Напишіть нам

Всі теми

Діти воїнів-добровольців. Як їх підтримати

Як пояснити дітям воїнів-добровольців рішення близьких для них дорослих? Читайте про це в колонці дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз.

У спілкуванні (підтримці) саме з дітьми воїнів-добровольців є відмінність. І багато залежить від того, як ті, хто поруч, пояснюють рішення і вибір дорослих.

  • Діти одночасно можуть відчувати дуже різні емоції.

Вони пишаються близькими й одночасно можуть відчувати тривогу, сум, страх. Також часто раптово проявляються злість, роздратування, нерозуміння. Ці емоції діти не завжди відкрито проявляють, та й не усвідомлюють. Уся ця хвиля може спрямовуватися на близьких, молодших дітей, друзів, вони можуть щось ламати, можуть бути прояви аутоагресії.

Нам важливо самим розуміти, що відбувається, і намагатися пояснити дітям, що зараз усі емоції нормальні. І пропонувати дії, які їх можуть стабілізувати.

  • Сприйняття світу дітей егоцентричне.

Часто всередині виникають (зі слів дітей) такі думки:

Ти міг / могла не йти, але пішов/-ла. Отже, ти мене (саме мене) покинув/-ла. Тебе немає поруч, коли ти потрібен/-а. І в тому, що я відчуваю зараз, – саме ти винен чи винна;

– Я хочу, щоб усе було, як колись. І ти винний / винна, що все змінилось;

– Ти тільки про себе думаєш, А що зі мною буде?

На все ці фрази (і думки) ми маємо відповідати щиро, підтримуючи почуття дитини (“Я знаю, як тобі важко. Моя найбільша мрія – бути з тобою й не розлучатись. Я на фронті заради тебе й заради себе, і заради всіх, кого ми захищаємо. Ти можеш думати, чому саме я, чому я не залишаюся з тобою, і я, розумію, що ти можеш злитись. Я хочу, щоби ти завжди пам’ятав / пам’ятала – щоби це було в тебе в серці, у кожній клітинці – я тебе люблю. Любив/-ла й буду любити. І я хочу зробити так, щоби вороги більше не приходили на нашу землю. Якщо б я не пішов/-ла на фронт, я б зрадив/-ла себе. І не міг / не могла б із цим жити”.)

  • Коли дорослі кажуть “Я пішов заради тебе”, діти можуть відчувати ще і провину.

Це правда, люди йдуть на фронт насамперед заради дітей, сімей, країни, але ми намагаємося формулювати це так, аби уникнути провини дитини. У попередньому пункті є приклад.

  • На дорослих поруч, можуть проєктуватися гнів та страх, що і з ними може щось статися.

Цим дорослим важливо частіше повторювати, що вони роблять усе можливе, щоби піклуватися про себе.

І наш близький воїн робить усе, щоби закінчити те, що повинен, і повернутися до нас.

Діти можуть проявляти більш регресивну поведінку: здаватися малюками – щоби несвідомо утримати нас поруч, а можуть, навпаки, різко дорослішати, відсторонюватися, наче привчаючи себе до того, що близькість їм не потрібна.

  • Іноді в дітей виникає “вторинна вигода”: мої близькі на війні – і “ви” – світ – мені щось винні.

Важливо, щоби дитина відчувала й чула від вас: “Тобі дуже складно, і ми пишаємося твоєю силою. І вдячні твоїм близьким”. Акцент не на жертовності, а на силі.

  • Іноді діти в роздратуванні кричать: “Я тебе і його / її ненавиджу, краще б ви померли, вас узагалі не було”.

Це дуже складно витримати, але саме за цими словами є величезна потреба: “Мені так страшно. Мені страшно, що з вами щось може статись. Я так прив’язаний до вас, ви такі важливі, що всередині себе хочу зменшити вашу роль”.

Нам важливо собі нагадувати, що ми величезні й можемо вмістити сильні емоції дитини. Вони через кілька секунд зміняться – і дитина буде боятись, що втратила нашу близькість. Близькість – це ліки.

  • Усім дітям складно витримати невизначеність. У них немає відчуття часу.

Як тільки з’являється можливість, намагайтеся виходити на зв’язок. І “призначайте” дітям щось контролювати, за щось відповідати. Давайте дітям завдання записувати для вас відео, робити свічки з вощини, писати листи, малювати, співати – це скерує їхні увагу й напруження.

Самі записуйте для них привітання, нехай ваш голос буде з ними. Дія і близькість – це терапевтичні інструменти.

Особливо важливо скеровувати активність підлітків.

  • Уникайте слів: “Ти тепер старший, ти тепер за мене (за батька / мати)”; “Ти – опора мамі / татові / бабусі”.

Дитина не має бути в ролі дорослого. Ми можемо просити – будь уважним, будь відповідальним, але часто нагадуємо саме про ролі: ти – син, донька.

  • Тим, хто опікується дітьми, важливо говорити про те, як вам самим було прийняти рішення близького. Як ви думаєте про нього і хвилюєтесь. Але акцент на тому, що вам зараз допомагає.

Такі щирі розмови додають близькості стосункам.

Пам’ятайте і про те, що в психологів є групи підтримки для дітей і дорослих. Важливо на когось спиратися, щоби витримати напруження й бути опорою для дитини.

Коли дві мої близькі знайомі йшли в ЗСУ, ми розмовляли й вони, спираючись на мене, ухвалювали це рішення. Вони обидві знають, як я піклуюся про всіх дітей і що думаю про роль дорослих. Вони обидві просили, щоби я наводила аргументи на користь того, аби вони залишились удома з дітьми.

Але ми говорили про те, що буде з ними, з їхнім ставленням до себе, до дітей, якщо вони залишаться вдома. Вони в ЗСУ на своєму місці. Їхні діти в безпеці з близькими.

Ми не знаємо, де бути правильніше. І я не знаю, чи мала рацію, що не знайшла аргументів.

Я тільки молюсь, підтримую їхніх дітей і вдивляюсь в оченята онлайн, коли вони на зв’язку.

І я пам’ятаю істерику доньки, коли мій чоловік прощався з нею перед від’їздом у ТРО в перші дні війни. Її постійні запитання – чи повернеться тато. Її злість на мене й на нього. І те, як вона вдивлялася в мої реакції.

Уклін усім, хто нас захищає.

Я так бажаю, щоби ми скоріше почули слово “Перемога”. І всі діти та дорослі могли, нарешті, обійнятися.

Світлана Ройз, дитяча й сімейна психологиня

Титульне фото: автор – olechowskiDepositphotos

Матеріали за темою

Обговорення