Якою є освіта у Фінляндії або Здоровий ґлузд

Здоровий ґлузд. Так координаторка mini-EdCamp у селі Трудолюб (Полтавська область) Валентина Федоряка охарактеризувала Фінляндію та освіту цієї країни. Каже, там немає ніякої вишуканості: все, що є і роблять у фінських школах – це просто здоровий ґлузд. Кілька місяців тому вона з іншими вчителями зі всієї України відправилась в освітню мандрівку у Фінляндію у межах проекту Едмандри. На (не)конференції Валентина Федоряка розказала про те, що ж там побачила.

– У Фінляндії найпрестижніша професія – учитель. І не тому, що він отримує найбільше. Він отримує, як середньостатистичний фін. Але коли учнів запитали, кого б вони хотіли бачити дружиною, то 85% відповіли, що вчительку 16 класів. Дівчата ж поставили на перше місце лікаря-ветеринара, а потім  учителя.

– У педагогічний виш потрапляє один з десяти. Для вступу в педінститут у травні оголошуються теми  завжди проблемні. У нас тема могла б звучати як “Причини війни на Сході”. І людина пише про це. Другий іспит  уже для відібраних людей. Він усний, з майбутнім учителем спілкуються. І головне питання, яке ставлять,  чому ви хочете бути вчителем? А вже потім вони можуть врахувати результати тестування.

 Студентське навчання базується на дослідженнях. Студенти дуже багато часу проводять у школах. Вони спостерігають: діти запізнюються на урок або не виконують домашні завдання - ага, я вивчу цю проблему. І вони починають цю проблему досліджувати, робити маленьки проекти.

 Що робить директор у школі? Він розподіляє кошти. Все. На уроки один до одного ніхто не ходить. Ходять тільки з дозволу, якщо, наприклад, хочуть обмінятися досвідом. Директор відвідує уроки тільки тоді, коли приймає на роботу вчителя. Далі працюють усі на довірі. Адже це  найкращі спеціалісти. А директор лише приймає замовлення  що вам потрібно? Вони, наприклад, кажуть: “Нам потрібні саме такі столи”, а директор це забезпечує.

 В учительській є кілька зон. Є спільна  з кольоровим папером, ксероксом, принтером  де вчитель може надрукувати все, що йому потрібно. Є зона, в якій ти можеш працювати сам. Це окремі кабінки. Якщо я хочу поспілкуватися зі всіма, то можу перейти в сусідню кімнату, де є лавочки, пуфіки, чайник. І ще одна зала  для засідань. Раз на тиждень учителі збираються на педради й обговорюють проблеми дітей.

 Ми все запитували про навчальні плани, якими інструкціями керуються фіни. Одна директорка взагалі не могла зрозуміти, що ми від неї хочемо. Нічого цього немає. “А план школи покажіть”. Принесла план школи (сердита)  дві сторінки. “А що це у вас за план?”  “Ми його пишемо протягмо місяця  що покращимо в школі впродовж року”. Вони пишуть реальні плани, а не такі, що неможливо виконати. Оце і є здоровий ґлузд.

 Фінляндія  це країна маленьких шкіл. У школах по 300 учнів, у класах  15-20 учнів.

 У школах усе скляне. По-перше, це відкритий простір, а, по-друге  це країна, яка не бачить сонця. Коли там сонце, то всі виходять на вулицю і просто радіють. Ми були в грудні, а сонце в останній раз виходило в серпні.

 Ми мали можливість через скло спостергіати за уроками. По одну сторону тривав урок праці. 75 хвилин діти в’язали. За такий час вони можуть завершити якийсь етап. З іншого боку  урок англійської. Урок, як урок. Єдине  вони обов’язково працюють у групах і багато чого роблять руками.

 Уроки праці спільні для дівчаток і хлопчиків. Вони вважають, що дівчатка мають вміти забити цвях, а хлопці  пришити ґудзик. У школах є спраіжня кухня, де учні можуть варити супи, пекти торти. Потім усе це їдять і миють посуд. Тобто уроки реального життя.

