Чи не на часі відмовитися від класно-урочної системи?

Освіта змінюється. Світ змінюється. Та чи змінюється школа? Чи готова вона відповідати новим викликам і готувати дітей до майбутнього, а не минулого? Сьогодні я все частіше повертаюся до думки: а чи не час нам відійти від класно-урочної системи? І це не риторичне питання. Це виклик, який стоїть перед багатьма сучасними школами, в тому числі й перед Київською гімназією східних мов №1.

Що не так із класно-урочною системою?

Ми всі виросли в ній. Ми звикли відповідати на знайоме всім питання: “Скільки у тебе сьогодні уроків?”. Ця система зрозуміла й передбачувана. Але чи справді вона ефективна?

Ось лише кілька моментів, які викликають питання:

• 45-хвилинні уроки, де учні ледь встигають зануритися в тему.
• Однаковий темп для всіх, незалежно від здібностей чи інтересів.
• Фрагментованість знань, коли предмети змінюються, не залишаючи часу на глибоке дослідження.
• Орієнтація на “середнього” учня, що позбавляє підтримки як сильніших, так і тих, хто потребує більше уваги.
• Відсутність умов для індивідуальної роботи та самостійного занурення в матеріал.

До того ж, навіть система тарифікації навчального навантаження вчителя побудована на “годинах”, хоча урок – це лише 45 хвилин. Де ж поділися решта 15 хвилин?

Альтернатива є!

У світі дедалі більше шкіл переходять на блочно-модульне навчання, яке дозволяє:

• Подовжити заняття (90–120 хвилин), щоб учитель встиг не тільки пояснити матеріал, а учні його опрацювати.
• Об’єднати предмети в тематичні блоки, щоб інформація не розпорошувалася, а інтегрувалася.
• Організувати групову та проєктну роботу, яка готує учнів до реальних життєвих ситуацій.
• Створити міждисциплінарні модулі, де теорія одразу підкріплюється практикою.

Як це працює в інших країнах?

• У США старші школи широко застосовують блочний розклад, наприклад формат 4×4: учні навчаються чотирьом предметам щодня протягом пів року, а потім змінюють їх у другому семестрі.
• Frazier High School (Пенсильванія) – уроки тривають 79 хвилин, що дозволяє уникнути “ефекту уривчастості” в навчанні.
• У Фінляндії освіта побудована на гнучких коротких курсах і міждисциплінарних модулях.
• Hiidenkivi Comprehensive School (Гельсінкі) організовує двічі на рік великі проєкти, які тривають близько 9 тижнів і охоплюють одразу 4 предмети.

А як в Україні?

У деяких школах Києва уже впроваджено 90-хвилинні уроки, поділені на тематичні блоки. ЗЗСО №196 (Святошинський район) уже використовує такий формат і спостерігає зростання залученості учнів.

Приватні школи першими експериментують із відходом від класно-урочної системи.

Чому ж тоді державні заклади гальмують?

• Стереотипи: класно-урочна система – це не лише 45-хвилинні уроки, а загалом принцип організації навчання.
• Брак нормативних документів для легального переходу на нові формати.
• Побоювання змін та невизначеність у впливі на якість навчання.

Чи варто змінювати систему?

Це запитання не має однозначної відповіді. Не кожна школа має кадровий, матеріальний та організаційний ресурс для таких змін. Але якщо ми хочемо готувати учнів до реального світу, а не минулого століття, нам потрібно змінювати формат навчання.

Чи готові ви поділитися досвідом або думками? Чи є у вашій школі спроби впровадження блочно-модульного навчання? Чи бачите ризики, які варто врахувати?

Ця дискусія – не просто академічні роздуми, а стратегічний вектор розвитку освіти. Світ стрімко переходить до епохи мегатехнологій, де навчальні моделі повинні відповідати реальним викликам часу. Якщо ми не ініціюємо зміни сьогодні, то завтра ризикуємо залишитися в системі, що працює за логікою минулого століття, тоді як глобальна освітня екосистема вже адаптується до викликів штучного інтелекту, персоналізованого навчання та гібридних форматів.

До чого тут класно-урочна система? Саме вона є тим обмежувальним фактором, який не дозволяє гнучко адаптувати освіту під реальні потреби учнів. Блочно-модульне навчання дає можливість:

• Посилити індивідуальну траєкторію розвитку кожного учня, не підлаштовувати всіх під однаковий темп, а дозволяти кожному рухатися у власному ритмі.
• Формувати спільноти, де діти підсилюють одне одного, гнучкі групи за рівнем підготовки, інтересами та навіть стилем навчання.
• Уникати гальмування процесу через нерівномірний рівень знань, замість того, щоб учитель намагався “зрівняти всіх”, створювати середовище, де кожен учень отримує відповідний рівень виклику та підтримки.
• Компенсувати освітні втрати та розриви, спричинені війною, зараз діти мають різний доступ до навчання, різний рівень мотивації та концентрації, і саме гнучкі моделі навчання дозволять їм не просто “доганяти програму”, а навчатися ефективно, спираючись на власні можливості.

Час переходити від дискусій до стратегічних рішень, бо якщо ми не почнемо діяти сьогодні, то завтра українська освіта ризикує залишитися в “старих моделях”, у той час як світ уже працює на рівні мегатехнологій, гнучких траєкторій розвитку та глобальної конкуренції талантів.

Оксана Проскура, директорка Гімназії східних мов м. Києва

Фото – freepik