Сотні років боротьби за свободу: повстанський рух в Україні початку 1920-х років. Матеріали до уроків. Частина 1

24 лютого – сумна дата початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Три роки тому почалася нова фаза війни, яку веде проти нас російська імперія. Тоді, у лютому 2022-го, рашистські пабліки радісно рапортували про “Киев за три дня”. Пройшло три роки: Україна стоїть і буде стояти. Бо українці – не ті, кого можна уярмити за три дні. Бо українці воюють проти російської імперії не 3 роки, і навіть не 11 – з моменту анексії Криму та частини Донбасу. Українці воюють за свою свободу сотні років.

У чому таємниця українського вільного духу, українського нездоланного прагнення до свободи? Як саме українці виборювали волю? Відповіді на ці запитання можна знайти в нашій історії.

Щоб зрозуміти, де корені нашої стійкості, варто згадати яскраві приклади нашої сили і волелюбності, той період нашої історії, коли сто років тому Україна була охоплена потужним повстанським рухом.

Сьогодні медіа “Нова українська школа” починає серію публікацій про український повстанський рух 1921-1923 років, які підготувала Ярослава Музиченко, музейний педагог, авторка розробок освітніх дитячих програм та занять, книжок з історії та культури, наукова співробітниця Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”.

ВСТУП

Тему “Повстанський рух в Україні 1921–23 років” вивчають за шкільною програмою з Історії України у 10 класі, поряд з темою про причини і наслідки голоду 1921–1923 років. На опанування цього пласту української історії відводиться не так багато часу, один параграф у підручнику, хоча явище українського повстанського руху дуже багате на події та постаті і на матеріал для роздумів про паралелі з іншими історичними періодами.

Пропонуємо вчителям історії публікацію підбірки матеріалів, які допоможуть змістовно наситити уроки за цією темою цікавими постатями реальних людей тих часів та історичними фактами.

• Хто така 16-річна отаманка Маруся, під контролем якої було кілька областей України?
• Якою є історія 19-річної Віри Бабенко, зв’язкової повстанських загонів Дніпропетровщини?
• Яка роль у нашій історії назавжди 23-річного отамана Ангела?
• Повстанський рух українців у 1920-х роках був молодим, завзятим, дуже успішним. Але… не встояв. Чому? Який урок з цієї історії можемо взяти ми сьогодні?

Пропонуємо матеріали для інтерактивних занять для поглибленого вивчення теми про повстанський рух в Україні у 1921–23 роках. Інформація, утім, трохи виходитиме за ці часові межі, охоплюючи 1919 – 1923 роки. Звернемо увагу саме на ті повстанські угрупування і отаманів, які були пов’язані зі штабом Головного отамана Симона Петлюри та готували велике загальноукраїнське повстання.

Інтерактивна робота у малих групах передбачає, що діти пізнаватимуть тему діяльно, здійснюючи власні невеличкі дослідження та потім презентуючи їх для класу. Кожна група отримає свій пакет документів, у якому будуть фото, тексти спогадів учасників подій, відозви, накази, відео. Утім, інформація в цих пакетах документів взаємопов’язана, розкриваючи з різних боків тогочасні події та діяльність різних постатей.

Мета і завдання такого інтерактивного заняття – зацікавити школярів постатями та подіями українського повстанського руху.

До пакету документів додаються питання, над якими учні поміркують після ознайомлення з інформацією, підбиваючи підсумки свого мінідослідження. 10-класники також продумають спосіб, в який презентують для класу те, про що дізналися, працюючи разом над своєю підтемою.

Пакети документів для кожної групи потрібно роздрукувати і покласти у великий конверт або файл. Кожній групі бажано видати аркуш А4 або, за змогою, ватман А3 та фломастери – для нотаток і схем.

Яким чином побудовані ці публікації?

Загалом пропоновані вчителям матеріали складаються з трьох частин.

У першій частині ми познайомимо із фактами про значні повстання та повстанські “республіки”. Тут учні довідаються, скільки повстанських угрупувань діяли в різних регіонах України, про зв’язок отаманів з Урядом УНР в екзилі, про Валківське (Харківщина) та Легедзинське (Черкащина) повстання.

Школяри дізнаються, як повстанські загони тримали під контролем значні території України, створюючи власні адміністрації, організовуючи захист від грабіжників-окупантів. Це Холодноярська та Медвинська республіки. Школярі звернуть увагу на освіченість та інтелігентність керівників повстань та атмосферу, в якій формувалася свідомість селян – майбутніх повстанців.

