Як вища освіта в Україні може підтримати студентів у часи війни: досвід травма-інформованого підходу

Ольга Котенко, декан Факультету педагогічної освіти Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, кандидат педагогічних наук, доцент

Вища освіта в Україні зараз переживає непрості часи. Ми констатуємо зниження якісних показників успішності здобувачів освіти, зниження мотивації студентів, втрати через кадрові зміни та непередбачуваність освітнього процесу.

Водночас ринок праці потребує фахівців, здатних працювати в нових реаліях, упроваджувати нові підходи, враховуючи кризові умови в країні та наслідки війни.

Однак, як на мене, основна складність і водночас ключова перспектива — це робота закладів вищої освіти в умовах війни та повоєнного відновлення. Очевидно, що університети повинні реагувати на нові виклики через формування нових підходів до організації навчального процесу з урахуванням реалій, які диктує війна.

Освіта в умовах травматичного досвіду

Війна завдає сильного удару по психічному здоров’ю всіх вікових груп: дітей, підлітків і дорослих. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, приблизно 9,6 мільйонів людей в Україні можуть мати той чи інший психічний розлад. Очевидно, що багатьом знадобиться допомога фахівців: психологів, психіатрів. Але що робити з рештою? Адже підтримка потрібна не лише тим, хто має важкі ментальні виклики, а й усім, хто переживає стрес і адаптується до нових реалій.

Саме тому завдання, що постають перед психологами та соціальними педагогами, значно ширші за їхні професійні можливості. Молодь проводить більшу частину свого часу не у психологічних кабінетах, а в університетах, родинах, громадах. Відповідно різні учасники освітнього процесу також мають розуміти природу травми, її вплив на особистість, спільноти та суспільство загалом.

Сьогодні багато говорять про психосоціальну підтримку учнів шкіл і вчителів. Упроваджуються прекрасні проєкти та ініціативи. Водночас вища освіта залишається практично не охопленою цими програмами. Однак і студенти, і викладачі ЗВО потребують системних заходів із підтримки ментального здоров’я, формування стресостійкості, методик самодопомоги.

На жаль, в Україні на рівні системи вищої освіти поки що немає комплексного підходу до організації освітнього процесу, який би забезпечив соціально-освітній супровід студентів і викладачів у період війни. У перші місяці повномасштабного вторгнення ми на факультеті зіткнулися з тотальною розгубленістю викладачів і студентів. Тож почали вивчати міжнародний досвід, аби знайти рішення, яке допоможе підтримати освітній процес у таких умовах.

Травма-інформований підхід: адаптація міжнародного досвіду

Ми звернули увагу на досвід Ізраїлю та США, де під час військових конфліктів та кризових ситуацій активно впроваджували травма-інформований підхід до освіти. Його мета – не лікувати симптоми травми (це завдання для фахівців), а створювати безпечне та сприятливе середовище для студентів і викладачів.

На нашому факультеті ми визначили основні напрями реалізації цього підходу:

• розробка методичних рекомендацій для викладачів щодо організації освітнього процесу з урахуванням наслідків травматичного досвіду студентів.
• упровадження травма-інформованих стратегій у викладанні, зокрема методик зменшення стресу та підвищення мотивації до навчання.
• розвиток культури безпечного середовища в університетах, що включає як адаптацію навчальних програм, так і психологічну підтримку викладачів і студентів.

У дослідженнях показано, що травма-інформований підхід сприяє:

• підвищенню академічної успішності студентів;
• зниженню відсотка відрахувань через проблеми ментального здоров’я;
• зменшенню рівня стресу та ризику повторної травматизації;
• формуванню навичок адаптації до нових реалій та стійкості до кризових ситуацій.

Чому це важливо зараз

Війна та її наслідки вже змінили реальність, в якій живе і навчається молодь. Виклики, що постали перед вищою освітою, мають бути не просто визнані, а й опрацьовані на рівні системних рішень. Якщо ми хочемо виховати стійке, компетентне, соціально відповідальне покоління, університети мають стати не лише місцем отримання знань, а й простором підтримки, розуміння і розвитку.

Упровадження травма-інформованого підходу — це один із кроків до того, щоб вища освіта в Україні відповідала викликам часу та дійсно готувала молодь до майбутнього, яке вони будуватимуть. Це інвестиція не лише в студентів, а й у всю країну.