“Я хочу бути функціональною, здоровою людиною і вчителем, який мотивує”: історія молодої вчительки, яка не злякалась системи

У системі, де зарплата не відповідає навантаженню, а бюрократія часто душить творчість, Дар’я Лебіга обирає бути вчителькою. Вона викладає у київському ліцеї англійську, навчається в магістратурі, і щодня бореться за право бути живою людиною в професії, яка часто вимагає надлюдського. Проте Дар’я — не супергерой. Вона втомлюється, сумнівається, працює на двох роботах, щоб прогодувати себе і кота. Але вона також створює уроки, які діти пам’ятають і обговорюють.

Ми поговорили з Дар’єю про те, чому вона обрала йти працювати у школу, і що насправді мотивує її залишатися у професії. Її історія — це приклад того, як страх може перетворитися на силу, а буденність — на натхнення.

“Я обирала серцем”

Коли Дар’я закінчувала школу у рідному Житомирі, вона не рахувала, скільки зароблятиме. Вона думала про те, що саме їй не набридне робити щодня.

“Я своїм учням зараз так само кажу: обирайте професію, яку вам не набридне робити кожен день. Для мене це англійська”, - розповідає вона.

У 2019 році Дар’я вступила до Київського національного лінгвістичного університету. Могла б стати перекладачкою, але така альтернатива вчительству здавалась їй неперспективною.

“Я вже тоді розуміла, що переклад скоро замінить техніка, а потім вже і ШІ з’явився, тому я і обрала професію прагматичну, яка буде вічною, бо вчителі завжди будуть потрібні. Я не знала ще тоді, чи мені сподобається, чи ні. Я взагалі вважаю, що мені дуже пощастило, тому що не всі люди можуть витримати подібне”, - згадує дівчина.

Практика, яка все змінила

Під час першої педагогічної практики в університеті на бакалавраті Дар’я відчула “духовне наповнення”. Її онлайн-уроки з учнями 8–9 класів пройшли настільки натхненно, що вона зрозуміла — хоче викладати.

“Діти були залучені, уважні. Я не користувалась тією “табличною” методикою, якої нас вчили. Я проводила урок так, як я відчувала за потрібне. Мені так сподобалось, що я вирішила – вау, треба йти далі і треба спробувати ще, тому що віддача велика була”, - згадує Дар’я.

Інколи кажуть, що їй просто пощастило потрапити саме до ліцею, а не до звичайної школи. Проте Дар’я з цим не погоджується.

Вона вважає, що не існує “проблемних дітей”, є діти, у яких немає мотивації: “Є діти, яким воно (навчання - ред.) не треба. Вони так собі вважають. А ми маємо, як вчителі, їх спонукати. Якщо ми бачимо, що дитина не вмотивована, то маємо знайти те, що їй подобається і вмотивувати її таким чином, - стверджує вчителька. - Я думаю, саме тому із дітьми було класно працювати мені, як молодій практиканці. Мені легко їх розуміти”.

“Ми читали книжку. Вона виявилася нудною. І всі мені так і сказали. Це нормально”

Після бакалаврату Дар’я не планувала йти працювати у школу. Причина — проста: гроші. А ще - страх.

“Я почала працювати, ще коли навчалась в університеті, але це не було пов’язано з освітою. Робота приносила мені гроші, але я не почувалася там на своєму місці. І я вирішила спробувати піти викладати, тому що в мене класна база, тож можу вчити інших. Я спробувала, пішла на співбесіду в один із київських ліцеїв. І мене запросили на роботу”, — розповідає Дар’я.

Коли 23-річна Дар’я Лебіга вперше зайшла до класу, вона не була впевнена, що залишиться в освіті надовго. Її лякала не лише відповідальність, а й типова реальність молодого вчителя: маленька зарплата, перенавантаження і страх бути “надто молодою”.

Але сьогодні вчителька не просто викладає англійську мову — вона вірить, що своєю роботою змінює систему.

“Я люблю, коли діти показують себе на уроці. Наприклад, ми з ними практикуємо спільні читання. Разом ми обираємо книгу англійською, яку треба прочитати. Кожен пропонує ту, яка йому цікава, зупиняємось на якійсь одній. Я читаю разом з усіма. Для мене це теж має бути нова книга. А потім учні пишуть читацький щоденник - свої враження про книгу”.

Дар’я каже, що дуже цінує щирість дітей і підтримує чесні відповіді, навіть якщо вони негативні.

“Наприклад, останній наш вибір був відверто невдалим. Я запропонувала “Хід королеви” Вальтера Тевіса, всі погодилися. Але вона виявилася досить нудною, точно не для десятого класу книжка. Але ми обрали, ми її читали. А потім я отримала майже всі читацькі щоденники такі: “Господи, я терпіти не можу цю книжку.” І я з ними погоджувалась. Бо головне — щирість.

“Я вчу на двох роботах”

Реальність роботи у школі така, що молодий учитель змушений або жити з батьками на їхньому утриманні, або працювати паралельно ще десь. Батьки Дар’ї на Житомирщині, тож вона вимушена поєднувати роботу в ліцеї з іншою викладацькою роботою, веде репетиторські заняття, бере участь у різних освітніх проєктах й водночас навчається у магістратурі.

“Я орендую квартиру, годую кота і ходжу до психолога (в теперішніх умовах це для мене важливо). Все це коштує грошей, які потрібно заробити. Я знаю, що набрала дуже багато. Але іншого виходу немає. Я живу сама. І мені потрібно себе забезпечувати”.

Паперове море педагогічної бюрократії

Найбільше Дар’ю виснажує не робота з дітьми, а бюрократія. Особливо вона це відчуває як вихователька в перший місяць навчального року.

“В нашому ліцеї педагогічна бюрократія ще більш-менш, тому що дуже багато чого оцифровано. Але, знову ж, я ще й вихователька. Як вчительці іноземної мови мені з бюрократією можна впоратися, я не зла на неї, я розумію, навіщо це. Як виховательці - дуже важко”.

Дар’я каже, що розуміє необхідність систематизувати інформацію. Але їй доводиться збирати та обробляти величезну кількість особистих даних дітей, збирати їхні медичні картки, групу фізкультури і таке інше. Треба скласти план виховної роботи, який також дуже розлогий, бо він формується на весь рік.Треба заповнювати журнали.

“У нас є журнали інструктажів, журнали учнів, їхньої присутності. Всі згоди батьків на все можливе, на що потрібні згоди”, - каже вчителька.

Окрім особистих даних дітей, їй ще доводиться документувати велику кількість заходів за програмами із виховного аспекту, із патріотичного тощо.

“Мабуть, це все важливо, але я просто в папірцях тону. Я боюся вересня, коли я вийду з відпустки, тому що це відразу буде чисто паперова робота”.

Дар’я зауважує, що підручники, які надає держава, часто не настільки сильні, не настільки просунуті, наскільки б того хотілося. Тож їй доводиться розбиратися ще й з цим.

“Я використовую в роботі свої книжки, тобто ті, які я знаю точно, що вони можуть дати необхідний матеріал, сучасний, зрозумілий, up-to-date. З цим всім потрібно розбиратися, щоб книга була доступна дітям, і щоб це була не піратська версія, тому що для мене академічна доброчесність має бути понад усе. І це - важко”.

Про освітню реформу

Дар’я відверто говорить: освітня система потребує не лише змін на папері, а змін у підході до відбору людей. Вона вірить, що критерієм якості школи має бути не звітність, а здорові, натхненні вчителі.

“Я би починала з підтримки педагогів: психологічної, методичної, людської. Якщо вчитель не має сил триматися, як він може підтримати учня?” - каже вона.

На думку Дар’ї, вчителі, які занадто довго знаходяться в закладах освіти, які дуже близько до пенсійного віку або вже за пенсійним віком, вони приходять в школу для того, щоб займатися “енергетичним вампіризмом”, доводять учнів до сліз. Дар’я відверто про це говорить, спираючись на спогади дитинства. В її характері - відстоювати справедливість і щодо себе, і щодо інших, тому їй дуже не просто було в школі, де вчилася вона сама.

Вчителька впевнена: таким педагогам, з якими вона стикалася у дитинстві, не місце у школі. Дар’я вважає, що успіх дитини у навчанні у більшій частині залежить від вчителя, саме тому, на її думку, освітня реформа – це в першу чергу якість вчительства.

“Вчитель має сам вчитися, зростати, відвідувати додаткові тренінги. Насправді, дуже багатьом вчителям, з нашою ситуацією, я б запропонувала якісь курси психологічної підтримки. Наприклад, мені самій така підтримка необхідна. Війна, навантаження, яке я взяла на себе… Я хочу бути функціональною, здоровою людиною і вчителькою, яка мотивована, завжди має енергію і може допомогти, направляти дітей”.

Дар’я переконана: якщо немає на це ресурсу, особливо коли вчитель переживає свої особисті проблеми, питання, страхи, то просто не буде такого навчального процесу, від якого вчитель отримає задоволення, а діти - користь.

“Я, чесно кажучи, навіть дослухалася б до учнів в цьому питанні, практикувала б включеність, можливо, когось зсередини, тобто, це може бути класний психолог, шкільний психолог, або сама адміністрація, які можуть зрозуміти, коли вчителю потрібна допомога”.

Дар’я Лебіга вважає надважливим - зростання вчителя в своїй професії.

“Якщо вчитель не може (або не хоче) зростати, не треба тримати його в школі через жалість чи з інших причин. Називатиму речі своїми іменами: бувають випадки, коли вчитель жахливий до дітей, але його не можуть звільнити, тому що шкода, тому що там в нього “троє дітей”, що завгодно, трагедія в людині, людині погано тощо. Я розумію такий сантимент, і як людина я також можу до цього поставитися з розумінням. Проте, я вірю в те, що краще хай той поганий вчитель шукає іншу роботу”.

Можна цій людині допомогти з пошуком роботи, пропонує вчителька, але не залишати в системі. Особливо якщо вчитель робить некоректні, непедагогічні дії в класі серед дітей. Дар’я переконана: це підриває систему зсередини. З такими людьми неможливо реформувати освіту.

“Методика — це табличка. Але урок так не працює”

Навчання в університеті Дар’ї припало на пандемію і війну. Було важко, але вона вдячна за фундамент, який отримала.

“Це було дуже стресово, але мені сподобалося. Я прийшла до університету з дуже хорошою базою, тому що я закінчила чудовий ліцей. Вже під кінець навчання в універі мені видавалося, що, наприклад, є цікаві предмети, але не дуже потрібні, наприклад, філософія. А є предмети, які дуже важливі, а їх - не вистачає. Наприклад, дитячої психології замало в університеті”.

Дар’я каже, що в їхньому лінгвістичному університеті на дитячу психологію, психологію учнів був лише один семестр. І цього, на її думку, недостатньо.

А ще Дар’я критикує формалізм у методиці викладання. Вона прагне більше практичної роботи, більше гнучкості, менше сухих форм:

“Хотілося б більше змістовної методики. В нас методика, що в університеті лінгвістичному, що в університеті, де я отримую магістратуру, базується на бюрократичних речах. Тобто ми будуємо план уроку, який повністю написаний на папері у вигляді таблички. На уроці так не працює! Прийоми, які ми вчимо, супер-круто, дійсно підходящі. А ось тема, мета уроку, на мій смак, трошки відходять на задній план, особливо під час живого навчання, під час активного уроку”.

Дар’я Лебіга пояснює свою думку так: життя - не табличка. Виникають різні обставини і у дітей, і у вчителів, війна вносить корективи в навчальні плани. Тому чітко йти за “табличкою” не виходить.

“Я їх ніколи не складаю, вони мені не допомагають в живому уроці. Але в бакалавраті це був пік навчання - як урок має бути побудований, і зараз в магістратурі теж саме. Я б хотіла отримувати таку методику, яка мені буде, дійсно, корисною. Більш змістовної методики хотілося б, а її - не дають. Тому мене трохи дратує навчання зараз, насправді. Дратує той факт, що мені не дадуть багато чого корисного, витратять мій час, і все заради папірця, щоб підвищити кваліфікацію”.

Чому залишається у професії

Дар’я зізнається: в школі її тримає не система, а підтримка колег і учні. Її ліцей — простір, де дітей не карають за щирість, а навпаки, заохочують до свободи думки.

“Я дуже молода. Мене це лякало перші півроку, коли я почала працювати. Я ж за віком ближче до учнів, ніж до своїх колег. І мені дійсно було складно”, - ділиться вона.

Наразі в ліцеї де працює дівчина, лише троє викладачів віком до 30 років. Це лише 10% від усього вчительського складу. Дар’я зізнається, що на початку було важко встановлювати комунікацію з колегами. Проте вона ніколи не відчувала зверхнього ставлення.

“Я прекрасно знала, що якщо я маю найменше, найдурніше питання, мені є до кого звернутися. І це, напевно, величезна причина, чому я лишилася тут і чому я продовжую працювати. І взагалі не буду йти з цього ліцею, впевнена в цьому. Тому що тут є дуже велика підтримка”.

Плани? Все просто: жити, викладати, не згоріти

У майбутньому Дар’я хоче залишитися в освіті. Але мріє про спокійніший ритм, гідну зарплату, і простір для зростання. Її мета — працювати із задоволенням і не втрачати себе.

“Мої плани на майбутнє – закінчити магістратуру і підняти свою кваліфікацію на рівень, коли отримуватиму більше коштів на своїй основній роботі. Набрати клієнтуру в приватній практиці окремо від онлайн-школи. Це прийде з часом, бо я тільки з півтора роки працюю вчителем і репетитором, тому це все буде, я розумію. Зараз це викликає багато фрустрацій, але таке життя.

І мої плани – просто спокійно жити, в набагато спокійнішому ритмі, ніж зараз, займатися роботою, яку я люблю, поки я жива”.

Раніше медіа НУШ розповідало історію вчительки, яка служить у ЗСУ

Фото надане героїнею інтерв’ю