5 999
0
Коли американські чи європейські дітлахи увечері 31 жовтня ходять у костюмах павучків чи привидів, лякають сусідів і просять цукерок, а вам здається, що щось подібне є і в українських звичаях – таке дежавю не безпідставне.
У часи язичництва в Україні в ці ж дні відзначалося свято Осінніх дідів. Дідами вважалися душі предків, які приходили з того світу та яких треба було задобрити подарунками. Ці звичаї зберігалися і після поширення християнства, але дещо стерлися, коли Україна опинилася під радянською владою.
Зараз у світі щорічно в ніч із 31 жовтня на 1 листопада відзначають Геловін. Засновниками чи авторами свята вважаються древні кельти, які вірили, що саме в цю ніч зникає кордон між світом живих і мертвих, а душі повертаються на землю. Аби задобрити їх, кельти приносили жертви богам, палили багаття та перевдягалися в костюми зі шкіри чи голів тварин.
Згодом кельтські звичаї прижилися в Британії, Ірландії, Франції, країнах Північної Америки та Азії. І нині це здебільшого нагадує розважальне дійство з тематичними костюмами й декораціями, аніж день поминання предків.
Перш ніж запозичувати чужі звичаї, варто поцікавитися, чи є щось подібне в українській культурі. Ярослава Музиченко, журналістка-етнологиня, старша наукова співробітниця Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара“, розповідає, що здавна в Україні та в європейських народів восени – якраз на межі жовтня-листопада – відзначали свято Осінніх дідів. Це поминальні суботи чи неділі, у які заведено поминати своїх предків.
У цей час на європейському континенті відбувається зміна пір року, яка залежить від руху землі довкола сонця. Раніше люди вірили, що сезонні зміни впливають на зміни в їхньому житті, які мають благословити предки. А дням та ночам сонцестояння (у червні-грудні) і рівнодення (у березні-вересні) надавали магічного значення. Також містичними вважалися дні та ночі між ними, як-от ніч із 31 жовтня та 1 листопада, яка є своєрідним екватором між осіннім рівноденням (23 вересня) та зимовим сонцестоянням (22 грудня).
“Геловін є своєрідною варіацією свята Осінніх дідів, – пояснює науковиця (до слова, Геловін – це скорочення англійського вислову “All Hallow’s Eve”, що означає “Вечір усіх святих”). – Це зустріч із потойбічним світом, із предками, яким треба щось подарувати. В Україні поминання та прихід предків із того світу найбільш виражений у традиціях Різдва. Зокрема, на Святвечір предки приходять у масках, чудернацьких костюмах, ходять по хатах, висловлюють певні побажання, а у відповідь їх обдаровують.
Якщо цього не відбувається, предки (переодягнені люди) проказують страшилки. Наприклад, “якщо не дасте п’ятака, то я вам хату рознесу, пущу в хату мишей чи заберу бичка”. Якщо господарі приймають і добре обдаровують, то предки благословляють та закликають добро. Тобто це той самий веселий Геловін. Свого часу навіть поширювався мем із нашими колядниками в шкурах та масках на противагу Геловіну”.
Тобто звичай переодягатися в страшні костюми, лякати сусідів та просити дарів є природним для України. Та він був дещо втрачений у XX столітті через політику радянської влади та московської церкви, пояснює Ярослава Музиченко. Частково свято Осінніх дідів замінили на Дідівський день або Дмитрівську суботу. Її відзначають напередодні 8 листопада – Дня святого великомученика Дмитрія. У поминальну суботу носили до церкви панахиди, тобто так чи так поминали своїх предків.
Осінні діди в Україні мають свої особливості.
У нас вирізали з гарбузиків ліхтарі та ставили в них свічки, аби дідам було “видніше” під час гостювань у хаті. Ця традиція найкраще збереглася на Закарпатті та на заході України, але це звичай загальноєвропейський, наголошує Ярослава.
Шукати образи та вірші до дня Осінніх дідів можна в дитячому фольклорі та колядках, де йдеться якраз про запросини дідів на вечерю або про те, як діди просять подарунків.
“Святі Діди, кличемо вас!
Святі Діди, летіть до нас!
Діду, Діду, йди до обіду!
Ти поїси, і нам даси!”
“Святі Діди,
Ви сюди прилетіли
Пили і їли,
Тепер же летіть до себе!”
“Дітям варто розповідати, що в загальноєвропейському контексті в нас є таке саме свято з аналогічним сенсом, коли можна наотримувати цукерок, мандаринок і ще чогось у свої торби, та ще і дружною командою повеселитися, – додає Ярослава Музиченко. – Такий звичай – цілком український, який у нас дійсно забрали, нібито й не було. Але ж генетична пам’ять спрацьовує, ми розуміємо, що нам близькі поминальні звичаї, страшилки, чудернацькі костюми, ми відчуваємо, що для нас це природно.
Зараз нам принесли ззовні лише вигляд та оформлення цього свята. Просто Геловін розвивався на основі осінніх загальноєвропейських дідів у споживацькому світі, у якому дуже добре працює реклама, створюються тематичні костюми та іграшки для продажу. А дітям тоді немає місця для творчості”.
На думку науковиці, свято Осінніх дідів – це якраз можливість разом із дітьми створити щось цікаве. Навіть той самий віршик-страшилку можна придумати на уроці української мови.
Оскільки про святкування Осінніх дідів мало хто знає, то часто копіюємо на роботі, вдома та в школі образи американського Геловіну – павуків, скелетів, відьмочок чи монстрів.
Юлія Должанська, вчителька української мови та літератури, кандидатка філологічних наук, розповіла, що у її школі щороку відзначають Геловін. Діти та вчителі приходять на уроки в костюмах, а останнім часом віддають перевагу героям з української літератури.
“Торік були як традиційні геловінські відьмочки й скелети, так і наші, українські – мавки із зеленим волоссям та хухи-моховинки. Це добрі духи природи, з якими знайомляться учні 5 класів, читаючи твори Василя Короліва-Старого “Хуха-моховинка”, “Мавка-вербинка” та інші. Тож не бачу нічого поганого в такому святкуванні, – додала вчителька.
Напередодні свята раджу вчителям розказати дітям, що українська міфологія надзвичайно цікава й порадити пошукати там образ для майбутнього свята. Такий костюм точно буде не банальним. До того ж це спонукатиме дітей дізнатися трохи більше про українську міфологію та літературу”.
Інна Романчук, учителька української мови та літератури ліцею № 88 Печерського району Києва, додає, що у її школі торік теж відзначали Геловін – діти робили одне одному зачіски й аквагрим, наслідуючи традиції та образи американської культури. Освітянка згодна, що українська міфологія багата на образи, які можуть замінити американських чи європейських персонажів Геловіну. Але в школі українські міфи вивчають дуже мало, натомість приділяється більше уваги міфам давньої Греції чи Єгипту.
“Якщо ж шукати образи в українській літературі, то їх насправді не так багато, адже міфологічну основу найчастіше використовували представники романтизму та неоромантизму, а в школі це Леся Українка і її “Лісова пісня” та Михайло Коцюбинський із “Тінями забутих предків”, – веде далі Інна. – Та наша родзинка в тому, що в Україні кожен регіон має свої культурні особливості, та ж Слобожанщина, Полісся, Поділля чи Бессарабія по-своєму уявляла Мавку. Наприклад, на Івано-Франківщині уявляли, що Мавка – це злий дух, бо це дівчина, яка загинула не власною смертю. А в Лесі Українки Мавка була доброю”.
На думку вчительки, зважаючи на воєнний час, тривожність та стреси дітей і дорослих, зараз краще перевтілюватися в добрих персонажів, яких у нашій міфології не менше, ніж злих.
У “Лісовій пісні” Лесі Українки є чимало добрих героїв:
Образи із “Тіней забутих предків”:
Ще більше добрих героїв можна знайти в українських міфах:
“До речі, у творі Ліни Костенко “Доля” теж зустрічається цей образ, коли на базарі продавалися різні Долі, а поетка вибрала собі свою – Поезію. Тобто в нашій міфології та похідних від неї творах “є де розгулятися”, тільки треба знати, де шукати”, – додає Інна Романчук.
Дітям цікаві святкові перевтілення, адже під час навчання їм хочеться відволіктися на неформальне спілкування, показати себе по-іншому, розкритися і подивитися на однолітків. Як додає Марина Дробишева, психологиня благодійного фонду “Голоси дітей“, якщо в школі говорять про підготовку до Геловіну, запрошують до створення сценаріїв, декорацій, то учням так чи так захочеться стати учасниками дійства, яке у всіх на слуху.
Утім, застерігає Марина, треба брати до уваги:
“Ми знаємо, що є різне ставлення до Геловіну. Дехто сприймає його як день поминання предків, коли дійсно вшановують пам’ять близьких людей. Але це точно не день, коли дітей треба заганяти в жахіття, – додає Марина Дробишева. –Усе залежить від того, як ставляться до цього дня дорослі, які поруч із дітьми, та як вони подають це дітям”.
Якщо в школі вирішили святкувати Геловін, психологиня радить:
“Такі заходи можуть зняти в дітей напругу, стишити їхню тривожність, пригадати й вшанувати своїх предків, але передусім це залежатиме від того, які сенси вкладають у відзначення дорослі”, – наголошує Марина.
Якщо ж враховувати поради етнологів, які сенси вкладалися у свято Осінніх дідів, яке є для нас ближчим за Геловін, то передусім йдеться про поминання предків. Тож маємо глибше пізнавати власні традиції, які не менш багаті ніж американські чи європейські.
Інна Лиховид, “Нова українська школа”
Титульне фото: ГО “Смарт освіта”
Обговорення