Як більш розумно витрачати гроші на освіту і отримувати кращі результати

Що насправді працює в освіті, а що — лише дорого коштує і не дає результату? У час, коли ресурси вкрай обмежені, кожне освітнє рішення має бути обґрунтованим — і з погляду ефективності, і з погляду впливу на учнів. Оленка Северенчук, освітня експертка,  стратегічна куратора проєкту “Зміст”, пропонує огляд глобального звіту 2023 Cost-Effective Approaches to Improve Global Learning про те, які інвестиції в освіту справді дають результат.

Розумніше витрачати гроші — отримувати кращі результати навчання, або Що говорять дослідження про те, на що варто, а на що краще не спрямовувати кошти в освіті.

Особливо за умов обмежених ресурсів.

Спойлер: те, про що йтиметься нижче, не варто сприймати буквально. Бо, скажімо, підвищення заробітної плати вчителям, яке вважається чи не найменш ефективним інвестуванням в освіту, не враховує локальний контекст і ситуації на кшталт тієї, яка є в Україні. Де питання підвищення ЗП —  це не про забаганку, а про базову потребу і гідність.

Отож, поїхали 

У звіті 2023 року Глобальної дорадчої панелі з питань доказів в освіті (GEEAP), підготовленому за підтримки Світового банку, FCDO, USAID та ЮНІСЕФ, йдеться про те, що інвестувати потрібно в “розумні рішення” (англ “smart buys”,  значно краще передає контекст), а саме в ретельно вивірені, економічно ефективні рішення, які приносять високі результати у навчанні.

Звіт також показує, на що витрачати не варто, або ж де ще бракує достатньої доказової бази.

Нижче — аналітичний огляд типології освітніх рішень та їхнього потенціалу для урядів, місцевих влад, донорів та неурядового сектору.

Розумні рішення (Smart Buys): високий вплив, низька вартість, вагомі докази ефективності

Розділ “Good Buys” у звіті GEEAP показує освітні рішення, які мають високу доказову базу ефективності та хороше співвідношення витрат і результатів у різних контекстах.

Ці рішення не завжди є найдешевшими, але вони дають стійкий ефект і можуть бути впроваджені масштабно, якщо грамотно адаптовані до місцевих умов.

1. Програми раннього розвитку дітей віком 0–36 місяців із залученням батьків.

Ці програми навчають батьків, як стимулювати розвиток дитини вдома: через ігри, мовлення, емоційну взаємодію. Дослідження показують, що вони покращують когнітивний розвиток, мову та подальші освітні результати дітей — особливо з вразливих груп.

Довгостроковий ефект: у деяких країнах (Пакістан, Китай, Ямайка) позитивний вплив тривав до підліткового віку і навіть дорослості.

Форма реалізації: найефективнішими є домашні візити або групові сесії, які можуть проводити як фахівці, так і підготовлені члени громади.

Вартість: можна знизити, використовуючи наявних соціальних працівників, волонтерів, цифрові інструменти.

Ці програми особливо цінні в країнах, де немає широкої інфраструктури дошкільної освіти.

 2. Якісна передшкільна освіта для дітей 3–5 років

Є вагомі докази, що доступ до якісної передшкільної освіти покращує мовний, когнітивний і соціальний розвиток дітей. Це критично важливо для дітей з бідних родин, які часто приходять до школи з нижчим стартовим рівнем.

Результати: підвищення залучення до загальношкільного життя, покращення навичок читання і математики в початкових класах (Аргентина, Мозамбік, Уругвай, Кенія).

Ефективні моделі: розширення наявної мережі садочків, покращення якості (підготовка вихователів, методики, навчальні матеріали).

Контекст: рішення ефективне, коли діти мають регулярний доступ до занять, а освітнє середовище забезпечує підтримку й стимулювання.

Проблема: у деяких країнах ефект короткотривалий, якщо після садочка діти потрапляють у слабку школу. Тож ключ до ефективності — послідовність якості від дитсадка до початкової школи і далі.

 3. Скорочення часу в дорозі до школи

У громадах, де школи розташовані далеко від місця проживання дитини, зменшення часу, необхідного для того, аби дістатися до школи, істотно впливає на охоплення освітою.

Що працює: відкриття маленьких початкових шкіл у селах, навчання в приміщеннях громад, безкоштовні велосипеди для доїзду (Індія, Замбія) замість дорогого будівництва нових шкіл.

Ефект: підвищення участі в освіті, особливо серед дівчат, поліпшення результатів тестів (Афганістан).

