“Навіщо нам робити помилки, якщо попередники вже зробили цю ставку і програли” – Віталій Портников в подкасті “Що там з НУШ” про історію, яку цікаво вивчати

Як сформувати стратегічну рамку вивчення історії в школі, щоб це було цікаво учням, щоб кожен бачив в ній своє місце, як замінити вивчення дат і термінів розумінням тенденцій, причин і наслідків, що саме мав би знати і розуміти кожен випускник української школи, незалежно від того, який шлях він обирає – про це в подкасті “Що там з НУШ” на YouTube-каналі “Нова українська школа” говорили Іванна Коберник та журналіст, публіцист і письменник Віталій Портников. Нижче найцікавіше зі слів Віталія Портникова, а повний випуск можна подивитися за посиланням.

Вивчення і викладання історії — це проблема імперської спадщини. В радянські часи історія в Україні викладалась як чужа, люди не бачили звʼязку з нею і не вважали своєю. Україна як колонія споживала чужу історію, в той час як для росії історія була ключовим елементом ідентичності. Радянський Союз привласнював історію всіх територій, аби створити ілюзію єдності. І поки українці не побачать себе в історії, вони не розумітимуть, навіщо вона їм.

Так, через повномасштабне вторгнення  значно більше людей зацікавилися історією, бо шукають відповідей на питання “Чому путін напав”. Але багато хто шукає простих відповідей, а їх не існує. Історія не чорно-біла, і лише вивчення її у всій складності каскаду подій може змінити мислення і допомогти формуванню сучасної політичної нації.

На жаль, є чимало спроб копіювати російський підхід до формування історії, спроб подавати її як історію перемог. Так робили чимало імперій. Але Україна не імперія. Водночас чимало країн будували свою історію на поразках, чесно говорячи про них як знак стійкості народу. Не обов’язково перемагати в кожному епізоді, щоб будувати націю. Шевченко, наприклад, не писав  про перемоги. Його провідна тема – це шал повстання, дикий народний дух опору. Це теж ідентичність.

Не варто уникати складних тем – якщо ми їх замовчуємо, не просто утворюються прогалини. Уникнення складних сторінок покладає відповідальність за злочини – а вони були – не на окремих людей чи групи, які їх здійснили, а на українських очільників чи українську владу в ширшому сенсі. Це використовують росіяни і певною мірою це наслідок небажання розбиратися з власними історичними фактами.

Важливо показувати тенденції, шлях, причини і наслідки, важливо розказувати історії людей. Тоді стає зрозумілим шлях народу – в Русі, в Галицько-Волинському князівстві, у Великому князівстві Литовськму, Речі Посполитій, Російській імперії, Австро-Угорщині. Державність існує тут тільки тому, що тут є український народ. А не навпаки.

Також в подкасті – чому путін заперечує існування українського народу, хоча цього не робили ні більшовики, ні радянські комуністи, як росії вдалося вкрасти українську історію, хоча 250 років, коли Україна справді була частиною росії, – це лише епізод порівняно з тисячоліттями окремого існування, і чому не боятися складних питань – це полегшення – дивіться в повному випуску.