Повстанський рух в Україні початку 1920-х років: методичні матеріали для інтерактивної роботи в групах. Частина 3

Тему “Повстанський рух в Україні 1921–23 років” вивчають за шкільною програмою з Історії України у 10 класі, поряд з темою про причини і наслідки голоду 1921–1923 років. На опанування цього пласту української історії відводиться не так багато часу, один параграф у підручнику, хоча явище українського повстанського руху дуже багате на події та постаті і на матеріал для роздумів про паралелі з іншими історичними періодами.

Пропонуємо вчителям історії публікацію добірки матеріалів, які допоможуть змістовно наситити уроки за цією темою цікавими постатями реальних людей тих часів та історичними фактами. Публікації підготувала Ярослава Музиченко, музейний педагог, авторка розробок освітніх дитячих програм та занять, книжок з історії та культури, наукова співробітниця Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”.

Це матеріали для поглибленого вивчення теми про повстанський рух в Україні у 1921–23 роках. Інформація, утім, трохи виходитиме за ці часові межі, охоплюючи 1919 – 1923 роки. Звернемо увагу саме на ті повстанські угрупування і отаманів, які були пов’язані зі штабом Головного отамана Симона Петлюри та готували велике загальноукраїнське повстання.

• Хто така 16-річна отаманка Маруся, під контролем якої було кілька областей України?
• Якою є історія 19-річної Віри Бабенко, зв’язкової повстанських загонів Дніпропетровщини?
• Яка роль у нашій історії назавжди 23-річного отамана Ангела?
• Повстанський рух українців у 1920-х роках був молодим, завзятим, дуже успішним. Але… не встояв. Чому? Який урок з цієї історії можемо взяти ми сьогодні?

Інтерактивна робота у малих групах передбачає, що діти пізнаватимуть тему діяльно, здійснюючи власні невеличкі дослідження та потім презентуючи їх для класу. Кожна група отримає свій пакет документів, у якому будуть фото, тексти спогадів учасників подій, відозви, накази, відео. Утім, інформація в цих пакетах документів взаємопов’язана, розкриваючи з різних боків тогочасні події та діяльність різних постатей.

Мета і завдання такого інтерактивного заняття – зацікавити школярів постатями та подіями українського повстанського руху.

До пакету документів додаються питання, над якими учні поміркують після ознайомлення з інформацією, підбиваючи підсумки свого мінідослідження. 10-класники також продумають спосіб, в який презентують для класу те, про що дізналися, працюючи разом над своєю підтемою.

Пакети документів для кожної групи потрібно роздрукувати і покласти у великий конверт або файл. Кожній групі бажано видати аркуш А4 або, за змогою, ватман А3 та фломастери – для нотаток і схем.

Яким чином побудовані ці публікації?

Загалом пропоновані вчителям матеріали складаються з трьох частин.

У першій частині ми познайомили із фактами про значні повстання та повстанські “республіки”. Тут учні довідаються, скільки повстанських угрупувань діяли в різних регіонах України, про зв’язок отаманів з Урядом УНР в екзилі, про Валківське (Харківщина) та Легедзинське (Черкащина) повстання.

Школяри дізнаються, як повстанські загони тримали під контролем значні території України, створюючи власні адміністрації, організовуючи захист від грабіжників-окупантів. Це Холодноярська та Медвинська республіки. Школярі звернуть увагу на освіченість та інтелігентність керівників повстань та атмосферу, в якій формувалася свідомість селян – майбутніх повстанців.

Друга частина публікації присвячена повстанським отаманам та народній пам’яті про повстанців.

Діти ознайомляться з найвідомішими повстанськими отаманами: Марусею, братами Чучупаками, отаманами Зеленим, Ангелом та Григор’євим. Також пропонується поглянути на зображення одного з отаманів очима окупантів: на карикатурі та в радянському фільмі “Свадьба в Малиновке”.

Окупаційна влада намагалася стерти пам’ять про українських повстанців або дискредитувати їх, висміяти, а то й дегуманізувати. Утім народна та авторська пісня, мистецтво, меморіалізація місць, пов’язаних зі значними подіями повстанської історії та постатями свідчить, що пам’ять збереглася. І тільки-но Україна стала незалежною від росії – ця пам’ять відновилася. Тут учні ознаймляться з піснею про керівника штабу повстанців Юрія Тютюнника, про книжку Василя Шкляра і однойменний фільм “Чорний ворон”, про книжку Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр”, картини і пам’ятники.

