Центр притягання. Школи, підвищення кваліфікації та освітні стартапи Нового Орлеану

Ви знали, що у 2005 році після урагану Катріна (найбільш руйнівного в історії США) 80% Нового Орлеану опинилося під водою, 2 000 людей загинули, тисячі втратили дім, місто зазнало збитків на 108 мільярдів доларів?

АЛЕ! Після трагедії до міста з’їхалися найкрутіші стартапери/-ки, соціальні підприємці/-ниці і громадські активісти/-ки зі всієї Америки.

За 10 років їм вдалось здійснити в місті величезні зміни.

Місто, яке до урагану було центром злочинності, слабкої освіти і політичних скандалів, містом, де 69% афроамериканських сімей жили за межею бідності, і кожна п’ята дитина не мала їжі та питної води в необхідній кількості, стало містом-топом у всіх американських рейтингах за кількістю стартапів, ініціатив і компаній у сфері освіти, питної води, безпечної їжі і здоров’я.

Мені пощастило впродовж місяця працювати в Propeller – одному з найвідоміших інкубаторів для соціальних ініціатив Нового Орлеану. Ця команда за 6 років завела до Нового Орлеану 82 мільйони доларів інвестицій з інших штатів і дала майбутнє 310-ти організаціям. Я познайомилася з майже 20-ма організаціями, які своєю щоденною кропіткою роботою зробили це новоорлеанське чудо можливим – Idea Village, 4.0 Schools, New Orleans Entrepreneur Week, PitchNOLA competition та інші.

Знаєте, чому в них вийшло? Вони не конкурують – усі ці організації працюють разом! У них є навіть спільний календар подій і проектів, де/-ці команд відслідковують, щоб одні події не накладалися на інші.

Освітні стартапи присвячені дуже різним темам – залученість бізнесу до школи, трикутник “школа-сім’я-дитина”, побудова учнівством і студентством домів для їхніх педагогів (після урагану це невипадкова ініціатива), навчання дітей через їхню участь у громадських волонтерських проектах та багато інших. Але більшість соціальних інноваторів фокусують свою увагу саме на підвищенні кваліфікації і так званих classroom observations – спостереженнях під час уроку і вчителя/-ки, і директора/-ки.

Відкритий клас

Ліббі Фішер з Whetstone Education говорить: “Культуру – коли директор/ директорка школи відвідує уроки кожного дня, і вчителі не бояться цих візитів, а сприймають їх як ефективний і недискримінаційний інструмент отримання якісного зворотного зв’язку - потрібно будувати”.

Саме тому вона зі своєю командою розробила онлайн-інструмент, який дозволяє керівництву і педагогам школи разом визначати дорожню карту професійного розвитку кожного вчителя/-ки, ставити конкретні цілі, стежити за прогресом, бачити проблемні моменти і допомагати.

Окрім офлайнової версії, платформа містить і онлайнову, яка дозволяє директору/директорці школи впродовж конкретного уроку записувати по хвилинах усі успішні моменти та ті, які потребують вдосконалення. Ці нотатки автоматично з’являються в “кімнаті” вчителя. Той же механізм працює і для відеоуроків, якими діляться педагоги.

Є один недолік. Використання такої системи протягом року коштує школі 2 250 доларів ?

Знаючи те, що українське керівництво шкіл дуже часто поєднує вчительську та адміністраторську роботу, таке рішення мало б відкрити друге дихання, адже поєднує всі функції в одному місці, автоматично будує аналітику, формує звіти за професійним підвищенням кваліфікації співробітників/-иць (а в рамках нового закону це було б дуже помічним) і в результаті дозволяє зростати як школі, так і кожному вчителю і директору окремо.

До речі, в Україні теж є прихильники відкритих уроків. Зокрема, зараз EdCamp Ukraine шукає ресурси на створення платформи, яка б давала вчительству можливість навчатися одне в одного без прив’язки до конкретної школи. Наприклад, вже записано урок з математики.

Ефект плато і радник з підвищення кваліфікації

Якщо говорити про підвищення кваліфікації шкільних педагогів, то тут ситуація не набагато легша, ніж в Україні. З одного боку, уряд США витрачає на підвищення кваліфікації одного педагога 18 000 доларів на рік, з іншого – тільки 3 з 10 вчителі/-ки реально після цього покращують свої практики (див. звіт Do we know how to help teachers get better?).

Знову ж таки: з одного боку, учитель/-ка витрачає на професійне зростання мінімум 17 годин на місяць – 150 годин на рік – 19 шкільних днів – 10% навчального року.

Американські вчителі іноді мають 1000 опцій підвищення кваліфікації на рік – традиційне одноразове, розширені програми, формальне і неформальне співробітництво між собою, безпосередній коучинг, курси при університетах, постійний або тимчасовий менторинг, сесії зі спеціальним співробітником школи, який відповідає за підвищення кваліфікації педагогічного складу.

З іншого боку – була помічена тенденція так званого marching in place або ефекту плато – застигання вчителя/-ки “на місці” після 2-х років активного і постійного підвищення кваліфікації.

