Оцінювання в середній школі: чи проблема лише в “групах результатів”?

Петиція про скасування рекомендацій щодо оцінювання навчальних результатів учнів 5-9 класів згідно нового Держстандарту набрала 25000 голосів, тому Кабмін має її розглянути і надати відповідь.

На цьому фоні МОН скасував вебінар про оцінювання по-новому, точніше переніс його на середину березня, пояснивши тим, що очікує “офіційних повідомлень Кабінету міністрів щодо петиції про скасування рекомендацій стосовно оцінювання результатів навчання”. Трохи дивно, бо саме МОН мав би надати уряду це саме офіційне повідомлення з рекомендацією, що робити.

Складна дискусія з оцінюванням у 5–9 класах НУШ тривала і важка. Але це лише шматок проблеми, яка значно ширша. Спробую пояснити, чому не сприйняли нові рекомендації до оцінювання і чому, за моїми спостереженнями, вони довели градус кипіння до таких температур. А наприкінці описати більш загальну проблему з оцінюванням в українських школах.

Отже, що сталося: перед самим навчальним роком в серпні МОН затвердив рекомендації щодо оцінювання учнів 5-9 класів. Затвердив Наказом, тобто вони обовʼязкові до виконання. Згідно з ними, учителі вже з вересня мали оцінювати не лише знання учнів та учениць, а й їхні навички, розвиток, уміння. І робити це треба за групами результатів, яких у кожній галузі три або чотири.

Ідея правильна і передбачена реформою НУШ – оцінювати не лише те, що дитина зазубрила, а й як вона може користуватися знаннями, оцінювати різні навички окремо (наприклад, письмову чи усну взаємодію та роботу), показувати, в якому саме напрямку дитині щось дається краще, а чому треба приділити додаткову увагу.

При всіх недоліках це таки спроба створити систему, бо наразі з оцінюванням в Україні повна анархія і нижче я поясню це на прикладах. Але, на жаль, взялися за верхівку айсберга і трохи збоку, а підводна частина тягнула вниз і дотягнула справу до петиції і змушення Кабміну тепер на це відповідати.

Оцінювання за групами результатів потребувало інших типів завдань, діяльності, інших типів контрольних робіт. Потребувало навчання вчителів і розʼяснень. Цього всього на початок навчального року не було. Тому буквальне виконання рекомендацій звелося до додаткової виснажливої “бухгалтерії” – механічного заповнення додаткових оцінок за групами результатів у зошитах і журналах. Там, де вчитель ставив 30 оцінок, тепер мав поставити 90 чи 120. До того ж чимало електронних журналів, на які школи спонукали переходити, не мали функціоналу для такої форми оцінювання. Важливо зазначити, що були вчителі (як, власне, і на зорі реформи НУШ), які казали і навіть не боялись відкрито писати в місиві критичних коментарів “Слухайте, та я давно це роблю! Це ж чудово – показати дитині, що з письмовими роботами в неї все добре, а от із усною взаємодією треба попрацювати. Ну так, МОН запропонував занадто громіздку систему, але ж ідея правильна!”

Краще вам не бачити, що відповідали цим вчителям… Виснажені перевтомлені українські педагоги не готові без розʼяснень, підтримки і допомоги сприймати додатковий обʼєм роботи. Але розʼяснення почали зʼявлятися лише в листопаді. До того часу “бізнесмени” від освіти вже активно продавали в мережі схеми заповнення журналів і зразки протоколів рішення педрад, яку модель оцінювання з трьох запропонованих обирає школа…

Я не знаю, яку відповідь на петицію надасть Кабмін. Скоро дізнаємось. Але цю передісторію я написала з єдиною метою: привернути увагу до того, що з оцінюванням в Україні велика загальна біда. Ми можемо гостро критикувати рекомендації оцінювання класів НУШ за групами результатів і рівень реалізації, але це була спроба створити систему. Бо зараз системи оцінювання в школах немає. Фактично, зараз кожен вчитель може оцінювати, як він хоче. Марія Іванівна так, Сергій Іванович геть інакше, Наталя Петрівна ще інакше. Кожен із цих умовних вчителів може по-різному оцінити дві однакові роботи і їм нічого за це не буде.

Можна говорити багато про що, але зараз зупинюсь лише на одному аспекті, майже неможливому в розвинених освітніх системах: оцінювання як покарання.

Вчитель може поставити оцінку як покарання за поведінку. “Як може бути двійка, син же читав цей твір, при чому повний, не скорочений?” – питає мама. “Він взагалі мене не слухав на уроці, тому два!” – щиро відповідає вчителька і не розуміє, що з її відповіддю не так.

Вчитель може підняти учня, який, наприклад, розмовляв, і поставити запитання чи дати роботу, яку він не давав в класі. Чи взагалі спитати щось із іншої теми, яку ще не проходили, і поставити оцінку.

Вчитель може поставити 8 умовному Івану, хоча в нього все правильно, але дуже брудно і багато закреслень, і 10 за ту саму роботу умовній Тетянці, хоча в неї дві суттєві помилки, але чисто і вона дуже старалась.

Українські вчителі в більшості своїй дають роботи без критеріїв оцінювання. Знайома мама колись попросила дати критерії оцінювання, щоб зрозуміти, чому ніяк не вдається догодити вимогам вчительки, хоча дитина дуже старалась – її відправили читати Наказ МОН 2013 року випуску…

В одній і тій самій школі можуть бути різні форми перездачі робіт у різних вчителів. У когось не можна перескладати нічого, комусь можна всхлипнути і нічого не перездавати, все виправиться.

Двічі за шкільне життя моїх двох вже майже дорослих дітей я вдавалася до оскарження їхніх шкільних оцінок – по разу з кожним. Несправедливість була настільки очевидна, а я була впевнена в їхніх знаннях, що пропонувала школі скористатися закладеним в нормативці механізмом – зібрати комісію і комісійно оцінити знання дитини згідно критеріїв і програми. Результат: вчителі переглядали роботи, самостійно прозрівали і коригували оцінку. Мені було шкода, що комісій так жодного разу і не зібрали, бо я знала, що дитина впорається і перескладе все добре і матиме цей досвід – виправити несправедливість. А так, здається, в них залишилось враження, що “мама порішала”, а це не те, чого я насправді хотіла. 

І що найбільш образливо: в світі і в Європі є океан матеріалів з оцінювання. Цей досвід треба лише вивчити і перекласти. Ні, не для сліпого копіювання, а для того, щоб бачити систему і запозичувати кращий досвід комплексно. В мережі є мільйон гайдів для батьків з оцінюванням в різних школах з різних куточків світу. Сотні тисяч українських дітей зараз вимушено отримують цей досвід в європейських школах: коли завдання на перевірку – однакові для всіх, коли оцінка не може бути покаранням, як і додаткове оцінювання, коли контрольну роботу роздають разом з критеріями і дитина точно знає, що саме має зробити і на який бал.

У мене немає відповіді, що треба зробити, щоб виправити ситуацію. Але мені шкода, що здається, про це все навіть перестали говорити поза освітянськими колами. А проблема не вузькопрофільна, а насправді суспільна.

Іванна Коберник, співзасновниця ГО “Смарт освіта”

Фото – Freepik