Чи потрібне вхідне діагностування знань?

Чого варті оцінки, з якими приходять до нас нові учні? Як вони корелюють із реальними знаннями дитини та її вмотивованістю? Про це  пише на своїй сторінці у Facebook науковиця, викладачка й директорка школи “Домініон” Інна Дьоміна

Сьогодні я свідомо вживаю твердження “вхідне діагностування” і обома руками за вхідне вимірювання знань, адже оцінки в табелі аж занадто необʼєктивні. Мова про це піде далі, але ключовим є те, що оцінка є необгрунтованою. Немає жодної інформації, за якою модельною програмою навчалися, адже їх є багато, чи були у дитини освітні втрати за попередні класи тощо. В цьому сенсі звісно запровадження оцінювання НУШ за групами результатів має сенс, проте цю систему треба ще добре відшліфувати і допрацювати, щоб все працювало відповідно до функцій, які на нього покладено. Але навіть групи результатів не висвітлюють тієї важливої інформації для вчителів, аби можна було зрозуміти можливі труднощі у навчанні. Чому я про це кажу…тому що, наприклад, я бачу у табелі річну “вісім” з біології без будь-яких коментарів. Навіть свідоцтво досягнень далеко не все показує. Вибачте, це – так, принаймні, з мого досвіду. Що саме за цією “вісімкою”? Може, певні правильні відповіді на тестуванні на контрольній, а, може, це “не зійшлися характерами з учителем”, чи “8 за погану поведінку”? За якою навчальною програмою вивчали біологію? Чи досягнуті були результати навчання за вимогами державного стандарту?

Хтось під тривогами не зміг написати самостійну, як хотілося, а другого шансу не було, або ж перенервував, психологічно виснажився – і ось, вже не ті бали. Або ж ще є приклади учнів, які “на ти” зі ШІ, добре гуглять, залучають сторонню допомогу репетиторів для написання контрольних. Наприклад, на онлайн-навчанні, а самостійно і чесно розв’язувати завдання так і не навчилися, хоч оцінки у табелі високі.

Ми досі боремося у нашій освітній системі, що списування – це обдурити себе, висока оцінка зусиллям чату GPT чи іншим ніяк не допоможе тобі у твоєму розвитку. Дитина дійсно чомусь навчається тоді, коли створює свій власний освітній продукт, самостійно виконує завдання і справді бачить, що у неї виходить добре, а над чим потрібно ще попрацювати, а також є багато творчих завдань, де дитина навчається мислити нешаблонно. На жаль, вона втрачає всі ці можливості, коли працює несамостійно, адже багато базових навичок як навчатися закладаються саме у школі. Це впливає у тому числі і на ефективність та якість навчання у майбутньому у закладах вищої чи професійно-технічної освіти.

Ще одна категорія оцінок – “хороша дитина – хороші оцінки”. Але ж дитина, як особистість, не стає гіршою чи кращою від оцінки, це лише зусилля, які вона доклала у певний момент часу, чи не так? На жаль, для частини вчителів досі залишається формула “хороша оцінка=хороша дитина”, але це зовсім не так. Оцінка – не про ставлення, кожна дитина заслуговує на повагу, незалежно від отриманої оцінки. Тому оцінки все менше “щось показують” і все більше кожен вступ до нового закладу чи перехід до нового класу потребує вхідного діагностування. Так, “вісім” - це непогана оцінка, але з іншого боку є значна зона для росту та розвитку. Через це у новій школі чи у новому класі необхідно вибудовувати освітню траєкторію з самого початку.

Для чого потрібне вступне діагностування знань? На мою думку, щоб зрозуміти, з чим дитина заходить в школу. Як вчителям підготуватися до роботи з дитиною? Як врахувати індивідуальні потреби кожної дитини в класі. Можливо, потрібні інтенсиви, щоб закрити прогалини? Або дитині не вистачає практичних навичок, адже дитина ніколи не проводила експериментів і їх обов’язково потрібно додати у планування, навіть, якщо певні наскрізні вміння не відповідають класу, бо кожен освітній цикл закладені конкретні вміння. Наприклад, тримати пробірку дитина вчиться у 5-6 класах, а може виявитися, що до 10 класу такого досвіду у неї не було. І щоб робити щось складніше, треба рухатися від початку - зробити базові речі, щоб нарощувати складніше

Ми маємо знати, як допомогти дитині. Така собі “доказова допомога у освіті”, без зайвих експериментів над дитиною, а всебічна робота “з” і “для” дитини.

Або ж дитина має вже дуже гарні результати, і треба розробити план для цієї дитини, яка вже має високий рівень і так само потребує розвитку. Я мала в практиці таких учнів, коли зі знаннями було все дуже непогано, але оцінки були значно нижчими через необ’єктивне оцінювання.

Що найважливіше? Мотивація вчитися! Це основне, на що я особисто звертаю увагу при знайомстві з новими учнями. Чи то на повноцінне навчання у школі, чи на нашу Суботню наукову школу, у якій навчаються учні з різних шкіл, які цікавляться природничими науками. Якщо є бажання, можна з категорії “ой, я майже нічого не знаю” дійти до “я вийшов/вийшла на ІІІ етап олімпіади”. Як? Логічно вибудуване системне навчання, орієнтоване на розвиток дитини. Коли ми “у одному човні”, тоді багато цілей є досяжними і вимірюваними.

P.S. Десь так, як котик на фото, дивляться на мене учні, коли я кажу про вхідне діагностування

Матеріали, які розміщуються у рубриці “Погляд”, відображають особисту позицію автора. Думки і оцінки, які висловлені автором у цій рубриці, не обов’язково поділяються редакцією медіа “Нова українська школа”. У випадку, якщо в авторській публікації згадуються конкретні установи чи особи, медіа “Нова українська школа” готове надати їм можливість висловити свою позицію.

Фото – freepik та з архіву Інни Дьоміної