“У три вже пізно”: з якого віку треба починати вчити англійську

Ми хочемо для дітей найкращого: щоб у три вони вже говорили трьома мовами, відрізняли Рембрандта від Рубенса, дописали першу симфонію і взялися за оперу. А ще вони мають обов’язково навчитися плавати батерфляєм, робити потрійний тулуп і потихенько освоювати ази східних бойових мистецтв. Це так, програма-мінімум, інакше ви – погана/-ий мати чи батько, а дитя відстає в розвитку.

Жартую, звісно. Але в кожному жарті лише доля жарту, як відомо. А мені це добре відомо, адже щодня доводиться вислуховувати екзальтовані жалі батьків, які потерпають від страху втратити дорогоцінний час і згубити життя та кар’єру своєї коханої трирічки, вчасно не віддавши у школу раннього розвитку “на англійську”.

Я терпляче вислуховую, що “усі ходять” (а декого навіть носять), що “вже всі рахують англійською” (хоч ван-ту-фрі-невер – не дуже англійською і не дуже про рахувати), що “час йде, і не можна його гаяти”. От з останнім пунктом я абсолютно згідна і підтримую обома руками, що час гаяти не слід, але й відбирати дітям дитинство, носячи їх на “уроки англійської” з шести місяців, не слід.

Заспокійливий спіч я завжди починаю з того, що вчені (ні, не британські) Гарвардського університету* провели низку досліджень, щоб знайти зв’язок між успішною кар’єрою та відвідуванням дітьми шкіл раннього розвитку. Так от, успішність ані в школі, ані тим паче в університеті (берімо вище – у всьому подальшому житті) ніяк не корелює із навчанням, початим у трирічному віці.

А от із СПАУ (Синдромом порушення активності та уваги) ще й як! Упродовж восьми років вони досліджували поведінкову історію чотирьохсот тисяч дітей і дійшли висновку, що діти, які почали відвідувати школи раннього розвитку, на 30% частіше отримували в подальшому діагноз СПАУ. Є над чим замислитись, еге ж?

Як контраргументи мені наводять цитати із рекламних брошурок тих самих шкіл раннього вивчення іноземних мов, а саме: “мовне середовище”, “у три роки дитина все вбирає як губка”, “вчимося, граючись” тощо. Я, певна річ, готова до такого повороту і апелюю до власного досвіду викладання мови (а в мене його понад п’ятнадцять років).

У віці до шести років (поки не розвинута лобова частка мозку, яка відповідає за формування логічних зв’язків та основ абстрактного мислення) діти перебирають знання про навколишній світ від авторитетних у їхньому мікросвіті осіб – тата, мами, няні, бабусь-дідусів і т.д. І, звісно, з власного емпіричного досвіду, якого б вони набували, якби не довелося сидіти у школі раннього розвитку.

Тому мовне середовище – тривалістю у сорок хвилин, з яких добрі двадцять витрачають на те, щоб дітей організувати – це не про клас і не про заняття, воно може бути лише природним або максимально наближеним до такого. Наприклад, коли хтось з батьків у побуті спілкується з дитиною англійською або дивиться з нею мультфільми/ співає/ грає в ігри і т.д., навчання буде результативнішим, аніж сорок хвилин вивчення кольорів з чужою тьотею в чужому (читай – штучному і стресовому) середовищі.

Та батькам не потрібні жодні гарвардські вчені, щоб знати, наскільки відрізняється дитина в один, два, три чи чотири роки. Все, що великими зусиллями (не дитини, а вчителів) вдасться зазубрити у трирічному віці, можна з легкістю осмислено вивчити в ті ж чотири чи п’ять років.

Все, що великими зусиллями (не дитини, а вчителів) вдасться зазубрити у трирічному віці, можна з легкістю осмислено вивчити в ті ж чотири чи п’ять років. Фото: автор – Melpomene, Depositphotos

На завершення наведу цитату чудової Ненсі Карлсон-Пейдж, авторки Taking Back Childhood: A Proven Roadmap for Raising Confident, Creative, Compassionate Kids, яку мені пощастило почути на одній конференції: “Світ змінився, діти змінилися, ми всі змінилися, але найбільше змінилися наші вимоги – не так до себе, як до наших дітей, з яких ми ліпимо кращу версію себе”. Найкраще, що ви можете зробити для своїх трирічок, – супроводжувати їх у пізнанні світу і зокрема й іноземної мови. Будьте поруч і навчіть їх рахувати, стрибаючи разом з ними по калюжах, а не сидячи під дверима класу, де їх цього навчають на пластикових іграшках!

*Timothy Layton, the Department of Health Care Policy, the National Bureau of Economic Research and the Department of Health Policy and Management, and Harvard T.H. Chan School of Public Health.

Марта Госовська, педагог із 15-річним стажем, перекладачка з англійської

Титульне фото: автор – Tolikoff, Depositphotos