Чи дійсно оцінювання НУШ “руйнує освіту України”?

Лист МОН від 14 березня 2025 р. за № 1/4895-25 “Про окремі питання оцінювання” викликав хвилю обговорень і навіть обурень в освітянській спільноті. Чому так? Спробуємо розібратися: що тут до чого, і чи дійсно підсумкове оцінювання за групами результатів “руйнує освіту України”.

Що з нами сталось? І чому ми виступаємо не проти кризових явищ в українській освіті, не проти суспільної зневаги праці вчителів, яка проявляється у найнижчій заробітній платі в Україні, не проти бюрократії в освіті, а проти “інструкції” до “шкали-лінійки”, якою вимірюють результативність навчальної діяльності?

“Злощасний” наказ 1093 є прикладом того, як загалом нормальна ідея може бути скомпроментована через відсутність нормальної комунікації між МОН та освітянами.

Чи не задавали ви собі питання: чому у 5-6 класах минулих років оцінювання за групами результатів не викликало такого обурення і захмарного ажіотажу? І взагалі, “групи результатів” з’явились не в наказі 1093, а у Державному стандарті базової середньої освіти ще у 2020 році ще п’ять років тому.

Саме тому, перш ніж говорити про оцінювання, маємо дати для себе чесну відповідь: що є важливішим – власне процес навчання учнів чи результат цього процесу? Так, звичайно, якісний результат неможливий без дієвого процесу, але процес без результату – це час, витрачений без користі.

Школа для того, щоб просто вчитися, чи для того щоб щось отримати, надбати, розвинути?

На початку навчального року наш ліцей, як і багато інших в Україні, зіткнувся з дилемою – або чекати ще невідомо скільки “роз’яснень” від МОН, або ж, скориставшись досвідом попередніх років, спробувати реалізувати нові вимоги щодо оцінювання у практичній діяльності педагогів, тим більше, що з формувальним та підсумковим оцінюванням наші вчителі вже знайомі.

Варто нагадати, що формувальне оцінювання – це оцінювання не результатів навчання, а оперативне виявлення наявних проблем із опануванням навчального матеріалу, формуванням специфічних навичок і умінь з метою їх усунення під час подальшого навчання.

Як відбувається формувальне оцінювання? Шляхом спостереження та аналізу діяльності учня на уроці. Фіксацією результатів формувального оцінювання і є поточні оцінки.

Дехто задає питання – чи мають бути поточні оцінки? У більшості випадків – так, адже це така собі “шкала-лінійка”, яка показує не поточний рівень відповідності результатів навчання Держстандарту, а ступінь усвідомленої активності учня у навчальному процесі. Це – орієнтир і для самого учня, і для його батьків, і для вчителя, оскільки результати поточного формувального оцінювання є індикатором ефективності обраних вчителем педагогічних методик і технологій. Щодо поточного оцінювання, то тут не може бути абсолютних правил – я знаю випадки, коли вчителі (дуже гарні вчителі!), які працюють з учнями за проєктними технологіями, виставляли оцінки один-два рази на місяць, за результатами захисту проєктів, але це вже підсумкове оцінювання без поточних оцінок

Підсумкове оцінювання – встановлення відповідності досягнутих результатів навчання учня вимогам державних освітніх стандартів. Воно контрастує з формувальним оцінюванням, оскільки підсумкове фіксує ступінь розвитку учнів у певний момент часу, щоб інформувати вчителів про поступ учнів, навчанні.

Отже,

Формувальне оцінювання – це оцінка процесу, підсумкове оцінювання – оцінка результату, і саме це є ключовим у розумінні

Результат є наслідком процесу, показником його ефективності. У реаліях навчального процесу він є наслідком процесу формування навчальних компетентностей по кожній освітній галузі протягом певного періоду навчання.

Результати навчання – це знання, уміння, навички, ставлення, цінності, набуті учнями в процесі навчання, виховання та розвитку, які учень здатен продемонструвати після завершення освітньої програми на кожному рівні (циклі) загальної середньої освіти.

