Акаунти письменників, телеграм-чати героїв та поетичні марафони: які креативні “фішки” на уроках літератури зацікавлять учнів читанням

Коли востаннє ваша дитина сиділа за книгою, яку обрала за власним бажанням і яку не треба читати за списком шкільної літератури? Чим старші школярі, тим рідше книжки опиняються в їхніх руках, як-то кажуть, з доброї волі. Дітям бракує на це часу через навантаження в школі, а подекуди в них просто немає такого бажання.

Це підтверджує дослідження Українського інституту книги “Читання в контексті медіаспоживання та життєконструювання”. За його даними, лише 13 % дітей читають книжки щоденно, а 57 % роблять це з примусу.

Водночас результати PISA-2018 свідчать, що 74 % учнів досягли другого рівня сформованості читацької компетентності (із шести), а 26 % не мають базового рівня читання. Це означає, що частина школярів не просто не любить читати, а й не вміє аналізувати прочитане та не може висловити свою думку.

Щоб зʼясувати, як розвинути мотивацію дітей до читання, редакція “Нової української школи” поспілкувалася з Олександром Черкасом, учителем української мови та літератури СЗШ № 93 м. Києва, Дніпровської гімназії № 37, українського онлайн-закладу “School to go”, експертом ради з оцінювання літератури для дітей та юнацтва Українського інституту книги, Катериною Молодик, вчителькою української мови та літератури ліцею “Educator”, заслуженою вчителькою України та Лідією Насоновою, вчителькою української мови та літератури Новопечерської школи.

У нашій новій статті читайте про таке:

• чи справді школярі втрачають цікавість до читання як процесу;
• як впливає на мотивацію дітей наповнення шкільної програми;
• що може зробити вчитель літератури, аби зацікавити учнів читанням;
• літературні “фішки” та цікаві прийоми від освітян-новаторів.

ЧИ ЛЮБЛЯТЬ УЧНІ ЧИТАТИ?

Щоби не бути голослівним, Олександр Черкас провів в Instagram невелике опитування серед своїх учнів.

Він запитав:

• чому надаєте перевагу – гаджету чи книжці;
• чи любите читати й про що саме;
• яка улюблена книга;
• яких сучасних українських письменників обираєте;
• як підвищити цікавість до української книжки.

До опитування долучилися 34 учні, 19 з яких обрали гаджет, а 15 – книжку. Більшість опитаних любить читати, лише 6 учнів сказали, що ненавидять це робити.

Серед улюблених книг опинилося чимало тих, які діти вивчають на уроках літератури, приміром, “Сто тисяч” Івана Карпенка-Карого, “Тореадори з Васюківки” Всеволода Нестайка, “Джури козака Швайки” Володимира Рутківського або ж “Чарлі й шоколадна фабрика” Роальда Дала.

Як зазначили учні Олександра, для зацікавленості українською книгою їм не вистачає перекладів популярних зарубіжних авторів, бракує закручених сюжетів, сучасного сленгу у творах, а також ютуб-каналів про книги та зустрічей із письменниками.

“Стверджувати стовідсотково, що діти геть не читають, не можу, – коментує Олександр опитування та цікавість до читання загалом. – Знаю, що багато дітей просто “живуть” у соцмережах. І хоч-не-хоч, але читають, ковтають ту інформацію, яка приносить їм задоволення. Читання художньої літератури, зокрема, і програмових творів, – це своєрідна навичка-ритуал, яку можна й потрібно розвивати. І в цьому помітну роль відіграють, окрім родини (де читанню без сумніву має бути відведено “святе” місце), учителі літератури”.

Лідія Насонова переконана в іншому – завжди є діти, які люблять читати. Вони справді дістають від цього естетичне задоволення.

“Просто саме читання, як і світ, трансформується. Це не добре чи погано, це просто факт, з яким варто працювати та насичувати комунікацію з дітьми не тільки книгами”, – додає вона.

На думку Катерини Молодик, виховувати читацькі інтереси має сім’я, а школа – лише підтримувати цю цікавість, мотивувати та створювати читацьке середовище.

“У молодшому віці батькам вдається зацікавити дітей книгами. У початковій школі діти теж захоплено читають, а потім запит дітей на читання зменшується, часто діти розгортають книжку з примусу. У старшій школі читання перетворюється на розмови про те, що в блоці ЗНО є обов’язкові твори з літератури, тому вони буду читати тільки їх, щоб відповісти на певні тести. У гіршому випадку дитина обирає на ЗНО блок української мови й каже, що укрліт мені не потрібна взагалі”, – пояснює Катерина.

