Медіаграмотність у школі: чи готові учні до інформаційної війни?

Сьогодні українські школи працюють не лише в умовах освітніх реформ, а й під тиском повномасштабної війни, де інформаційний фронт є не менш важливим за військовий. У новій реальності діти потребують не лише знань з математики чи літератури, а й навичок критичного мислення, вміння орієнтуватися в потоці новин, розпізнавати фейки та не піддаватися маніпуляціям. Саме тому медіаграмотність у школі сьогодні — не факультатив, а важлива компетентність.

Росія, яка розв’язала війну проти України, активно веде й інформаційну агресію. У цій боротьбі діти стають однією з найуразливіших цілей. Доступ до TikTok, Telegram, YouTube та інших платформ відкриває перед підлітками не лише світ ідей і креативу, а й безліч загроз — від маніпуляцій до відвертої дезінформації.

Медіаграмотність в освіті

Упродовж останніх років тема медіаграмотності в Україні набуває дедалі більшої уваги — з боку громадських організацій, держави, міжнародних партнерів та освітньої спільноти. У 2021 році Міністерство культури та інформаційної політики започаткувало національний проєкт з медіаграмотності “Фільтр”. Його мета — об’єднати зусилля держави, громадського сектору та медіаспільноти, аби допомогти українцям краще орієнтуватися в медіа, виявляти маніпуляції й розуміти, як працює інформація. Згодом до ініціативи долучилося Міністерство освіти і науки — разом вони підписали меморандум про співпрацю. У межах цього партнерства з’явилися такі освітні ініціативи, як Всеукраїнський урок єдності, Національний тест з медіаграмотності, конкурс “Репортер” та інші.

У 2022 році Громадська організація “Детектор медіа” провела дослідження, яке порівнювало рівень медіаграмотності українців у 2020 і 2022 роках. А у червні 2025 року були оприлюднені результати дослідження рівня медіаграмотності серед освітян, яке провів також “Детектор медіа”. Виявилося, що 93% педагогів мають вищий за середній або високий рівень медіаграмотності. Для порівняння: серед дорослого населення (18–65 років) таких лише 72%. Лише 7% вчителів показали низький або нижчий за середній рівень, тоді як серед загальної вибірки таких — 28%.

Освітяни також краще розпізнають фейки, маніпуляції та “джинсу” (замовні матеріали). Високий рівень чутливості до таких меседжів мають 51% педагогів, тоді як серед громадян— лише 31%.

Наразі в 66% шкіл уже проводяться уроки з медіаграмотності. А 47% учителів самостійно розробляють завдання, що допомагають учням перевіряти інформацію з різних джерел.

Підлітки, соцмережі та рівень критичності

У червні 2025 року “Детектор медіа” опублікував результати дослідження інформаційної поведінки підлітків 12–18 років. Діти найчастіше дізнаються новини через Telegram, YouTube, TikTok та Instagram, здебільшого — пасивно гортаючи стрічку, а не стежачи за конкретними авторами. Найпопулярніші теми — розваги, пізнавальний контент, навчальні та ігрові відео.

Про фактчекінг знають не всі: більше половини підлітків не перевіряють побачену в інтернеті інформацію.

Часто їм складно визначити, де правда, особливо в темах війни, політики, донатів чи новин про відомих людей. Як зазначають самі підлітки, вони впевнені в тому, що ресурси — перевірені. Але найбільш поширеною причиною є все ж таки необізнаність. Найбільше дезінформації, за їхніми словами, трапляється саме у TikTok та Telegram.

Проте знання про цифрову безпеку дещо кращі: підлітки усвідомлюють важливість захисту персональних даних, надійних паролів і обережності з підозрілими посиланнями. Більшість не створює власного контенту, але ті, хто публікує — намагаються не поширювати фейки й поважати авторське право.

Щодо реакції на ризиковані ситуації онлайн — підлітки частіше звертаються до друзів, блокують або ігнорують порушників. Звернення до дорослих — учителів чи батьків — трапляються значно рідше.

Підлітки хочуть говорити про фейки, шахрайство, булінг і кібербезпеку — але у зрозумілому форматі. Найкраще “заходить” короткий гумористичний відеоконтент у TikTok до 2 хвилин або відео з прикладами у YouTube до 30 хв. Важливо не тільки що говорити, а як.

Війна і медіа

“Нова українська школа” проаналізувала посібник “Медіаграмотність під час війни”, створений в рамках проєкту “Фільтр” за участі Академії української преси. У посібнику автори наголошують: сьогодні інформаційне середовище складніше, ніж будь-коли. До традиційних джерел додалися соцмережі, месенджери, блоги, стріми. Але не всі джерела рівнозначні.

