Напишіть нам

Всі теми

Як школа може змінювати взаємодію в суспільстві й робити його доброчесним

Доброчесність належить до тих рис, які не одразу видно. Вони не лежать на поверхні, а ховаються часом і від самого носія цих рис. Соціологи називають такі риси – цінностями, глибинними переконаннями, що визначають поведінку та ставлення, впливають на щоденні рішення людини.

Не кожна людина може визначити, що нею керує в тій чи іншій ситуації, що впливає, як формуються її погляди. Для впливу на розвиток цих глибинних (в тому числі доброчесності), на відміну від розвитку поверхневих поведінкових рис (наприклад, пунктуальність, ввічливість, чуйність), потрібно розуміти ціннісний фон суспільства, що означає доброчесність, як вона взаємодіє з іншими цінностями, що її потенційно може стримувати й чому.

Ми можемо домовитися приходити вчасно, казати “дякую”, “вибачте” і “прошу”, можемо натренуватися проявляти співчуття й чуйність до інших, але для розвитку доброчесності таких методів недостатньо. Цінності є частиною нашої суті, нашого уявлення про нас у світі, про взаємодію з іншими, про добро і зло. З наймолодшого віку людина вчиться розпізнавати реакції інших на свої дії і події навколо – схвалення, засудження, переляк, огида – формуючи в такий спосіб своє уявлення про те, що можна, а що – ні.

У нашій історії вже були приклади формування цінностей директивно й лінійно – комуністичний режими, нацизм. До певної міри це ефективно, але лише до певної, адже примус спричиняє спротив, а людина – це не механізм, який можна підкрутити, аби він працював так, як нам хочеться. Тож навчання доброчесності буде виходити далеко за межі контенту навчального курсу, виписаних правил та надрукованих підручників. Для впливу на цінності потрібно переглядати взаємодію між людьми, норми і традиції, глибинні уявлення, мрії і страхи.

На щастя, школа є однією з тих інституцій, яка здатна впливати на розвиток цінностей. У цьому її великий потенціал і велика відповідальність. Саме в школі дитина зіштовхується з необхідністю взаємодіяти з багатьма різними людьми, дотримуватися правил, зважати на інших, планувати й бачити наслідки своїх дій не лише для себе, а й для оточення. Водночас, варто розуміти, що школа не відірвана від суспільства. Вчителі, батьки, адміністрація є також носіями певних цінностей, вони також у цьому суспільстві формуються й водночас його визначають.

Аби введення доброчесності в українських школах як цінності відбувалося успішно, а не лише декларативно, варто добре розуміти, яким є український ціннісний контекст, яке місце в ньому може посідати доброчесність, якими можуть бути потенційні бар’єри для її впровадження і практикування.

І перш ніж поглянути на культурний фон України, важливо також розуміти, що цінності мають свої пріоритети – немає хороших і поганих людей, у кожного з нас є певний набір цінностей, у якому залежно від певних обставин змінюються пріоритети. У випадку України, наприклад, безвідповідальність щодо інших може бути спричинена потребою людини в самозбереженні. Тож чи це погано? Відповідь тут далеко не лінійна й не однозначна.

ЦІННІСНИЙ ФОН УКРАЇНИ

Дослідження цінностей в Україні проводять уже не перший рік. І хоча розібратися в цій темі непросто, результати все ж пропонують достатньо знань для успішної контекстуалізації запровадження ліберально-демократичних цінностей у пострадянський посттоталітарний український освітній і загалом громадський простір.

Світове дослідження цінностей та Європейське дослідження цінностей загалом погоджуються з тим, що ціннісний фон українського суспільства характеризується як виживання. Це означає, що в суспільстві домінують цінності, пов’язані з базовими потребами і пошуком безпеки*. Про це свідчать низькі показники довіри до уряду, високий рівень страху втратити роботу, низький рівень доходів, надання переваги матеріальним цінностям над постматеріальними такими як свобода тощо.

Брак безпеки в широкому розумінні цього терміну є найбільшим викликом для доброчесності в Україні. Він проявляється в невпевненості українців у завтрашньому дні, браку передбачуваності і впевненості.