Друга частина публікації буде присвячена повстанським отаманам та народній пам’яті про повстанців.

Діти ознайомляться з найвідомішими повстанськими отаманами: Марусею, братами Чучупаками, отаманами Зеленим, Ангелом та Григор’євим. Також пропонується поглянути на зображення одного з отаманів очима окупантів: на карикатурі та в радянському фільмі “Свадьба в Малиновке”.

Окупаційна влада намагалася стерти пам’ять про українських повстанців або дискредитувати їх, висміяти, а то й дегуманізувати. Утім народна та авторська пісня, мистецтво, меморіалізація місць, пов’язаних зі значними подіями повстанської історії та постатями свідчить, що пам’ять збереглася. І тільки-но Україна стала незалежною від росії – ця пам’ять відновилася. Тут учні ознаймляться з піснею про керівника штабу повстанців Юрія Тютюнника, про книжку Василя Шкляра і однойменний фільм “Чорний ворон”, про книжку Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр”, картини і пам’ятники.

У третій частині будуть матеріали про потуги більшовиків вгамувати колосальний повстанський рух українців.

Щоб подолати затятий і успішний опір українців, окупантам були потрібні значні ресурси – людські та фінансові. Людських не бракувало: як у самій росії, так і в тогочасних Угорщині, Латвії, Монголії, Китаї було чимало охочих помародерити в багатій Україні під виглядом “визволителів”. Однак їх потрібно було забезпечити зброєю, боєприпасами, кіньми, уніформою тощо. Кошти на це брали з кількох джерел. Учні дізнаються, з яких саме: пограбування українських церков та музеїв і пряме фінансування більшовиків оборонним відомством Другого Райху. Школярі також згадають про третій ресурс – пограбування селян у вигляді “продрозкладки” та продаж українського зерна за кордон.

Окупаційна влада спрямувала проти українських повстанців численні війська. Окрім Червоної армії, це були також загони енкаведистів, міліції, винищувальні загони. У цій групі учні дослідять документи з розсекречених архівів, зокрема, з інструкціями, як розправлятися з повстанцями та їхніми родичами й односельцями, а також дізнаються про осіб, які керували знищенням опору українців.

ЧАСТИНА ПЕРША, ПОВСТАНСЬКІ “РЕСПУБЛІКИ”

1. ГЕОГРАФІЯ ПОВСТАНЬ

Більшість українських повстанців воювала на кілька фронтів: як проти “червоних” російських загонів, так і проти “білих” військ Денікіна і Врангеля.

Вони були пов’язані з Урядом УНР в екзилі та його Партизансько-повстанським штабом. Уряд призначав отаманів загонів.

У 1921 році уряд Української Народної Республіки перебував у Тарнові (Польща). Там інкогніто проживав Головний отаман Симон Петлюра.

В Україні для координації своїх дій з іншими повстанськими загонами отамани час від часу навідувалися до Києва. Відомо, що у жовтні 1919 року відбувся З’їзд повстанських отаманів поблизу села Германівка (нині Обухівський район Київської області).

Деякі українські загони не припиняли боротьби до 1924 р. і навіть до 1926 р.

Готуючи велике всеукраїнське повстання проти окупаційних російських військ, Головний отаман військ УНР Симон Петлюра та начальник Партизансько-повстанського штабу Юрко Тютюнник у 1921 році оприлюднили звернення “До населення України” та наказ ч. І “По Повстанчеським військам Української Народньої Республіки“.

Фрагмент звернення:

“…Чотири роки більшовицького раю зробили своє діло. Не потрібно зараз розказувати ні селянинові, ні робітникові, ні працюючому інтелігентові про те, чого хотять більшовики, що таке комуна і як большовики будують свою “Робітниче-селянську владу”.

Готуймося же до останнього рішучого бою. Мусимо стати як один до нього. Мусимо стати до бою організовано, скувавши себе залізною дисципліною…

…Коли вся підготовча праця кінчиться, видано буде наказ про повстання, де буде сказано що і кому треба робить, а поки що готуйтесь до бою. Ні одного неорганізованого вибуху. Чекайте наказу.

Передавайте з рук до рук, з хати до хати, з села в село.
Грамотні переказуйте неграмотним”.

