Інклюзивна освіта. Досвід Німеччини

Інклюзивна освіта – вже не новинка для України, але все ще те – що тільки розвивається. Водночас, в інших країнах інклюзивна освіта працює не один рік. Тому “Нова українська школа” починає вивчати закордонний досвід інклюзивної освіти. Перша країна – Німеччина.

Освітою в Німеччині опікується не загальнодержавне міністерство, а кожна окрема федеральна земля. Децентралізована система управління в освіті Німеччини – це складний механізм взаємодії федерації, земель і громад (місцевих органів влади). Конституційне право верховенства належить землям. Федерація обмежена законодавчою і фінансовою компетентністю.

Наповнення навчально-методичних програм, критерії оцінювання знань, кількість і спеціалізація освітніх закладів – усе це вирішується на місцевому рівні. Наприклад, у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія ще 2005 року ухвалили закон “Про освіту”, в якому гарантоване право кожної дитини на здобуття середньої освіти. Але реальні зміни в школах цього регіону почали втілювати лише через 4 роки.

2009 року Німеччина ратифікувала Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю, і тоді всі федеральні землі країни ухвалили закон, за яким кожна школа має бути інклюзивною. Офіційної статистики, чи відповідають навчальні заклади вимогам для комфортного навчання дітей з особливими освітніми потребами, немає. Немає в Німеччині і єдиної загальнонаціональної програми чи курсу навчання дітей з особливими освітніми потребами. Це питання також вирішує окремо кожна федеральна земля.

2015 року на спільній конференції міністри освіти і культури німецьких земель підготували загальну “Рекомендацію для педагогів з охоплення різноманітності”. У документі наголошується, що кожна школа має скоординувати навчальну програму відповідно до принципів інклюзивної освіти. А саме: виділяти більше навчальних годин на практичні заняття, розробити нові формати оцінювання компетентності. А також – посилювати підготовку вчителів і заохочувати їх до обміну досвідом.

Загалом, згідно з даними Bertelsmann Foundation, у Німеччині станом на 2015 рік 31,4% дітей з особливими освітніми потребами відвідували звичайні школи. Для порівняння, у 2008-2009 роках до звичайних шкіл ходили 18,4% таких дітей. Загалом ількість школярів з 1 до 10 класу в 2016/2017 навчальному році становила 7,33 мільйона. З них 523,81 тисяча – це діти з особливими освітніми потребами. 318 тисяч школярів відвідували спеціалізовані школи і 205,81 – ходили до звичайних шкіл.

Фото: автор – Wavebreakmedia, Depositphotos

Форму навчання дитини обирають батьки після того, як отримають рекомендації від шкільного лікаря. У складних випадках необхідно отримати рекомендації від Шкільного психологічного центру, інших спеціалістів. Вибір форми навчання можливий у будь-який час.

Нерідко дитина з особливими освітніми потребами спочатку відвідує загальну початкову школу, а потім у середніх класах переходить до спеціальної. Цей перехід відбувається не лише через труднощі в засвоєнні навчального матеріалу, але передусім тому, що в середній школі дитина не знаходить собі товаришів.

Інша проблема – суттєвий розрив між різними федеральними землями й містами Німеччини. Наприклад, в автономних містах Гамбург, Бремен і в землі Берлін 68,5% дітей з особливими освітніми потребами відвідують загальні дитячі садочки, 59,1% – ходять до початкових шкіл, 54,5% – до старшої школи. А в таких землях як Гессен і Нижня Саксонія кількість дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх школах становить менше 24%.

Основні гальмувальні фактори – недостатньо розвинена інфраструктура, нестача корекційних педагогів і неготовність учителів. Часто вчителі не знають, як поводитися з дітьми, наприклад, з розладами аутистичного спектру, або ж губляться, коли дитині з інвалідністю треба сходити в туалет.

А ще фахівці відзначають неготовність до змін суспільства загалом. Кожен другий опитаний фахівцями Bertelsmann Foundation вважає, що школярі без фізичних і ментальних порушень, які навчаються в інклюзивних школах, демонструють нижчий рівень знань, порівняно з ровесниками зі звичайних шкіл.

Професійна підготовка людей з особливими освітніми потребами

При кожній школі є шкільна кар’єрна рада, яка не лише допомагає у визначенні з навчальними предметами, але й консультує, коли постає питання вибору професії. Школи активно співпрацюють з агенціями з працевлаштування (Agenturen für Arbeit), які натомість пропонують послуги кар’єрних інформаційних центрів (Berufsinformationszentren).

У німецьких школах активно практикують позанавчальні активності. До прикладу, кожен клас наприкінці навчального року їде в подорож. Тривалість мандрівки залежить від віку дітей – від одного дня до двох тижнів. Неформальне спілкування та вирішення побутових проблем згуртовує дітей краще, ніж під час навчання у школі.

У Німеччині за підтримки уряду, благодійних фондів, неурядових організацій і волонтерів люди з інвалідністю – затребувані працівники. Їх працевлаштовують на соціальних підприємствах – здебільшого майстернях. Невеликий відсоток потрапляє на первинний ринок праці. Держава керується принципом, що “потрібно допомагати людям з інвалідністю, щоб згодом вони могли самі собі давати раду”.

Ось лише кілька прикладів:

У готелі Stadthaushotel Hamburg працюють здебільшого люди з інвалідністю. Заснували його батьки дітей з інвалідністю, щоб дати їм шанс знайти справжню роботу в майбутньому. Усі працівники готелю отримують стандартні для цієї галузі зарплатні. Готель користується популярністю, номери добре бронюють. У кожного є свої недоліки, кажуть працівники цього готелю, але їх завжди можна перетворити на особливості.

Фото з сайту готелю Stadthaushotel Hamburg

У стінах берлінської ратуші є спеціальний кафетерій. Переважна більшість працівників – люди з ментальною інвалідністю, які або проходять реабілітацію, або навчаються кулінарній справі. Кафе працює з понеділка до п’ятниці з 11.30 до 14.00. Щодень тут харчуються до 500 людей. У майстернях діє спеціальний кодекс – звертаються до всіх на “ви”. Спочатку працівники проходять 3-місячний випробувальний термін, упродовж якого майстри визначають, чи впораються вони зі своїми обов’язками.

Якщо готель у Гамбурзі заснували батьки дітей з інввалідністю, то кафе в берлінській ратуші – це соціальний державний проект. Адже 70% фінансує держава.

Німецький лікар Франк Хоффман із клініки Дуйсбурга запровадив спеціальну методику обстеження раку грудей у жінок. За нею, сліпі люди стають професійними діагнозистами. Люди, знайомі з шрифтом Брайля, мають дуже розвинуте відчуття дотику.

Тому Хоффман припустив, що сліпі й люди з пониженим зором зможуть краще, ніж будь-хто проводити мануальне обстеження грудей у пацієнток. Він заснував організацію “Чутливі руки” (Discovering hands), випускники якої діагностують рак на ранніх стадіях у багатьох гінекологічних клініках Німеччини.

Ольга Головіна, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: автор – Wavebreakmedia, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.