Це змушує людей бути дуже адаптивними, чіплятися за свої особисті джерела безпеки (мережі родичів і знайомих, посади, статуси), терпіти дрібну побутову несправедливість, погоджуватися на низькі стандарти життя та взаємодії, захищатися від інших, орієнтуватися на власний інтерес, а не на спільне благо, відчувати дискомфорт від необхідності самостійного ухвалювати рішення, вважати себе слабкими та безпорадними, боятися змін, орієнтуватися на вирішення тактичних проблем, пов’язаних із соціальною безпекою та уявляти, що персональні соціальні відносини є важливішими за дотримання формальних правил, а справедливість – це коли вигідно мені, а не коли враховано інтереси різних стейкхолдерів.

Так відбувається великою мірою тому, що глибоко в наших переконаннях ми вважаємо, що інший (ким би він не був) є чужим, ворожим і потенційним претендентом на ту невелику кількість благ, за якими й ми “полюємо”. Навряд чи люди про це напряму говорять, однак діти зчитують такий порядок речей, коли бачать, як батьки винахідливо обходять чергу чи проскакують на червоне, бо поспішають, завантажують піратський контент, виставляють сміття на сходовий майданчик, дратуються щодо дій інших людей тощо.

Це протиставлення “свій – чужий” ускладнює перехід до верховенства права ще й тому, що правила розглядаються як щось зовнішнє, за замовченням несправедливе, чуже, насаджене, невигідне. Тривале перебування під пануванням ворожої чужої держави в минулому спричинили те, що суспільство з недовірою та острахом ставиться до державних інституцій (до школи в тому числі) та правил, які вони запроваджують. І навіть після здобуття незалежності ставлення до власної держави схоже радше на ставлення підданого до свавільного володаря, ніж на ставлення співвласника до найнятого управлінця, хоча саме так варто розглядати державу в демократичному розумінні.

Для освіти такі уявлення становлять великий виклик. Адже мало того, що в кожній взаємодії потрібно спершу долати громадську (батьківську недовіру), навколо ще й стільки прикладів, коли безвідповідальна, недоброчесна поведінка стає ефективнішим способом досягнення безпеки й добробуту.

Якщо в демократичних країнах учителі можуть проілюструвати принципи представницькості робочим парламентом, верховенство права – справедливим судом, а доброчесність – відставкою посадовців, які вдалися до корупції, то в Україні ці інституції будуть ілюструвати радше протилежне – брак підзвітності, кумівство, опортунізм, успіх через знищення й обхід конкурентів.

Тим не менше, школа може й має ставати осередком формування інших цінностей, бути прикладом, пропонувати нові формати спілкування і взаємодії. Жодна інша інституція на це не спроможна. Проникнення ідей доброчесності в школу підсилить поодинокі зусилля окремих родин, громадських організацій та ініціатив. Якщо ж школа залишатиметься байдужою, кумівство й корупція залишатимуться частиною нашої культури.

Водночас, варто пам’ятати, що результат буде помітним не одразу, надто сильною є суспільна ціннісна інерція. Важливо радіти малим успіхам, мати багато терпіння і віри в людей.

Читайте також “Якщо школа працює за логікою домінування, уроки доброчесності не приживуться. Інтерв’ю з соціологинею Вікторією Бриндзою”

* Дивіться “Чи ми приречені? Що потрібно знати про цінності українців та їх зміну” (Бриндза В, Савчинський Р., 2017), а також звіт за результатами Світового дослідження цінностей 2020 в Україні.

Вікторія Бриндза, соціологиня і дослідниця

Редакція сайту НУШ вдячна Вікторії Бриндзі за цей матеріал, підготовлений на волонтерських засадах

Титульне фото: автор – unguryanu, Depositphotos

Проєкт “Навчання суспільної доброчесності в українській початковій освіті як довготривалий та ефективний інструмент подолати “побутову корупцію” реалізується у партнерстві з німецькою організацією ChildFund Deutschland (“Дитячий Фонд Німеччини”) за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ)

Більше про проєкт читайте за цим посиланням.

ChildFund

Матеріали за темою

Обговорення