Віра Бабенко (1902–1921)

19-річна зв’язкова українських повстанських штабів Катеринославщини (нині Дніпропетровщина). Вихованка першої української гімназії у Катеринославі (нині м. Дніпро). Як посланець окружного катеринославського штабу, в березні 1921 року була відряджена до Тарнова, де перебував уряду УНР в екзилі. Звідти дівчина привезла наказ про призначення отамана Верхньодніпровського та Криворізького повітів.

Валківське повстання на Харківщині

На півдні Харківщини партизанський рух тривав до 1923 р. Найвідомішим тут стало Валківське повстання. Велика група селян Валківщини, яких мобілізували до окупаційної Червоної армії, відмовилися і пішли до лісу. Керівники повстанців організували військове навчання, розподілили селян на бойові підрозділи й розпочали активні бойові дії. Валківські козаки надіслали вимогу червоним визнати незалежність України. У різний час повстанці захоплювали основні міста Харківщини: Лозову, Ізюм, Краснокутськ.

Празник у Легедзиному. 90 років бою черкаських селян проти комуни

Владислав Чабанюк, історик.

(За спогадами очевидців)

“10 листопада 1920 року на майдані Легедзинської церкви великомучениці Параскеви було занадто людно – навіть для такого свята, як сільський храм. Основні групи “празникових” уже підтягнулися і тепер збуджено щось обговорювали.

Старші дядьки курили самокрутки, слухали запальні балачки молодих, поглядаючи на валки возів, наповнених боронами. Знизу, від Попівського ставка, заграв оркестр.

– Тальяни! – гукнув хтось.

Колона з сусіднього села Тальянок підходила до церкви з прапором і музикою.

Уже за кілька годин біля тисячі людей виставлятимуть рядами борони, маскуючи їх осіннім бур’яном, сільські отамани готуватимуть до бою людей, перевіряючи їхню зброю – вила, рушниці.

Легедзинський дяк за зброю мав сапу.

По флангах ставили “льюїси“* – кулемети із села та привезені вишнопільськими “дерещуками”**. Були тут ще “гості” з Косенівки, Зеленькова, Камянечого, Рогів.

Так, за селом Легедзине, по Уманському шляху (як тоді казали – на Дзюбанці) почався збройний виступ місцевого підпілля Української Народної Республіки проти частин червоних кіннотників, які рухалися на Звенигородку.

Саме у ці дні Червона Армія прорвала кримську оборону російської Білої гвардії, відчувши себе “на коні”. Загрожував їй тепер хіба що Петлюра, який з Поділля намагався прорватися на Центральну Україну і чекав на хвилю сільських повстань, які могли змести більшовиків з їхньою продрозверсткою, грабунками і чекістськими “зачистками”.

Перша кінна лава котовців “нарвалася” на борони і кулемети повстанців. Друга, розвернувшись, відійшла на Дубину, і, дочекавшись підмоги, випустила перед себе кілька тачанок, які під дядьківськими пострілами, на шаленій швидкості розвернулись і хвилями пустили черги з важких кулеметів.

За ними пішла кіннота.

Хтось з коліна до останнього відстрілювався, чи калічив вилами ворога. Хтось, не витримавши нерівного бою, втікав до села. Серед повсталих було багато жінок і підлітків.

Зайшовши до села, червоні почали розправу: страчували впійманих повстанців, зачинили в приміщенні школи сотню молодих селян – заручників, яких пообіцяли відпустити в обмін на “льюїси”, інакше – розстріляють.

Спалили в Легедзиному і Тальянках по десять садиб найактивніших організаторів виступу. За спогадами, у цей день, на Параски, загинуло до сотні селян”.

* “Льюїс” – автоматичний кулемет Льюїса або автоматична гвинтівка Льюїса) — легкий кулемет часів Першої світової війни. Розроблений приватно в Сполучених Штатах.

** “Дерещуки” – повстанці голови Уманського повстанкому, отамана Петра Дерещука.

Звернення командуючого Ямпільським повстанським гарнізоном прапорщика Лозана. 1921 р.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА: “Повстанські угрупування початку 1920-х років, що були пов’язані зі штабом
Головного отамана Симона Петлюри та готували загальноукраїнське повстання”

Джерела: Паспорти областей. Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ) -  Ф.13, спр. № 452,  № 457,  № 462,  № 463,  № 465,  № 466,  № 472,  № 473,  № 474,  № 476,  № 476,  № 479.

