Самостійність і безпека дитини – де межа

У листопаді минулого року в швейцарському Базелі кілька годин мати не могла знайти свою дитину і підняла паніку у Facebook. Жінка запостила фото 10-річного сина в соціальній мережі із закликом допомогти його знайти. 500 поширень за кілька хвилин. Історія кількагодинного зникнення мала щасливий кінець – хлопчик просто переплутав місця, в яких він мав бути.

Тим не менше, особливо серед експатів і мігрантів, що мешкають у Швейцарії, виникає дедалі більше запитань – чи є безпечною автономія дітей, якою так пишаються і яку культивують у країні. Ми спробували розібратися, де межа між безпекою і самостійністю дітей у різних країнах.

У Швейцарії не дивина, коли навіть 4-річна дитина сама йде до садочка і повертається додому. Тут дітей заохочують пізнавати нове, гратися на дворі годинами без супроводу дорослих. І коли йдеться про прогулянки на свіжому повітрі, діє така філософія: “немає поганої погоди, є неправильно одягнені діти”.

Швейцарія кілька років поспіль очолює рейтинг найбезпечнішої країни світу, який проводить Expat Insider survey.

Карін Паское, мама 7-річних близнят, сама родом із Нової Зеландії. У Швейцарії живе вже 6 років. Жінка визнає, що не одразу звикла до того, що дітям тут дозволяють самим гуляти, ходити до школи, робити покупки. Карін каже, що дітям дуже подобається така незалежність, і вона корисна передусім для них самих. Адже коли виникає певна проблема, яку потрібно вирішити, вони не біжать одразу за порадою до батьків, а намагаються вирішити її самостійно.

А от Кейт Орсон, авторка книг з виховання дітей, іншої думки. Жінка переїхала жити до Швейцарії з Великої Британії 8 років тому. На її Батьківщині новини про зникнення і наругу над дітьми медіа продукує чи не щодня. Тому Кейт завжди веде доньку до школи. За словами жінки, їм обом це подобається – вони проводять час разом, говорять і почуваються безпечніше. Кейт не заперечує, що й досі боїться за доньку, і дивується, як швейцарські батьки долають у собі цей страх і чи є він у них взагалі?

Самостійності змалечку навчають дітей і в інших розвинених країнах – Сполучених Штатах, Канаді, Німеччині, Японії, Нідерландах. Під час переходу в доросле життя це сприяє посиленню відповідальності (self-responsible).

У Сполучених Штатах у 90-тих роках минулого століття з’явився цілий рух Free Range Kids (Діти без супроводу). А 2008-го року американська журналістка Леонор Скенейзі написала статтю про те, як вона відпустила свого 9-річного сина одного проїхатися в нью-йоркському метро. Стаття викликала неабиякий резонанс. Леонор звинувачували у безвідповідальності та халатності. На що журналістка відповіла книгою “Як виховати захищених і самостійних дітей і при цьому не зійти з розуму від тривоги”.

Цитуємо: “Якщо ви намагаєтесь попередити будь-яку небезпеку чи складність у житті вашої дитини, у неї ніколи не буде шансу подорослішати. Батьки повинні зрозуміти, що найбільший ризик серед усіх можливих – це спроба виростити дитину, перед якою ніколи не стояла проблема вибору і яка не мала права самостійно вирішувати”.

Першими цінність щоденного ритуалу самостійної дороги зі школи додому зрозуміли голландці. Саме в Нідерландах з’явилися дитячі маршрути – зручні, безпечні, пов’язані між собою ділянки шляху, на яких розміщені цікаві та важливі для дітей об’єкти: те, на чому можна пострибати, де можна сховатися, посидіти, або невеликі арт-об’єкти. Такі маршрути організовують у місцях, де діти ходять найчастіше. Водночас, дитині має бути все зрозумілим – чи не збилася вона з дороги, куди їй іти далі.

У Німеччині, навіть у великих містах (наприклад, Берлін), діти здебільшого ходять до школи і повертаються додому самостійно. Ба більше, часто можна побачити, як вміло і впевнено почувають себе школярі на велосипедах серед насиченого транспортного руху. Головне – це підготовка. Дітей інструктують, навчають і заохочують – їздити на велосипеді, розраховуватися в супермаркеті, вирішувати побутові конфлікти.

У дитячому садочку з трьох років дітям дають у руки ніж і навчають різати фрукти й овочі. У 5 років – робити вогнище і самотужки його погасити в разі небезпеки. У молодших класах школи є предмети з транспортної та інтернет-безпеки. У парках часто можна побачити, як діти майструють житло на деревах.

Фото: автор – Vaicheslav, Depositphotos

Дехто проти

Водночас, у Сполучених Штатах 2 роки тому ухвалили федеральний закон, який дозволяє батькам обирати на власний розсуд спосіб, яким їхня дитина може діставатися до школи, але ця умова жорстко регламентується віком дитини (13 років). З одного боку – повна свобода, а з іншого, в законі прописане положення, за яким цей спосіб має відповідати вікові. Хоча кожна родина обирає сама, чи відпускати дитину одну до школи, чи ні, це ще залежить від відстані, наявності шкільного автобусу, велосипедних доріжок.

