи було успішним;
  • Конкретну діяльність працівників інклюзивно-ресурсних центрів за умов інклюзії дитини з проблемами зору в початкову школу;
  • Особливості поведінки сліпої дитини у грі, спілкуванні, навчанні та її вплив на стосунки дітей у класі, тобто “життя класу зсередини” (про це – в другій частині тексту, яка вийде 15 квіттня).

За основу своїх міркувань беру власні спостереження за інклюзією та інтеграцією незрячих дітей, досвід моїх колег з багатьох європейських країн, результати Всеукраїнського педагогічного експерименту, проведеного на базі комунального закладу Львівської обласної ради “Навчально-реабілітаційний центр “Левеня”. Однак, своєрідною і особливою залишається інклюзія не лише для незрячих дітей, а й для дітей зі зниженим зором.

НАВЧАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛ – ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ ДЛЯ СЛІПОЇ ДИТИНИ

Перше відвідування початкової школи для сліпої дитини (зрештою, як і для зрячої) – це перший вихід за межі сім’ї, дошкільної групи (за умови, що дитина її відвідувала), перший соціальний контакт з великою кількістю людей.

Процес “відлучення” від батьків, родини, знайомого “дошкільного” середовища для сліпої дитини, яка часто через дуже тісний контакт з мамою виховується в умовах гіперопіки, надзвичайно важливий.

Початкова школа для сліпої дитини – перша велика “суспільна установа” (після дошкілля), перша суспільна інтеграція у великий світ зрячих, а також перший досвід на зразок: “щось відрізняє мене від інших; вони це називають “бути сліпим””. Початкова школа – це те місце, де дитина здобуває і свій перший болючий досвід, де відбувається перший внутрішній конфлікт через усвідомлення “Я – інший”.

Відвідування початкової школи може бути для дитини з особливими освітніми потребами значною допомогою у формуванні почуття власної гідності. Дитина зможе набути впевненості, що, “незважаючи на відсутність зору, я можу”, а іноді “я можу, бо я незрячий/-а…”.

ФАКТОРИ УСПІШНОЇ ІНКЛЮЗІЇ СЛІПОЇ ДИТИНИ В ПОЧАТКОВУ ШКОЛУ

Вибір початкової школи потребує часу. Не завжди початкова школа, розташована найближче до місця проживання, – найкраща. За бажанням батьків у виборі школи може допомогти працівник інклюзивно-ресурсного центру. Під час “пошуку” треба попередньо розмовляти з персоналом початкової школи.

Порозуміння треба шукати не лише з вчителем, але й з керівництвом закладу загальної середньої освіти, а також органом управління освітою певного рівня. Оскільки саме він у майбутньому повинен надавати підтримку педагогам обраної школи.

Вкрай необхідне попереднє інформування вчителя (вчителів та інших педагогічних працівників). Педагоги повинні усвідомити, що означатиме для них інклюзія сліпої дитини (більше часу та самовіддачі) і знати, де вони зможуть одержати допомогу (відвідування працівника ІРЦ, допомога батьків тощо).

Вчитель може зважитись на прийняття в клас сліпої дитини, тільки якщо володіє всією інформацією в повному обсязі. Лише тоді педагог зможе свідомо пояснити свою готовність до роботи в нових ускладнених умовах, з новим змістом і новими методами навчання і виховання. З досвіду роботи з педагогами можу сказати, що таке попереднє інформування для них – це часто перша підтримка в роботі, яка їх чекає попереду. Це, як розповідають вчителі, може зняти багато страхів і підбадьорити, незважаючи на те, що в так званій “реальній інклюзії” виявиться “зовсім по-іншому, ніж я собі уявляла на початку”.

Щоб незряча дитина і зрячі діти знайшли спільну мову, педагог повинен вміти відмовлятися від щоденних педагогічних стереотипів, виявляючи гнучкість, креативність і терпіння. Вчитель мусить за потреби знаходити можливості вирішення проблеми. Наприклад, обережно вводити дитину в часовий ритм школи, привчати до нових вимог, дитячого колективу, шкільного середовища. Компроміси, що були на початку, коли батькам дозволялося “на трошки” залишатися з дитиною в класі, вчитель має переглядати і скасовувати.

Необхідний фактор вдалої інклюзії – співпраця батьків і працівників початкової школи. Зі сторони батьків – це, по-перше, обов’язкова підтримка своєї дитини протягом усього часу навчання; по-друге, готовність до компромісу. Якщо батьки будуть готові нестандартно вирішувати кожну ситуацію, їм легко буде відмежуватися від хибного розуміння інклюзії, яке звучить приблизно так: “все (кожний урок, кожна ситуація, кожна гра в будь-який час) повинно бути однаковим для всіх дітей – моя сліпа дитина не відставатиме від інших і завжди робитиме все те, що й інші…”.