Київський “Меморіал” та Громадський інститут історичної памʼяті

Найбільш активні повстанські загони, що діяли…

… на Чернігівщині

1. Ангела
2. Артамонова
3. Братів Кривоносових
4. Братів Пучкових
5. Бихна
6. Ващенка
7. “Вільне козацтво”
8. Волина
9. Ворони
10. Ващенка
10. “Гайдамаки”
11. Галаки
12. Гвоздева
13. Гончарова
14. Генерала Калиновецького
17. Голуба
18. Гончара
19. “Грош бійці”
20. “Добрий вечір”
21. Довгаленка
22. Домонтовича
23. Дрозда
24. Євтушенка
25. Зайця
26. “Золота рота”
27. Канівського
28. Клименка
29. Клітки
30. Коваля
31. Комарова
32. Корницького
33. Кошуби
34. Кристовця
35. Крищенка
36. Кузнецова
37. Кулича
38. Купріянка
39. “Курінь смерті”
40. Курлешка
41. Левадного
42. Лихацького
43. Лося
44. Лошина
45. Маляренка
46. Мартиненка
47. Марусі
48. Маслова
49. Махна
50. Несукая
51. Панкратова
52. Пастора Меломана (німецькі колонії)
53. Петренка
54. Піскуна
55. Покрасіна
56. Пуда
57. Родченка
58. Рака
59. Ромашки
60. Рудиці
61. Рябченка
62. Сапона
63. Скрипченка
64. Соловйова
65. Спичака
66. Сулими
67. Сукача
68. Суровіцкого
69. Тединова
70. Тилелейли
71. Третяка
72. Ходька
73. Чернова
74. Шекери
75. Шкарабури
76. Шуби
77. Яценка

… на Полтавщині

1. Ангела
2. Біленького
3. Білого
4. Богдана
5. Брови
6. Венька
7. Вовка
8. Ващенка
9. Гайдамаків
10. Галайди
11. Гармаша
12. Гербути
13. Голуба
14. Гонти
15. Греця
16. Григор’єва
17. Гусара
18. Дубчака
19. Духова
20. Зеленого
21. Зеленця
22. Іванюка
23. Івченка
24. Кабана
25. Каліберди
26. Кікотя
27. Крупського
28. Коваля
29. Коваленка
30. Колесника
32. Конеболотського
33. Короля
34. Левченка
35. Лимаря
36. Марусі
37. Марусі Чорної
38. Матяша
39. Махна
40. Мілка
41. Мусієнка
42. Нагорного
43. Неназири
44. Петренка
45. Пісчанки
46. Погорєлова
47. Пустовіта
48. Рака
49. Романовського
50. Ромашка
51. Садового
52. Семиславова
53. Сені
54. Сірика
55. Скірди
56. Спічака
57. Стешенка
58. Струка
59. Судавного
60. Супруна
61. Сурупи
62. Сухненка
63. Тація
64. Трояна
65. Тютюнника
66. Тягла
67. Халявка
68. Хозушка
69. Христового
70. Чорного
71. Чайки
72. Шуби
73. Яценка

… на Волині

1. Антонюка
2. Ангела
3. Бабича
4. Авери
5. Балах-Балаховича
6. Бесараба
7. Богатиренка
8. Валушки
9. Верпаховського
10. Воловського
11. Гальчевського
12. Гарася
13. Глазюка
14. Гончара
15. Гордія
16. Гоцака
17. Віденка
18. Журавського
19. Жмудя
20. Козловського
21. Заіки
22. Заклинка
23. Закусила
24. Зухи
25. Івасюка
26. Ковалевського
27. Крючковського
28. Кузбаського
29. Куравського
30. Лисиці
31. Маркова
32. Mapyci
33. Махна
34. Мельника
35. Мордалевича
37. Огородника
38. Орлика
39. Орловського
40. Потановського
41. Прейзера
42. Прокопенка
43. Пятенка
44. Редчиці
45. Рудого
46. Сака
47. Солов’я
48. Соколова
49. Соколовського В.
50. Соколовського Д.
51. Соколовського О.
52. Сороки
53. Струка
54. Суботського
55. Творського
56. Тютюнника
57. Філонського П.
58. Чернова
59. Шепеля

