Коли відкладають уроки “на потім”: що таке дитяча прокрастинація і що з цим робити

У сучасному світі, а зокрема (і особливо) в Україні, діти стикаються з безліччю відволікаючих чинників, які заважають їм вчасно виконувати навіть посильні завдання та досягати цілей. Деколи відкладання справ “на потім” набуває хронічного характеру.

Така модель поведінки називається прокрастинацією. І це не просто лінь, звичка чи така собі безвідповідальність, а складний психологічний процес, пов’язаний із мотивацією, самооцінкою, самоконтролем та емоційним станом.

Батьки та вчителі можуть помічати, що діти постійно або час від часу уникають виконання домашніх завдань, відкладають підготовку до іспитів або навіть повсякденні обов’язки. Чому це відбувається, які причини лежать в основі дитячої прокрастинації та як допомогти дітям з нею впоратися – розповідає медіа “НУШ”.

Розібратися у темі нам допомогла Анна Покровська – дитяча психологиня, яка також є спікеркою вебінарів для шкільних психологів у проєкті ЮНЕСКО “Створення безпечного середовища у школі. Емоційна підтримка дітей”.

Ознаки прокрастинації у дітей

Ця модель поведінки проявляється у дітей по-різному, залежно від віку, темпераменту та середовища, в якому вони зростають. Основними загальними ознаками, які можуть свідчити про схильність дитини до прокрастинації, є:

• відкладання виконання домашніх завдань, навіть якщо має достатньо часу;
• “активізація” лише в останній момент, перед терміном завершення роботи;
• постійне відволікання на гаджети, ігри, телевізор чи інші заняття;
• вигадування менш важливих справ, щоб уникнути виконання основного завдання: наприклад, раптове прибирання або малювання замість того, щоб робити уроки;
• уникання складних завдань і перекладання відповідальність на інших;
• низька концентрація уваги: навіть коли починає працювати, швидко втрачає інтерес і відкладає роботу;часта зміна видів діяльності без завершення розпочатого;
• побоювання зробити помилку і відкладання початку роботи;
• переконання, що все має бути виконано ідеально, через що робота навіть не починається;
• скарги на втому, навіть якщо ще не встиг/ла нічого зробити;
• пошук виправдань на кшталт “Завдання занадто складне”, “Я все одно не встигну”, “Мені це не потрібно”;
• очікування, що батьки чи вчителі допоможуть або навіть виконають завдання за неї/нього;
• відчуття невпевненості через невиконані завдання.

Чи усвідомлює дитина, що відкладає справи? Це залежить від віку. Молодші школярі зазвичай не розуміють, що перебувають у стані прокрастинації – швидше за все, вони навіть не знають такого терміну. Діти просто хочуть уникнути труднощів, пов’язаних із завданням, говорить Анна Покровська.

У дещо старшому віці діти можуть усвідомлювати, що відкладають справи, але іноді їм важко зрозуміти, що саме викликає труднощі.

Підлітковий вік – це період, який часто супроводжується невпевненістю і постійним “пошуком себе” задля формування самооцінки. Дітям складно зізнатися собі та іншим, що щось не виходить. Тому вони можуть вигадувати різні причини, чому не варто братися за завдання, і відкладають його “на потім”.

Однак, все це – лише верхівка айсбергу. Справжні передумови, які змушують дітей прокрастинувати, набагато глибші.

Тож чому діти відкладають справи “на потім”?

Прокрастинація у дітей – це не просто лінь чи небажання вчитися, а наслідок емоційних, психологічних та фізіологічних факторів. Часто дитина відкладає справи, тому що її психіка не має достатнього ресурсу, щоб зосередитися, почати та довести роботу до кінця.

Наприклад, коли дитина йде до школи, починає навчатися та використовувати свій творчий потенціал, вчителі часто нав’язують їй шаблонне, лінійне мислення, яке так само часто пов’язане з оцінкою та правильністю виконання завдань.

Попри дитиноцентричність, закладену в основу підходів до навчання в межах реформи Нової української школи, досі дуже багато вчителів акцентують увагу на помилках. Найпростіший, але найбільш показовий приклад – підкреслення помилок червоною ручкою, говорить Анна Покровська. Це створює у дитини відчуття, що її зусилля “неправильні”, навіть якщо завдання частково виконане.

Психологиня наголошує, що такий підхід може формувати у дітей відчуття невпевненості у своїх силах і зумовлює зневіру у власному потенціалі.

Однак є альтернатива – підхід “зеленої ручки”, коли вчитель підкреслює ті моменти, які виконано правильно, заохочуючи дитину на подальше удосконалення. Такий підхід дає можливість бачити свої успіхи та розвивати впевненість у своїх силах, що стимулює дитину до подальших досягнень.

Помилки – це частина процесу навчання. Навчання – це здобуття досвіду, і іноді саме помилка є зоною росту

Відповідно до теорії зони найближчого розвитку Лева Виготського, дитина найефективніше навчається, коли отримує підтримку в подоланні труднощів, які вона ще не може вирішити самостійно, але здатна опанувати за допомогою наставництва. Коли вчитель підкреслює, що у дитини є успіхи, це стимулює її бажання продовжувати і покращувати результат наступного разу.

Однак, зауважує Покровська, часто школам бракує цього підходу, і замість фокусу на досягненнях дитина концентрується на своїх помилках – тій “червоній ручці” у зошиті, яка вирізняється на загальному фоні.

Все це формує оціночне поле, де помилятися “не можна”, і процес навчання стає обтяжливим. Як результат – дитина починає несвідомо уникати ситуацій, де можливі помилки, того, що змушує її відчувати себе недостатньо “правильною” і відкладати завдання.

Далі розглянемо причини прокрастинації у дітей, залежно від віку.

Молодша школа (6–9 років): коли дітей знайомлять зі словом “треба”

Дитяча психологиня наголошує: у молодших учнів провідною діяльністю залишається гра. Саме через неї діти розвивають креативність, емоційний інтелект і соціальні навички. Однак при переході в школу гра різко витісняється академічними вимогами, які висувають як вчителі, так (часом) і батьки.

Відтак основні причини прокрастинації у дітей молодшого віку – це:

• відсутність ігрових елементів у навчанні – дитина ще не готова повністю концентруватися на “сухому” теоретичному матеріалі;
• надмірний контроль з боку дорослих – у дитячому садку та вдома вихователі та батьки покроково вказували, що і як робити, а тепер очікується, що дитина організується самостійно, хоча навички самоорганізації ще не сформовані;
• стрімка зміна середовища – школа подає повідомлення “ви вже не маленькі”, але дитина ще не готова до повної відповідальності.

Так школяр може почати відкладати навчання, бо не розуміє, як із ним впоратися. Він чекає, що дорослі підкажуть, із чого почати, як оформити завдання чи навіть на якій сторінці розгорнути підручник. Якщо підтримка відсутня або різко скоротилася, дитина може просто не братися до справи, бо не знає, як діяти правильно.

“Дуже часто у початковій школі діти чинять спротив, тому що їхня основна діяльність – це гра. Коли дитину навантажують лише академічними знаннями і навчальний процес не поєднується з грою, вони починають прокрастинувати у всьому, що пов’язано з навчанням.

Батькам важко зрозуміти, що дитина не знає, як уникнути прокрастинації

Вона не вигадує навмисно причин і історій, щоб не починати навчання. Справа в тому, що її природні потреби не задовольняються.

Психіка не має достатнього ресурсу, і дитина просто не здатна включитися в процес. Те, що суперечить її природі та внутрішнім потребам, вона несвідомо відштовхує, відкладаючи й уникаючи складних завдань”, – пояснює Анна Покровська.