Я була в різних школах Нового Орлеану – від дуже бідної у повністю афроамериканському кварталі до приватної, де рік навчання коштує 20 000 доларів. Але в усіх є півдня на тиждень, який вчительство обов’язково присвячує власному професійному зростанню.

У багатьох школах є спеціальна людина – радник/-ця з підвищення кваліфікації – яка запрошує до школи або освітніх експертів/-ок, або інших вчителів/-ок для проведення сесій.

Оскільки участь в освітніх конференціях у США може коштувати до 700 доларів, керівництво шкіл проводить конкурс серед педагогів на одну таку поїздку. І тут дуже допомагають батьки – навіть у приватних школах – саме вони знаходять гроші на такі поїздки, а також на інші позашкільні ініціативи!

Підвищення кваліфікації називають одним із головних питань, над якими постійно думають і директори, і вчителі – поряд із continueing (наступністю), мотивацією дітей до навчання і дисципліною, недискримінацією й інклюзією, залученістю батьківства до шкільного життя і нестачею фінансування. Як же школи вирішують ці проблеми?

Станцювати біологію. Кейс Бостонської академії мистецтв

Хто читали книгу сера Кена Робінсона, ті пам’ятають про Бостонську академію мистецтв, яка, маючи дуже невелике фінансування, змогла стати унікальним закладом.

У цій школі не розділяють мистецтво і математику. Тут упевнені, що успішними в креативній економіці можуть стати люди, які розуміють, що сучасні економіка, дизайн, архітектура, інженерія – це не тільки математика, це й мистецтво. Тому STEM предметам тут навчають через мистецтво. Наприклад, біологічні процеси, які відбуваються у тілі людини, можна пояснити, станцювавши їх.

Геометрію діти вчать, плануючи і розставляючи світлову апаратуру в театрі. Такого предмету як трудове навчання в Бостонській академії мистецтв немає. У них є постійний виробничий процес у спеціально оснащеному цеху. У ньому є усе необхідне для того, щоб діти самі шили, розмальовували, випалювали, вирізали, друкували на 3D-принтері реквізит для своїх постановок і виставок.

У школі навчаються всі діти – незалежно від наявності в них особливих освітніх потреб. Навчаються всі разом. Зараховуються діти в школу теж незалежно від їхніх оцінок у попередніх закладах. Дивляться тільки на мотивацію. Тут навчаються в основному діти з бідних сімей, і навчання безкоштовне. Але конкурс в академію 4 людини на 1 місце!

Бостонська академія мистецтв – це державна школа, але має свій неприбутковий фонд, який за рік пише 70 грантів, щоб забезпечити дітей усім необхідним! Тож батьки дуже залучені в навчальний процес, зокрема фінансово.

У школі є інститут радництва – тобто спеціальна людина-зв’язкова між школою і батьками. Кожну п’ятницю батьки, няні можуть прийти до школи і поспілкуватися зі всіма, хто їх цікавить. Декілька разів на рік у них загальношкільні збори всіх батьків – вечірка з піцою і коктейлями!

Проблем з дисципліною немає. І на це є 2 причини: 1) уроки справді цікаві дітям, 2) якщо хтось побився тощо – збирається клас, і всі разом у дружній теплій атмосфері розглядають ситуацію, визначають причину і шляхи допомоги.

У школі діє спеціальний Learning center – місце, куди будь-яка дитина може прийти і отримати допомогу з будь-якого предмету. У цій школі за 20 років нікого не відраховували і не виганяли!

Також багато уваги приділяється Skills for living – комунікація, публічні презентації, подолання конфліктів тощо. Діти знімають фільми, створюють фотовиставки, ставлять спектаклі, ліплять скульптури, грають в оркестрі, танцюють балет, які потім презентуються на Бостонських фестивалях і беруть участь у національних конкурсах. Педагоги допомагають, але надають дітям повну свободу у виборі тем тощо.

Відомо, що досягнення учнів і учениць залежать від рівня кваліфікації й задоволеності життям їм педагогів. Проблеми у сфері освіти дуже схожі у всьому світі. І кожна країна, регіон, школа і навіть клас вирішують їх по-різному. Не конкурувати, а діяти разом, адже роботи вистачить на всіх? Навчатися одне в одного і не боятися експериментувати? Не чекати допомоги від когось, а залучати батьківство, місцеву владу, бізнес, громадські організації до вирішення шкільних питань? Інститут радництва? Learning center? 70 грантів на рік? Ми – Україна – не будемо чекати на ураган, аби зробити такі зміни. Адже так? 🙂

P.S. Як я потрапила в Америку

Як завжди у нас в EdCamp Ukraine виходить, я просто натиснула на одне зі свіжих посилань на ГУРТі. Це виявилася програма Young Transatlantic Innovation Leaders Initiative, яка в цьому році реалізується вперше за підтримки Державного департаменту США і Фонду Германа Маршалла. У конкурсі брали участь 800 соціальних підприємців зі 50-ти країн світу, переможцями/-цями стали лише 100 осіб. Пишаюся тим, що я і наша з Олександром Елькіним і Оленою Малаховою організація була визнана однією з найкращих.

Ірина Міньковська, менеджерка з PR і партнерства EdCamp Ukraine

Титульне фото: автор – lucianmilasan, Depositphotos