Умови ефективності: рішення мають бути адаптовані до безпекових умов і локальної інфраструктури (саме тому в Афганістані, наприклад, велосипеди ніхто нікому не роздавав, бо це небезпечно. Те саме стосується і наших прифронтових регіонів).

Скорочення часу в дорозі — один із найбільш ефективних способів поліпшити доступ до освіти в сільських або регіонах, де відбуваються конфлікти.

4. Стипендії за академічні досягнення для дітей і молоді з вразливих груп

Стипендії або грошові стимули для учнів із бідних родин, які демонструють хороші результати, є потужним механізмом збереження учнів в системі освіти на рівні базової школи.

Досвід: Камбоджа, Кенія — стипендії підвищили відвідуваність і мотивацію до навчання, особливо серед дівчат.

Типи стимулів: умовні грошові виплати, премії, навчальні гранти.

Застереження: важливо уникати ситуації, коли допомогу отримують лише  академічно “кращі” діти у системі.

Цей підхід може бути дієвим у країнах, де низький рівень переходу від початкової школи до базової і від базової до старшої через бідність або гендерні бар’єри.

5. Масове дегельмінтизаційне лікування в школах у регіонах із високим ступенем зараження

Медичні втручання теж можуть бути ефективними освітніми інструментами. Масова дегельмінтизація(лікування від паразитів) покращує відвідуваність шкіл, здоров’я і навіть когнітивний розвиток.

Країни: Кенія, Нігерія, Камбоджа — продемонстровано покращення відвідуваності, особливо серед дітей із найбідніших громад.

Умови ефективності: тільки в регіонах із високим рівнем зараження; у зонах з низькою поширеністю ефекту не спостерігалося.

Перевага: дуже низька вартість, простота реалізації (достатньо 1–2 разів на рік через школу).

Це типове “низькозатратне — високоефективне” рішення, яке може бути частиною ширших програм шкільної охорони здоров’я.

Ефективні, але відносно дорогі (Effective but Relatively Expensive)

Ці освітні рішення мають чітко доведену ефективність, але коштують суттєво більше у співвідношенні на одиницю покращення результатів навчання. Вони можуть бути доцільними, якщо освітня система має стійке фінансування, потребує підтримки в найвразливіших регіонах або прагне досягти не лише навчальних, а й соціальних ефектів.

1. Грошові виплати як інструмент покращення навчальних досягнень

Виплата коштів родинам учнів (особливо умовні виплати — за відвідування школи чи успішність) давно використовуються в соціальній політиці. Вона стабільно покращує охоплення освітою та зменшує кількість тих, хто вибуває з навчання.

Ключова користь: збільшення відвідуваності та охоплення (приклади — Малаві, Мексика).

Обмеження: мало впливають на результати навчання, бо мета — соціальний захист, а не якість освіти.

Вартість: висока, особливо при масштабуванні для найбідніших груп.

Це — ефективна, але дорога опція, яка більше схожа на інструмент соціальної політики, ніж освітньої реформи.

 2. Шкільне харчування в початковій школі 

Безкоштовне харчування учнів у школах сприяє покращенню відвідуваності, зменшенню витрат родин на навчання та підвищенню залучення, особливо серед дівчат.

Переваги: покращення когнітивного розвитку, результатів з математики і природничих наук (Кенія, Буркіна-Фасо, Гана), особливо там, де є недоїдання.

Ефективність залежить від форми: приготовані на місці обіди ефективніші, ніж пакетовані (Індія, Уганда).

Недоліки: висока вартість, складна логістика, потрібна інфраструктура.

Цей підхід найбільш ефективний у громадах з низькою відвідуваністю та високим рівнем недоїдання. У країнах з уже стабільним охопленням і високими витратами на освіту ефект буде менш значущим.

Перспективні, але з обмеженою доказовістю (Promising but Limited Evidence)

Мають потенціал для покращення результатів навчання, але:

•  або ще не доведено, що вони масштабовані;
• або немає достатніх даних щодо їхньої ефективності з точки зору витрат;
•  або результати дуже залежать від конкретного контексту реалізації.

Це рішення варто впроваджувати пілотно, з супровідним моніторингом і оцінкою.

1. Використання програмного забезпечення для персоналізованого навчання (якщо техніка вже є в школі)

Платформи, які адаптуються до рівня знань учня, можуть бути ефективними, якщо комп’ютери вже наявні і підтримуються.

Де працює: позашкільні програми (Камбоджа, Китай, Індія, в Уругваї — спроба масштабування).

Ризик: при інтеграції в школу ефект слабший, особливо без навчання вчителів.

Умови ефективності: вищий ступінь адаптації до рівня дитини та супровідна педагогіка.

Це не “панацея”, а інструмент, який має сенс лише як частина ширшого навчального процесу.

2.  Використання мобільних телефонів для підтримки навчання

Мобільні телефони — доступні в багатьох родинах, тому можуть слугувати каналом для навчання: через повідомлення, дзвінки, аудіо.

Що працює: SMS з навчальним контентом, дзвінки від вчителів або волонтерів, мобільні тьютори (Ботсвана, Бангладеш, Непал).

Коли ефективно: якщо супроводжується підтримкою та персоналізованими дзвінками.

Коли не працює: односторонні повідомлення без залучення (приклад Сьєрра-Леоне).

Важливо, щоб технологія не заміняла викладання, а була інструментом підтримки в умовах війни, кризи, пандемії.

Ну нам, українцям, тут точно є про що розповісти світові.

3. Масове шкільне лікування поширених хвороб

Включає тестування і лікування поширених станів (поганий зір, дефіцит мікронутрієнтів, малярія).

Перевірка зору: ефективна, особливо для учнів із низькими результатами (Китай, Гватемала).

Мікронутрієнти: покращують когнітивний розвиток, впливають на відвідуваність (Бангладеш, Танзанія).

Обмеження: ефект залежить від якості впровадження і частоти повторення процедур.

Перевага — низька вартість, недолік — висока залежність від медичної інфраструктури.

4. Впровадження системи соціально-емоційного навчання (СЕН)

Навчання навичок саморегуляції, розв’язання конфліктів, емпатії, лідерства.

Для кого особливо важливо: дівчата, діти в умовах травми, війни, бідності.

Докази: позитивні результати щодо самоконтролю, участі в житті школи (Замбія, Уганда, Індія).

Обмеження: обмежений вплив на результати тестів, особливо в умовах без підтримки з боку школи або родини.

Це критичні навички для ХХІ століття, але для досягнення навчального ефекту потрібна системна підтримка.

5. Цільові заходи для підтримки дівчат

Рішення, спрямовані на підвищення залученості дівчат до освіти.

Що працює: шкільні раціони тільки для дівчат, школи з жіночими туалетами, прямі перемовини з батьками (Індія, Замбія, Уганда).

Ризики: висока вартість, складність масштабування.

Рекомендація: важливо розуміти контекст ґендерної нерівності та адаптувати рішення локально.

Ці підходи можуть істотно зменшити ґендерний розрив, але потребують чіткої оцінки рентабельності.

6. Залучення громад до управління школами

Прозорість і участь громад у прийнятті рішень щодо роботи школи.

Змішані результати: в Індонезії, Гамбії, Індії — низький вплив; в Уганді та Кенії — деякий ефект.

Умови ефективності: високий рівень авторитету учасників, чітке делегування повноважень, наявна інфраструктура.

Проблема: висока вартість, складність повторення в інших контекстах.

Громадське управління може бути ефективним лише за умов реального партнерства між школою і громадою.

7. Захист учнів від насильства

Попри те, що тілесні покарання та інші форми насильства у школах юридично заборонені, вони все ще поширені у багатьох країнах. Діти мають право на безпечне освітнє середовище — незалежно від того, як це впливає на їхні оцінки. Але дослідження показують, що насильство в школах також негативно впливає на відвідуваність, мотивацію та успішність.

Ефекти: учні, які почуваються в безпеці, частіше ходять до школи і краще навчаються.

Приклад: У Сальвадорі клуби після школи, де дітей навчали контролю емоцій і поведінки, зменшили пропуски і покращили соціальну поведінку та результати з математики/природничих наук — але не з читання.

Недолік: досліджень у країнах з низьким і середнім доходом — дуже мало.

Цей напрям має високий гуманітарний пріоритет, але поки що слабку доказову базу в частині навчальних результатів.

8. Розширення педагогічних команд за рахунок асистентів з громад

У багатьох країнах, де не вистачає кваліфікованих вчителів або бюджет обмежений, можливим рішенням є наймання асистентів з місцевих громад — волонтерів, учнів-стажерів, фахівців на часткову зайнятість.

Ефекти: У Кенії й Індії учні, яких навчали асистенти з громади, мали такі ж або вищі результати, ніж у класах з постійними вчителями.

Успішні приклади: понад 200 000 волонтерів у Таміл Наду (Індія) проводили додаткові заняття після школи для дітей, які втратили навчання через COVID-19.

Ризики: політична чутливість, відсутність професійного розвитку, низький рівень підготовки.

Цей підхід ефективний у короткостроковій перспективі або як компенсаторна модель, але для сталості потрібна політика підвищення кваліфікації таких працівників.

Погані рішення (Bad Buys)

Коли витрати не виправдовують результат.

Ці підходи не є категорично шкідливими, але вони мають доведену низьку ефективність або високу вартість при мінімальному освітньому ефекті. Часто — це політично привабливі, але малоефективні рішення, які використовуються замість більш дієвих реформ.

1. Закупівля комп’ютерів, планшетів, техніки без педагогічної інтеграції

Витрати на техніку привабливі для урядів і донорів, але самі по собі вони не покращують навчання.

Докази: Перу, Колумбія, Ізраїль — відсутність або навіть погіршення результатів без супровідного навчання вчителів і зміни методики.

Типова помилка: техніка без адаптивного ПЗ, підготовки педагогів і інтеграції в програму — марна трата грошей.

Це класичний приклад “поганої покупки” — гучна, дорога, але безвідносна до навчального процесу.

 2. Інвестиції без системних змін: підручники, додаткові вчителі для зменшення класів, будівництво шкіл, бібліотек, гранти, заробітні плати тощо

Покращення інфраструктури або збільшення кількості вчителів саме по собі не дає результатів, якщо не змінюється якість викладання.

Приклади: Підручники в Кенії, підвищені зарплати в Індонезії, шкільні бібліотеки в Індії не дали ефекту без зміни підходів до навчання.

Без зміни змісту й методів — нові ресурси стають частиною старих проблем.

Зони, де уряди все одно витрачають кошти, але докази слабкі

Ці напрями вимагають рішень, але доказова база недостатня. Тому будь-які рішення тут повинні супроводжуватися ретельною оцінкою.

1. Типове підвищення кваліфікації вчителів (general in-service training)

Масові короткотривалі курси для вчителів, які не базуються на конкретних потребах і не супроводжуються практикою, майже ніколи не працюють.

Досвід: Китай, Коста-Ріка, Уганда — показали відсутність ефекту або навіть зниження результатів.

Чому?: часто це теоретичні курси, далекі від реальності, без наставництва, без зміни практики у класі.

2. Відбір і розподіл учителів

Успішні освітні системи обирають учителів на основі об’єктивних критеріїв. Проте в країнах із низькими/середніми доходами цей процес часто непрозорий і неефективний.

Висновок: потрібні нові механізми добору, але як це зробити за відсутності належних ресурсів і системи стимулювання — наразі незрозуміло

Ризик: надмірна формалізація або політичний вплив можуть тільки погіршити ситуацію.

3. Освіта для дітей з особливими потребами

Понад половина дітей з інвалідністю в країнах з низьким/середнім доходом не відвідують школу.

Проблема: окремі програми показують потенціал (Кенія), але масштабні системні рішення — недостатньо вивчені.

Що потрібно: більше досліджень і локальних моделей інклюзії.

4. Реформування системи підзвітності та стимулів для вчителів

Спроби прив’язати зарплати до результатів учнів (Kenya, Pakistan) — вкрай складні у впровадженні і часто не працюють.

Причина: низька якість вимірювання, опір вчителів, складність реалізації.

Винятки: деякі кейси (Руанда, Мексика) свідчать, що індивідуальна мотивація може бути важливою, але поки що це не масштабна практика.

Відмова від “поганих інвестицій” — не менш важлива, ніж підтримка “розумних”

Інвестування в освіту — не просто про те, куди вкладати, а й про те, від чого відмовитися.

Погані інвестиції не лише неефективні — вони поглинають ресурси, які можна спрямувати на те, що справді працює.

Країни, які наважуються припинити підтримку політично зручних, але неефективних заходів, отримують не лише економію, а й системні зрушення в якості освіти.

А на які освітні потреби, з огляду на наш контекст і умови, ви б спрямовували кошти в Україні?

Хоча, думаю, топ-3 відповіді цілком можна передбачити

Оленка Северенчук, cтратегічна кураторка проєкту “ЗМІСТ”

Матеріали, які розміщуються у рубриці “Погляд”, відображають особисту позицію автора. Думки і оцінки, які висловлені автором у цій рубриці, не обов’язково поділяються редакцією медіа “Нова українська школа”. У випадку, якщо в авторській публікації згадуються конкретні установи чи особи, медіа “Нова українська школа” готове надати їм можливість висловити свою позицію.

Фото — World Bank Group