Бути чесними із собою: чому Україна не може не реформувати старшу школу

Нині від учителів можна почути, що учні, особливо доросліші, не хочуть вчитися. Причин може бути безліч – залежність від гаджетів, бажання більше часу проводити з друзями, нецікаве навчання, нерозуміння практичного застосування отриманого в школі тощо.

Головне в цій ситуації – не просто виявити причини, а й відповісти на запитання – що ми, дорослі, маємо зробити, щоб це змінити. Примус не працює, часи таких підходів минули. Та ми можемо створити середовище, яке мотивуватиме учнівство.

МОН поділяє другу позицію і тому наша команда так вболіває за “Профільну” – реформу старшої школи, яка є завершальним етапом НУШ.

Чому ми не можемо не реформувати старшу школу? На це є три причини

• важливість інтелектуального потенціалу для розвитку України;
• демографічна ситуація, яка грає не нашу користь;
• потреба в підвищенні якості освіти.

Далі – про кожну з причин.

Розвиток інтелектуального потенціалу країни

Говорячи про реформу освіти, нам потрібно насамперед відповісти на два запитання:

• Чи нам потрібно відбудовувати країну і вже зараз, попри широкомасштабну війну, намагатися робити стрибки в розвитку? Чи ми готові чекати ще десятиліття в надії, що суспільство буде готове до реформ?
• Чи нам потрібні випускники університетів, які не працюють за спеціальностями, бо після 11 класу зробили неправильний вибір? Чи потрібна система середньої освіти, яка допомагає молодим людям ліпше зрозуміти себе й зорієнтуватися та обрати вдаліший шлях?

У сучасному світі розвиток країн насамперед повʼязаний із людським капіталом, неодмінною частиною якого є інтелектуальний потенціал. Це насамперед сфери, повʼязані з природничими науками, математикою, ІТ.

Розвиток природничої та технічної освіти стає пріоритетом для держави – і все починається зі шкіл. Наприклад, тому з минулого року, уряд прицільно виділяє субвенції на обладнання навчальних кабінетів і лабораторій певних освітніх галузей, серед яких природнича і технологічна. Сумарно на це виділено понад 3 млрд грн, і ми очікуємо на подальші інвестиції.

Та вони не матимуть сенсу, якщо не буде умов, в яких школи зможуть давати якіснішу природничу освіту. І якщо учні не бачитимуть цінності такої освіти.

“Для чого мені це вчити?” – неодноразово можна почути від сучасних підлітків. Усвідомлення цінності навчання для всього подальшого життя й має насамперед давати освіта. Це не тільки про те, що конкретно я вчу і навіщо, а й про те, навіщо вчитися загалом, як прагнення до навчання й уміння вчитися будуть потрібні впродовж життя.

Для того, щоб учні отримали відповідь на запитання “навіщо вчитися”, ми пропонуємо додати їм відповідальності за вибір, що вчити.

Згідно з “Профільною” у 10 класі учні зможуть обирати профілі й предмети / курси. Тобто учнівство набуде субʼєктності в тому, щоб будувати свій освітній шлях. Це не просто про вибір “подобається / не подобається”, а за умови наставництва з боку дорослих – планування, ким хоче бути учень чи учениця, які карʼєрні можливості можуть відкритися, що треба вчити, щоб отримати бажане, яких ще зусиль потрібно докласти, які компетентності потрібні, щоб бути гнучким у мінливому світі.

Це про більш усвідомлені вибір і планування свого майбутнього, яких нині майже позбавлені старшокласники.

Наведу трохи статистики.

У 2023/2024 навчальному році на гуманітарних профілях навчалися 66,1% учнів і ще 3,1% – на універсальному. На українській філології вчилися 28%, іноземній філології – 15,3%, історичному профілі – 10%, філологічному – 7,6%. Частка учнів із сіл, які навчалися за гуманітарними профілями, значно більша, ніж учнів із міст.

Попри те, що формально в учнів є вибір, найчастіше він не є реальним, бо школа може пропонувати тільки один, гуманітарний, профіль або дві крайнощі – філологію чи математику.

Забезпечити освітній процес за гуманітарними профілями простіше з управлінського й фінансового боку – від пошуку вчителів до матеріально-технічного забезпечення. А тому школи рідше пропонують профілі, повʼязані з технологіями та природничими науками. Такі потрібні для відбудови й розвитку країни.

Ми ж пропонуємо зробити великі відокремлені від 1–9 класів ліцеї, де можна буде створити багато груп на паралелі для вивчення різних профілів, зосередити вчителів і наповнити обладнанням. У результаті учень побачить ширший спектр можливостей вибору та зможе вчитися на практиці в середовищі своїх однолітків.

А профілізація і допомога карʼєрного радника, посаду якого ми плануємо ввести, мають допомогти учням зробити свій правильний вибір і рухатися певною траєкторією. На противагу тому, що зараз чимало випускників університетів розуміють, що зробили хибний вибір, і йдуть працювати в інші сфери.

І це – не утопія, а практика, яка вже працює. Наприклад, у Шептицькому (Львівська область), де ліцей навчає тільки старші класи, у Володимирі (Волинська область), де базова школа поки не відділена, але заклад іде до цього й директор бачить плюси в тому, щоб ліцей став відокремленим, Славута (Хмельницька область), де є один заклад освіти, що має лише третій ступінь і аж по сім класів на одній паралелі.

Підвищення якості освіти

Цей пункт тісно повʼязаний з попереднім і особливо актуальний для сіл.

Ми маємо значний розрив у навчанні між учнями із сіл і міст. А це означає, що ці майбутні дорослі просто не зможуть максимально використати свій потенціал для розвитку країни. Наприклад:

• Як показують результати ЗНО за 2020/2021 навчальний рік (коли ЗНО складали всі випускники), частка учнів із сіл, які не подолали поріг “склав / не склав”, була в кілька разів вищою, ніж учнів із міст: з української мови – 10,7% проти 3,9%, з математики – 40,5% проти 20,2%.
• Що цікаво, обрання профілю української філології більшою часткою учнів із сіл не відображається на результатах ЗНО / НМТ. Як бачимо, частка учнів із сіл, які не подолали поріг “склав / не склав”, була в кілька разів вищою, ніж учнів із міст.
• І, певно, уже всім відомі дані міжнародного дослідження якості освіти PISA-2022: розрив між 15-річними учнями з міст і сіл становить у читанні майже 5 років навчання; у математиці — більш ніж 4,5 року навчання; у природничо-наукових дисциплінах – майже 4 роки.

Такі результати насамперед повʼязані з тим, що в малі школи складно залучити хороших учителів через брак педагогічного навантаження, тож нерідко вчителі викладають непрофільні предмети. Згідно з даними Інституту освітньої аналітики, на 5 вересня 2024 року 20,72% учителів у сільській місцевості викладали три й більше предметів (у містах – 6,23%).

Звісно, у селах і селищах є чудові школи. Вони мають стати центрами тяжіння, де зосереджують ресурси, найкращих учителів і де завдяки великій кількості учнів на паралелі можливо організувати справжній вибір профілів і предметів / курсів.

Демографічна ситуація

Демографічна ситуація, на жаль, не грає на нашу користь: спад народжуваності, міграція всередині країни та, головне, за кордон.

У цьому навчальному році ми маємо 409 тис. семикласників (перші учні НУШ), але лише 281,4 тис. першокласників. У 2023 році народилися 187,4 тис. дітей. Це діти, які підуть у 1 клас у 2029 році, хоч будьмо чесними, їх може бути менше, бо ми не знаємо, скільки з них лишаться жити в Україні до цього часу.

Це величезне демографічне падіння, яке вплине на розвиток України й на мапу закладів освіти. На жаль, зберігаючи старшу школу в кожному селі, ми зберігаємо стіни, а не школу як інституцію, яка має формувати майбутніх громадян.

Навіть за великого бажання маленької школи започаткувати різні профілі це неможливо через замалу кількість учнів. Проста математика. За наявності одного класу на паралелі з 30 учнями (що є максимальною наповнюваністю) поділити його можна максимум на 3 групи згідно із ЗУ “Про повну загальну середню освіту” (тут заплющимо очі на чинний наказ МОН №128, адже очевидно, що для старшої школи потрібно розробити новий порядок поділу класів). А якщо учнів ще менше, що не рідкість для сільської місцевості, можливість поділу на групи стає примарнішою, адже в групі не може бути менш як 8 учнів.

Ба більше, якщо нічого не робити з мережею, з часом у частині старших шкіл буде неможливо набрати клас, а отже організовувати групову роботу і зберегти бодай якихось учителів. Тільки вдумайтеся, падіння кількості учнів – на понад 200 тисяч. Це вдарить по кожній школі країни.

І консервування ситуації, через яку старшокласники вже зараз здобувають гіршу освіту, ніж могли б, – це злочин проти них і країни. За нього не буде покарання. Але наслідки відчуємо ми всі у вигляді повільнішого розвитку України й гіршого добробуту для громадян.

Надія Кузьмичова, заступниця міністра освіти і науки України

Фото – freepik

Матеріали, які розміщуються у рубриці “Погляд”, відображають особисту позицію автора. Думки і оцінки, які висловлені автором у цій рубриці, не обов’язково поділяються редакцією медіа “Нова українська школа”. У випадку, якщо в авторській публікації згадуються конкретні установи чи особи, медіа “Нова українська школа” готове надати їм можливість висловити свою позицію.