… на Одещині

1. Ангела
2. Антонова
3. Бабія
4. Блакитного
5. Білецького
6. Волинця
7. Гончаренка
8. Гнибіди
9. Григор’єва
10. Гулька
11. Гуляй-Гуленка
12. Дорошенка
13. Едока
14. Железняка
15. Заболотнного
16. Завгороднього
17. Завдери
18. Завертайла
19. Зубка
20. Ільницького
21. Каменського
22. Козакова
23. Конашенка
24. Кощевого
25. Копровецького
26. Кравціва
27. Кравченка
28. Кульчицького
29. Клепача
30. Коваля
31. Лотія
32. Лохматова
33. Лихо (Боднарука)
34. Лютого
35. Ляшенка
36. Марусі
37. Махна
38. Метелка
39. Мологи
40. Око-Пастушка
41. Підкови
42. Плесна
43. Полежаєва
44. Поплавського
45. Попова
46. Притуляка
47. Пшеничного
48. Пшоника
49. Рибака
50. Соколова
51. Сороки
52. Такена
53. Терновського
54. Ткачука
55. Тютюнника
56. Хмари
57. Чорного Ворона
58. Шкуро
59. Шоки

на Харківщині

1. Ангела
2. Боги
3. Білого
4. Власека
5. Ворона
6. Донченка
7. Землянського
8. Іваненка
9. Іванова
10. Карого
11. Капінуса
12. Кікотя
13. Козлова
14. Копійки
15. Корницького
16. Корсуна
17. Кочубея
18. Коренева
19. Кучера
20. Кучми
21. Кулика
22. Марієнка
23. Марусі
24. Марфенюка
25. Махна
26. Орлика
27. Пуда
28. Савонова
29. Сахарова
30. Савченка
31. Савчука
32. Семірки
33. Соколова
34. Страшко-Саєвича
35. Степановича
36. Степи
37. Сухомлинова
38. Ткаченка
39. Уманського
40. Фоми
41. Ховра
42. Чередниченка
43. Циби
44. Шкіля
45. Шепеля
46. Щуся

Вчителю також може стати в нагоді інфографіка, яка показує, де саме діяли повстанські загони (картинка високої якості відкриється у новій вкладці, якщо клацнути мишкою на зображенні).

ПИТАННЯ:

• Які причини для опору називають у своїх зверненнях повстанські отамани?
• Перегляньте списки очільників повстанських загонів. Відзначте, у яких регіонах провадила боротьбу отаманка Маруся?
• Головний отаман Симон Петлюра та Юрко Тютюнник закликали не діяти без наказу, очікувати на всеукраїнське повстання, кероване з одного центру. Чому повстанські загони на місцях переважно не могли дотриматися цієї вказівки?
• Яким чином очільники повстанських угрупувань тримали зв’язок із Головним отаманом та один із одним?

2. ПОВСТАНСЬКІ РЕСПУБЛІКИ

У 1918-1922 рр. в Україні існувала низка селянських “республік”, вільних від більшовицької влади. Серед них:

• Холодноярська;
• Трипільська;
• Ямпільська;
• Медвинська;
• Чигиринська;
• Мліївська.

Більшість із них приймають гасла національно-визвольної боротьби та українські національні символи.

В таких “республіках” жителі з кількох навколишніх сіл встановлювали власну адміністрацію, забезпечували господарське життя, організовували збройні загони, подекуди чисельністю в кілька тисяч бійців, та не допускали на свою територію більшовицьких регулярних загонів та банд.

Холодноярська республіка

Однією з найбільш потужних була Холодноярська республіка. Її центр містився у Мотрониному монастирі біля Чигирина.

Територія “республіки” охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську армію.

Український повстанський рух холодноярців очолювали брати Чучупаки. Воювали на кілька фронтів: проти російських “білих” і “червоних” “визволителів”.

Мали чорний бойовий прапор, на якому срібною ниткою було вишите гасло: “Воля України або смерть”.

Республіка Холодного Яру проіснувала до 1922 року.

Юрій Горліс-Горський. Холодний Яр. (Про лютий 1920 р.)

“Попереду наліво видно над лісом церковний купол. Це Мотрин монастир, штаб гайдамаків. Через деякий час вʼїжджаю в Мельники. Село має мирний вигляд, але група парубків, що йшла по вулиці, співаючи “Серед степу на просторі”, озброєна. У всіх рушниці, у декого шаблі і револьвери, у одного шабля старовинна, оправлена в срібло. Підʼїжджаю до них:

- Добридень, хлопці!

- Слава Україні! — відповідає декілька голосів. Це мене трохи змішало. Я не знав, що у холодноярців заведено замість “Здоров” треба вітатися “Слава Україні!”, а відповідається “Україні слава!”. Звісно, це гасло вояки українських частин використовували й раніше, однак як вітання його, ймовірно, вперше застосували саме холодноярці”.

“Мотрин Монастир”. Акварель Тараса Шевченка, 1845 рік.