ЯК ПРОГРАМА З ЛІТЕРАТУРИ ВПЛИВАЄ НА МОТИВАЦІЮ ШКОЛЯРІВ

Чому ж діти втрачають цікавість до читання? Через брак часу, велике навантаження в школі чи не цікаву програму з української та зарубіжної літератури?

Олександр Черкас каже, що за 11 років учителювання помітив у багатьох учнів зменшення тяги до читання саме програмових творів. Він пояснює, що навчальна програма перевантажена купою авторів, великою кількістю їхніх творів (подекуди неактуальними або не зовсім зрозумілими через брак часу для аналізу), через що втрачається цікавість до процесу читання.

“Проаналізуємо це на прикладі творчості Тараса Шевченка. Вивчення його творчості в Новій українській школі має два ракурси: кількісний і якісний. З кількісним – усе чудово. Так, у середній школі учні вивчають життєпис митця, ознайомлюються з його пейзажною та філософською (8 клас) лірикою, патріотичною та історичною (6–7 класи), із поезією, у якій домінують мотиви всепереможного життєлюбства, доброти, любові (7 клас), – зазначає вчитель.

Фінальним акордом у шкільному вивченні Шевченкової творчості є поезія, з якою знайомляться в 9-му класі. Їхній перелік досить ґрунтовний – 12 різножанрових творів митця, на які відведено 14 годин навчального часу. Цього замало, адже і вчительство змушене викладати матеріал за принципом калейдоскопа, і за таким же принципом його засвоює дитина”.

На навчальну програму нарікає і Катерина Молодик. Вона каже, що хоч час від часу програма розвантажується, додаються актуальні нові автори, та оскільки її пишуть науковці та методисти, вона однаково обтяжена передусім кількістю творів.

“Нам здається, що дітям треба дати більше. Ми не уявляємо, як можна викреслити з програми того чи іншого автора. Але в американських чи європейських школах діти вивчають одну або дві книги на семестр – докладно про неї говорять з усіх ракурсів, і це працює. Діти читають! А ми боїмося щось втратити, пробігаємо за дві години “Тигроловів” Івана Багряного, щоби що? Просто пройти десятки позицій книг за 11 клас? А дитина не встигає, починає списувати, порушувати академічну доброчесність, і маємо суспільство, яке не вміє критично мислити”, – резюмує освітянка.

Наші співрозмовники нагадують, що уроки літератури в школі – це не просто читання книг відомих авторів. За державними стандартами початкової та середньої базової освіти під час цих уроків у дитини формуються наскрізні вміння, серед яких читання, висловлення власної думки та критичне мислення.

Тобто в школі дітей вчать не так любити читати, як тлумачити прочитане, використовувати інформацію в житті, аналізувати та критично оцінювати тексти, висловлювати думки, почуття та ставлення.

Щоби виконати написане в освітньому стандарті, Катерина Молодик радить колегам акцентувати не на відтворенні тексту, а на читанні з розумінням.

А це:

• вміння слухати, сприймати й відтворювати інформацію;
• читати й розуміти прочитане;
• орієнтуватися в особливостях текстів;
• уміти вести конструктивний діалог;
• брати участь у дискусіях;
• переконувати й обстоювати свою точку зору;
• висловлювати власні думки, міркування, погляди в усній і письмовій формах.

На думку Лідії Насонової, варто відійти від думки, що тільки класична книжка може навчити аналізувати, говорити та критично мислити. Треба сприймати книгу як можливість розв’язати певну проблему.

“Ви бачили гру, у якій можна поспілкуватися з давно померлою історичною особистістю? Вона написана на основі штучного інтелекту й може круто тренувати критичне мислення. Є онлайн-ігри з медіаграмотності, у яких можна працювати з пресою чи приймати рішення у разі надзвичайних ситуацій. Для тренування говоріння є формат TED talk (цікавий монолог на серйозні теми за короткий час), – пояснює Лідія.

Мій головний принцип – працювати з книгою не тому, що так “треба”, а тому, що я знайшла цікавий сюжет, а цей текст – інструмент для вирішення певних завдань”.

13 “ФІШОК” ДЛЯ ЦІКАВИХ УРОКІВ ЛІТЕРАТУРИ

Тож уроки літератури мають адаптовуватися під реалії сучасного світу, а вчителі можуть шукати нові методи роботи з книгою. Так, Катерина Молодик постійно запитує учнів, що саме на уроці їм цікаво, а що хотіли би змінити. У такий спосіб вона назбирала чимало креативних прийомів, які добре “заходять” дітям, а заодно мотивують до читання.

