“Питання початкової школи у складі ліцею – поле для компромісів”, – автор законопроєкту про академічні ліцеї Сергій Колебошин

Законопроєкти №13120 та №13120-1, які пропонують рішучі зміни до вимог формування мережі академічних ліцеїв, викликали в освітянській спільноті багато нерозуміння, обурення та відвертих маніпуляцій. Щоб розібратися з усім цим, медіа НУШ майже годину розпитувало ініціатора законопроєктів, народного депутата, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергія Колебошина.

Пане Сергію, чому взагалі виникла необхідність внесення цих законопроєктів?

У 2020 році Верховна Рада ІХ скликання ухвалила у другому читанні Закон “Про повну загальну середню освіту”, в якому, зокрема, регулювалось питання мережі старшої профільної школи. Саме питання старшої профільної школи є найбільш складним. Якщо більш-менш спрацювала реформа НУШ в початковій школі, далі – базова освіта – там свої проблеми, але реформа якось продовжує рухатись. Слово “якось” можна трактувати по-різному. Мені хотілось би, щоб це було краще, але маємо те, що маємо. Коли ми переходимо у старшу профільну школу, то вона не буде рухатись, якщо ми будемо залишати конфігурацію того, в якій школі вчаться діти в старших класах, такою якою вона є. І це незалежно від того, в парадигмі якої реформи ми знаходимось. З моєї точки зору, для успішності освітньої системи як фізичної, бо за основною освітою я – фізик, для сталості має бути три точки. Стілець з двома ніжками стояти не буде.

Перше – це освітні програми: те, чому вчать дітей, в якій послідовності, які предмети, які курси.

Друге – насправді найважче, найскладніше і найвідповідальніше – це вчителі, це ті, хто викладає. Ми не можемо говорити про успішність реформи, якщо ми не будемо підвищувати заробітну плату і траєкторію того, як вчитель приходить у професію, чому вчиться у закладі педосвіти і так далі.

Третє – і законопроєкт про цю третю ніжку – це шкільна мережа: де вчаться діти.

Тобто: чому вчаться, хто вчить і де вони вчаться? Коли ми говоримо про початкову школу, то приматом є доступність освіти – школа має бути поруч. Це логічно і думаю, ніхто із цим не дискутує. Чим старша дитина, то більше ми рухаємо цей повзунок за принципом реостату в бік якості. Оскільки неякісна освіта в старшій профільній школі – це знищення майбутнього вибору дітей. Тут я хочу навести дані, що в сільській місцевості приблизно чверть вчителів, за даними DECIDE [Швейцарсько-український проєкт – ред.], викладають три і більше предметів. Набагато менша ця кількість у містах. Тобто в середньому по країні – приблизно 14-15%, але у сільській місцевості таких чверть, тому що немає кому викладати. З формально існуючих 27 профілей близько 80% обирають або один з найпоширеніших гуманітарних профілей – це українська філологія, іноземна філологія, просто філологія і, здається, історія України. На п’ятому чи шостому місці, як я це називаю, освітній оксюморон – універсальний профіль. Це як живий труп: універсальний – це про все, а профіль – це про конкретне занурення в певний предмет. Мається на увазі угода із совістю: коли школа не може забезпечити якісно жодного профілю, обирає універсальний, тому що так зручніше роздати години всім вчителям. І тільки 10 або 12 відсотків обирають математику, і абсолютна меншість – предмети природничого профілю. І тут теж величезний дисбаланс між сільською місцевістю і великими містами. Для держави, яка зараз у стані війни і хоче, щоб розвивалась економіка та продукти із доданою вартістю, критично важливий розвиток природничих профілей. При цьому у нас цього аж ніяк не відбувається в школі, ну і далі – у вишах. Навіть не буду згадувати порівняльні результати ЗНО, дослідження PISA і про те, як ми відстаємо по циклах – читацький, математичний, природничий – навіть від медіанних значень учасників PISA інших країн і про те, які шалені розриви у нас між сільською та міською освітами. По деяким компонентам PISA говорить про 4-5 років відставань [Міжнародне дослідження якості освіти PISA-2022, опублікувало результати, за якими школи в українських селах на 4-5 років відстають від шкіл у містах – ред.]. Це просто катастрофічно. Тобто ми не надаємо дитині можливість зробити усвідомлений вільний вибір свого майбутнього. Найкращий вихід із цієї ситуації – створення таких центрів, де діти все ж таки мали б і профільний вибір, і можливість доступу і до якісних вчителів, і до обладнання тощо. Тобто це створення академічних ліцеїв, які в ідеалі мають бути відокремленими. Ефективність продемонстровано не тільки успішними освітніми системами – можна згадувати Фінляндію, Францію. Але й ті громади, які повірили в цю концепцію – такі є на Хмельниччині, Волині – демонструють, що саме в таких відокремлених закладах якість освіти вище. Там достатня кількість дітей і вчителів для того, щоб заварився цей інтелектуальний бульйон і діти могли якісно вчитися.

Ми маємо пам’ятати, що ідеальне рішення для системи освіти завжди буде натикатися на важкі рішення з точки зору місцевого самоврядування, громад, реформи децентралізації, інертності мислення тощо. Ми не маємо жити в парадигмі, що всі глибоко розуміють процеси, що відбуваються в освіті. Маятник хитався від максимально класних для освіти і поганих для децентралізації і до максимально поганих для освіти, але прийнятних для децентралізації рішень. І цей законопроєкт – це спроба знайти точку рівноваги. Для того, щоб була реальна профільність, а не задекларована, яка не відбувається в школах і створено законопроєкт №13120. Альтернативні до нього теж з’явилися, щоб спробувати знайти ту оптимальну конфігурацію, при якій ми все ж враховуємо як інтереси громади, так і освітні процеси.

Виникає питання щодо коефіцієнту корисної дії цих законопроєктів. Що для вас буде показником успішності реалізації цих ідей, якщо зазначені пропозиції будуть ухвалені? Можете назвати три критерії, за якими можна оцінити результативність?

По-перше, я усвідомлюю, що першим успіхом буде взагалі прийняття цього законопроєкту навіть у першому читанні, неважливо – альтернативного чи основного, оскільки рухається він доволі складно. Я впевнений, що після прийняття в цілому текст, вочевидь, буде відрізнятися від того, який зараз є на сайті Верховної Ради, оскільки будуть вноситись поправки щодо кількості груп на паралелі, і питання, яке викликало багато полеміки – щодо вилучення початкової школи зі складу академічного ліцею. Як один з авторів я схильний до певних компромісів. Але є мінімум мініморум, нижче якого по кількості дітей я не бажаю правильним опускатися, тоді немає сенсу взагалі працювати в парадигмі нинішнього законодавства. Перше і головне – це створена під цей законопроєкт мережа. Якщо буде створена мережа, а не побіжуть всі під якісь винятки і таке інше, як намагаються робити зараз.

Мережа – це інструмент? Ви розглядаєте власне формування мережі як показник успішності?

З моєї точки зору єдиний KPI [ключовий показник ефективності – ред.] – це ухвалення законопроєкту, під який буде сформована адекватна мережа. Все інше – це похідні. Створення мережі це ж не кінцевий результат. Для того, щоб недекларативно функціонували академічні ліцеї, мають з’явитися вчительські колективи, підтримані державою програми щодо обладнання в цих кабінетах і підвезення дітей і вчителів. Для цього необхідно багато підзаконки розробити, бо інакше він [закон] ніколи не буде адекватний. У нас є приклад, коли закон про дошкільну освіту, який схвалений Європейською комісією як один з найкращих, не працює як треба, викликаючи але купу обговорень і незадоволення, тому що під нього не встигли зробити підзаконку. Мені подобається фраза, я її вигадав колись як девіз, але це та картина, яка в моїй голові.

Заради усвідомленого, вільного вибору дитини майбутніх траєкторій – це найголовніше

А Міністерство освіти і науки подавало свої пропозиції чи свій законопроєкт?

Ні, свій вони не подавали, але краще в них спитати. Як на мене, було б правильним, якби суб’єктом подання цього законопроєкту (в редакції близькій, а не ідентичній), був би саме Кабінет Міністрів України. Бо занадто це складна і важлива реформа, щоб окремі депутати конфігурували ту архітектуру, яка має потім працювати десятиріччя. Це в ідеалі, звісно. Я завжди говорив і говорю, що з моєї точки зору обов’язком міністерства було подати цей законопроєкт ще більше, ніж рік тому.

По-перше, він би і по-іншому сприймався, оскільки зараз у багатьох суб’єктів політичної діяльності в країні чомусь виникла думка про вибори, передвиборчі кампанії тощо. Я теж за те, щоб були вибори, я теж за змінність влади, я теж за те, щоб нарешті припинилося ця війна і ми нормально оновили країну. Але працювати в передвиборчому полі, в тому числі і щодо цього законопроєкту, і купи інших процесів – це ускладнює роботу. Ще рік тому я не збирався подавати такий законопроєкт. Мені як людині, як освітянину – від лаборанта, вчителя, директора, освітнього управлінця і зараз – депутата, важливо, щоб це було. Бо інакше ми загубимо все гарне в НУШ на рівні 9 класу. Саме тому я зареєстрував такий законопроєкт, взявши на себе відповідальність, усвідомлюючи ту велику дискусію, яка підніметься, і всі ризики, зокрема репутаційні. Але повторюся: правильним було б, якби цей законопроєкт зареєстрував Кабмін.

Які можливі критерії для існування початкової школи у складі академічного ліцею? Які можуть бути винятки?

По-перше, це поле для компромісу. Я підписався під альтернативним законопроєктом 13120-1, де цієї норми немає. І це означає, що я підтримую цю пропозицію. До речі, я не знаю, який у підсумку розгляду на комітеті піде в сесійну залу, чи буде основний, чи буде альтернативний. Я готовий до всього. Мені важливіший результат. Важливим є необхідний мінімум кількості груп. Для мене дивно, що дискусії, які точилися навколо всіх проєктів, торкалися або кількості дітей на паралелі, або кількості класів. Оскільки демографія та кількість класів – це занадто гнучкий термін. Якщо ми говоримо про старшу профільну школу, то одиницею профільності є група. Головне – зберегти необхідну кількість груп. Їх зараз 12, оскільки міністерство задекларувало в рамках старшої профільної школи 12 основних напрямків.

Ви дуже доречно згадали демографію, бо я часто чую від освітян запитання: де набрати стільки дітей?

Це питання відповідальності громади. Що для громади важливо у сенсі турботи про своїх мешканців? Якісна нормальна освіта чи намагання зберегти хоча б в якомусь вигляді школу, в якій, умовно – один вчитель на три предмети і так далі? Знову-таки, давайте дивитися на той закон, який вийде після другого читання. Я не виключаю, що там буде норма не про 12 груп в підсумку, а про меншу. Про більшу не йдеться, звісно. Необхідно об’єднуватись, шукати можливості. Це так само, як з інклюзивно-ресурсними центрами, вибачте за таку аналогію. Коли немає необхідної кількості дітей, щоб він працював на повну потужність, але коли громади між собою об’єднуються, то спокійно працює ІРЦ, спокійно йде співфінанс і всі задоволені, бо надається якісна послуга.

Який механізм передбачений законопроєктами, аби врахувати відмінності освітніх мереж різних громад та регіонів? Чи будуть запропоновані різні механізми для міської та сільської місцевості? А що для прифронтових територій?

Це класне питання. Бо коли ми починаємо давати загальну рамку, завжди з’являються конкретні школи, які не будуть її підтримувати, бо мають суттєві особливості. Це, наприклад, ліцеї, які вчать спеціалізовано мовам. Мовні ліцеї – це ж не наукові на кшталт фізмату, у них треба з першого класу навчати. Тобто, вочевидь, треба враховувати особливості, знаходити компроміси щодо початкової школи. Крім того, нам треба буде враховувати ситуацію на прифронтових територіях, ситуацію в великих містах – із точки зору їхнього межування із громадами навколо. Тому абсолютно точно – в нас занадто різна країна, щоб із одним рішеннями приходити і до великих міст, і до сільської території. Тут треба буде закладати в підзаконку дуже багато речей, окремі рішення Кабміну, бо всього в законі ми врахувати не зможемо. Надати повноваження Кабінету Міністрів ці винятки регулювати і тоді ми зможемо знайти компроміс.

Чи потрібно якимось чином координувати напрями профілів ліцеїв, які мають загалом визначити заклади освіти. Чи це виключно питання громад?

Первинне право, звісно, у громади. Вона має визначити – чи вистачає їй контингенту або декілька громад мають домовились одна з одною, щоб створити один ліцей на кілька громад. Таке ж теж може бути. Далі вони аналізують свою ситуацію – вчителями яких дисциплін вони можуть забезпечити, який в них історично сильний напрямок тощо. Далі вмикається область, бо не можуть громади на певному кластері території, наприклад, в одному районі створювати академічні ліцеї тільки гуманітарного спрямування і не створювати ліцеї природничого профілю. А я передбачаю, що така ситуація буде дуже частою, оскільки ми розуміємо той дисбаланс між профілями і вчителями, їхньої кількістю, кількістю по окремих дисциплінах. Тому область має вже регулювати, ухвалюючи рішення про мережу, наприклад, на сесії обласної ради, а потім погоджуватися міністерством. Ба більше, обласна рада має бути тут і певним арбітром. Я не виключаю ситуацію, що на якомусь кластері території деякі громади взагалі не зможуть домовитись, хоча мені здається, що громади будуть конкурувати за академічний ліцей, а не конкурувати за те, щоб його не робити. Не домовились – тоді область має допомагати створювати, або бути засновником, або бути медіатором. На хаос це віддати не можна, оскільки точно будуть ситуації, коли утвориться гіперболізована кількість профілей на одній території і нестача інших на цій самій території.

Часто запитують, що робити тим дітям, які не хочуть навчатися в профільному академічному ліцеї і не хочуть йти до професійного ліцею? Яким чином ми забезпечимо гарантовану Конституцією повну загальну середню освіту?

У мене виникає питання щодо цього питання, перепрошую за тавтологію. А як цей законопроєкт має якесь відношення до цього? Адже у нас за законом про освіту і про ПЗСО або академічний, або професійний ліцей. Незалежно від того, два класи, три профілі, як зараз, чи 12 груп та 8 дітей. Що змінилося? Якщо дитина не хоче вчитися після 9 класу, то і зараз таке питання постає.

Давайте уточнимо запитання. Ось дитина не хоче або не показала здатність навчатися в академічному ліцеї – і одночасно не хоче йти в профосвіту бо це з її точки зору погано. Чи є якісь інші варіанти для таких дітей?

Дуже погано, якщо ми будемо придумувати рішення для таких дітей. Мені здається, що треба придумувати рішення, щоб таких дітей було якомога менше. Такі діти є й зараз, але треба бути свідомим, вони будуть завжди в будь-якій освітній системі, не тільки в Україні. Перше, поглиблено вивчати щось, це не означає, що чогось буде більше. Насправді програма 10-11-12 з точки зору навантаження на дитину точно планується меншою, ніж 10-11 зараз: просто тому, що протягом трьох років більше часу на опанування програми, ніж протягом двох. По-друге, вибір одного профілю означає, що предмети інших циклів, скажімо так, будуть даватися їм в меншому обсязі. По-третє, треба врахувати, що 10 клас – це адаптаційний період, дитина може змінювати профіль, якщо їй не подобається. По-четверте, ми пам’ятаємо, що все викладання 10-11-12 класів можна розділити на три групи. Ядро, профільність і курси за вибором. Ядро однакове для всіх, профіль дитина обирає. І третій компонент – курси за вибором, які цікаві дитині. Тут якраз і потрібний немаленький академічний ліцей для того, щоб забезпечити достатню якість і кількість курсів за вибором. Дитина з фізичного профілю спокійно може йти, наприклад, на історію кінематографу або на міжнародну журналістику, обираючи такий курс за вибором. І далі абсолютно спокійно вступати до вишу абсолютно не за фізичним профілем. Або дитина може зрозуміти, що їй цікаво це, і змінити профіль, і вже 11-12 клас вчитися за профілем, який їй подобається. Це питання до нас, до освітян, до вчителів: а що зробили ми для того, щоб дитина обирала профіль і щоб їй було цікаво вчитися, незалежно від того, яка кількість дітей на паралелі, чи є там в складі початкова школа, чи немає?

Яким чином планується зарахування до ліцеїв? Чи буде діяти норма, як зараз – автоматичного зарахування в 10 клас після 9-го або буде ЗНО і відбір?

Це моя точка зору як освітянина – і вона безвідносна до цього законопроєкту – було б класно, якби ми зробили ЗНО на виході з 9 класу. Це і для дитини дуже допоміжний інструмент для того, щоб визначатися з майбутнім. І для держави дуже сильний інструмент, який показує, яка ситуація насправді. Це було б класно для розмежування і аномально високої кількості дітей, які зараз ідуть у вищу освіту.

Такого карго-культу вищої освіти, як у нас, не має жодна країна Європейського Союзу

Немає такої кількості абітурієнтів, немає такого дисбалансу. Не буду занурюватися в ті проблеми, які до цього призводять, але якраз ЗНО після 9 класу давало б можливість розводити ці потоки.

Йдеться про ДПА у формі ЗНО?

Так. Ми прибираємо всі ці трагічні обставини на кшталт ковіду і війни, які не дають нам можливість проводити ДПА у формі ЗНО в 11 класі. Що зараз? Якби академічний ліцей був відокремлений – це ідеальна конструкція, бо автоматично визначає необхідність окремої процедури прийому, а не автоматичного переведення з 9 до 10 класу. Це питання автоматично би знімалося.

Після 10 класу можливий вибір інших профільних предметів?

10 клас фактично адаптаційний у профільній освіті. Мені подобається фраза Андреаса Шляйхера [Андреас Шляйхер – розробник і куратор дослідження PISA – ред.]. Він каже, що ми не додали 12 клас насправді, а додаємо 10 клас до нашої шкільної програми, до 11-річки, бо 11-12 це вже буде профілізація.

10 клас – це клас пошуку, м’який вхід у профіль, можливість для дитини дрифтувати між різними профілями

Це можливість, наприклад, вводити освітнього кар’єрного радника в школу, ментора тощо, який допомагатиме дитині. Бо зараз що відбувається після 9 класу? Часто в маленькій школі збирають батьківські збори і кажуть: у нас буде української мови профіль, а другий – це універсальний. А чому так роблять? Відповідь проста: це турбота не про дітей, а про те, як вчителю надати години. Один профіль – вчителю: а інших дітей давайте просто віддамо в універсальний профіль: і тих, до речі, хто не хоче нічого вчити. Я точно знаю, про що говорю.

Чи вважаєте ви, що відокремлений ліцей дасть більше можливостей вчителям? Розподіл навантаження, професійне зростання тощо?

Є освітні системи, успішні, в яких навіть вчителі, які працюють в старшій профільній школі, отримують більші заробітні плати, ніж вчителі, які працюють на менших ступенях. Оскільки це, з точки зору і підготовки до заняття і типів роботи, часто складніше завдання.

А у нас так буде?

Червоною стрічкою через всі мої ці словесні ескапади має історія, що це як Карфаген, який має бути зруйнований. Це фраза про те, що

Нічого цього не відбудеться, якщо ми не збільшимо соціальне забезпечення вчителя

Не відбудеться – і все. Яку б ми мережу не утворили, які б ідеальні програми ми там не спланували тощо. Нічого цього не буде, якщо до школи не прийде якісний вчитель. Тому в тих концепціях, які зараз напрацьовує МОН – оплата праці педпрацівників. І це не менш, а то й більш важливий законопроєкт, суб’єктом подання якого точно має бути Кабмін. Наскільки я знаю, цей трек – один із тих, які розглядаються. З моєї точки зору, коли відокремимо академічний ліцей, і там є колективи, які створюють, як я назвав це – “інтелектуальний бульйон” – можливість для розвитку не тільки дітей, а й вчителів, як особистостей і як професіоналів. Це факт. Це, з точки зору якості, поступовий процес, дуже повільний. Ми ж всі знаємо, що освіта – дуже інертний маховик. І взагалі тут може бути такий ефект метелика: ми тут поміняли, навіть не усвідомили, що поміняли, а там воно по-іншому спрацювало.

Але коротка відповідь на запитання щодо можливостей для вчителя: так, звісно, це буде більша якість. Є приклад – це наукові ліцеї. Наукові ліцеї в нас зазвичай це відокремлена історія. І ми точно бачимо, а це саме класична профільність: фізико-математична, інформаційних технологій. До речі, законопроєкт не забороняє робити монопрофільність.

Треба шукати рішення у великих містах, які мають сильні школи і могли би бути монопрофільними, бо вони історично потужні в цьому

Треба буде шукати компроміс і рішення – тут я точно теж готовий до компромісів, цей аргумент адекватний абсолютно. Наукові ліцеї – чіткий приклад більшої якості у відокремлених установах.

Ви казали, що норма про відокремлення початкової школи викликала резонанс. А які ще норми, що викликали найбільшу дискусію, можуть бути компромісними?

Початкова школа і похідна від цього норма – заборона фінансування закладу, який не буде відповідати цьому законопроєкту. Якщо ми знаходимо компроміс по початковій, то це автоматично прибирається. Це два найбільших.

Друге – це кількість дітей. Це теж поле для компромісу і пошуку. Є межа, нижче якої немає сенсу спускатися, оскільки все, що далі, буде повною профанацією. І купа випадків, наприклад, мовних ліцеїв або якихось інших випадків, які треба буде враховувати, але, вочевидь, це вже буде не в тілі закону. Країна у нас різна, тому маємо надати повноваження Кабміну винятки врегулювати і впроваджувати гнучкість.

Як ви відчуваєте, які шанси на проходження цього законопроєкту у першому або другому варіанті?

Буду говорити відверто, якби зараз його внесли в сесійну залу, шанси були б досить примарні.

Мені, до речі, прикро, що серед критиків законопроєкту величезний прошарок – це освітні управлінці, які, я абсолютно переконаний, чітко знають, що відокремлений академічний ліцей краще; що необхідна кількість дітей на паралелі – краще.

Вони це знають, але все одно вбивають те гарне, що є в цьому законі. Я не кажу, що він ідеальний. Абсолютно точно він не ідеальний, і ми про це говорили. Чому? Перший чинник – це дуже складно: ми ухвалили законопроєкт, а потім цим освітнім управлінцям необхідно оптимізувати мережу. І уявіть собі, що за рік до виборів місцева влада виходить до батьків і починає пояснювати ситуацію. Вони будуть говорити, що це депутати ініціювали і нас змусили? Звісно ні, бо перед батьками стоїть конкретний освітній чиновник або голова, мер міста тощо. Вони природним чином будуть опиратися цьому. І в дихотомічному виборі “так” чи “ні” між своєю освітянською професійністю роблять вибір, на жаль, більшою частиною не в бік освіти. Для мене це досить прикро. Цього можна було б уникнути, якби Кабмін виніс цей закон хоча б рік тому. Всі підстави для цього були. Часу у нас – кілька місяців. Ми зараз ведемо інтенсивну комунікацію з різними холдерами, з громадами, з районними радами.

Нагадаємо, медіа “Нова українська школа” раніше писало про поданий депутатами Верховної Ради України законопроєкт про академічні ліцеї і про новий законопроєкт 13120-1, що дозволяє початкову школу у складі ліцеїв.

Фото – Facebook Сергія Клебошина