Середня школа (10–14 років): як адаптація до змін і внутрішній протест зумовлюють прокрастинацію

У середній школі у дітей з’являються нові труднощі: більше предметів, нові вчителі, необхідність самостійно планувати навчання. Додатково розпочинається пубертатний період, який впливає на емоційний стан дитини.

Основними причинами прокрастинації у підлітковому віці можуть бути:

• гормональні та фізіологічні зміни, які впливають на концентрацію та рівень енергії;
• брак або відсутність навичок самоорганізації – дитина знає, що треба зробити, але не розуміє, як підійти до завдання;
• зниження мотивації – у школі багато нового, але немає розуміння, як це застосувати в житті, що зумовлює втрату інтересу;
• відчуття перевантаження – новий темп навчання лякає, і дитина відкладає завдання, бо не знає, з чого почати.

Відтак діти дедалі частіше чують від дорослих “треба”, але не розуміють “як”. Вчителі більше не супроводжують їх крок за кроком, як у початковій школі, а навантаження зростає. Якщо немає чітких орієнтирів, як структурувати роботу, виникає прокрастинація – дитина відкладає завдання через страх не впоратися або через нерозуміння, з якого боку до нього підійти.

“Коли дитина потрапляє в середню школу, від неї очікують, що вона вже вміє навчатися самостійно. Усі роблять акцент на предметах, параграфах, які потрібно вивчити, правилах, які треба заучувати. Але при цьому у дітей відсутня схема: а як до цього підійти, з якого боку?

Через це виникає велика дезадаптація, що призводить до прокрастинації. Дитина відкладає навчання, бо не має чітких орієнтирів. Вона думає: “Зараз не до цього”, “Потім”, “Не сьогодні” і так далі.

Подекуди ми не вчимо дітей, як організовувати свою роботу: з яких кроків починати, як структурувати завдання

І якщо цього не відбувається у середній школі, прокрастинація переходить у старшу школу, де діти повністю втрачають орієнтири”, – наголошує психологиня.

Старша школа (15–18 років): втрата орієнтирів і страх майбутнього

У старшій школі прокрастинація може перерости у хронічну, що впливає на майбутнє підлітка. З одного боку, очікується, що він чи вона вже повністю самостійні, з іншого – відсутність чітких життєвих орієнтирів може призводити до апатії.

Основні причини прокрастинації у старшій школі:

• невизначеність майбутнього – підлітки не завжди розуміють, для чого їм навчання, особливо в нестабільних умовах, як-от під час війни;
• накопичена тривожність – якщо з дитинства не розвивали навички самоорганізації, то до старшої школи прокрастинація стає способом уникнення складних рішень;
• занижена самооцінка – підлітки не вірять у свої сили, бояться невдач, тому відкладають завдання – це такий собі захисний механізм психіки, який унеможливлює шанс на помилку просто тому, що діти навіть не починають діяти;
• відсутність досвіду доведення справ до кінця – якщо дитина звикла, що її контролюють, їй важко самостійно організовувати своє навчання та життя.

Прокрастинація у старшій школі може перерости у стиль мислення: “Я не впораюсь”, “Я не знаю, що робити”, “Краще взагалі не починати”. Якщо вчасно не підтримати дитину, вона може відчувати емоційне виснаження, втрату мотивації та навіть тривожно-депресивний стан.

“У підлітків може розвиватися життєва дезадаптація, коли вони не бачать себе в жодній професії чи вищому навчальному закладі. Особливо зараз, на тлі війни, коли відсутнє розуміння майбутнього, панує тривога, а емоційний стан пригнічений, підлітки втрачають бачення перспектив. Така прокрастинація може тривати роками.

Якщо вчасно не підтримати дитину, вона може відчувати емоційне виснаження, втрату мотивації та навіть тривожно-депресивний стан

Якщо дитина перебуває у тривожно-депресивному стані та звертається до спеціаліста (шкільного психолога чи індивідуального психотерапевта), часто виявляється, що у неї сформувався глибокий процес зневіри у власні сили. Вона не розуміє, у чому її сильні сторони, що їй добре вдається. У таких підлітків відсутня інформація про самих себе та чітке самосприйняття”, – говорить психологиня.