Приховане заохочення. Вчителька дозволяє учням щось читати із програмових творів, а щось ні. Щоправда, пояснює, що є золотий фонд світової літератури, знакові для країни тексти, які увійшли до програми. Аби сформувати про них свою думку, мабуть, таки треба їх прочитати. Після ознайомлення з книгою, діти висловлюють свою думку, що сподобалася і чому.

Прийом, заснований на особистому смаку. “У 8 класі школярі вчать “Дон Кіхота” Сервантеса. Я прочитала його у свій час по діагоналі й нічого не зрозуміла. Перечитала цю книгу у 22 роки, аж тоді стало ясно, чому цю історію вважають важливою для літературного процесу. Тобто є тексти, які не відповідають віку, але вони є в програмі для 6–7 класів. Я ділюся з дітьми цією історією і кажу – прошу вас мене вразити, розказати щось таке про цю книгу (яка на той час вивчається за програмою), щоби я захотіла її перечитати. Для дітей це виклик – знайти аргументи й переконати вчительку”, – зазначає Катерина.

Обговорення рейтингових книг, які увійшли до ТОП-сотні світової класики різних періодів. Діти мають пояснити, чому ця книга, на їхню думку, опинилася в списку.

Групова проєктна робота з онлайн-інструментами. Учні працюють у командах та готують інформацію, приміром, про життя Григорія Сковороди в певний проміжок часу на дошці Padlet. На онлайн-дошку завантажують фото, відео, презентації та ілюстрації, підібрані до конкретної теми.

“Так ми пропрацьовуємо цифрову та медійну грамотність. Діти вчаться якісно та естетично оформлювати презентації. А також практикують академічну доброчесність, бо треба підписати джерела та авторів усіх використаних світлин”, – додає Катерина.

Інтеграція соціальних мереж дає можливість дітям передати діалог героїв через їхню переписку в телеграм-чаті або ж створити акаунт письменника в соціальних мережах. Так само діти створюють профілі героїв у соцмережах із постами та світлинами від їхнього імені. Такий підхід замінює підготовку цитатної характеристики героя.

Створення літературних мемів, які розвивають образне та символічне мислення. Щоби створити мем, треба добре знати зміст книги, а для цього доведеться її прочитати.

Створення власного медійного контенту, зокрема, відео у форматі TikTok. Цей прийом Катерина використовує замість перевірки віршів, вивчених напам’ять. Діти обирають поезію автора, що вивчається, начитують її, накладають на вірш музику, світлини та відеоряд.

“Можливо, діти не вивчають поезію напам’ять, але вони знайомляться з нею, пропускають крізь себе, і коли вдесяте будуть записувати відео, то, напевно, щось та й вивчать. Ще і здобудуть естетичне задоволення і створять медійний продукт, який популяризуватиме українську культуру”, – додає вчителька.

Година читання замість переказування передбачає, що учні діляться своїми враженнями про прочитане. Один із них може сісти посеред класу, вчителька “зникає” на задніх партах, а діти начебто самі спілкуються та обговорюють твір. У такий спосіб знімається напруга, немає страху отримати погану оцінку, а є лише зацікавленість.

Пошуки паралелей із сучасністю. Як каже Катерина, дитині треба допомогти знайти у творі щось, що перегукується з нинішнім часом чи навіть із нею особисто.

В Олександра Черкаса теж є свої прийомчики, які він використовує на уроках літератури.

Марафони читання, під час яких учні рахують кількість прочитаних книжок за рік (у старших класах). Для 5–7 класів вчитель влаштовує поетичні марафони-декламування віршів.

Буккросинг, тобто обмін книгами. За спостереженнями вчителя, “дітям середньої школи це прямо дуже заходить”.

Зустрічі із сучасними письменниками, після яких десь 5–6 дітей із класу точно читають книгу авторів.

Мистецькі студії, на яких разом із дітьми створюють власні збірки віршів, есеїв, малої прози, а потім презентують їх шкільній родині та батькам, роблять автограф-сесії, читання авторами вголос, як справжні митці.

Олександр каже, що крім уроків літератури, креативить і поза ними, аби зацікавити читанням широку аудиторію:

• влаштовує екскурсії (віртуальні й реальні) музеями митців;
• створює письменницькі сторінки в соцмережах, буктрейлери, лепбуки та сайти;
• інсценує прочитані твори;
• озвучує аудіокниги;
• записує подкасти про життя та творчість письменників (разом із Катериною Молодик минулого року запустили подкаст “Баламути” про літературу й не тільки).

Тож не варто боятися експериментів, які зроблять уроки літератури цікавими та мотиваційними.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos