“Ви можете більше, ніж думаєте і значно більше, ніж хтось вам говорить”: як допомогти підлітку змінити світ

Коли тобі 16, ти вже відчуваєш себе дорослим і хочеш перевернути світ із ніг на голову. А ще – бути корисним не тільки батькам і друзям, а й ширшому колу людей. От тільки не знаєш, із чого почати, аби не виглядати смішним і недолугим.

“Ти можеш зробити більше, ніж собі уявляєш”, – каже Оксана Лашенкова, керівниця департаменту роботи з випускниками Української академії лідерства. Оксана займається менторством молоді в питаннях пошуку ідей та їхньої реалізації. А дорослим вона дає поради, як допомогти підлітку повірити у свої сили та досягти успіху.

“Нова українська школа” поспілкувалася з Оксаною та дізналася:

• що мотивує молодь реалізовувати соціальні проєкти;
• чому варто тренуватися розвʼязувати проблеми на рольових моделях;
• що таке “діалог на рівних” та як він допоможе знайти “свою” тему;
• які проєкти студентів Академії найбільше зачепили менторку.

Далі – пряма мова.

– Чи може людина змінити світ, якщо їй тільки 16? Як повірити у свої сили?

Насамперед педагогам і батькам варто пам’ятати, що енергійні та креативні підлітки опираються на свій протест: їх не влаштовують якісь речі й вони готові їх змінювати. Якщо ми говоримо про соціальні ініціативи, то є два види мотивації для їхньої реалізації:

• мотивація “від”;
• мотивація “до”.

“Від” – це коли мені щось не подобається (воно є несучасним, немодним, так ніхто вже не робить) і я хочу це змінити. Так народжується ідея, яка із часом, якщо над нею працювати, може стати соціальним проєктом, – змінити те, що працює погано, що вже своє віджило, але те, що до тебе ще ніхто не змінив.

“До” – коли я не змінюю щось негативне, але побачив цікаву ідею десь в інтернеті, чи на молодіжному обміні за кордоном або й в іншому районному центрі тощо й хочу зробити так само у своїй громаді.

Ці дві мотивації породжують ідеї. Ба більше – величезні реформи починаються саме з таких ідей.

• Для батьків, вчителів та самих підлітків пошук ідей варто почати з розуміння, що навіть в 16 років людина може більше, ніж сама думає, і значно більше, ніж хтось їй говорить. Саме на цьому ми акцентуємо, коли працюємо з нашими студентами: навіть глобальні питання під силу змінювати одній людині – варто тільки почати й твій приклад надихне інших. Самоцінність і впевненість у своїх силах – це головне.
• Друге – це те, що твоя ідея живить тебе енергією. Від твоєї віри в ідею залежить, чи прийме її суспільство, команда. “Й один у полі воїн”, але перемога досягається командною грою. Великі зміни формують інституції, групи, організації, бізнес-об’єднання. Тому варто знайти побратимів, які готові з тобою втілювати проєкт.
• Третє – коли тобі 16, ти запитуєш себе, що взагалі можеш змінити? Як мінімум, можна власним прикладом змінювати світ навколо себе, своєю поведінкою демонструючи, які зміни ти бачиш у житті свого району, під’їзду, будинку тощо. Ефект обов’язково буде. Вийти на всеукраїнський, а то й міжнародний рівні доступно кожному.

Тільки варто пам’ятати, що для масштабних проєктів потрібен досвід, а його можна отримати малими ініціативами.

– Ви кажете дітям: “Ти можеш це змінити”. А як ви робите так, щоб вони вам повірили?

Ми часто застосовуємо рольові моделі: показуємо проблему й даємо завдання її вирішити. Надзвичайно важливо, аби дорослий при цьому просто був поруч – допомагав і підтримував, реалізовував ідею разом із дитиною. Саме так і формується довіра.

Спершу нехай підліток спробує зробити це самостійно – не нав’язуйте власну думку і, головне, не критикуйте. Адже в цьому процесі поради можуть тільки зашкодити. Ми можемо запитати, що молода людина думає про це, як планує діяти, що хоче зробити. І в жодному разі не говоримо їй “е, ні, так у тебе точно не вийде“. Не треба клеїти жодних шаблонів.

Дорослим може здаватися, що ухвалене рішення чи обраний шлях є хибними. Але порада може бути цінною тільки тоді, коли про неї попросили.

У підлітка має бути простір для власних помилок. У процесі навчання ми можемо дозволити їм помилятися і пробувати робити так, як вони вважають за потрібне. Й от тоді, якщо щось таки не вийшло, ми можемо разом проаналізувати результат, наслідки дій чи бездіяльності й подумати, що і як можна було би зробити по-іншому.

– Як і де шукати ідеї?

У кожного волонтера, громадського активіста є своя тема, яка йому чи їй болить. Комусь – екологія, комусь – безпритульні тварини, хтось переймається корупцією в освіті. На кожного активіста вистачить соціальних проблем, які можна й потрібно вирішувати. І зовсім необов’язково долучатися до більшості класу, яка, наприклад, опікується озелененням, якщо учневі це нецікаво. Треба продовжувати власний пошук: знайти тему, від якої швидше бʼється серце або думки про яку “доводитимуть до сказу” (адже соціальна несправедливість – дуже сильна мотивація).

Для того, аби знайти “свою” ідею, треба говорити з різними людьми на різні теми. Ідея може випливти в, здавалося б, зовсім сторонній розмові. Можна сходити до волонтерів, спробувати допомогти в гуманітарному штабі, – там завжди не вистачає рук, а підліток матиме змогу спробувати себе в різних діяльностях. І це допоможе визначитися, що є ближчим, а до чого душа зовсім не лежить.

Психологи радять виписати на аркуш паперу ідеї, які точно вам не підходять. Вони кажуть, що це зробити навіть простіше, принаймні почати саме з такого списку. А далі – заглибитися в те, що вважаєте більш важливим, ніж у вашому першому переліку.

Допомагають і рефлексії. Це надзвичайно ефективний механізм усвідомлення досвіду. Наприклад, коли мама просто спілкується зі своєю дитиною ввечері вдома про те, що відбувається в місті, у школі, які є новини. Можна запитати, що дитина думає про ту чи іншу подію, дати їй конкретні додаткові напрями для роздумів.

“– Що ти думаєш про перейменування вулиць? Утеплення? Висадку дерев?

– Ні, є важливіші речі.

– Які, наприклад?

– Краще було би, якби в школі були сучасніші комп’ютери, а не нове дерево під вікном“.

От вам і ідея. А далі можна допомогти вашій дитині помріяти, створити ідеальну картинку цієї історії, поміркувати, що можна було би зробити, аби наблизитися до цього ідеалу.

У такий спосіб дорослий пропонує дитині не розвʼязання проблеми, а діалог на рівних. Варто пам’ятати, що підліток завжди набагато розвиненіший, ніж вважають його батьки. Він обов’язково має власну думку щодо багатьох соціальних проблем та питань, але ділитися цією думкою, швидше, буде з друзями – тими, хто її поділяє. Саме тому діалог на рівних – надзвичайно важливий інструмент.

– Що робити, якщо в процесі реалізації проєкту молода людина “перегорає”?

Наші студенти постійно в якихось проєктах: десь координують, десь беруть участь. І доволі часто трапляються випадки, коли вони беруться за щось, що їм не “болить”: на перший погляд, було цікаво, а як занурилися – запал зник. “Не моє” – це теж непоганий результат, важливий для особистісного розвитку.

Але варто пам’ятати про інший бік медалі: коли ти ініціював проєкт, зібрав команду й ви перейшли до фази активної реалізації, то ти вже маєш певні обовʼязки перед іншими. Це і є відповідальність: ти не можеш розвернутися і піти, бо в тебе поганий настрій чи йде дощ – ти відповідаєш за команду, за дії, за результат. І тоді молода людина, безумовно, потребує зворотної підтримки, яку можуть надати колеги, ментор, близький дорослий. Це нормально й це формує якості лідера.

Під час реалізації проєкту мотивація може змінитися, легко не буває. Не буває і так, щоби все подобалося чи йшло гладко. Але кінцева мета має заряджати. Тому, у випадку зниження мотивації, варто повернутися до тих цілей, яких ви планували досягти, проаналізувати, як твої дії та впертість і упевненість допоможуть іншим довести справу до кінця.

Інколи важливо подивитися назад, щоби побачити, скільки ти вже зробив. Адже коли ми зосереджені на щоденній роботі, то бачимо тільки операційну діяльність. Варто нагадати собі, із чого все починалося і чого вже вдалося досягти, який шлях ми подолали. А от коли проєкт уже завершено, тоді й можна сказати – “не моє”. І це буде прекрасним інсайтом: коли ж як не в 16 пробувати, помилятися, починати щось інше?

– Над якими проєктами працюють ваші студенти? Які найбільше вам запам’яталися, вразили, були корисними?

У наших студентів та випускників дуже багато цікавих проєктів, про які можна говорити годинами. Але я би виділила такі:

Проєкт “Невидані дипломи”

На жаль, серед наших випускників є загиблі в повномасштабній війні. До річниці цієї війни колишні студенти Академії створили пересувну виставку, яку показали в 22 країнах, у кількох десятках вишів. Випускники підготували дипломи із життєвими історіями хлопців і дівчат, які були студентами українських закладів вищої освіти, але віддали своє життя на захист України.

Метою проєкту було показати, як молодь змушена відмовлятися від своїх планів на життя заради своєї країни й свого народу, активної громадянської позиції. Організатори виставки зв’язувалися з родинами загиблих, збирали історії та фотографії, знайшли спонсорів, домовилися про організацію виставок в іноземних вишах.

Цей проєкт надзвичайно вразив студентів інших країн, перед якими розгорнулася справжня історія боротьби за незалежність та процвітання країни, подвиги таких само молодих людей, якими є і вони.

Молодіжний центр у Гайвороні

Фото: Гайворонська міська рада

Фото: Гайворонська міська рада

Під час пандемії Covid-19 деякі наші студенти тимчасово переїхали в невеличке місто Гайворон (Кіровоградщина), де не було жодних молодіжних рад чи громадських організацій. Але саме містечко дуже цікаве з туристичної точки зору. Студенти Академії пішли до міського голови та запропонували створити тут молодіжний центр. Їм виділили кімнату в будинку культури, де вони зробили ремонт – будматеріали попросили в міській раді, для часткового спонсорування залучили й бізнес. У центрі провели серію заходів і в результаті стали таким собі магнітом, який об’єднав молодь громади. І зараз, коли наші студенти вже давно поїхали звідти, їхня ініціатива живе й розвивається.

Це прекрасна альтернатива некорисним дозвіллєвим звичкам, девіантній поведінці. Тут проводять і зустрічі, і стендапи, й обговорення – місцева молодь поглянула на своє дозвілля з іншої точки зору й це їм сподобалося.

Проєкт “Вишиванка”

Святослав Вакарчук у проєкті “Вишиванка”

Ребека Гармс, ​​ексдепутатка Європарламенту, у проєкті “Вишиванка”

Весною минулого року студентові одного з осередків Академії мама власноруч вишила надзвичайно красиву вишиванку. І хлопець разом із друзями довго думав, що би можна було зробити, аби допомогти українським захисникам. Виникла ідея розіграти цю вишиванку. Але не просто так.

Спочатку хлопці відправляли її відомим українцям, селебріті (Сергію Жадану, Святославу Вакарчуку, Олександру Пікалову та іншим), які погоджувалися робити свої фото разом із вишиванкою та запрошувати до участі в проєкті. Метою хлопців було придбання безпілотника для армії.

Результат приголомшив усіх – вони зібрали мільйон (!!!) гривень і придбали таки найсучасніший безпілотник, який було передано одному з підрозділів.

Окопні свічки

Після початку повномасштабного вторгнення ми зі студентами були змушені переїхати з маріупольського осередку в Тернопіль. І там молоді люди вирішили долучитися до виробництва окопних свічок. Написали пост у соцмережах, дали звернення по радіо про те, що збирають бляшанки та парафін.

У результаті буквально за декілька днів їм принесли сотні бляшанок, десятки кілограмів парафіну. Найбільш вражаючою була історія, коли в їхній штаб прийшла літня пара і принесла їм дуже красиві раритетні весільні свічки, які подружжя зберігало з моменту свого весілля (понад 50 років тому). “Якщо вони можуть бути корисними хлопцям, то мені вдома вони не так потрібні“, – відповіла бабуся на запитання, як же можна переплавити весільну реліквію.

Студенти тоді декілька місяців працювали весь свій вільний від навчання час, навіть ночами, виливаючи щоденно сотні свічок.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Усі фото: Українська академія лідерства