У соціальних мережах кожен може поширювати будь-яку інформацію — і це часто виглядає переконливо. Навіть традиційні медіа почали змінюватися під впливом соцмереж. Щоб привернути увагу, вони пишуть емоційно, роблять заголовки про скандали, акцентують на драмі. Головним стає не зміст, а кількість лайків і переглядів.

Усе це створює ґрунт для маніпуляцій. Іноді інформацію викривляють навмисно, іноді — випадково. Це може бути перебільшення, емоційна подача, замовчування деталей або гра на почуттях. Через фейки та маніпуляції агресор намагається вплинути на українців: посіяти паніку, посварити між собою, знецінити зусилля армії, підірвати довіру до держави й одне до одного.

Неправдива інформація часто виглядає дуже переконливо. Вона може бути оформлена як новина, мати знайомий логотип, звучати правдоподібно. Як зазначають науковці, у стані стресу ми менше аналізуємо й швидше реагуємо емоційно. Саме цим користуються маніпулятори. Тож автори посібника радять користувачам наступні кроки:

• завжди перевіряти джерело інформації;
• не поширювати новину, яка викликає сильні емоції, без перевірки;
• довіряти перевіреним медіа з репутацією.

Серед поширених інструментів маніпуляції, за даними авторів посібника, наступні:

1. Фейки та спотворення фактів. Інформацію вигадують або змінюють: лишають частину правди, додають хибні деталі чи висновки.
2. Висмикування з контексту. Цитату подають окремо — так вона звучить сенсаційно, але спотворює суть.
3. Псевдоджерела і псевдоексперти. Посилання на умовні “авторитети” — “провідні експерти”, “джерела у владі”, без конкретики.
4. Порушення балансу. Показують лише одну точку зору. Ігнорують інші або применшують їхню важливість.
5. Неправомірні узагальнення. Одиничний випадок подають як норму — “всі думають”, “всі роблять”, “вся країна”.
6. Перебільшення. Факт виривають з контексту й драматизують — подають як масштабну загрозу або сенсацію.
7. Замовчування. Просто не повідомляють інформацію, яка невигідна. Немає новини — немає проблеми.

Усе це може виглядати доволі правдоподібно, але саме так медіа й створюють викривлену картину світу — тому важливо навчитися помічати такі прийоми.

Як у школах вчать медіаграмотності

У 2015 році Міносвіти запровадило програму “Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність”, яка допомагає українцям розвивати критичне мислення та протистояти дезінформації. З програмою можна ознайомитися на сайті МОН — для освітян та користувачів на сторінці міністерства зібрані посилання на методичні матеріали з медіаграмотності, онлайн курси та офіційні ресурси.

Про свій досвід навчання з медіаграмотності “Новій українській школі” розповіла вчителька історії Дніпровського ліцею №54 Катерина Яворська, яка долучилася до навчання за цією програмою. Вона розповідає, що у Придніпровській академії неперервної освіти проводяться курси для вчителів. “Цьогоріч я вела тему “Медіаграмотність” — ми з учителями працювали над практичними прикладами. Не лише з “НотаЄнота”, а й з матеріалами IREX, різних платформ”, — розповідає Катерина Яворська. Також вона додає, що програма IREX “Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність” існує вже давно. “Я долучилася у 2021 році. Це сертифіковані курси для вчителів — саме на розвиток критичного мислення й медіаграмотності. Вони проводять різні заходи: є вебінари, окремі курси. Наприклад, курс для вчителів із чотирма предметами: українська мова, література, історія та мистецтво”, — ділиться подробицями вчителька. Вона наводить приклад завдань для вчителів української літератури та історії: “Було завдання по біографії Лесі Українки — наводились факти з її життя, і треба було розібрати, де факти, де судження, де фейки, як це перевірити і чому в різних джерелах по-різному подається інформація. Ми аналізували статті з Вікіпедії та тексти підручника і порівнювали між собою. Із історії там була робота з карикатурами — це була конкретна тема уроку з 10 класу і потрібно було проаналізувати карикатури і відповісти на питання: “Як би ви використали по-іншому да або на якому іншому уроці?” — розповідає Катерина Яворська.

До списку ресурсів, з якими працює Катерина Яворська, варто додати “НотаЄнота”. Це окремий проєкт Альони Романюк. “Торік він був орієнтований на прифронтові регіони — учителі проходили відбір і навчалися на тренерів. Я теж навчалася й уже провела 35 ігор. Навіть створювала власні. Ігри — про фейки, Чорнобиль, штучний інтелект, історичні події, шахраїв”, — розповідає вчителька.

Вона проводила ігри у 5, 7, 8, 9, 10 та 11 класах. Хоча формат розрахований на учнів від 8 класу, 5-класникам теж цікаво. “Там ще про критичне мислення і про знаннєвий компонент важко говорити. Тому я питання спрощувала або робила їх трошки менше — із 30 питань — 20”, — коментує Катерина Яворська.

Як зазначає вчителька, деякі теми викликають опір у колег — наприклад, питання Другої світової війни. “Хто навчався в іншій школі і розумів по-іншому — для них складно змінити пріоритети і вони кажуть: “Я такого ніколи не чула, це для мене дивина”. Але такі розмови важливі. Світ змінюється, змінюється уявлення, заповнюються білі плями, і це важливо — переосмислювати особливо в наших умовах”, — констатує Катерина Яворська.

Вона розповідає про гру, присвячену історичним фейкам — зокрема про те, як Путін просуває ідею, що перемогу в Другій світовій здобув лише російський народ. “Ідея, що це виключно їх заслуга і інші республіки не долучалися до перемоги і як це впливає на загальний контекст. Або те, що в Росії є спеціальна настольна гра “1418”. Ця гра про те, що саме 1418 днів — тривалість Великої Вітчизняної війни і вони [росіяни — ред.] навмисно відокремлюють і вибирають цей контекст”, — розповідає Катерина Яворська. Вона зазначає, що старші колеги казали, що їм складно сприйняти чому Велика Вітчизняна війна — це неправильно, “бо ми так жили і так вчились”.

У закладах освіти уроки з медіаграмотності вже не є рідкісним явищем. Вони проводяться регулярно не тільки столичними ліцеями, а й у маленьких населених пунктах.

Учні 10 класу Варковицького ліцею у Рівненській області на уроці вчилися аналізувати повідомлення блогерів та виявляли ознаки фейків. Схожі уроки проводились у 21 та 149 ліцеях Києва, Прибузькому ліцеї у Миколаївській області тощо.

Підлітки щодня перебувають в інформаційному потоці, де правду легко сплутати з маніпуляцією. Так, у квітні 2025 року російська пропаганда поширила фейкову інформацію про те, що в Миколаївській гімназії №6 учням нібито видають бейджі з написом “Мій тато – ухилянт”. Це повідомлення швидко розійшлося соцмережами і викликало обурення серед батьків та освітян. Центр протидії дезінформації у своєму Telegram написав, що цю вигадку швидко спростували фактчекери та офіційні установи. Миколаївська гімназія №6 одразу запевнила на своєму сайті, що жодних бейджів із такими написами ніколи не було, а серед їхніх учнів узагалі немає дитини з іменем, яке вказали автори фейку на підробленому бейджі.

Ця історія показує, як російська пропаганда намагається грати на емоціях підлітків і посіяти недовіру до школи та держави, розповсюджуючи неправдиві новини. Тож для педагогів, які шукають сучасні інструменти для уроків або позакласних занять з медіаграмотності, стане у нагоді ресурс НотаЄнота. На сайті розміщені посилання на інтерактивні ігри для учасників 14+ років. Мета ігор - показати, як працюють фейки та дезінформація на основі справжніх кейсів. Учасники мають виконувати завдання, які допомагають навчитися розпізнавати фейки, маніпуляції та ворожу пропаганду. Гру можна використовувати на уроках, у гуртках, під час виховних годин або позакласної роботи.

Головний герой гри — Єнот, якого потрібно “врятувати з інформаційного полону”, тож навчання відбувається у формі веселого пригодницького квесту.

Вчителька Тетяна Шабельник у своєму блозі поділилася враженнями після онлайн-гри, яка складалася з трьох раундів: “Справжнє чи Штучний інтелект”, “Правда чи фейк” та “Єнот-полоскун”. Дітей особливо вразило відео, де Леся Українка спілкується з Вільямом Шекспіром. А ще — історія про мешканку Південної Кореї, яка віддала 50 000 доларів аферисту, що видавав себе за Ілона Маска. Учні вчилися ставити правильні запитання, перевіряти інформацію й розвінчувати фейки.

Як розповіла медіа “НУШ” авторка ідеї, головна редакторка проєкту “НотаЄнота”, фактчекерка, викладачка КНУ ім.Т.Шевченка Альона Романюк, цей проєкт має три напрями. Один із них — це фактчекінг. “Ми регулярно публікуємо в соцмережах спростування фейків, пояснюємо, як працюють маніпуляції, шахрайські схеми й подібні речі”, — деталізує Альона Романюк. Є окремий напрямок — дослідницький і напрямок, спрямований на розвиток критичного мислення, інформаційної гігієни та медіаграмотності. “Наша цільова аудиторія — це, безумовно, учні, але ми свідомо йдемо до них через учителів”, — наголошує авторка проєкту. “Тобто ми розробляємо ігрові завдання — антифейкові ігри на основі реальних прикладів маніпуляцій, фейків, дезінформації, які циркулюють в українському інформаційному просторі. Ці ігри на кшталт квізів. Для вчителів ми проводимо спеціальні освітні курси, на яких надаємо методичні матеріали, сценарії ігор, приклади запитань”, — розповідає Альона Романюк. Вчителі під час курсу самі проходять гру, вчаться працювати з інформацією, розпізнавати фейки й маніпуляції — тобто прокачують критичне мислення. А потім передають ці навички дітям.

На вебінарах тренери курсу разом із присутніми студентами аналізують, як працює інформація, на що звертати увагу, адже зрозуміло, що ніхто не буде перевіряти кожен допис у соцмережах. “Але якщо людина хоча б почне ставити питання, сумніватися, перевіряти джерело — це вже основа інформаційної гігієни. Ми віримо, що саме завдяки розвитку критичного мислення можна сформувати стійкість до ворожих вкидів і дезінформації загалом”, — наголошує Альона Романюк.

Кожна гра — це кілька раундів (зазвичай від трьох до п’яти), кожен раунд має від трьох до десяти запитань. Є ігри загальні, які розвивають критичне мислення, а є тематичні — наприклад, про фейки навколо Чорнобиля, ядерної чи радіоактивної зброї, про історичні фейки, шахрайські схеми. “У нас також є набір спеціалізованих ігор, які вчителі використовують на уроках або як окремі виховні заходи. Часто запрошують не лише учнів, а й адміністрацію школи, батьків”, — зазначає Альона Романюк.

Як розповіла авторка ідеї, на новий навчальний рік команда проєкту готує нову гру до Всесвітнього тижня медіаграмотності. “Найімовірніше, ця гра буде доступна за символічну плату — щоб спрямувати ці кошти на подальшу розробку. Цього літа ми викладали дві нові гри, присвячені темі фейків — зокрема про Чорнобиль, ядерну й радіоактивну зброю. Гри були різні за змістом, і ми передавали їх охочим за донати на потреби Сил оборони — збирали кошти на ремонт автівки для конкретної бригади”, — додає Альона Романюк.

Окрім цього, відкриється доступ ще до трьох ігор, які раніше були доступні тільки для вчителів-учасників освітнього курсу. Вони стосуються теми штучного інтелекту, фейків, згенерованих ШІ, шахрайських схем і різних видів впливу.

Зазначимо, що нормативно-правова база для навчання вчителів регламентується відповідно до профільних законів та деяких інших НПА. У Законах України “Про освіту” та “Про повну загальну середню освіту” закладено пріоритет розвитку інформаційно-цифрової компетентності, критичного та системного мислення, здатності навчатися протягом життя. Це створює правове підґрунтя для медіаосвіти в школах.

Медіа “НУШ” також раніше публікувало Українську Концепцію розвитку громадянської освіти (наказ МОН від 18 грудня 2018 року № 1312), яка прямо передбачає формування медіаграмотності як складової громадянської компетентності — учні повинні навчитись розрізняти достовірну інформацію від маніпуляцій, аналізувати джерела й критично мислити. Також Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти (постанова Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 898) інтегрує інформаційну та медіаосвіту як складові ключових життєво важливих умінь — зокрема аналізувати медіатексти, оцінювати джерела, протидіяти дезінформації.

Щодо підготовки вчителів: програма “Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність” від IREX погоджена МОН, входить до навчальних планів з української мови, літератури, історії, мистецтва та громадянської освіти. Це сертифікована програма, яка допомагає педагогам навчитись організовувати уроки з медіаграмотності.

Нагадаємо, медіа “Нова українська школа” раніше розповідало, що російська федерація почала впроваджувати детальні методичні рекомендації для перевиховання українських дітей у дитячих таборах, що функціонують на тимчасово окупованих територіях України.

Фото: freepik