Фінансова грамотність у школі: як зробити курс справді корисним?

Фінансова грамотність українцям потрібна. Про невміння українців розпоряджатись фінансами свідчать дослідження НБУ та й щоденні новини — бо майже за кожною новиною про невдах-агентів ФСБ в Україні стоїть історія про борги чи непогашений кредит.

Одним із шляхів боротьби з тим є впровадження в школах з вересня обов’язкового курсу фінансової грамотності та підприємництва. Проте, ознайомлення з модельними програмами з фінансової грамотності залишає змішані враження. Часто в програмах бракує послідовності та системності; як часто в освітніх документах  чіткості та вимірюваності цілей; і головне — розуміння, що саме має бути результатом навчання.

На захист розробників зауважу, що програми — то лише симптом того, як сьогодні створюються освітні документи: без достатнього часу на осмислення, без орієнтирів чи зрозумілого місця в загальній структурі навчання. Рішення, від яких в значній мірі залежить майбутнє, так прийматись не мають.

Попри це, важливо не знецінювати саму ідею — навчати дітей фінансової грамотності потрібно. Але так, щоб це дійсно працювало. І перше, що варто зробити — окреслити цілі цього курсу. На мою думку, вони мають виглядати так (в порядку пріоритету):

1. Зменшення критичних ризиків, пов’язаних із фінансовою неграмотністю. Наприклад, необхідно пояснювати, чому мікрокредити — це зло, а споживчі кредити чи похід в ломбард – крайній, а не нормальний інструмент. Це дозволить дітям в майбутньому уникнути кредитної залежності.
2. Пояснення базових економічних понять. Звідки беруться “державні кошти”, чому не можна просто додрукувати собі грошей, що таке часова вартість грошей — ці знання роблять громадян ефективнішими і менш вразливими до популізму.
3. Формування здорових фінансових звичок. Як планувати бюджет, відкладати кошти, оцінювати ризики й робити усвідомлені фінансові рішення. Які є психологічні пастки, пов’язані із фінансами?
4. Розуміння підприємництва. У нашому суспільстві бракує ініціативності й відповідальності. Школа може показати переваги і недоліки підприємництва і обережно підштовхувати дітей до підприємливості.
5. Розуміння ролей в економічній системі. Яка роль держави, фінансових установ та самого громадянина, та де починається і закінчується відповідальність кожної зі сторін.
6. Знання про основні фінансові інструменти. Від депозитів до інвестицій, від страхування до кредитів — базове розуміння має бути у кожного випускника.

На жаль, більшість з чинних програм фокусуються радше на термінології та інституціях, ніж на світогляді, який і є необхідною умовою для фінансової грамотності громадянина.
Наприклад, авторський колектив програми під керівництвом Кузнєцової вважає, що дитина “вміти грамотно обирати кредитну пропозицію, розраховувати витрати за споживчим кредитом” та “знати, на які моменти слід звертати увагу під час укладання кредитного договору з ломбардом”. При цьому в тезах програми немає чіткого посилання, що дитину варто навчити тому, що кредит — це серйозне зобов’язання, а у випадку мікрокредитів — це завжди пастка. Згадкою про кредитний договір з ломбардом як про щось нормальне, а не крок останньої надії, ми ніби кажемо “користуйся цим сміливо, лише прочитай умови договору, – і все буде окей”.

Хороша програма фінансової грамотності мала б бути тісно пов’язана з іншими предметами, зокрема — з математикою: тут і види відсотків, і пропорції, і поділ у заданому відношенні, і логарифми (правило 72), і лінійна та показникова залежності, і системи рівнянь для ринкової рівноваги — це все абстрактно вивчається на математиці, зазвичай, без жодної прив’язки до реального життя, а тут така нагода вбити двох зайців однією кулею. А ще б дати математичні сподівання, щоб діти принцип роботи страхування зрозуміли і хоч на базовому рівні могли порівнювати між собою інвестиції…. і статистики б трішки… (вибачте, замріявся).

Окремо хочеться наголосити на важливості психології фінансових рішень. Чому ми приймаємо хибні фінансові рішення? Як діють когнітивні упередження? Чому азартні ігри — це дуже дорога для гравця розвага, а не спосіб заробітку? Чому хазяїн рулетки завжди виграє? Чому варто уникати тоталізаторів і слотів як вогню?

А тепер повернемось назад на грішну землю до наявних модельних програм. Серед них, на мою думку, найближче до описаного підходу є програма, розроблена командою НБУ. Чи навіть не так, вона просто єдина залишає враження, що її творці розуміють, чого хочуть досягти: вона має зрозумілу структуру, доволі чіткі формулювання і не містить дурниць (пишу – і сам не вірю, що доводиться використовувати це як перевагу, але, на жаль, це саме так).

Ну і у випадку НБУ це не просто програма сама по собі: це - лише складова ширшої стратегії підвищення фінансової грамотності населення. І цю програму Нацбанк реалізує вже не перший рік, навчаючи вчителів, створюючи підручники та онлайн-курси, проводячи дослідження. У настільки масштабних процесах системність – це, як правило, ключова ознака того, що вдасться досягти реальних змін.

І все ж я сподіваюсь, що ми переглянемо державний стандарт базової середньої освіти, та зробимо його конкретним, вимірюваним і більш прикладним; що у ньому буде грамотна інтеграція галузей – і, в результаті значна частина фінансової грамотності “переїде” в курс математики, а інші частинки – в курси історії, географії та правознавства; тоді викладачам фінансової грамотності залишиться лише розповідати, що “на математиці ви дізнались як порівняти інвестиції – подумаймо, як це використати”, або “на історії вам розповіли, як люди прийшли до ідеї торгівлі, як це виглядає зараз на практиці”, “вам на правознавстві розповіли, яке є покарання за несплату податків, зараз ми дізнаємось, як того уникнути” тощо.

І тоді, можливо, ми виховаємо майбутніх громадян, які будуть трішки успішнішими за нас просто тому, що вмітимуть ефективно розпоряджатись здобутими ресурсами. І зможуть більше зусиль приділяти не виживанню, а розвитку себе, спільноти навколо та своєї держави.

Тарас Павлов, учитель математики й викладач Київської школи економіки

Фото — freepik

Матеріали, які розміщуються у рубриці “Погляд”, відображають особисту позицію автора. Думки і оцінки, які висловлені автором у цій рубриці, не обов’язково поділяються редакцією медіа “Нова українська школа”. У випадку, якщо в авторській публікації згадуються конкретні установи чи особи, медіа “Нова українська школа” готове надати їм можливість висловити свою думку.