Фото: автор  IgorTishenko, Depositphotos

 У початковій школі немає домашніх завдань.

 Дзвінків немає. Один дзвонить на початку занять, один  після великої перерви і останній  коли треба йти зі школи. Це дитину мотивує  вона сама повинна йти на урок, контролювати час. Уроки тривають по 75 хвилин.

 Запитую: “А олімпіади у вас є?”. Бо ж ми півроку тими олімпіадами займаємося. “Напевно є”. “А ви що  не готуєте дітей?”  “Ні”. “Так а діти беруть участь?”  “Напевно, беруть”. “А вони говорять, що вони перемогли”  “Так, іноді говорять”. Тобто в цьому учні самі по собі, учитель вільний. Це учителецентризм.

 У кожної дитини є своя шафка. Так само в учительській вчитель має окремі шафки, куди може покласти свої речі.

 У школах немає завантаженості стін різноманітними стендами.

 В одній зі шкіл бачили, що вчителі вивісили в коридорі ватман із темою, і дитина може, проходячи, написати будь-що стосовно цієї теми.

 Скрізь стоять пуфи. Через це ми теж почали їх робити. Самі їх виготовляємо іх пляшок,  тракторних фільтрів. Зробимо їх багато, щоб дітям було де спілкуватись і відпочивати.

 У школі, окрім книг, є розмальовки, комікси. При чому, вони всюди. Тобто дитина повинна зачепитися за якусь книгу і тут же сісти її читати на підлогу чи пуф.

 Коли ми приїхали, у коридорі на підлозі лежала річ дитини. І ніхто не буцнув її, не забрав. У них такий принцип: все, що загубилося,  нехай лежать на тому ж місці. Тобто не треба це кудись нести чи ховати. Якщо загубила  то дитина пройде свій маршрут і знайде. Це повна довіра один до одного. При чому, як довіра дітей до дорослих, так і дорослих до дітей.

 По всій Фінляднії усі обіди безкоштовні й всюди однакові: суп із лосося, апельсини, тости і молоко, вода або кефір такої температури, що я навіть не могла ковтнути. Таке холодне, ніби тільки розмерзається. Таким чином вони себе загартовують.

 Скрізь сортують сміття.

 Біля однієї зі шкіл бачили магазин на колесах, який привозить екологічну їжу.

 На стінах їдалень  не штучні квіти (які ми ніяк не викинемо, разом з усіма плакатами), а просто малюнки дітей різних років.

 Після обіду всі йдуть на вулицю. Ми таке зробили в своїй школі. Але спочатку включили пожежну сирену. Всі вибігли  а на вулиці сніг. Тож, уся школа 30 хвилин грала в сніжки. Іншого разу ми їх вивели ліпити сніговиків. Плануємо далі це робити. Учні вже підозрюють, що на вулицю можна виходити без сигналу пожежної тривоги.

 Мене ще здивували ПТУ. У них половина учнів ідуть у виші, половина  у ПТУ. Тому що престижність професій і зарплати однакові. Що таке ПТУ? Це училище, яке робить реальні речі, що потім продає. Наприклад, закінчилась деревообробка  тож, вони продають столи. Їх виставляють прямо в приміщені училища, і кожен може зайти придбати.

ПТУ купує в муніципалітету землю для будівництва справжнього будинку. Студенти разом з викладачами будують цей будинок, а сім’я може прийти подивитися, як зводиться їхній будинок. Училище процвітає і завдяки усім цим продажам має можливість закуповувати нові матеріали. А цих студентів потім візьмуть на роботу, тому що вони вже будуть готовими спеціалістами.

Майбутніх поварів і офіціантів готують так само. Є спеціальні кухня і зал. До нас прийшла офіціантка (вчителі збоку спостерігають), прийняла замовлення, віднесла на кухню поварам, ті приготували, потім офіціантка принесла їжу, на касі ми розрахувались  тобто звичайний профес. І місцеві люди ходять туди їсти. Вони знають, що їжу тут готують студенти й заробляють гроші. Гроші ідуть не їм особисто, а училищу.

Вікторія Топол, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – viperagp, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення