“Я б радила бізнесу вкладатися у вчителів”. Інтерв’ю з президенткою Київського авіаційного інституту Ксенією Семеновою

Національний авіаційний університет, нині відомий як Київський авіаційний інститут, після років стагнації та сумнозвісної репутації через незаконну забудову та інші скандальні сторінки у своїй історії, вписані, зокрема, екскерівником-регіоналом Максимом Луцьким, здається, нарешті переживає позитивні трансформації.

Проте у планах ще багато роботи, пов’язаної із розбудовою наукового парку, пошуком нових шляхів співпраці з бізнесом, оновленням навчальних програм, розповідає в інтерв’ю для медіа “НУШ” президентка КАІ Ксенія Семенова.

Вона тимчасово очолила університет у квітні 2024 року. Незабаром в університеті мають оголосити конкурс на посаду постійного ректора.

Як університет планує заохочувати школярів цікавитись інженерією, чи можуть виші відкривати власні академічні ліцеї, чи залишаться гуманітарні спеціальності в авіаційному і за що в КАІ відраховують – далі в інтервʼю з Ксенією Семеновою.

Будь-який університет є замовником та споживачем освітньої послуги у середній освіті: простіше кажучи – якість загальної освіти – стартовий рівень для якості освіти вищої. Які ваші думки з цього приводу? І як варто, на вашу думку, змінювати зміст освіти у середній школі?

Так, ми дуже залежимо від середньої освіти. Тому що, наприклад, коли ми запрошуємо найкращих викладачів, вони хочуть давати той матеріал, над яким працюють як науковці. А це передбачає певний рівень базової підготовки.

Якщо цієї базової підготовки після школи немає (я маю на увазі природничі науки – фізику, математику), то виникають проблеми. Але й така навичка, як здатність багато читати й робити висновки з прочитаного, теж дуже важлива – не тільки для гуманітарних, а й для технічних спеціальностей.

І коли базових скілів (навичок) не вистачає – не кажучи вже про комунікацію, роботу в групі й так далі – то фактично університету доводиться це надолужувати.

Що потрібно змінити і як це можна зробити системно?

Коли постає питання, як подолати освітні втрати – університет справді може тут допомогти. Але зараз виші згадують про школярів, коли вже починається вступна кампанія, курси підготовки до НМТ. А скласти НМТ – це не те саме, що мати знання.

Університети мають починати спілкуватися зі школами та школярами раніше, обмінюватися викладачами, повертати взаємодію з регіонами.

Коли я навчалася в НАУ, в нас був хороший зв’язок із регіонами. Були навіть школи в деяких районних центрах, де можна було складати вступні іспити. Це було ще до ЗНО, але така взаємодія на ранньому етапі все ж існувала.

Частково це можна робити і через Малу академію наук, але МАН – це, скоріше, “спорт великих досягнень”, а не масова історія. Хотілося б саме масово залучати дітей до інженерної творчості.

Нещодавно кандидат хімічних наук Віктор Бухтіяров у колонці для медіа НУШ висловив думку, що академічні ліцеї мають створюватися при університетах. Чи вбачаєте ви потребу у цьому? Якщо так – то яким чином можна це робити?

Це можливо, але тоді такі ліцеї будуть платні й дорогі.

У нас зараз державна політика така: у державних закладах вищої освіти філії школи бути не може. Хоча навіщо це обмеження – не дуже зрозуміло. Середня освіта фінансується з місцевих бюджетів.

Тож якщо буде відповідь на питання: “Хто за це платить?” – то, в принципі, ми як університет готові відкривати школу-ліцей, якби МОН нам це дозволяло.

А наразі в нас є ліцей, який ми вважаємо нашим – Авіакосмічний ліцей імені Сікорського. Він розташований у нашому корпусі, ми ментально вважаємо його своїм і активно з ним взаємодіємо. Але фактично він фінансується з місцевого бюджету й дуже залежить від місцевої політики.

У Києві – жахлива політика щодо середньої освіти. На жаль, у школах підтримуються найгірші практики. Міські школи принципово не беруть участі в державних програмах. Дуже часто це більше про майно шкіл, ніж про освіту, на жаль.

Чи надає КАІ майданчики для, наприклад, лабораторних робіт на своєму обладнанні для старшокласників?

Уже рік у нас діє концепція повної відкритості для всіх, хто хоче займатися інженерією та наукою. Старшокласник спокійно може стати резидентом будь-якої з наявних лабораторій.

І AJAX – там, де електроніка, і DaDLab – там, де працюють з міцністю матеріалів.

Також ми вдруге цього літа проводитимемо літню школу з БПЛА – туди старшокласники теж можуть записуватись. Це безкоштовно.

Якого абітурієнта хоче бачити у себе КАІ? Що саме вища школа цінує у випускнику середньої школи?

Хочемо бачити відкриту, амбітну людину, яка має цікавість до науки й інженерії, яка хоче досліджувати світ.

У нас є певний бенчмарк – середній бал, який ми хотіли б поступово підвищувати в наступні роки. Але знову ж таки – якщо орієнтуватися тільки на випускників із найвищими балами НМТ, то це не завжди про знання і не завжди про якісь психологічні особливості чи внутрішню мотивацію.

Нам хочеться, щоб абітурієнт ішов до нас із першим пріоритетом – розуміючи, що він хоче навчатися саме в авіаційному, на конкретній спеціальності.

Ми аналізували результати попередніх вступних кампаній – університет перебував у стані стагнації, і це виглядало так: не вступив до інших університетів – потрапив до НАУ, отримав диплом.

Ми хочемо бачити тут людей, які приходять не просто по диплом, а з бажанням зрозуміти, ким вони хочуть бути в житті.

Як ви мотивуєте абітурієнтів до цього? Щоб КАІ був не запасним варіантом.

Ми даємо максимально широкий діапазон опцій – що можна робити. Із наступного року запускаємо оновлену систему вибіркових дисциплін.

Крім основної спеціальності, можна буде обрати мікроспеціалізацію – це ще називають майнором. Це набір дисциплін зовсім з іншої спеціальності.

Наприклад, навчаючись на комп’ютерній інженерії, можна буде взяти щось з аерокосмічного факультету – про дрони, або щось з електроніки. Так само – щось із маркетингу. І навпаки: навчаючись на маркетингу, можна буде обрати оглядовий курс з авіакосмічної інженерії.

Для першого курсу з наступного року ми вводимо обов’язковий курс “Основи авіації”. Це важлива складова, адже ми фактично єдиний університет, який буде відновлювати авіаційну галузь, коли велика авіація повернеться в Україну.

Хоча вже зараз і “Бориспіль”, і українські авіакомпанії набирають фахівців – вони утримують галузь у плані підготовки кадрів. Тому для нас важливо, щоб усі студенти КАІ розумілися на авіації.

У нас також є окремий трек підприємницької освіти – можна обрати різний кар’єрний шлях: хтось хоче працювати у великій корпорації, а хтось – створити свій проєкт, спробувати “погратися” у стартапах. Така можливість є.

У нас дуже активне студентське суспільне життя. Хочеш – волонтериш, і ми це дуже заохочуємо. Хочеш – береш участь у фестивалі студентської творчості. І якщо в якийсь момент ти станеш не інженером, а артистом – нам це ок, якщо тобі ок.

А над якими волонтерськими проєктами працюють студенти?

Студенти дуже активні і в допомозі армії, і в просуванні донорства, наприклад. У нас добре розвинена культура донорства. Також популярні екологічні ініціативи. Зокрема, промоція роздільного збору, переробки сміття.

Рік тому, коли ви очолили університет, озвучили чимало планів для майбутнього КАІ, які стосувались і системи управління, і створення наукового парку, цифровізації системи документообігу. Як би ви самі оцінили результати? Що вдалося, а що ні?

Ми отримали фінансову автономію. Тепер ми – державне некомерційне підприємство, і всі наші власні надходження не вважаються державним бюджетом. Ми розпоряджаємося ними дуже близько до того, як це роблять приватні бізнеси – швидко й гнучко. Зокрема, рішення з великих фінансових питань ухвалює Наглядова рада.

Так само і з кадровими питаннями – наприклад, штатний розпис ми не погоджуємо повністю у міністерстві. Лише ту його частину, що стосується бюджетного фінансування. І ми продовжуємо розвивати систему корпоративного управління.

Ми перевели в цифру профілі студентів, а максимум сервісів до 1 вересня вже буде доступно онлайн: підписання договорів на навчання, оплата. Всі внутрішні документи, накази – вже в електронному вигляді. Зараз переходимо на нову електронну кадрово-фінансову систему, українську розробку.

В університеті була проблема з так званими “мертвими душами”, які не працюють, але отримують зарплату. Вона ще актуальна?

Розслідування триває. Ми звільнили керівника управління безпеки й тих, хто фіктивно числився в цьому підрозділі. Поліція проводить розслідування. Мені б хотілося, щоб це відбувалося швидше, бо вже минуло понад пів року, а підозри досі не оголошені. Напевно, варто публічно поставити це питання: де ж ці підозри?

Управлінське рішення тут було очевидне: коли знаєш, що в тебе крадуть гроші, то просто звільняєш людей. Але це не лише адміністративна історія, це кримінальний злочин. І про нього поліцію повідомлено, розслідування офіційно ведеться. Але якщо за пів року правоохоронці не можуть висунути підозри по настільки очевидній справі, то виникають питання – чим вони взагалі керуються?

Як зараз відбувається набір викладачів в університет? На що звертаєте увагу?

Наймаємо більше практиків, особливо з ІТ, щоб мати хороший баланс між викладачами, які добре володіють фундаментальними знаннями і ведуть наукову роботу, та молодими фахівцями, які зараз працюють в ІТ-компаніях і розуміють запити роботодавців.

Для нас великий виклик – платити викладачам нормальні зарплати, бо університет не може одразу всім суттєво підвищити зарплату. Тому потрібно диференціювати оплату, і зараз ми це робимо через окремі проєкти.

Наприклад, є лабораторія з партнером, який співфінансує зарплати, і там можна платити пристойні гроші. Це створює певну нерівність, і ми працюємо над тим, щоб зробити правила більш прозорими, щоб умови участі у таких проєктах були конкурентними і справедливими.

Коли починали, просто призначали тих, хто підходив і міг керувати проєктом, без конкурсів. Зараз прагнемо перейти до прозорого відбору, але загалом модель працює.

Також думаємо зробити факультети більш фінансово автономними – щоб вони могли залучати фінансування через сертифікатні та короткі програми, і таким чином збільшувати свої надходження, а разом із тим і зарплати.

Зарплати в освіті мають бути нормальними.

В інтерв’ю Forbes ви анонсували плани щодо скорочення частки держфінансування з 55 % до 20 % у 2030 році. Які основні джерела інвестицій ви бачите для реалізації цього плану, і як це вплине на якість освіти?

Так, по-перше, це господарська діяльність, яка не стосується освіти. У нас велика територія, і на ній може функціонувати багато різних сервісів. Є орендарі, з якими потенціал поки реалізований не повністю. Парковки, Центр культури і мистецтв, спортивний комплекс – усе, що непрофільне, не про освіту.

Тепер про освіту. Найбільша частка надходжень – це контрактники. Додаткові сервіси, курси, сертифікатні програми, у тому числі для дорослих, магістерки для дорослих – це окремий напрям.

Окремим треком будемо розвивати онлайн-освіту. Але не ту, коли студент вступив на очну форму, а потім навчається онлайн через повітряні тривоги. А справжню онлайн-освіту: з системою, з відстеженням прогресу, з нормальною взаємодією. Це буде більше акцентовано на магістерських програмах, але й для бакалаврату також буде дистанційне навчання.

Ще один напрям – це раціональне використання ресурсів. У нас великий енергетичний проєкт для кампусу, тому що мережам університету вже 30 років – їх ніколи не ремонтували й не перекладали. Вони дуже неефективні енергетично. Через це ми змушені робити довгі зимові канікули. Це питання номер один – енергоефективність і споживання.

І фандрейзинг. Зараз ми будуємо окрему велику систему з командою фандрейзингу – для залучення коштів як від бізнесу, так і від міжнародних фондів. Також працюємо з грантами. Жоден університет у світі не є прибутковим лише за рахунок платних студентів.

Завжди велику частину надходжень складають донорські гроші.

А який зараз відсоток контрактників?

У нас приблизно 55% бюджетників і 45% контрактників.

Ви планували зробити науковий парк. На якому етапі реалізація цієї ідеї?

У нас повністю готова концепція і вся документація для наукового парку. Ми запускаємо два формати.

Перший – це “парасольковий” науковий парк, співзасновниками якого будуть університет і громадська організація. Цей парк реєструватиме спін-оффи — тобто стартапи, які створюють наші викладачі або дослідники на базі університету. Університет через парк матиме 10% частки в таких компаніях.

Наприклад, якщо викладачі працюють над розробкою, яка має комерційний потенціал, ми реєструємо ТОВ, і науковий парк заходить у нього з часткою 10%.

А друга історія – це партнерські наукові парки з зовнішніми організаціями. У нас уже є кілька партнерів, з якими ми давно співпрацюємо і плануємо розширювати взаємодію. Там окрема лінійка проєктів, над якими ми працюємо, включно із різноманітними сервісами. Перший із таких буде у сфері антен і телекомунікацій. Він надаватиме платні послуги й сприятиме розвитку високотехнологічної інфраструктури в університеті.

Яку користь це принесе безпосередньо студентам?

Мені здається, дуже важливо, щоб студенти не були відірвані від реального життя під час навчання. Науковий парк дає їм таку можливість – бути залученими до справжніх розробок, які мають комерційний потенціал, які потрібні ринку, де є реальні замовники й партнери з бізнесу.

Це означає набуття практичних навичок: проєктної роботи, командної взаємодії, досвіду спілкування з потенційними роботодавцями чи бізнес-партнерами.

Плюс – ми, як університет, не будемо входити співзасновниками до студентських стартапів, хіба що самі студенти цього захочуть. Але це все є частиною екосистеми КАІ Innovations – тобто є науковий парк, де співробітники реєструють свої продукти, і там же є школа підприємництва, де студенти навчаються, як робити свої продукти.

КАІ фокусується на підготовці кадрів для авіації, телекому, DefenceTech та кібербезпеки. Але також у вас є факультети міжнародних відносин, лінгвістики і соцкомунікацій. Яка увага приділяється не технічним спеціальностям?

Ми об’єднали факультет права і міжнародних відносин, бо фокусуємося на технічних спеціальностях. Але є великий попит і на гуманітарні, тому для нас зараз важливо знайти свою нішу.

Тому на факультеті права ми робимо акцент на інтелектуальну власність і супровід юридичних проєктів у сфері оборони. Коли відкриються можливості експорту таких послуг, попит зростатиме. Потреба в юристах, які розбираються у документації для оборонної сфери, кодифікації, контрактах, NDA, кібербезпеці, захисті інтелектуальної власності, дуже велика і продовжить зростати. Це тісно пов’язано з розвитком Defense Tech: чим відкритішою буде Україна в оборонній сфері, тим більшим буде попит.

Щодо гуманітарних спеціальностей, у нас є підготовка працівників для соціального супроводу, зокрема для патронатних служб. Ми багато взаємодіємо з підрозділами, які займаються технічними розробками, тож логічно, щоб психологи і соціальні працівники працювали з патронатними службами.

Переклад теж важливий, особливо технічний – зараз дуже складно знайти хорошого технічного перекладача. Спілкуюся з видавцями, які випускають, зокрема, нон-фікшн, і розумію, що складно знайти навіть наукового редактора для таких текстів.

Не боїтесь, що буде менший наплив студентів?

Не боїмося, бо є своя специфіка. Ми не ставимо собі за мету готувати кращих економістів, ніж, скажімо, Київська школа економіки. Але на нашому факультеті економіки та маркетингу робимо акцент саме на маркетинг і плануємо активно розвивати цей напрям.

Факультет логістики для нас також дуже органічний – це поєднання менеджменту й технічних спеціальностей. Такий напрям природний для нас, враховуючи авіаційний профіль університету і тісну співпрацю з логістичними компаніями та аеропортами.

З неочевидних інженерних напрямів – біотехнології. У нас є дві нові бакалаврські програми у співпраці з Академією наук, саме в галузі біотеху.

А журналістика?

Журналістика теж залишається. Треба просто трохи переосмислити підходи. Вона й досі доволі популярна, і, чесно кажучи, наших журналістів на ринку люблять. Я, коли когось питаю, завжди чую хороші відгуки: мовляв, у вас журналістів нормально готують. Ну окей, якщо ми справді готуємо хороших фахівців – треба бути ідіотом, щоб закрити цю кафедру чи факультет.

Єдине, що ми хочемо додати – це трохи більше фокусу. Наприклад, робити акцент на журналістиці, пов’язаній із бізнесом і технологіями. Щоб це був не просто огляд усього на світі, а більш спеціалізований підхід.

Ви говорили, що плануєте скорочувати кількість програм. Про яку кількість йдеться і як це позначиться на кількості майбутніх вступників?

В університетах, особливо державних, досі побутує дивна логіка: чим більше освітніх програм, тим більше буде вступників. Наприклад, є програма з електроніки – набрали 30 студентів. Наступного року додаємо ще одну – “електронні системи” і сподіваємось, що буде вже 60. Але це так не працює – очевидно.

Тому ми з деканами сіли й переглянули абсолютно всі освітні програми. Головне питання до кожної – кого ми готуємо і з ким разом. Якщо є партнер з бізнесу, який готовий підписатися під програмою й сказати: “Так, нам потрібні саме такі фахівці”, – тоді така програма залишається. І, звісно, якщо викладацький колектив розуміє, кого готує, і справді хоче це робити.

А якщо програма існує лише тому, що хтось давно працює в університеті й йому потрібно дати години – така програма нам не потрібна. Ми маємо фокусуватись не на збереженні ставок, а на якісній підготовці студентів.

Ми вже дуже серйозно “почистили” освітні програми в напрямі комп’ютерних наук. Якщо залишаємо дві програми в межах однієї спеціальності – то лише тоді, коли чітко розуміємо їхню відмінність і траєкторії працевлаштування.

Які переваги партнерства з бізнесом для студентів?

Дуже важливо мати погляд зі сторони – незалежну оцінку з боку індустрії. Тому що продати можна навіть пірамідки Гордона і “фуфломіцин” – і деякі люди на це ведуться.

Але питання: що буде далі? Коли студент після такої освіти піде шукати роботу, яку думку він матиме про нас?

Тому для нас критично важливо залучати партнерів з індустрії. Вони – наші зовнішні орієнтири: підтверджують, що ми готуємо потрібних фахівців і рухаємося в правильному напрямку. Ми багато з ким радимося, почали розбудовувати спільно лабораторії, створюємо цілі освітньо-виробничі кластери для того, щоб студенти ще й вчилися на тому ж обладнанні, яке у них буде на робочому місці.

Розкажіть детальніше про лабораторії. Що вже є?

Першу лабораторію з електроніки ми відкрили разом із Ajax. Поруч – лабораторія інтернету речей, зроблена спільно з VDMAIS.

Далі ми створюємо цілий простір для прототипування – де студенти можуть реалізовувати власні проєкти, працювати з ЧПУ-станками, 3D-принтерами. Там задіяні кілька партнерів.

У сфері телекомунікацій – лабораторія з Huawei, а восени плануємо відкрити лабораторію 5G з Vodafone. І цікаво, що ініціатива часто йде не тільки від нас – ми, наприклад, прийшли до них із пропозицією про 5G, а їхній інженерний підрозділ додав: “А давайте ще штучний інтелект у телекомі”. Тобто вони самі формулюють, що їм цікаво. Тобто немає такого, що ми щось вигадали самі, а бізнес просто дав гроші й більше не цікавиться.

Щодо авіаційної галузі – разом із Прогрестехом оновлюємо великий лабораторний кластер із сервісного інжинірингу – тобто дизайн елементів літаків. Також маємо великий кластер по дронах. Там одразу кілька лабораторій: композити, електроніка, авіоніка, конструкції літальних апаратів – і кілька бізнес-партнерів, які в це інвестують.

Як, на вашу думку, можна залучити бізнес до співпраці зі школами?

Я б радила бізнесу вкладатися у вчителів. З матеріальною базою держава вже добре працює: відкривають різні майстерні, багато інвестують у профтехосвіту. Але поки що немає нормальних зарплат у вчителів, тому багато хто йде зі шкіл саме через це. Також важливо вкладати в директорів – у їхню освіту та менеджерські навички.

Бо часто, чи залучає школа партнерів з приватного бізнесу, залежить від того, наскільки директор уміє це організувати. На жаль, у нас дуже мало професійних управлінців у цій сфері. В Києві їх майже не залишають – щойно з’являється талановитий директор, його швидко змінюють. З цим теж треба працювати.

Багато залежить і від органів місцевого самоврядування. Якщо бачите, що місцева влада допускає деградацію шкіл, про це треба говорити. Треба йти до міського голови і казати: “Чувак, у тебе школи з кожним роком стають все гіршими, давай змінюй це”.

Якщо ти великий платник податків, це нормальна розмова. Треба більше впливати на політичні процеси.

Як ви плануєте або ж вже працюєте над перебудовою системи стажувань для студентів?

Ми провели велику аналітичну роботу. Раніше все працювало так: студент мав сам знайти місце стажування. Якщо непогана кафедра – могли щось запропонувати. Але зазвичай це виглядало так: знаходиш знайомих батьків, вони щось підписують, щоденник практики теж підписується, і всі задоволені – нібито практика відбулася, і університет до тебе не чіпляється.

Нас такий підхід не влаштовує. Ми хочемо зробити цю систему гнучкішою – зокрема, в плані часу проходження практики. Якщо компанія готова брати стажерів взимку – чудово, хай буде взимку. Міністерство не вимагає, щоб це була саме літня практика, – просто так традиційно склалося.

У нас уже є багато партнерів на факультетах, які реально готові брати студентів. І ми будуємо нову електронну систему, де роботодавці матимуть доступ до профілів студентів – і взаємно обиратимуть одне одного для стажування. Це буде зараховано як практика, і якщо студент добре себе покаже – є всі шанси, що його згодом заберуть на роботу.

Адмініструвати цей процес буде офіс кар’єри.

Ще один доволі важливий фактор при виборі університета для абітурієнтів – гуртожитки.

Особливість нашого університету в тому, що ми поселяємо всіх. У нас достатньо гуртожитків, і весь перший курс живе в них.

Цього року ми ухвалили рішення не обмежувати студентів територіально. Раніше діяло правило: якщо ти живеш ближче ніж за 40 кілометрів від університету – не поселяємо. Тепер цього немає. Якщо ти, наприклад, живеш біля метро “Чернігівська” у кімнаті з батьками, сестрою, котом і собакою – ми розуміємо, що в таких умовах нормально навчатися складно. Якщо ти хочеш жити в гуртожитку – будь ласка.

А якщо говорити про умови в цих гуртожитках?

Це не готель. Гуртожитки плюс-мінус у всіх державних університетах, на жаль, однакові. Є свої переваги. У нас, наприклад, більша площа на людину, ніж в гуртожитках КПІ чи КНУ ім. Шевченка. Тобто кімната розрахована на дві-три людини.

Умови трохи різняться. Є блочні гуртожитки, де душ і туалет прямо в кімнаті. Є гуртожитки, де ці зручності спільні. Звісно, коли все у тебе в блоку – це зручніше.

Ми потихеньку їх ремонтуємо. Дахи, наприклад, відновили минулого року. Тепер у першу чергу будемо сантехнікою займатися. Але загалом наші гуртожитки точно не гірші, а в деяких параметрах кращі, ніж у конкурентів.

Дійсно, і ми навіть робили дослідження – багато студентів при виборі університету орієнтуються на те, де вони будуть жити, не лише вчитися. Але, що класно, у КАІ традиційно дуже активне самоврядування на студмістечку.

Це спортивні змагання, якісь турніри. Всюди є коворкінги, спільні кімнати, які, коли були блекаути, були “центрами незламності”. Є великий студентський простір NAU HUB, розташований в одному з гуртожитків – ним керують студенти.

Таких осередків по гуртожитках декілька, плюс – система самоврядування. Це цікаво і це така своя тусовка для студентів.

У якому форматі зараз проходить навчання в КАІ?

Всіх, кого могли, ми вивели в офлайн. Тих, хто ніколи не був в аудиторіях і не вчилися очно і кого фізично немає ні в Києві, ні в Україні, ми вже не чіпали. Це четвертий курс, який буде випускатися.

Третій курс уже навчався офлайн. Минулого року перший і другий курс у нас був в офлайні. Тобто всі наступні покоління вступників уже вчаться очно, і ми їх переведемо в онлайн хіба що, якщо будуть попередження про відключення електроенергії взимку.

Водночас у нас буде окрема дистанційна форма навчання на тих спеціальностях, де це можливо. Але я не вважаю, що можна вчити інженера електроніки дистанційно. Програмна інженерія – окей, буде в онлайні, якісь магістерки теж.

Але це буде окрема форма дистанційного навчання. Тобто людина, яка живе за кордоном і хоче вчитися в Київському авіаційному інституті, матиме цю можливість на дистанційній формі. Ми окремо будемо розвивати цей напрямок.

Попереду вступна кампанія. Як на загальну картину зі статистикою може вплинути виїзд хлопців за кордон?

Дуже складно переконувати батьків, що це немає ніякого сенсу, тому що вік у них далеко не призовний. На стажування, на так звані міжнародні обміни академічної мобільності хлопці спокійно можуть їздити.

У нас хлопці їздили в Туреччину на завод Baykar (виробник дронів – ред.) стажуватися на три місяці. Все нормально, всі повернулися, всі задоволені. У всіх буде робота в оборонній сфері, там, де є бронь.

Якби у мене був би син, виглядає, що це був би чіткий і прогнозований трек для людини. Якщо він вибирає між тим, щоб їхати з країни, яку вважає рідною, де у нього друзі і контакти, – і тут він раптом їде до Польщі…. Якщо ж вибір між університетами – я погоджуюся.

Можливість навчатися у Сорбонні (Паризький університет), Делфті (Technische Universiteit Delft, Нідерланди) чи ETH у Цюріху (Швейцарська вища технічна школа Цюріха) – можна зрозуміти, це найкращі університети світу. Але якщо ти обираєш між посереднім польським університетом і нормальним українським – я не бачу сенсу їхати в Польщу.

Всі можливі ризики можна спокійно компенсувати.

Коли буде оголошено конкурс на посаду ректора і чи будете ви подавати свою кандидатуру?

Так, буду подаватися.

Я знаю, що Міністерство хоче внести декілька технічних правок у постанову про експеримент, де описані умови проведення конкурсу. Щойно вони ці правки внесуть, в університетах, які є учасниками експерименту, оголосять конкурс. Я думаю, що це буде липень-серпень.

Конкурс проводить наглядова рада. Вона сформована незалежною комісією, де половина представників від іноземних організацій, половина – українських.

Чи відомі вам потенційні кандидатури?

Бачила, Милованов (президент КSE – ред) у коментарях питав, чи йому запропонують. (Сміється.) Не знаю, чи йому запропонують, але конкурс відкритий, тому нехай подається.

Чи готові ви рішуче відраховувати нерадивих студентів? Чи будете триматися за кожного, навіть, якщо він не вчиться, але платить гроші за контрактом?

Ми відраховуємо тих, хто не вчиться. До мене вже приходили батьки зі студентами, і тут стався певний злам між тим, як було раніше в університеті, і тим, що буде надалі. Частина людей вступала лише заради диплому. Для них і для їхніх батьків стало великим стресом те, що ми почали вимагати, щоб студенти справді вчилися.

Адже раніше вони знали, що навчання не обов’язково буде офлайн, що, може, не бути пар взагалі, що з деяких дисциплін навіть викладачів не було. А тепер потрібно ходити на пари, докладати зусиль, вчитися – це стало несподіванкою.

І під час минулорічної вступної кампанії це було помітно: ми ще не змогли переконати йти до нас тих, хто дійсно хотів отримувати знання, а от ті, хто прийшов “за корочкою”, вже не пішли вчитися у КАІ.

Очікування таке: будь ласка, не вступайте до нас, люди, які не планують вчитися, а просто хочуть отримати диплом. Тому що ми будемо відраховувати.

Звичайно, це на бюджеті відобразиться, але ми не хочемо працювати з тими, хто не хоче працювати з нами.

І наостанок: а що б ви сказали потенційному студенту, який обирає між КАІ і вишем-конкурентом?

Авіаційний університет – це місце, яке дає свободу вибору і можливість спробувати багато різного. Ми реалізовуємо індивідуальні освітні траєкторії, студенти можуть працювати в лабораторіях над власними проєктами, у нас велика взаємодія з роботодавцями та багато міжнародних програм. За чотири роки навчання тут можна спробувати багато напрямів і визначитися.

Не обов’язково вступати і відразу знати, куди підеш працювати. Але в тебе є багато варіантів – від роботи у великій міжнародній компанії до заснування власного проєкту і перспективи стати роботодавцем самостійно.

Фото надані керівницею відділу комунікацій Державного університету “Київський авіаційний інститут”