Головне в оцінюванні:

• кожен учень має право на справедливе, неупереджене, об’єктивне, незалежне, недискримінаційне та доброчесне оцінювання результатів його навчання незалежно від виду та форми здобуття ним освіти;
• результати навчання визначені у Держстандарті і є основою для створення модельних і навчальних програм;
• результати можна і потрібно ідентифікувати, спланувати, виміряти й оцінити;
• педагогічні працівники самостійно здійснюють вибір форм, змісту та способу оцінювання;
• семестрова оцінка є не узагальненням оцінок за діяльність учня на уроці, а оцінкою досягнутого результату цієї діяльності;
• не існує жодного нормативного акту, який вимагає оцінювати на кожному уроці за групами результатів;
• не існує вимоги щодо кількості обов’язкових оцінювальних робіт за групами результатів;
• єдине, чого вимагає наказ 1093 – наявності в класних журналах в кінці семестру трьох або чотирьох стовпчиків з оцінками, на підставі яких “виводять” семестрові оцінки. І це все, адже все інше – лише технологічні “тонкощі”, як ці оцінки отримати.

Тож ми обговорили все це на засіданні педагогічної ради, заслухавши вчителів-“мовників”, у яких “групи результатів”: аудіювання, говоріння, читання, письмо – звичні вже не один рік. І, що цікаво, прийшли до такої ж системи, яку нам зараз рекомендують у березневому листі МОН! Різниця лише в тому, що у нас індекси ГР1-ГР4 записуються вгорі сторінки. Єдине, що безумовно вимагається – об’єктивні семестрові оцінки з можливістю їх аргументації (виконані контрольні/діагностувальні роботи, щоденники спостережень, результати тестів тощо).

Все, що написане вище – це лише про одну школу України з багатьох тисяч. На мою думку, проблема виникла тому, що вчителі та керівники закладів освіти два місяці чекали на роз’яснення від МОН, а отримане “роз’яснення”, яке готувалося без залучення педагогів-практиків, спровокувало ще більше нерозуміння і ще більший вибух невдоволення:

Дуже показові реакції вчителів. Наприклад, ось що пише в соцмережах колега (оригінал збережено): “Добре, що у нас притомна директорша. Ми педрадою прийняли, що оцінюємо, як у минулому році, і ніяких проблем нема. Виставили оцінки, “зі стелі” намалювали ГР (а хто доведе, що я не спостерігаю за дітьми, і що ГРи виставила неправильно?). Кому від цього гірше стало? Нехай розберуться самі в своїх рекомендаціях – а далі: або розберуться та буде зрозуміла система оцінювання або ішак здохне”.

Дехто вже почав говорити про “хрестовий похід проти НУШ” та “перезавантаження” української освіти, про повернення до стану “до реформ” (це коли, до речі: до 2000-го, чи до 1991-го?), забуваючи, що минуле не повернути. Руйнувати, як показує практика, це просто: для цього не потрібно великого розуму – а от побудувати нове набагато складніше і не завжди вдається.

На сьогодні вже виникла потреба внесення змін до нормативно-правової бази освіти, у тому числі до закону “Про повну загальну середню освіту”, до Державного стандарту базової середньої освіти, Інструкції щодо ведення класних журналів. Причина очевидна – ну не можуть положення наказу МОНУ суперечити чинним законам. Так, є розуміння, що за 5–8 років, які пройшли з часу їх прийняття, ми маємо нові реалії. І ці реалії, коли писалися чинні закони, ніхто не передбачав і не міг передбачити. Але законодавці та Міносвіти мають працювати над тим, щоб не було таких “казусів”, які виникли з наказом 1093.

Маємо завжди пам’ятати, що

Гарні речі не можуть бути складними, і будь-яка інновація має полегшувати, а не ускладнювати життя та професійну діяльність педагогів

Можливо, колись вчителі в Україні отримають статус і повагу, яких вони заслуговують, а не просто паперову “подяку” на День працівника освіти.

Насамкінець хочу сказати, що і МОН потрібно вчитися. Вчитися нормальній комунікації з освітянами, повернути практику дійсних, а не “щоб було” громадських обговорень нормативно-правових актів. І готувати документи так, щоб після їх читання не потрібно було чекати на рекомендації та роз’яснення.

Григорій Громко, вчитель інформатики та фізики, вчитель-методист вищої категорії Нечаївського ліцею ім. Ю. І. Яновського Кіровоградської області

Фото – freepik

Матеріали, які розміщуються у рубриці “Погляд”, відображають особисту позицію автора. Думки і оцінки, які висловлені автором у цій рубриці, не обов’язково поділяються редакцією медіа “Нова українська школа”, але мають право бути висловленими.