Як допомогти дітям подолати причини і наслідки прокрастинації?

Анна Покровська зауважує, що контроль вчителів і батьків важливий, але він має бути збалансованим. Важливо пам’ятати, що навчальний процес не обмежується лише школою та виконанням завдань. У дітей, як і у дорослих, є багато переживань, які можуть впливати на їхній фізичний, психологічний стан і результати у навчанні.

Щоб допомогти дитині молодшого віку впоратися з прокрастинацією, а також передумовами, які призвели до такої моделі поведінки, психологиня радить дорослим:

• Сформувати прив’язаність та емоційну підтримку

Перш за все, важливо створити емоційно безпечний простір для дитини, де вона відчуватиме підтримку дорослого. Дитина повинна знати, що її діяльність цінують, а її почуття важливі.

• Запровадити розклад: знайти час на відновлення сил та психологічного розвантаження

Складіть для дитини розклад, який передбачає час для відновлення емоційного фону та фізичних сил перед виконанням навчальних завдань. Важливо, щоб дитина мала час для відпочинку, заняття власними справами та вподобаннями, а потім могла знову зосередитись на навчанні.

• Звернути увагу на метод маленьких кроків

Для боротьби з прокрастинацією використовуйте метод маленьких кроків. Наприклад, почніть з 5-10 хвилин на завдання, потім зробіть невелику паузу. Це допомагає дитині, зокрема молодшого віку, поступово сформувати навички організації часу, не відчуваючи перевантаження.

• Планування часу та командна підтримка

Навчіть дитину тайм-менеджменту: плануванню часу для виконання завдань, ігрового часу та відпочинку. Обговорюйте з нею, скільки часу вона витрачає на різні справи, і допоможіть знаходити баланс.

Коли дитина має складнощі з прокрастинацією, важливо не лише контролювати, а й залучати її до процесу планування. А спільна робота над завданнями мотивує дитину до досягнення результату.

Як допомогти підліткам впоратися з відкладанням справ “на потім”?

Підліткам також важливо допомогти розібратися з тим, як організувати свій час. Це актуально ще й тому, що часто старші діти частіше проводять дозвілля за використанням гаджетів, і втрачають відчуття часу. Спільне обговорення розкладу та введення перерв може допомогти підлітку організувати свої справи і зменшити час, що витрачається на безцільні заняття.

Якщо дитина не може впоратися з прокрастинацією, важливо пам’ятати, що розвиток самостійності – це поступовий процес. Дорослі мають бути терплячими, підтримувати дитину і допомагати їй.

Важливо

Анна Покровська зауважує, що іноді прокрастинація може бути викликана не лише емоційним станом, але й наслідком розладів, як-от СДВГ, дислексія чи дискалькулія. Якщо дитині складно навчатися, важливо звернутися до фахівця, який допоможе зрозуміти, як саме дитина сприймає навчання, і знайти оптимальні способи підтримки.

“Важливо залучати додаткових людей, які можуть допомогти – наприклад, кваліфікованого репетитора. Це може бути ефективніше, ніж постійний емоційний тиск у сім’ї.

Адже часто в родинах формується установка: “Ти для нас хороший, якщо добре вчишся”. І, відповідно, якщо не виходить – дитина відчуває себе “поганою”, і це її пригнічує. Проте буває, що вона дійсно не може впоратися самостійно.

Саме тому важливий системний підхід із залученням фахівців. Це допоможе дитині отримати перші успішні результати і відчути, що вона здатна впоратися. До того ж не буде зростати напруження у стосунках з батьками. Батькам також варто усвідомити, що проблема не завжди вирішується миттєво – часто вона потребує часу, комплексного підходу та співпраці з різними спеціалістами”, – підсумовує дитяча психологиня.

Фото – freepik