У США не вщухають дебати про стилі виховання дітей і головне – наскільки далеко держава має право заходити в питаннях захисту прав дітей. Кілька років тому у Вашингтоні суд розглядав справу, в якій батьків звинувачували в халатності і невиконанні батьківських обов’язків за те, що вони дозволили своїм дітям віком 6 і 10 років самостійно повернутися з парку додому. Зрештою, батьків виправдали.

Небезпека від надімірної уваги

Нові технології несуть у собі нові небезпеки – у цьому переконана Бабетта Доміг, вчителька з Берна, яка нині на пенсії. Раніше швейцарські сім’ї вели патріархальний спосіб життя селян, їм просто не вистачало часу надто опікуватися своїми дітьми. А тепер коли є більше вільного часу, більше інформації – це не завжди допомагає, вважає пані Доміг.

На її думку, діти повинні чим раніше усвідомлювати, що таке свобода і як вона пов’язана з відповідальністю. Їм потрібно дати шанс заводити самостійно друзів, спілкуватися між собою без втручання дорослих, самим пізнавати світ, вчитися орієнтуватися у просторі великих міст. А також вчитися правильно вести себе в інтернеті.

Дороті Дьорхольт, психолог з Німеччини, яка свого часу жила в США і Швейцарії, каже, що серед її юних пацієнтів вона часто бачить дітей, які виросли надто захищеними. Батьки оберігали їх буквально від усього. А потім, уже навчаючись в університетах, такі студенти виглядають спантеличеними і розгубленими. У них просто немає інструментів і навичок самостійно вирішувати проблеми.

Головна причина такого надмірного опікунства серед батьків – це страх. Мас-медіа лише поширюють цю тенденцію страху, щодня розповідаючи про кримінальні новини. Дороті Дьорхольт вважає, що в дітей від народження присутнє як природне прагнення до свободи, так і інстинкт самозбереження. І тому дуже важливо, щоб батьки розуміли це і не заважали дітям накопичувати власний досвід.

Дитячий і сімейний психолог Джудіт Блаттер-Меньєр, яка протягом останніх 15 років працює з сім’ями у міжнародному товаристві швейцарського Базеля, зазначає, що батьки з різних країн мають універсальні почуття любові та прив’язановсті до своїх дітей. Але саме культура впливає на вибір методів виховання. Тому психолог виступає проти узагальнень, коли йдеться про виховання у різних культурах. За її словами, є чимало факторів у кожної родини: минуле, походження, особистість, власний досвід, які відіграють важливу роль.

На думку Джудіт Блаттер-Меньєр, важливо розуміти, що незалежність та автономія необхідні для розвитку дитини. Якщо в дітей є можливість самостійно пробувати нове, то вони швидше здобувають досвід. Якщо діти досягають успіху, вони усвідомлюють, що можуть це робити без допомоги сторонніх, і пишаються своїми досягненнями сильніше. Якщо ж вони зазнають невдачу, то з часом починають розуміти, що невдачі і помилки несуть у собі можливості навчатися. І цей досвід також корисний.

Фото: автор – IgorVetushko, Depositphotos

Психолог виступає за більше заохочення батьків давати дітям можливість бути незалежними і пропонує 5 порад:

  1. Батьківство може бути великим викликом. Це одна з найважчих робіт. Будьте добрим до себе і усвідомлюйте, що більшість батьків щоденно намагаються з’ясувати, яким чином відреагувати на той чи інший виклик, що несе в собі батьківство.
  2. Осмисліть свій власний страх, коли виникає складна ситуація і ви повинні з нею впоратися. Майте на увазі, що ви модель для своїх дітей. Вони навчаються, як долати небезпечні ситуації у вас.
  3. Намагайтеся бути раціональним та оцінити, наскільки серйозна небезпека. Наприклад, дітей у Швейцарії викрадають вкрай рідко, хоча така новина одразу стає топовою в медіа. Страх змушує нас діяти емоційно, а не раціонально. Коли дитина бачить, що ви спокійні, то вона відчуває те ж саме. А отже – їй легше робити певні речі самостійно.
  4. Спробуйте дізнатися, звідки з’являється ваш страх (особистий, культурний бекграунд) і намагайтеся піддати його сумніву. Усвідомлюючи і приймаючи свій страх, ви зменшуєте його інтенсивність.
  5. Складіть сімейний план, де ви зазначите ті місця, куди дозволите ходити дитині самостійно. Не бійтеся обговорювати цю проблему з друзями.

Зрештою, не до всіх самостійність і незалежність приходять з певним віком. Комусь потрібно менше часу, хтось здобуває цей досвід довше. Тож коли йдеться про виховання в дітей автономії, не існує рішення “one size, fits all” (прийнятного для всіх). Це рішення мають ухвалювати ті, хто знають найкраще своїх дітей – їхні батьки.

Джерела:

https://www.thelocal.ch/20181204/parenting-should-you-raise-independent-children-the-swiss-way

https://www.fastcompany.com/3055107/federal-law-now-says-kids-can-walk-to-school-alone

https://www.washingtonpost.com/news/parenting/wp/2018/08/31/to-raise-independent-kids-treat-middle-school-like-a-dress-rehearsal-for-life/?noredirect=on&utm_term=.f7535ff0ba4f

https://www.swissinfo.ch/eng/business/free-range-kids-_swiss-resist-fear-based-childrearing-for-now/42384890

https://www.independent.ie/life/family/parenting/the-very-different-way-that-germans-raise-confident-kids-36610813.html

Ольга Головіна, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: автор – maximkabb, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення