Присвоєння студентам професійної кваліфікації вчителя: як уникнути підводних каменів?

Українське законодавство у питанні присвоєння професійної кваліфікації вчителя студентам українських фахових коледжів та університетів доволі заплутане. Це призводить до того, що затверджені процедури окремих закладів освіти з цього питання встановлено в не надто коректний спосіб.

Ця стаття має на меті допомогти адміністративному персоналу та викладачам закладів освіти, які укладають та вдосконалюють освітні програми. Особливо звернемо увагу на визначення, затвердження та реалізацію доречної процедури присвоєння педагогічної професійної кваліфікації. Це стосується випускників як спеціальностей “Дошкільна освіта”, “Початкова освіта” і “Середня освіта”, так і випускників окремих непедагогічних спеціальностей: математика, українська мова, філологія тощо, — на яких педагогічна кваліфікація може здобуватися як додаткова до основного фаху.

Фахові коледжі та університети вручають своїм випускникам дипломи, в яких записують, що колишній студент відтепер є фаховим молодшим бакалавром з журналістики, бакалавром з середньої освіти чи магістром медицини. Це — так звана освітня кваліфікація, яка присвоюється кожному випускникові закладу фахової передвищої чи вищої освіти. Поряд з освітніми існують і професійні кваліфікації, що характеризують професійні компетентності фахівця, необхідні йому для виконання своїх професійних функцій.

Українські заклади фахової передвищої та вищої освіти мають право (але не обовʼязок) присвоювати своїм випускникам професійні кваліфікації і зазначати їх у виданих документах про освіту (частина друга статті 10 Закону України “Про фахову передвищу освіту”, частина третя статті 7 і пункт 11 частини другої статті 32 Закону України “Про вищу освіту”).

Наявність в дипломі запису про професійну кваліфікацію допомагає його власнику позиціонуватися на ринку праці, робить інформацію в дипломі зрозумілішою для роботодавця, отже, збільшує для абітурієнтів привабливість тих закладів, які зазначають такі кваліфікації в документах про здобуту освіту

Тому цілком логічно, що навчальні заклади присвоюють педагогічні кваліфікації своїм випускникам — майбутнім освітянам. Проте вимоги законодавства з цього питання дещо заплутані й суперечливі, а практика виконання цих вимог різна. Що часом викликає проблеми, як-от висловлення Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти зауважень університетським освітнім програмам під час їх акредитації через невідповідні критерії і процедури присвоєння студентам професійних кваліфікацій.

У цьому контексті пропонований матеріал має на меті висвітлити наявну законодавчу рамку присвоєння кваліфікації вчителя здобувачам фахової передвищої та вищої освіти включно з деякими її проблемними нюансами, запропонувати декілька варіантів реалізації закладами освіти відповідних процедур, а також коротко торкнутися особливостей присвоєння педагогічних кваліфікацій викладача закладу фахової передвищої чи вищої освіти. Зверніть увагу, що далі в цій статті розглядається здобуття професійної кваліфікації саме на освітніх програмах фахової передвищої або вищої освіти. Також законодавством передбачений інший механізм отримання таких кваліфікацій — через кваліфікаційні центри. Про нього в пропонованому матеріалі не йтиметься.

Чи є взагалі потреба про це говорити?

Справа в тім, що чинне законодавство не висуває до бажаючих вчителювати жорсткої вимоги мати саме педагогічну освіту. Згідно зі статтею 22 Закону України “Про повну загальну середню освіту”, на посаду вчителя можуть прийматися особи із будь-якою вищою освітою, не обов’язково навіть педагогічною. Частина третя статті 59 Закону України “Про фахову передвищу освіту” встановлює, що на посади педагогічних працівників фахових коледжів можуть прийматися особи з освітою рівня бакалавра або магістра (бакалаврів має бути не більше 30% від загальної кількості викладачів). До закладів вищої освіти на викладацькі посади приймають власників магістерських дипломів (частини четверта і дев’ята статті 55 Закону України “Про вищу освіту”). Жодна з зазначених норм не містить безальтернативної вимоги про педагогічну освіту або кваліфікацію.

Тому заклади, які не бажають розбиратися у чинних вимогах, оновлювати власні освітні програми чи побоюються щось зробити неправильно, можуть просто відмовитися від присвоєння студентам педагогічної професійної кваліфікації, обмежившись тільки освітньою. Цим вони не звузять професійних прав власних випускників.

З іншого боку, середнім школам та закладам інших рівнів освіти комфортніше прийняти на роботу людину із записом “вчитель” чи “викладач” в дипломі, та й сьогоднішня відсутність в законодавстві вимог про кваліфікацію не гарантує, що їх не запровадять у майбутньому. Тому є логіка і в тому, щоб включати рядок “здобуто професійну кваліфікацію вчителя” в дипломи молодих людей.

Поговорімо далі про те, як коректно реалізувати цю процедуру.

Може, присвоювати кваліфікацію вчителя всім випускникам автоматично?

Принаймні для педагогічних спеціальностей “Дошкільна освіта”, “Початкова освіта” і “Середня освіта” такий підхід не позбавлений законних підстав. Адже частина третя статті 58 Закону України “Про освіту” каже: “Особам, які здобули вищу, фахову передвищу чи професійну (професійно-технічну) освіту за педагогічною спеціальністю (педагогічну освіту), відповідний заклад освіти присвоює професійну кваліфікацію педагогічного працівника”. Слово “присвоює” в тексті нормативного документа означає, що іншого варіанту дії немає, це слово слід читати як “заклад зобов’язаний присвоювати” або “автоматично присвоює”. Виглядає так, що цьому підходу вирішив слідувати, наприклад, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка.

Проте є кілька застережень. По-перше, проти такої практики виступає Нацагентство із забезпечення якості вищої освіти. На с. 13 своїх нещодавніх роз’яснень представники Нацагентства зазначають: “На відміну від освітньої кваліфікації, присвоєння професійної кваліфікації [закладом вищої освіти] не може бути автоматичним наслідком завершення навчання за [освітньою програмою]”. Очевидно, закон має вищу юридичну силу за публікацію Нацагентства, але у правомірності такої позиції буде необхідно переконати експертів Нацагентства, які під час проведення акредитаційної експертизи освітньої програми в першу чергу спиратимуться на згадані рекомендації.

По-друге, присвоїти професійну кваліфікацію, як вказано в законі, “педагогічного працівника” було би некоректно, бо кваліфікації з цією назвою немає. Існують кваліфікації вчителя, викладача тощо. Яку саме з цих кваліфікацій закон дозволяє присвоїти автоматично — невідомо.

По-третє, присудження кваліфікації без проведення належного оцінювання компетентностей претендента суперечить міжнародній практиці і виглядає дивним й непрофесійним безвідносно до інтенцій авторів закону. Тому слідування букві закону в цьому питанні навряд чи буде вважатися зразковим підходом закладу освіти.

Що треба врахувати у змісті освітньої програми?

Як зазначено у пункті 5 частини другої статті 49 Закону України “Про фахову передвищу освіту” та в частині сьомій статті 9¹ Закону України “Про вищу освіту”, професійну кваліфікацію можна присвоювати на освітніх програмах, які охоплюють вимоги наявного професійного стандарту. Ми говоримо про кваліфікацію вчителя, для якої профстандарт затверджено наказом МОН від 29.08.2024 № 1225.

Законодавство не забороняє охопити освітньою програмою лише частину вимог професійного стандарту і присвоювати по її завершенні часткову (а не повну) професійну кваліфікацію. Проте профстандарт вчителя не містить спеціальної інформації про часткові кваліфікації, тому неясно, який запис слід вносити в диплом у випадку присвоєння часткової кваліфікації. Такий запис, до того ж, буде незрозумілим для майбутніх роботодавців. Тому на сьогодні краще утриматися від цієї опції, натомість присвоювати студентам повну професійну кваліфікацію.

Для цього професійний стандарт вчителя визначає 12 професійних компетентностей, якими має володіти педагог:

• мовно-комунікативна компетентність;
• предметно-методична компетентність;
• інформаційно-цифрова компетентність;
• психологічна компетентність;
• емоційно-етична компетентність;
• компетентність педагогічного партнерства;
• інклюзивна компетентність;
• здоров’язбережувальна компетентність;
• прогностична компетентність;
• організаційна компетентність;
• оцінювально-аналітична компетентність;
• здатність до навчання впродовж життя.

Отже, аби присвоювати кваліфікацію вчителя, найперше треба проаналізувати зміст освітньої програми і переконатися, що вона дійсно “розкриває” усі ці групи професійних здатностей. Такий аналіз важливо проводити як на педагогічних спеціальностях, так і, особливо, на програмах з “класичних” фахів (фізика, математика, біологія, філологія, хімія, історія тощо), на яких заклад хоче надавати студентам професійну кваліфікацію вчителя як додаткову до основної спеціальності.

Подеколи забувають, що окремі вимоги до освітніх програм, на яких присвоюється кваліфікація вчителя, також встановлено частиною третьою статті 58 Закону України “Про освіту”, яка вказує, що педагогічна освіта передбачає опанування і закріплення під час педагогічної практики:

• компетентностей з предметної спеціальності;
• знань з педагогіки й психології;
• навичок, необхідних для навчання, виховання і розвитку особистості;
• особливостей навчання учнів з особливими освітніми потребами;
• знань про проведення моніторингу педагогічної діяльності й освітніх вимірювань;
• вмінь застосовувати освітні технології, організовувати ефективну взаємодію всіх учасників освітнього процесу.

Також в організації навчання майбутніх учителів слід спиратися на вимоги стандартів освіти. За спеціальністю “Початкова освіта” такі стандарти затверджено для трьох рівнів освіти (фаховий молодший бакалавр, бакалавр, магістр), а для “Середньої освіти” — лише для першого з них. Вимоги професійного стандарту вчителя значною мірою перетинаються з цими стандартами для рівнів освіти. При розробці й оновленні освітніх програм слід враховувати усі ці документи.

Як оцінювати компетентності здобувачів?

Якщо не йти шляхом автоматичного присвоєння профкваліфікації усім випускникам освітньої програми, то необхідно організувати оцінювання набутих ними професійних компетентностей. Найперше слід визначити раціональні очікування від обраних процедур оцінювання. Автори посібника Національного агентства кваліфікацій (НАК) слушно звертають увагу, що “результати навчання за професійним стандартом містять значний обсяг знань та вмінь, і в межах розумного часу перевірити всі знання та вміння неможливо. Кожен набір завдань для оцінювання містить деяку вибірку, за якою оцінювач робить висновок про ступінь володіння і тими знаннями та вміннями, які до вибірки не увійшли” (с. 19).

Одномоментно перевірити всі знання здобувача, отже, не вдасться. Слід розуміти, що через обмеження, зумовлені графіком освітнього процесу, реалістично оцінити компетентності здобувача можна під час проведення невеликої кількості спеціально присвячених професійній кваліфікації контрольних заходів. Вони не зможуть охопити абсолютно все у стандарті, але мають надати здобувачеві можливість продемонструвати ключові знання й вміння, необхідні у професії.

Традиційною для українських закладів освіти формою проведення такого оцінювання є письмовий кваліфікаційний іспит, який може включати відкриті та тестові завдання, задачі, кейси тощо теоретичного і практичного характеру. Проте не завжди варто обмежуватися тільки цим форматом оцінювання. Університет чи фаховий коледж має й іншу інформацію про підготовку студента. “Оцінювачі в закладі освіти як правило, ознайомлені з поточними результатами навчання здобувачів, отриман[ими] шляхом поточного оцінювання” (с. 35 посібника НАК). Для врахування результатів поточного оцінювання можна прийняти рішення, що однією з умов присвоєння професійної кваліфікації є отримання студентом оцінки “добре” або “відмінно” (але не “задовільно”) з окремих предметів та/або за результатами проходження практики. Наприклад, Університет Грінченка застосовує цей підхід при присвоєнні кваліфікації вчителя на деяких своїх бакалаврських програмах, зокрема з історії та археології, математики, інформатики, фізичного виховання.

Можна обрати й інші інструменти визначення рівня підготовки майбутнього вчителя. Скажімо, в Англії оцінювання для отримання сертифіката кваліфікованого вчителя Qualified Teacher Status (QTS), який дає право працювати в усіх школах країни, передбачає зокрема підготовку і захист портфоліо, співбесіду з кандидатом і спостереження за тим, як той проводить уроки з учнями різного віку. Портфоліо формується, оскільки однією з умов допуску до сертифікації QTS є наявність у претендента щонайменше дворічного досвіду роботи на посаді некваліфікованого вчителя або у тих школах, які не вимагають наявності QTS. Українські студенти такого стажу зазвичай не мають, тому пропонувати їм підготовку портфоліо недоречно.

А от провести зі студентами структуровану співбесіду (інтерв’ю) чи поспостерігати відповідно до структурованого опитувальника за тим, як вони проводять уроки під час педагогічної практики, наші заклади освіти цілком могли би. Підготовка звіту самооцінювання власних здібностей не є самодостатнім інструментом сертифікації майбутнього вчителя, але може допомогти йому розкрити своє бачення готовності до професійного розвитку і зрозуміти, за якими пріоритетними напрямами йому буде необхідно підвищувати свою кваліфікацію після працевлаштування. Деяка частина запроваджених профстандартом вимог може розкриватися й шляхом підготовки та захисту кваліфікаційної роботи.

Заклад освіти має самостійно визначити (зокрема спираючись на професійний досвід своїх викладачів), які з перелічених або інших інструментів оцінювання здобувача застосовувати для присвоєння йому професійної кваліфікації, розробити і затвердити програму проведення цих контрольних заходів. Цілком можна вирішити, що для цього достатньо провести кваліфікаційний іспит. Так само можна вирішити, що кваліфікаційного іспиту недостатньо і обрати ще якісь форми оцінювання. Адже це питання належить до академічної автономії закладу.

До того ж, вимоги українського законодавства загалом “нейтральні” щодо способів набуття професійних компетентностей: останні можуть досягатися у формальній, неформальній чи інформальній освіті (частина восьма статті 34 Закону України “Про освіту”). Тому при присвоєнні професійної кваліфікації можна також брати до уваги документи про неформальну чи інформальну освіту здобувача.

Університету або фаховому коледжу важливо належним чином затвердити прийняті рішення з цих питань й описати у своєму внутрішньому документі процедуру проведення обраних заходів з оцінювання здобувача. Так само в такому загальному для всього закладу документі можна передбачити ширшу “палітру” подібних інструментів, з яких для конкретної освітньої програми її укладачі оберуть ті, які найбільше їм пасують.

Чи оцінювання для присвоєння кваліфікації вчителя має бути частиною атестації студента?

Це малопомітний, але важливий нюанс. Заклад освіти за законом не може присвоїти професійну кваліфікацію вчителя здобувачам, які не пройшли атестацію, але це не означає, що він повинен присвоювати цю кваліфікацію лише в рамках процедури атестації. Рішення про присвоєння студенту професійної кваліфікації можна ухвалити поза процедурою атестації, головне, щоб воно приймалося після її завершення (пункт 11 частини другої статті 32 Закону України “Про вищу освіту”).

Це важливо, оскільки різні етапи оцінювання здобувача з метою присвоєння йому профкваліфікації можуть відбуватися окремо в часі, у тому числі за межами атестаційного періоду. Це стосується, наприклад, оцінювання у формі спостереження за проведенням уроків під час практики студента. Якщо оцінювання проводити лише в атестаційний період, буде складно застосувати такий його метод.

Поєднання присвоєння освітньої та професійної кваліфікацій під час атестації проблемне з трьох причин.

По-перше, освітня і професійна кваліфікації віддзеркалюють різні аспекти підготовки студентів, і оцінювати їх за однією процедурою й за тими самими завданнями зазвичай некоректно.

По-друге, на непедагогічних спеціальностях може виникнути проблема складу екзаменаційної комісії, яка проводить атестацію. Якщо на освітній програмі за спеціальністю “Хімія” чи “Фізика” планується присвоєння додаткової професійної кваліфікації вчителя-предметника, то освітню кваліфікацію мають оцінювати хіміки, професійну — педагоги, а комісія з атестації — одна, і в її складі напевно буде більше фахівців з хімії.

По-третє, таке поєднання двох окремих рішень завадить реалізувати вищевказану позицію Нацагентства із забезпечення якості вищої освіти, що присвоєння професійної кваліфікації не може бути автоматичним наслідком завершення студентом навчання зі здобуттям освітньої кваліфікації. Нещодавно затверджені процедури кількох університетів, власне, не враховують цю позицію, передбачаючи за підсумками атестації або присвоєння випускнику обох кваліфікацій разом, або неприсвоєння жодної з них.

Шлях відокремлення процедур атестації та присвоєння професійної кваліфікації одна від одної виглядає з цих міркувань більш логічним. У випадку обрання такого рішення заклад освіти має передбачити у своїх документах, що непроходження студентом оцінювання з метою присвоєння професійної кваліфікації не буде вважатися невиконанням індивідуального навчального плану чи підставою для відрахування.

Але заклад так само може вирішити поєднати ці дві процедури, наприклад, для спеціальності “Дошкільна освіта” або “Середня освіта”. У цьому випадку, аби в рамках атестації приймати окреме, неавтоматичне рішення щодо здобуття професійної кваліфікації, можна обумовити його додатковими обставинами, як-от одержання оцінки “добре” або “відмінно” за деякими освітніми компонентами та/або за результатами кваліфікаційного іспиту. Тоді студент із задовільною оцінкою пройде атестацію, але не здобуде запис про профкваліфікацію.

Які особливості присвоєння професійної кваліфікації викладача?

Професійний стандарт викладача закладу вищої освіти в актуальній редакції було затверджено наказом МОН від 16.10.2024 № 1466. Згідно з цим документом, на освітніх програмах рівнів магістра, доктора філософії і доктора мистецтва можна присвоювати професійну кваліфікацію “Викладач закладу вищої освіти — педагогічний працівник”. У цій кваліфікації немає жодного практичного сенсу, оскільки чинне законодавство (за дуже специфічними винятками) загалом не передбачає посад педагогічних працівників для викладачів закладів вищої освіти, і останні працюють на посадах науково-педагогічних працівників.

Зазначеним стандартом також передбачено професійну кваліфікацію “Викладач закладу вищої освіти — науково-педагогічний працівник”. Стандарт дозволяє її присвоювати на освітніх програмах рівнів доктора філософії і доктора мистецтва, але не магістра. Втім, навряд чи заклади вищої освіти цим займатимуться, оскільки буде дуже складно “вписати” в програми підготовки аспірантів вище викладену логіку “відображення вимог професійного стандарту в освітніх компонентах — проведення оцінювання здобувача — присвоєння йому професійної кваліфікації після атестації, себто після захисту дисертації чи творчого мистецького проєкту”. Хоча хто зна? Може, ця професійна кваліфікація знайде своє місце в українських університетах?

Професійна кваліфікація “Викладач закладу фахової передвищої освіти” має інші особливості. Її присвоєння на бакалаврських і магістерських програмах з педагогічних спеціальностей було передбачене наказом МОН від 11.11.2022 № 1006. У зв’язку зі змінами законодавства цей наказ було скасовано у квітні 2024 р., отже, тепер ця кваліфікація має присвоюватися за новими правилами.

Згідно з цими правилами, важливим фактом є відсутність професійного стандарту за кваліфікацією “Викладач закладу фахової передвищої освіти”. У такому випадку заклади вищої освіти до кінця 2029 р. можуть присвоювати професійну кваліфікацію за погодженням із Національним агентством кваліфікацій. Необхідну процедуру описано у Порядку присвоєння професійних кваліфікацій закладами вищої освіти в разі відсутності професійного стандарту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.10.2024 № 1223. Зверніть увагу, що ця процедура відповідно до п. 4 зазначеного Порядку вимагає присвоєння професійної кваліфікації в рамках процедури атестації здобувачів, опція “виведення присвоєння профкваліфікації за межі атестації” згаданим Порядком не передбачена.

Ще кілька міркувань

Заклади вищої освіти мають право присвоїти студентам за результатами опанування освітньої програми не більше двох професійних кваліфікацій (абзац другий частини сьомої статті 9¹ Закону України “Про вищу освіту”). Аналогічного обмеження для фахової передвищої освіти законодавство не містить.

До недоліків професійного стандарту вчителя варто віднести те, що він не передбачає можливості отримати професійну кваліфікацію для тих вчителів, які мають вищу освіту рівня молодшого спеціаліста. В українських школах станом на вересень 2023 р. працювало 12,5 тис. таких вчителів. Ступінь і диплом молодшого спеціаліста, що здобувався раніше, законом прирівняно до ступеня “молодший бакалавр”, що здобувається у вищій освіті, але не до ступеня “фаховий молодший бакалавр”, що здобувається у фаховій передвищій освіті. Профстандарт передбачає отримання професійної кваліфікації фаховими молодшими бакалаврами, але не молодшими бакалаврами і, отже, не молодшими спеціалістами.

Університети і фахові коледжі не можуть присвоювати професійні кваліфікації особам, які не є здобувачами відповідних освітніх програм. Це уповноважені робити кваліфікаційні центри, акредитовані Національним агентством кваліфікацій. Кваліфікаційні центри можуть бути утворені закладами освіти в статусі їх структурних підрозділів.

До складу комісії, яка проводить оцінювання здобувачів в рамках присвоєння педагогічної професійної кваліфікації, доцільно включати досвідчених вчителів-практиків, наприклад тих, які проходили сертифікацію або мають досвід участі у процедурах інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти.

Законодавство не вимагає від закладів освіти передбачити можливість подання здобувачем апеляції за наслідками атестації чи відмови у присвоєнні професійної кваліфікації. Проте право на апеляцію — важлива складова академічної культури, воно сприяє прозорим і справедливим відносинам між учасниками освітнього процесу, формує адекватний алгоритм виправлення помилок, яких викладач міг припуститися під час оцінювання компетентностей студента. Тому забезпечити функціонування цього механізму як частини процедури засвідчення професійної кваліфікації буде правильно щонайменше з ціннісних мотивів.

Процедури оцінювання, прийняття рішення про присвоєння професійної кваліфікації, розгляду можливої апеляції потребують часу. Про це треба памʼятати при підготовці графіка освітнього процесу.

Висновки

Якщо університет чи фаховий коледж бажає присвоювати професійну кваліфікацію вчителя своїм випускникам, він має розробити і затвердити власне внутрішнє положення, яким буде регламентовано порядок відповідних дій.

У такому документі необхідно визначити, за результатами якої процедури оцінювання здобувача буде присвоюватися зазначена кваліфікація: це питання може вирішуватися як в рамках атестації студентів, так і за окремою від атестації процедурою. Варіант автоматичного присвоєння професійної кваліфікації вчителя усім випускникам, які пройшли атестацію, виглядає можливим з погляду законодавства, однак небажаним з точки зору коректних підстав і процедур.

Крім того, у внутрішньому положенні закладу освіти необхідно описати процедури (методи) оцінювання компетентностей та результатів навчання студента. Бажано передбачити можливість та процедуру апеляції.

Можливість присвоєння професійної кваліфікації і перелік освітніх компонентів, що забезпечують набуття студентом передбачених професійним стандартом результатів навчання і компетентностей, також мають бути відображені в описі конкретних освітніх програм, за якими навчаються студенти. Без виконання цієї умови профкваліфікація за чинним законодавством присвоюватися не може.

Якщо все зазначене зроблено коректно, то випускники-педагоги поряд з освітньою кваліфікацією матимуть в своїх дипломах запис про здобуту професійну кваліфікацію вчителя. До цих випускників буде менше питань при працевлаштуванні у сфері освіти, що буде їхньою перевагою на ринку праці.

Євген Ніколаєв, кандидат економічних наук, заступник директора Академії вчительства Каразінського університету

Фото - freepik