У третій частині пропонуємо матеріали про потуги більшовиків вгамувати колосальний повстанський рух українців.

1. ЯК ПЕРЕСИЛИЛИ ПОВСТАНЦІВ

Щоб подолати затятий і успішний опір українців, окупантам були потрібні значні ресурси – людські та фінансові. Людських не бракувало: як у самій росії, так і в тогочасних Угорщині, Латвії, Монголії, Китаї було чимало охочих помародерити в багатій Україні під виглядом “визволителів”. Однак їх потрібно було забезпечити зброєю, боєприпасами, кіньми, уніформою тощо. Кошти на це брали з кількох джерел. Учні дізнаються, з яких саме: пограбування українських церков та музеїв і пряме фінансування більшовиків оборонним відомством Другого Райху. Школярі також згадають про третій ресурс – пограбування селян у вигляді “продрозкладки” та продаж українського зерна за кордон.

Окупаційна влада спрямувала проти українських повстанців численні війська. Окрім Червоної армії, це були також загони енкаведистів, міліції, винищувальні загони. У цій групі учні дослідять документи з розсекречених архівів, зокрема, з інструкціями, як розправлятися з повстанцями та їхніми родичами й односельцями, а також дізнаються про осіб, які керували знищенням опору українців.

Окупаційна влада спрямувала проти українських повстанців численні війська. Окрім Червоної армії, це були також загони енкаведистів, міліції, винищувальні загони.

Смертні вироки українцям іменем росії

“Радянську владу на Україні вдалося втримати лише силою Москви, великоросійським комуністам і Червоній армії”.

Лев Троцький, народний комісар з військових та морських справ СРСР. 1920.

“Завдання на Україні настільки великі, що для їх вирішення потрібно кілька армій. Це під силу тільки військам РРФСР“.

Юкумс Вацетіс – радянський військовий і політичний діяч, Головнокомандувач усіма Збройними силами РСФРР (1918 – 1919), у телеграмі до командувача “Української радянської армії” Володимира Антонова-Овсієнка.

У квітні 1920 року при Південно-Західному фронті Російської червоної армії було створено тилове управління для боротьби з українським повстанським рухом. 29 травня – 23 липня 1920 року це управління очолював голова Всеросійської чрезвичайної комісії (ВЧК) Фелікс Дзержинський.

Відповідно, у губерніях створювались управління начальників губернських дільниць тилу, у повітах – повітові комендатури для боротьби з повстанцями.

Фелікс Дзержинський

У січні 1921 р. керувати безпосередньо боротьбою з повстанським рухом стали “постійні наради по боротьбі з бандитизмом на всіх рівнях”. Вищою інстанцією була Постійна нарада при Раднаркомі України, де головував спочатку Михаїл Фрунзе, а потім – Християн Раковський.

У систему нарад входили також низові надзвичайні й виконавчі органи влади – польові штаби, бойові дільниці, різні трійки, інститут уповноважених.

Загалом, в Україну з Росії було відправлено понад 1 мільйон регулярного війська, не рахуючи “частин особливого призначення” ЧК, ГПУ, міліції і винищувальних загонів.

“Мобілізованих у Росії “вояків”, без уніформи, “в лаптях” приганяли сюди, ставили біля великого села чи містечка. Очевидно, їм було сказано: “Йдіть в Україну і самі себе прогодуйте”. І вони їли, пили, убивали й грабували”.

Роман Круцик, голова Київського “Меморіалу”, автор книги “Народна війна”.

ПИТАННЯ

• На вашу думку, чому на смертних вироках на українців значиться: “Іменем РСФСР”? Чому у 1920 році “особливе відділення” при 60-й дивізії, що отаборилася на території України і начебто “виконує волю робітників і селян Росії і України”, є частиною “Всеросійської чрезвичайної комісії”? Згадайте, який статус мала на той час УСРР.
• Які методи терору пропонуються в інструкціях?
• Які російські державні діячі були залучені до керування “боротьбою з бандитизмом в Україні”?
• Яку кількість озброєних осіб з росії, а також іноземних найманців, РФСРР спрямувала в Україну, щоб знищити її державність?
• Чому, на вашу думку, в “Короткій інструкції з боротьби з бандитизмом та куркульськими повстаннями” у пункті 39 підпункт Д – закреслено?