Другий необхідний фактор позитивної співпраці між працівниками початкової школи і сім’єю – бажання педагогів зрозуміти особливу ситуацію сім’ї з дитиною, що має проблеми зору; їхні уважність, почуття такту в спілкуванні з батьками незрячої дитини, часто – дуже вразливими (ця вразливість може бути наслідком попереднього негативного досвіду спілкування з педагогами інших освітніх закладів, лікарями або іншими громадянами).

З практичного досвіду можу сказати, що також важлива відвертість у стосунках з батьками зрячих дітей – достатність інформації про незрячу дитину, її можливості і проблеми. Без інформації у батьків зрячих дітей, що навчаються в одному класі з дитиною з особливими освітніми потребами, може виникнути страх, що їхнім дітям приділятть “значно менше уваги”.

Такі побоювання мають право на існування. Їх треба висловлювати вголос, а педагоги сприймати цілком серйозно. Інформування та постійний відкритий діалог між працівниками початкової школи та всіма батьками дають позитивні результати: батьки зрячих дітей починають бачити в інклюзії користь для своїх дітей – для їхнього соціального розвитку, життєвого досвіду, виховання толерантності та емпатії.

Як допомогти незрячій дитині адаптуватись у школі. Частина 1

Фото: автор – Wavebreakmedia, Depositphotos

Наступна важлива передумова – підготовка зрячих учнів до приходу в клас сліпої дитини. Для цього варто використати не лише розмови та “суху” інформацію, але й ігри, де б діти самі опинилися в ситуації “я не бачу”. У доступній для дітей формі, без недомовок і табу слід пояснювати сприйняття світу без зору, коментуючи протягом усього перебування сліпої дитини в класі ситуації, які виникають щодня на уроках та поза ними.

Клас, який ми вибираємо для інклюзії сліпої дитини, не повинен бути з надто великою кількістю дітей. У цьому випадку слід пам’ятати про вже описану “гнучкість” та індивідуальний підхід. Наприклад, перші дні відвідування школи доцільно обмежити кількома уроками.

У класі має бути обов’язковий персонал – наприклад, підготовлений до роботи з незрячою дитиною асистент вчителя. Новими ідеями для вирішення цієї проблеми могли би бути “позмінна” робота додаткового педагогічного персоналу з числа працівників школи (практичного психолога, соціального педагога), допомога студентів-практикантів, волонтерів, інші можливості для пошуку додаткового персоналу.

Я переконана, що приміщення школи та його інтер’єр – швидше другорядні умови для вдалої інклюзії сліпої дитини (з часом це набере іншої ваги). Я зустрічала добре навчених, “повністю інклюзованих” (у найкращому розумінні цього слова) дітей у тісних приміщеннях, з майже порожніми полицями шаф. Просто в школах намагались втілити в життя саму ідею інклюзивної педагогіки, тобто ідея “навчити життя” була концепцією закладу освіти.

Як показав зворотний зв’язок від вчителів, у класі, де навчалась сліпа дитина, можливість справжнього підвищення кваліфікації і за бажання супервізії – важливі передумови успіху протягом усього часу інклюзії дитини з проблемами зору. Педагоги розповідають, яку допомогу і полегшення вони відчувають під час спілкування з колегами, які також мають у класі сліпу дитину. Обмін думками – це завжди поштовх для народження нових ідей, – дуже важливо відчувати солідарність, знати, що “ми не одинокі у своїх намаганнях інтегрувати сліпу дитину в загальний освітній простір”.

Під час пошуку та впровадження таких важливих для вдалої інклюзії кожної окремої дитини з особливими освітніми потребами відповідей на запитання велику допомогу можуть надати працівники інклюзивно-ресурсних центрів – своїми консультаціями, підтримкою, супроводом та інформуванням.

ЯК ІРЦ МОЖЕ ДОПОМОГТИ ШКОЛІ В ІНКЛЮЗІЇ СЛІПОЇ ДИТИТНИ

Перш ніж описати конкретні пропозиції допомоги при інклюзії сліпої дитини в початкову школу, спробуємо спочатку розібратись, яка роль працівника ІРЦ як партнера і чому інклюзивно-ресурсному центру та закладу загальної середньої освіти необхідно співпрацювати.

Працівники ІРЦ не повинні вважати себе абсолютними фахівцями щодо навчання, виховання і реабілітації сліпої дитини, вважати себе людьми, що “знають усе краще”. Навпаки, завдяки співпраці зі школою, працівники ІРЦ самі мають можливість самовдосконалюватись та здобувати досвід: краще пізнати незрячу дитину, прояви її поведінки в різній діяльності і за потреби запропонувати допомогу.

Позитивно впливає на вчителів початкової школи те, що працівники ІРЦ в жодному разі не ставлять до них вимог постійно працювати зі сліпою дитиною “індивідуально і за відповідними принципами тифлопедагогіки”. Надання сліпій дитині можливості ввійти в клас (групу) зрячих дітей – вже серйозне завдання, яке передбачає високі вимоги педагогів до себе.