Гнат Зінкевич

Отаман Ради старшин Табору гайдамаків-повстанців у Холодному Яру.

У червні 1919 року як затвердив “Начерк проекту Державного законоладу для Української Трудової Республіки”, розроблений доктором права Остапом Копцюхом, полковим командиром і організатором партизанських загонів.

Гнат Зінкевич

Прапор холодноярців

Медвинська республіка

Керівництво Медвинської республіки, що неподалік Богуслава, становила еліта: вчителі і військові старшини. У селі вже багато років діяла українська бібліотека, “Просвіта”, хор і драмгурток, який щомісяця ставив нову українську виставу.

У навколишніх селах уже панувала радянська влада. Жителі Медвина довкола села прикопали борони догори гостряками. Були впевнені, що протримаються кілька місяців, а там, мовляв, надійде підмога з сусідніх сіл і підійде військо Петлюри… Протрималися місяць, в облозі. Майже щодня кількасот більшовиків з кулеметами наступали на село. Повстанська розвідка вчасно повідомляла про це, у церквах били в дзвони, селяни кидали роботу й бігли боронитися, переважно з косами й вилами. Під час вирішального бою два полки Червоної армії штурмували маленьку “республіку” майже добу. Під ранок запалили крайні хати. Стріхи тоді були солом’яні, повіяв вітер і півсела вигоріло. Республіка перестала існувати.

Керівники Медвинського повстання. Фото: Укрінформ

Кобзар Антін Петюх (Митяй)

Легендарний напівзрячий кобзар Антін Петюх (справжнє прізвище Митяй) з Медвина відбув у царське заслання, знав багато українських революційних пісень і грав їх на бандурі. Виступав як пропагандист української ідеї серед війська УНР, на бронепотязі “Хортиця”. Коли українська армія у 1919 році відступила, кобзар повернувся у Медвин. Входив до повстанського комітету.

Антін Петюх потрапив у засідку в 1921 році і застрелився, щоб не датися в руки чекістам і не видати побратимів. Його бандуру надійно сховали. Із 2000 року вона експонується в Богуславському краєзнавчому музеї.

Бандура Антіна Петюха. Богуславський краєзнавчий музей.

ПИТАННЯ:

• Якими були мета і очікування людей, які створювали маленькі “республіки”?
• У якій атмосфері формувалася свідомість медвинців – майбутніх повстанців?
• Які слова Тараса Шевченка з поезії “Холодний Яр” надихали холодноярських повстанців? Відкрийте вірш у відкритих джерелах та пошукайте, яке сподівання Тараса узялися реалізувати холодноярці?
• Уявіть, якою була б наша Україна, якби росія не окупувала її у 1918-1920-х роках, і ці талановиті, відважні, винахідливі повстанці були б просто господарями, робітниками, вченими, вчителями, лікарями, батьками й матерями. Поділіться своїм баченням у групі.
• Якби вам довелося проголосити свою республіку, як острівець свободи серед окупованих територій, як би ви організували її захист і життєдіяльність?

Наступна частина публікації буде присвячена повстанським отаманам та народній пам’яті про повстанців. Діти ознайомляться з найвідомішими повстанськими отаманами: Марусею, братами Чучупаками, отаманами Зеленим, Ангелом та Григор’євим.

Упорядниця: Ярослава Музиченко, музейний педагог, авторка розробок освітніх дитячих програм та занять, книжок з історії та культури.

Фото у заголовку: Група старшин Слобідського коша, 1917 р. Штаб Гайдамацького коша Слобідської України. Командир Гайдамацького коша отаман Симон Петлюра. 

Джерела:

Роман Круцик. Народна війна (Путівник по експозиції виставки). – К., 2011.

Луганські повстанці проти комуни, 1921 рік. Отаман Каменюка. Історична правда. 29 серпня 2011.

Владислав Чабанюк. Празник у Легедзиному. 90 років бою черкаських селян проти комуни. Історична правда. 1 листопада 2010

Микола Чабан. З історії українського повстанського руху на Придніпров’ї

Станіслав Кульчицький. Золото кайзера на службі Владіміра Лєніна. Тиждень. 17 листопада 2019

Юрій Юзич. Холодноярська Конституція України. Історична правда. 24 червня 2024 

Ярослава Музиченко. Війна за народ. Україна молода. 11 листопада 2010.

Ярослава Музиченко. Медвинська республіка. Україна молода. 23 жовтня 2007

Державний архів Харківської області