2. РЕСУРСИ ОКУПАНТІВ

Щоб подолати затятий і успішний опір українців, окупантам були потрібні значні ресурси – людські та фінансові. Людських не бракувало: як у самій Росії, так і в тогочасних Угорщині, Латвії, Монголії, Китаї було чимало охочих помародерити в багатій Україні під виглядом “визволителів”. Однак, їх потрібно було забезпечити зброєю, боєприпасами, кіньми, уніформою тощо. Кошти на це брали з кількох джерел. Дізнаймося, з яких

ГРОШІ

За дослідженням: Станіслав Кульчицький. Золото кайзера на службі Владіміра Лєніна. Тиждень. 17 листопада 2019

Загальна сума коштів, переданих більшовикам із фонду таємних операцій в оборонному відомстві Другого Райху, становила більше ніж 50 млн золотих німецьких марок. Це дорівнювало вартості понад 9 т золота.

Істотна частина “німецьких грошей” була використана для створення більшовицьких засобів масової інформації.

Щодня у війська надсилалося до 100 тис. примірників газет, які спеціалізувалися на солдатсько-селянській тематиці. Це означало, що будь-яка рота в 12-мільйонній армії щодня отримувала одну більшовицьку газету.

“Німецькі гроші” відігравали велику роль також у розгортанні Червоної гвардії. На підприємствах створювали червоногвардійські загони, закуповували озброєння і навчали робітників володіти зброєю. На переламі 1917–1918 років у Петрограді налічувалося до 40 тис. червоногвардійців, у Москві — 30 тис., Києві — 5 тис., Харкові — 3,5 тис

ПОГРАБУВАННЯ ЦЕРКОВ І МУЗЕЇВ

З українських церков і музеїв забирали речі з коштовних металів. Виправдовували це тим, що потрібні кошти для порятунку “голодуючих Поволжжя”. Хоча на той час голодом була охоплена Україна. Насправді коштовності продавали за кордон, щоб були кошти на утримання армії та на оплату роботи російської агентури в різних країнах світу.

16 лютого 1922 року Президія ВЦИК постановила “приступити негайно до вилучення цінностей з храмів всіх віросповідань”.

8 березня того ж року вийшов декрет ВУЦВК “Про передачу церковних цінностей до фонду допомоги голодуючим” (Поволжжя), яким постановлялося: “Запропонувати місцевим Радам у місячний термін вилучити з церковного майна… усі дорогоцінні предмети з платини, золота, срібла, коштовного каміння, слонової кістки, вилучення яких не може суттєво зачепити інтереси самого культу, та передати їх до органу Уповнаркомфіну зі спеціальним призначенням до фонду ЦК допомголоду… Приховування від опису дорогоцінних предметів… карається примусовими роботами на строк до одного року і конфіскацією всього майна релігійних чи церковних організацій”.

Автор виданої у Львові 2015 року “Енциклопедії художнього металу” Ростислав Шмагало свідчить, що тільки в 1922 році з церков центрально-східної України більшовики забрали 45 650 кілограмів срібла. Також – три пуди золота і 1397 каратів коштовних каменів. Також до Москви й Петербурга вивезли 150 приватних колекцій із двохсот тисяч предметів, вартість яких становила на той час мільярд російських рублів – обсяг усього золотого запасу Російської імперії станом на 1915-й.

У вересні 1921 року Українська економічна рада зобов’язала всі господарські організації передавати уповноваженим Державної імпортно-експортної торговельної контори “надлишкові запаси” музейних коштовностей. 26 грудня 1922 року було затверджено постанову уряду “Про музейні цінності”, яка надавала Особливій комісії, що складалася з представників Наркомату державного контролю, Наркомату фінансів та Наркомату освіти, “право продажу з державних музеїв та інших сховищ речей, що не мають музейного значення”.

Зокрема, у перші “радянські” роки з Катеринославського (нині Дніпро) музею ім. О.Поля була “реквізована” колекція церковного начиння з козацьких храмів, зібрана Дмитром Яворницьким. Полтавський пролетарський музей, як зазначається у звітах, передав тоді “у фонд голодуючим” три пуди речей із срібла високої проби. З Чернігова до Москви, серед іншого, було переправлено 460 номерів ювелірних виробів із золота і срібла, в кожному з яких було від 2 до 540 предметів.

Із Чернігівського музею ім. Василя Тарновського тоді зник унікальний експонат – торбан Івана Мазепи з гетьманським гербом.

