Травмачутливість у школі та на дитячих святах — добірка порад

Травмачутливість у дитячому садочку, у школі, на святах, в медзакладах – проблема, яку не можна замовчувати, а тим більше – ігнорувати.

Днями знову почула історію: дітей змушують вивчати пісню зі словами “дитячими долонями врятуєм Батьківщину” та “ми ракети спинимо руками”. Діти (на щастя) часто відмовляються. А я знову пояснюю дорослим: не можна на дітей скидати відповідальність за порятунок країни. І не можна навіть уявляти, що ракета летить на дитину — щоб вона її спиняла. А ще зараз багато розповідей батьків про реакцію дітей на шкільні завдання про родини.

Травмачутливість – одна з тем моєї роботи з 2014 року.

Партнерів в різних проєктах тіпає від мого: “так саме зараз не можна, це травмуюче, змінімо”

На дитячому телеканалі ПлюсПлюс в 2014 році ми створили для власного виробництва “рамку безпеки”, якою зараз починають користуватись і інші мовники. Ми орієнтуємося на можливе сприйняття найчутливішої дитини певної вікової категорії. Яка може дивитись мультфільм без супроводу дорослих. Ми не можемо передбачити, що стане тригером для дитини, але намагаємось мінімізувати негативний вплив – саме тому, що перед телевізором дитина може бути сама.

Я іноді супервізую книги для дітей. І прошу ілюстраторів, коли вони малюють танки, зброю – як мінімум, малювати напрямок руху зброї – від читача, щоб дуло танка не було направлено на дитину. Але ж книгу дитина може сама в будь-який момент закрити.

В садочку, в школі, в медзакладах, на дитячих святах – дитина з одного боку не сама. Є дорослі, які відповідають не тільки за її фізичну безпеку. Але іноді їм не вистачає знань, чи сил, чи досвіду, щоб дитині дійсно було безпечно.

Я й досі бачу, як на дитячих святах використовують петарди, навіть звуки повітряної тривоги.

Як дітям, які втратили рідних, пропонують читати вірші про маму чи тата без узгодження з родиною та підготовки.

Так не можна.

Тому я зібрала посилання на мої матеріали на тему травмачутливості та проєкти, в яких брала участь. Всі вони практичні. Всі створені з повагою та турботою про дітей та дорослих – і дуже хочу, щоб все це використовувалось.

• Докладний, дуже докладний мій матеріал про травмачутливість на дитячих святах.
• Після того, як я прочитала всі підручники з української мови та літератури для молодшої школи, створила загальний невеличкий посібник порадник – про те, як торкатись можливих складних тем в підручниках, але так, щоб не ретравмувати дітей. МОН допомогло опублікувати цей порадник.
• Травмачутливість у школі та садочку: невеличкий посібник для освітян (і батьків), який допомогло зверстати та поширити МОН. Там є важливе про стан дітей, самооцінку, підтримку емоцій, про загальну чутливість дитини.
• “Як говорити про російсько-українську війну в школі. Уроки стійкості, боротьби та перемог”. Посібник створений для вчителів, (батьків) — для того, щоб полегшити та поглибити підготовку уроків, класних годин. Він містить докладну історичну частину, пропозиції практичних занять та завдань. Для початкової, середньої, старшої школи окремі блоки ЩО (говорити) і ЯК саме говорити з дітьми. Є коментарі від мене по темах, в яких ми маємо бути уважними (наприклад, є блок про “хвилину мовчання” в школі та багато інших).
• Посібник для батьків “Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир” – з описом 40 книжок для дітей різного віку. Це масштабна робота Tania Stus БараБука та команди експертів ГО Смарт освіта” за підтримки Український інститут книги. В посібнику є статті про терапію читання, підказки — як відповідати на різні складні питання дітей. Безпосередньо добірка книжок із описами для дітей різного віку: теми, яких торкається твір, опис книги та коментарі від мене. До посібника є цикл вебінарів. Так само можна знайти ці матеріали за хештегом у Facebook #ЯкГоворитиЗДітьмиПроВійну.
• Мій докладний матеріал в допомогу вчителям та вихователям при підготовці уроків, якщо в класі є дитина, що втратила близьких.
• І ще один — Як говорити з дитиною, якщо її друг\подруга втратили близьких.
• Онлайн курс від МОЗ для медичних працівників “Комунікація з людьми, які зазнали травми внаслідок війни”. Курс створено за ініціативи Міністерства охорони здоров’я України та Національної служби здоров’я України для платформи Академії НСЗУ. Я у своїй частині розповідаю дуже практичні — неочевидні речі. Про те, як коректніше спілкуватися з батьками, чого точно не можна робити з дітьми, що може зняти напругу і що тільки її підсилить. Моя невелика частина — в 3-му уроці.
• А в курсі ви зможете послухати прекрасних Kseniia Vosnitsyna та Валерія Палій.
• Всі три уроки доступні на платформі НСЗУ: там потрібно зареєструватися.
• А ось тут – те, що я писала про ігри та ідеї, які можуть полегшити спілкування та лікування дитини, що одужує.

Якось із Валерією Палій та Oleg Burlachuk від НПА — Національна психологічна асоціація ми брали участь в міжнародній конференції і розповідали про наш досвід. Моя тема була саме про травмачутливість. І іноземні колеги просили перекладати наші розробки та матеріали. Бо у нас, на жаль, є дійсно унікальний та практичний досвід. Якого краще б не було.

Травмачутливість — це не обмеження. Це повага. Це оберіг, який ми можемо дати дитині. І відповідальність — яка належить дорослим.

Світлана Ройз, дитяча і сімейна психологиня

Фото — Міністерство освіти і науки України