Освіта на лінії фронту: виклики, втрати й боротьба за майбутнє

“Понад 3 тисячі кілометрів – протяжність фронту в Україні. Поблизу з лінією зіткнення, в умовах постійних обстрілів, перебоїв з електро- та водопостачанням працюють вчителі та навчаються тисячі учнів. Для дітей прифронтових регіонів школа – не просто право. Це острівець нормальності, підтримка в складних умовах війни та вікно в майбутнє.

Я мала можливість особисто в цьому переконатися, спілкуючись з учителями прифронтових територій, які приїхали в Київ для навчання та перезавантаження”, – розповідає у своїй колонці для медіа “НУШ” Лілія Гриневич, міністерка освіти і науки України 2016–2019 років, проректорка з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, голова правління ГС “РЕ: ОСВІТА”.

[Захід, про який розповідає Лілія Михайлівна, проводила громадська спілка “Ре: Освіта” за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) “Зміцнення громадської довіри” (UCBI)”].

У своїй колонці вона розповіла:

• чому навіть оперативний ремонт шкіл у прифронтових регіонах – це виклик для громад;
• скільки дітей та підлітків в Україні мають ознаки потенційного ПТСР;
• чому зараз важливо зберегти педагогічні колективи в прифронтових регіонах;
• якого рішення потребує учнівство в прифронтових регіонах для надолуження навчальних втрат.

Далі – пряма мова Лілії Гриневич.

ШКОЛИ ПІД УДАРОМ: ШВИДКЕ ВІДНОВЛЕННЯ НЕМОЖЛИВЕ

Хай які складнощі зараз у прифронтових регіонах, ми маємо розуміти, що там залишаються українські діти, а значить маємо тримати у фокусі проблеми освіти в таких особливо складних умовах та шукати шляхи для їх розвʼязання.

За даними МОН, 3798 закладів освіти постраждали внаслідок війни, 365 з них зруйновано повністю. Лише у 2023 році атак зазнали 243 школи. За цим показником Україна посіла перше місце у світі, більш як удвічі випередивши Пакистан.

Навіть оперативний ремонт шкіл – виклик для більшості громад. Держава та міжнародні організації також неохоче дають кошти, адже в умовах постійних обстрілів і обмеженого фінансового ресурсу вважають це вкрай неефективним. Проте, саме на цих територіях особливого значення набувають безпечні простори в укриттях, які можна використовувати для освітньої й соціальної активності.

Більшість шкіл на прифронтових територіях працюють онлайн. Ті, які мають облаштовані укриття, можуть проводити частину занять, або додаткові курси очно. Однак укриттів не вистачає. Держава вже спрямовує значні ресурси на розвʼязання цієї проблеми – у наступному 2025 році на укриття в школах виділено вчетверо більше коштів ніж у 2024-му – 6,2 млрд грн. Та навіть цього недостатньо, щоб сповна покрити всю потребу. Попереду багато складної та системної роботи, щоб організувати навчання для дітей прифронтових регіонів якісно та головне – безпечно.

ПСИХОЕМОЦІЙНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ВЧИТЕЛІВ

За результатами дослідження “Індекс майбутнього”, 44 % опитаних дітей і підлітків в Україні мають ознаки потенційного ПТСР. Вони відчувають страх, тривогу, роздратованість, а також мають труднощі з концентрацією уваги, що безпосередньо впливає на їхнє навчання. Ситуація поблизу лінії зіткнення ще гостріша.

Учителі перебувають на першій лінії виявлення психоемоційних проблем учнів і мають правильно на них реагувати, надавати допомогу, або залучати професійних психологів за потреби.

Школи намагаються впроваджувати програми психологічної підтримки, але фахівців бракує.

Одне з рішень – якісне та змістовне навчання вчителів. Сьогодні 69,5 % педагогів мають запит на підвищення кваліфікації з надання першої психологічної допомоги собі або учням. Задовольнивши цей запит, можна було б якісно покращити ситуацію. Однак важливо, щоб це були справді дієві курси, які стануть у пригоді на практиці.

ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИКЛИК

У пошуках безпеки багато сімей виїхали з прифронтових регіонів. Як результат, фізично в громадах перебуває значно менша кількість дітей, аніж до повномасштабного вторгнення. Здебільшого на місцях залишаються учні з уразливих груп, сімʼї яких не змогли евакуюватися, або ухвалили рішення залишитися вдома. Чим довше триває війна, тим більше зростає ризик неповернення дітей, які виїхали, з місць, де вони зараз знаходяться.

Це підживлює найбільший страх вчителів – що школу закриють, дітей переведуть в інші заклади освіти, а педагоги втратять роботу.

Втім, у перспективі мирного життя, саме належний стан освіти в громадах стане одним із чинників повернення родин із дітьми додому. Тому важливо зберегти педагогічні колективи зараз, попри турбулентний час, бо відновлювати їх потім буде і складніше, і дорожче, особливо на територіях, які потребують серйозної відбудови.

Однак пошук інструментів, як забезпечити педагогів на прифронтових територіях роботою та зарплатою, залишається на порядку денному.

НАВЧАЛЬНІ ВТРАТИ

Одне з очевидних рішень – збільшити кількість оплачуваних годин для індивідуальної роботи з дітьми та надолуження освітніх втрат.

Це важливо не лише з огляду на потреби дітей з уразливих груп. П’ять років навчання онлайн – саме такий наслідок COVID-19 та війни на освіту дітей із громад, уражених війною з високим рівнем небезпеки. Погіршення основних навичок читання, письма та математики шкодить подальшому розвитку і зменшує шанси дітей на успішне майбутнє.

Шлях до відновлення освіти на прифронтових територіях лежить через індивідуальні рішення. Учні, які пережили травматичний досвід, потребують окремих освітніх програм, більше індивідуальних занять із викладачами та фокусу на психологічній підтримці.

Важливо пам’ятати, що кожна школа, кожен урок, кожна дитина, яка продовжує вчитися попри обставини, – це внесок у перемогу і відновлення. Тому держава та суспільство мають об’єднати зусилля для підтримки дітей та вчителів у громадах, близьких до лінії фронту: від забезпечення матеріальної бази до розвитку програм психологічної реабілітації.

Ця боротьба за цінності й освіченість майбутнього покоління – невіддільна частина боротьби за нашу територіальну цілісність та свободу.

Лілія Гриневич, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: 10-річна Аня на руїнах школи, ЮНІСЕФ