За час багаторічної співпраці НРЦ “Левеня” із закладами загальної середньої освіти з питань інклюзії дітей з проблемами зору ми склали “Перелік пропозицій різноманітних форм співпраці та підтримки”. Пропозиціями можна скористатись відповідно до потреби. Подібно до гри з конструктором “LEGO”, де кожний елемент має своє призначення, одні пропозиції можна розглядати як основні, інші – як допоміжні.

Нижче я подаю список таких елементів “конструктора”:

Подання інформації

Інформація про очні хвороби, їхній вплив на зорове сприймання дитини, орієнтування у просторі, необхідні заходи профілактики зорового порушення, основи орієнтування у просторі та мобільності.

Розмови з вчителем про дитину:

– Про особливості поведінки і труднощі сліпої дитини, зокрема і в кризовій ситуації.

– Обговорення педагогічних ситуацій і способів їх вирішення в щоденному житті дітей у школі. Наприклад: як організувати такий режимний момент, як туалет, прийняття їжі або чи дозволити сліпій дитині усамітнюватися в класі – як довго, як часто і тощо.

Відвідування уроків:

– Щоб учитель зміг подивитись зі сторони, як сліпа дитина поводиться з іншими педагогами (працівник ІРЦ проводить корекційно-розвиткове заняття з дитиною).

– Щоб позайматися з незрячою дитиною в інших приміщеннях школи (індивідуальне заняття з дитиною).

– Щоб спільно з вчителем оформити приміщення класу, де є незряча дитина.

– Щоб разом з педагогом розробити маршрути для незрячої дитини (роздягальня-клас, клас-туалет, клас-їдальня, клас-спортивна зала тощо).

– Спільно з вчителем розробити допоміжні засоби для знаходження незрячою дитиною шафки, парти, умивальника (спеціальні наклейки тощо).

Мета відвідування представником ІРЦ початкової школи, де навчається за інклюзивною формою незряча дитина:

– Спостереження за дитиною в різних ситуаціях та режимних моментах; участь на уроці, у грі, на перерві (показати зрячим дітям, як спілкуватися з незрячою дитиною).

– Щоб спеціально змоделювати ситуації (у клас прийшов гість: як поводитимуться всі учні і як поводитемться незряча дитина); така ситуація виявляє справжній статус сліпої дитини у класі, дає можливість подивитися “збоку”, проаналізувати разом з учителем.

Індивідуальні заняття працівника ІРЦ потрібні також (окрім безпосередніх своїх завдань):

– Для розвантаження уроків.

– Для підготовки дитини до подальших загальних заходів в класі.

Працівник ІРЦ займається з невеликою групою дітей (3-4):

– Для зближення учнів в класі.

– Виходячи з актуальної ситуації, можлива корекція поведінки у стресових ситуаціях.

Працівник ІРЦ разом з вчителем або асистентом вчителя:

– Допомагає добирати дидактичні матеріали;

– “Пристосовує” навчальний простір для незрячої дитини;

– Пропонує необхідну літературу та навчальні відеофільми;

– Проводить спеціальні семінари, зустрічі тощо для педагогів початкової школи, а також зустрічі педагогів різних закладів загальної середньої освіти, де навчаються за інклюзивною формою сліпі діти; обмін досвідом, обговорення особливих випадків тощо.

Як допомогти незрячій дитині адаптуватись у школі. Частина 1

Фото: автор – vectorfusionart, Depositphotos

Працівник ІРЦ є зв’язковою ланкою між початковою школою і батьками незрячої дитини. Це стосується не лише конфліктних ситуацій у школі.

Для “справжньої інклюзії” всі вищезазначені пропозиції можуть бути гнучкими, треба виходити з потреб конкретної дитини з особливими освітніми потребами та конкретної ситуації в школі і сім’ї. Режим відвідування працівника ІРЦ теж має бути довільним, а не формальним, і теж виходити з потреб конкретної дитини і сім’ї: це можуть бути регулярні відвідування з початковою школою, батьками та працівником ІРЦ і може, за потреби, змінюватися.

Тільки узгоджена праця в такому трикутнику (школа – батьки – ІРЦ) призведе до того, що вищезазначені пропозиції матимуть ефект і слугуватимуть підтримкою для інклюзивного навчання дитини з особливими освітніми потребами.

Віра Ремажевська, представниця України в Європейській раді з питань освіти осіб з проблемами зору і в міжнародній раді з питань освіти сліпо-глухих осіб, директорка навчально-реабілітаційного центру “Левеня”, тифлопедагог (Львів).

Титульне фото: автор – Wavebreakmedia, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Матеріали за темою

Обговорення

Розділ створено за підтримки Програмної ініціативи “Демократична практика” Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.