Торбан гетьмана Івана Мазепи

ХРОНОЛОГІЯ ВИЛУЧЕННЯ ЦЕРКОВНИХ ЦІННОСТЕЙ

11 грудня 1921 р. політбюро ЦК РКП(б) заслухало на нараді доповідь Комісії по золотому фонду при Раді праці та оборони, скоротило кредити частині наркоматів і призначило голову Реввійськради республіки Лева Троцького відповідальним за об’єднання і прискорення робіт “по учету, сосредоточению и реализации драгоценностей всех видов, принадлежащих государству”. Одним із найважливіших донорів бачилася церква”.

2 січня 1922 р. вийшла постанова президії ВЦВК “Про ліквідацію церковного майна”.

21 січня 1922 р. на засіданні політбюро ЦК КП(б)У в Харкові вирішили почати агітацію про вилучення з діючих церков “золота і срібла для задоволення місцевих продовольчих і насіннєвих потреб” силами губкомів голодуючих Донецької, Катеринославської, Запорізької, Миколаївської та Одеської губерній.

8 березня 1922 р. з’явився декрет ВУЦВК “Про передачу церковних цінностей на користь голодуючих”.

21 березня 1922 р. опублікована “Інструкція про порядок вилучення церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим”.

1 лютого 1923 р. опубліковано декрет “Про порядок вилучення церковних цінностей, які знаходяться у церквах і монастирях”,

26 лютого 1923 р. опубліковано постанову “Про передачу церковних цінностей на користь голодуючих”.

28 лютого 1923 р. в газеті “Известия” опублікували інструкцію Центральної комісії допомоги голодуючим і Наркомюсту РСФРР “Про порядок вилучення церковних цінностей”. Вилученню підлягали також речі музейного значення, вони незалежно від перебування на обліку, вилучалися під наглядом фахівців губмузеїв.

Українські документи переважно дублювали “всеросійські”, утім, мали й низку уточнень. Зокрема вилученню підлягали вироби не лише із золота, срібла і коштовного каміння, але й з платини та слонової кістки, цінності вилучалися не лише з церков, але й з монастирів, мечетей, молитовних будинків і синагог.

В Україні планували завершити кампанію з вилучення за місяць – з кінця березня до початку травня 1922 р., силами трійок у складі секретаря повітового комітету партії, голови повітвиконкому, найавторитетнішого представника повітового комітету голодуючих. Конфісковані речі описувалися і направлялися до Москви, до Гохрану. Але процес затягнувся і подекуди тривав до 1923 року.

ПИТАННЯ

• Якою була сума награбованого у 1921 – 23 роках лише з церков і музеїв України, у перерахунку на сучасну українську валюту – гривню? Скористайтеся для перерахунку доступними джерелами.
• Виходячи з даних документів, якими ви бачите причини повстань українців проти окупаційної влади?
• Які ще причини – економічні, соціальні, релігійні, культурно-освітні тощо були в українців, аби опиратися російській окупації?
• Яке ви знаєте ще одне значне джерело надходжень коштів на озброєння для окупантів, пов’язане з українським зерном?

Питання до загалу після презентацій групової роботи:

• Чому повстанцям не вдалося зберегти державність?
• Що вас найбільше вразило під час роботи з документами?
• Які постаті ви для себе відкрили?
• Які паралелі можна навести з періодом боротьби УПА та з нинішньою збройною агресією росії, зокрема, з ситуацією на окупованих територіях?
• Яке значення мають повстанці 1919-1921 років для нас сьогодні?

ДЖЕРЕЛА:

Роман Круцик. Народна війна (Путівник по експозиції виставки). – К., 2011.

Від Богданівців до Повстанчої армії. Коротенька історія українських збройних сил у 1917-1921 роках

Луганські повстанці проти комуни, 1921 рік. Отаман Каменюка. Історична правда. 29 серпня 2011.

Владислав Чабанюк. Празник у Легедзиному. 90 років бою черкаських селян проти комуни. Історична правда. 1 листопада 2010

Микола Чабан. З історії українського повстанського руху на Придніпров’ї

Станіслав Кульчицький. Золото кайзера на службі Владіміра Лєніна. Тиждень. 17 листопада 2019

Юрій Юзич. Холодноярська Конституція України. Історична правда. 24 червня 2024

Тетяна Євсєєва. “Дар милосердя” чи “голодний кредит”. Як більшовики для конфіскації церковних цінностей голодом скористалися.

Ярослава Музиченко. Війна за народ. Україна молода. 11 листопада 2010.

Ярослава Музиченко. Медвинська республіка. Україна молода. 23 жовтня 2007

Ярослава Музиченко. Від Катерини ІІ до Горбачова. Збруч, 25.06.2020.