Роль батьків у сучасній школі: як ефективно співпрацювати з учителями

Сучасна українська школа переживає поступові трансформаційні зміни, освіта дедалі більше орієнтується на дитиноцентризм, розвиток м’яких навичок та плідну співпрацю всіх учасників освітнього процесу. У цьому контексті роль батьків стає не лише допоміжною, а й стратегічною. Від якості взаємодії між школою та родиною багато в чому залежить успішність, емоційне здоров’я та мотивація дитини до навчання.

Ще більше тема участі батьків у навчальному процесі загострилася спочатку в часи пандемії ковіду, а потім й в умовах повномасштабної війни, коли чимало дітей перейшли на онлайн-навчання.

В цій публікації ми приведемо:

• точки зору освітян та батьків на процес ефективної співпраці;
• приклади креативних сумісних ініціатив батьків, учнів та вчителів;
• погляд на підготовку до школи майбутнього учня;
• надамо корисні поради від фахівців батькам та педагогам.

Точка перетину задля успіху дитини

Цікави результати продемонструвало британське метадослідження Teaching and Learning Toolkit щодо поєднання залучення батьків та інших методів, прийомів та підходів до навчання. Докладно ми висвітлювали обговорювали цю тему на сайті НУШ в публікації “Які плюси та мінуси залучення батьків до навчального процесу: результати дослідження”.

У дослідженні ефективність процесу вимірюють у місяцях навчання.

Наприклад, скільки часу додатково має вчитися школяр чи школярка, щоб досягти таких самих результатів, як за умови застосування певного підходу. Цей час і є мірилом ефективності.

Підходи до залучення батьків оцінювали в 10 країнах світу, включно з Україною – і результати скрізь були майже однакові та вражаючі.

Виявилось, що коли батьки залучені до освітнього процесу дитини, то тим самим вона отримує приблизно чотири додаткові місяці навчання протягом року.

Найбільшу користь такі підходи дають учнівству з низькими попередніми досягненнями і безперечно, що підтримка, яку батьки надають первістку, стає базою та перевагою на старті навчального процесу і для молодших дітей у родині.

Що з приводу підготовки майбутнього першачка вважають необхідним батьки? Альона Парфьонова, голова ГО “БатькиSOS” стверджує, що якщо в дитячому садочку майбутній першокласник отримує курс підготовки по освітній програмі, то цього достатньо, і батькам не варто перевантажувати дитину. Але базові речі дитина має знати, коли йде в перший клас – висловловлювати свої потреби, розуміти безпеку власного тіла та вміти самообслуговувати себе мінімально, наприклад, шнурки зав’язувати. Лише такі загальні речі є батьківською відповідальністю.

“За кордоном я спілкувалась з освітянами інших країн, вони казали: батьки не мають втручатись в освітній процес, це зона відповідальності школи, яка розуміє і знає, що робити. Але коли ми бачимо якісь сигнали, що дитина змінила свою поведінку, квола, не хоче нічого робити, а до цього було все нормально, то ми сигналізуємо батькам, що є якась певна проблема, давайте розбиратись. Можливо, це в сім’ї, можливо, щось налякало дитину – якісь зміни відбулися”.

Освітні процеси дуже цікаві, але головне цією цікавістю не засмучувати дитину, яка потім у п’ятому класі відмовляється взагалі розуміти, що відбувається, їй стає не цікаво вчитись, вважає експертка.

Раніше здавалось нормальним, що освіта – це щось таке сумне, боляче, це майже тортури. Ти маєш вчитися 24/7. Є і інші підходи до освіти – навчання має бути цікавим. Цікавість – вона затягує і ти хочеш дізнатись, ти вже бачиш, що саме ти хочеш вивчати: або це література, або мови, або хімія чи фізика. І от тут наше головне завдання – підтримати дитину, коли ми бачимо, що вона чимось захоплюється.

І в цій ситуації і школа може батькам підказувати: наприклад, зверніть увагу, Петрик виявляє неабиякий інтерес до зоряного неба і, можливо, ви вдома дасте йому якусь додаткову інформацію, щоб зацікавити, чи запропонуєте відвідувати гурток. Також батьки зі свого боку можуть давати школі фідбек і сказати, що щось Петрик приходить зі школи і навідріз не хоче нічого робити. Може ви нам розкажете, може щось відбулось, давайте разом будемо діяти. І тоді ми зможемо не допустити якихось ризикованих речей. Зрозуміло, що зараз є телеграм-канали, що затягують дітей, є питання кібербезпеки і вони для нас зараз найактуальніші, тому що ми бачимо до чого можуть призвести “Сині кити”, “Момо” і тому подібне, і в в якийсь слабкий момент дитина може туди потрапити. Але якщо школа бачить, і батьки бачать, і обидві сторони можуть своєчасно одна одній сигналізувати, то це точка перетину, це комунікація, яка має бути у дві сторони. Тому що в школі одне середовище, вдома інше середовище. Коли все добре, то дитина відчуває себе щасливою і з цікавістю хоче брати участь в усьому – в неї немає страху та упередженості, каже Альона Парфьонова.

А що стосується втручання в освіту: підтримувати – так, але робити з дитиною домашні завдання – ні. Не повинно бути такого домашнього завдання, яке дитина виконує 3-4 години, це ненормальна ситуація.

На фото Альони Парфьонової - поїздка до школи на поліцейських машинах, яку організував заклад освіти

“Я вважаю вірним курс на гуманізацію цього процесу. В мої часи так, в мене в початковій школі була вчителька англійської мови, що не те що на нас кричала, а била линейкой по руках, щоб ми вчили англійську мову. Я не скажу, що це спонукало мене в школі її вивчити. Спонукали мене абсолютно інші речі, які я вже у дорослому житті для себе прийняла, визначилась, що англійська мені потрібна”.

Коли дитина розуміє, що треба вчитись, бо буде конфлікт, вона робить завдання, але нічого не запам’ятовує. Це просто зазубрювання.

Альона Парфьонова: “Я переконана, що освіта повинна йти через любов, через розуміння і зацікавленість, через чуттєві речі”.

Світлана Гладишко, заступник директора з навчально-виховної роботи гімназії № 148 ім. Івана Багряного м. Києва, коментуючи питання необхідності проведення мінімальної підготовки дитини до школи, зауважує, що дійсно, НУШ не передбачає підготовку дитини до першого класу, але підручники, які пропонує МОН, розраховані все ж таки на дітей, які певним чином вже підготовлені до школи.

“Рівень цих підручників передбачає, що дитина знайома вже з цифрами та буквами, вміє хоча б читати складами. Як вчитель, я вважаю, що все ж таки переходячи з дитячого садочку до першого класу, діти мають знати основні базові питання: вміють рахувати до десяти, можуть не знати всі, але відрізняти, коли бачать, що це літери. Знати, чим осінь відрізняється від зими, геометричні фігури, як дитину звати та батьків, домашню адресу”.

Вона зазначає, що зараз діти йдуть до школи не 7-річки, а в основному 6-річки, багато з них до першого класу не готові – ані психологічно, ані фізично, ані морально. Їм ще хочеться гратися і вони не наділені базовими знаннями, які мали б вже отримати на свій вік.

“Мені дуже подобаються ті батьки, які питають – а що нам зробити, як краще діяти, щоб легше адаптація пройшла дитини в школі, що ви порекомендуєте. Це одразу добрий маркер, що дитина не байдужа своїм батькам, що вони не просто ведуть її до школи, і школа нам все винна та має займатись. Вони вкладають в своїх дітей все, що тільки можна вкласти, займаються й можуть трошки підготувати дитину”.

Світлана Гладишко пропонує, навіть якщо дитина не ходила в дитячий садочок, просто граючись займатися з нею розфарбовками, тренувати таким чином дрібну моторику руки, вчитися розпізнавати кольори, фігури.

Після дитячого садочка, де в день може бути одно-два заняття впродовж 15 хвилин, прийти до школи, де дитина має одразу повноцінний урок і робочий день (три дні по пять уроків і два дні по чотирі уроки, і ще інколи батьки залишають дитину на групу продовженого дня), дітям важко. Тому попередня базова підготовка створює для дитини більш комфортну адаптацію та закладає основи її успішності.

“Ми з батьками маємо побудувати трикутник – вчитель, батьки та дитина. І ми рухаємось до вершини комунікуючи та співпрацюючи, тобто у нас є одна мета – навчити та виховати нашу дитину” - каже освітянка.

Що стосується домашніх завдань, вона проти них, з однієї сторони, але програма передбачає, що на кінець першого класу діти вміють читати, писати, мають рахувати до ста, знають додавання та віднімання.

“Я не можу сказати, що программа дуже складна, але не всі діти можуть її вхопити, тому що йдуть в школу з 6 років. Тому з однієї сторони, я не дуже приймаю формат домашнього завдання, але з іншої сторони – якщо батьки приділяють 10-15 хвилин систематично дитині, кожного дня, щоб пописати, почитати та порахувати, по 5 хвилин на кожну дію, то потім це дасть свій суперефект. Тим самим батьки не тільки вчителю допомагають, вони допомагають в першу чергу своїй дитині”.

Еволюція ролі батьків: від пасивного спостерігача до активного партнера

Раніше батьки доволі часто виконували функцію “контролера” – перевіряли періодично щоденник, брали участь у батьківських зборах, за потреби допомагали з домашніми завданнями. У сучасній системі освіти після впровадження підходів Нової української школи батьки стають партнерами освітнього процеса, і від них чималою мірою залежить успішне майбутнє дитини. Сьогодні і від батьків, і від вчителів очікується набагато більше:

• ефективна комунікація обох сторін;
• партнерство з учителями;
• участь у стратегічному розвитку школи (через батьківські ради, опитування, благодійні та волонтерські ініціативи);
• організація комунікації дитини поза родиною.

Без комунікації і довіри не можлива ефективна співпраця

Іван Пікуль, директор гімназії № 148 ім. Івана Багряного м. Києва в коментарі для НУШ підкреслює важливі складові ефективного партнерства – це комунікація та довіра. “Найголовніший меседж сучасної української школи – щоб обов’язково була комунікація та інформація чітко доносилась, аби не виникали суперечливі ситуації з батьками. А також довіра – якщо батьки не будуть довіряти вчителю, адміністрації, керівнику, то подальша співпраця не можлива. Так само потрібно вирішувати питання навчання та виховання дитини тільки через таку тісну співпрацю, треба знаходити точку дотику, щоб навчання було дієве”.

Якщо говорити про практичні приклади такої співпраці, то сфери діяльності різноманітні.

Зараз один з головних орієнтирів – це безпека дитини, і коли в гімназії разом з батьками вирішували питання облаштування укриття, то отримали дуже ефективний результат співпраці.

“Одна мама запропонувала залучити німецький благодійний фонд, який допоміг нам закупити меблі для укриття. Так само ми комунікуємо щодо знаходження дітей в укритті, і щоб вони не були голодними, особливо, коли доводиться перебувати в ньому після останнього уроку та столова вже не працює, батьки запропонували закупити тривожні валізи, з запасом їжі у тому числі. Далі батьки продовжують внутрішню комунікацію і вважаю, що це добра та плідна ініціатива, коли діти всього класу мають таку тривожну валізу з запасом всього необхідного. В свою чергу я звітую перед батьками декілька разів на рік”, - розповідає директор.

Якщо ми говоримо про ефективну взаємодію, то маємо на увазі співпрацю з активними батьками та пряму комунікацію. Батьківські ради вже стали минулим, в гімназії директор звітує перед батьками декілька разів на рік, запрошує батьків декілька разів впродовж року та каже: подивиться, ось такі у нас є здобутки в школі і ось такі є проблеми. Питає у батьків, як на їх думку, можна їх вирішити. Чи є якась благодійна організація, щоб чимось могла нам допомогти? Також батьки відкрито кажуть про проблеми, які їх турбують в освітньому процесі та ставлять питання, і в цьому діалозі завжди народжуються вдалі рішення.

Візьмемо питання харчування – як харчуються діти, чи задоволені батьки, чи треба щось змінити? Необхідно моніторити наявні проблеми, своєчасно виправляти їх, а при відсутності комунікації – говорити з батьками напряму. Якщо хтось щось недочув, потім все перекрутили, то в ітозі виходить не дуже приємна ситуація. Тому комунікація з батьками повинна завжди бути на першому місці.

“Вчителів ми так само запрошуємо – будь ласка, комунікуйте з батьками, особливо по питанням навчання, щоб не було таких непорозумінь та питання – а чому такі оцінки? Академічну доброчесність ніхто не відміняв, все має бути чітко сформовано: щоб діти, вчителі і батьки розуміли, за що ті самі бали нараховуються, які фактори на це впливають”, - пояснює Іван Пікуль.

Що стосується виховання, то школа має забезпечити патріотичне виховання, але в цілому виховний процес в основному лежить на плечах батьків. Школа має допомагати батькам та коригувати, брати участь у різних заходах, проводити позаурочну діяльність з обов’язковим залученням батьків. Особливо зараз, в період повномасштабної війни, дуже важливо на прикладі батьків показувати та навчити спілкуватися з учасниками війни, які пережили такий страшний біль. І батькам треба вчитись толерантності.

“Ми бачимо, що іноді ніхто ні в чому не хоче розбиратись, одразу батьки агресивно налаштовані, і треба навчати трошечки іноді і самих батьків. Ось практичний приклад: у дитини пропала якась іграшка із шкафчика, ніхто її не ламав, можливо, дитина її десь загубила. Тато каже: “Я зараз можу викликати наряд поліції, будемо шукати з собаками”. Ми розуміємо ситуацію, але вона не настільки критична і не така цінна річ розшукується, щоб викликати наряд поліції, яка зараз зайнята більш глобальними питаннями. Потрібен лише спокійний та врівноважений діалог і це знов питання комунікації”, - каже директор.

Зараз дуже популярна кава з вчителем, це вдала форма прямого спілкування. Також корисні спільні заходи – батьківська веселка, дерево настрою, щоб родини були залучені і до творчості, не тільки до навчання дитини. І коли відбуваються свята, то на них обов’язково присутні батьки і діти бачать підтримку та залученість рідних. Також серед вдалих практичних прикладів нашої гімназії згадаю про уроки від батьків – вони тривали не більше 15 хвилин і діти були в захваті від такого сюрпризу. І батькам самім було цікаво приймати участь у такому заході.

На фото - батьківське свято в 148-й гімназії

Ми стараємось бути прозорими, ведемо сторінку школи в Facebook, щоб батьки бачили всю роботу – навчання, виховний процес. Так само залучаємо батьків, коли проводимо благодійні ярмарки і збираємо кошти. Обов’язково потім звітуємо, куди ми направляємо ці кошти, що ми купуємо. Подобається практика благодійних ярмарків з домашньою випічкою – і діти, і батьки стоять разом на цій ярмарці, разом торгують, та збирають кошти на ту чи іншу спільно зазначену ціль. Це добра ініціатива, коли діти бачать залучення батьків і їм приємно, що вони зайняті спільною справою”.

Модель ефективної співпраці від Івана Пікуля:

Щоб побудувати здорове партнерство між учителями та батьками, важливі три опори:

1. Довіра – основа конструктивного діалогу. Вчителі повинні бачити в батьках не джерело тиску, а союзників. У свою чергу, батьки мають довіряти професіоналізму вчителя.

2. Відкритість та готовність до зворотного зв’язку, обговорення проблем не “через дітей”, а напряму.

3. Регулярна комунікація: через онлайн-платформи, індивідуальні зустрічі, неформальні заходи.

Системне партнерство, а не співпраця у разі проблем

У світі, де освіта дедалі більше переходить від вертикальної до горизонтальної моделі взаємодії, партнерство школи з батьками перестає бути формальністю. Воно стає ресурсом, відповідальністю та культурою довіри, - вважає Оксана Проскура, директорка Київської гімназії східних мов №1.

“Як директорка, я бачу екологічну взаємодію з батьками не як “співпрацю у разі проблем”, а як системне партнерство, що починається з простого: повага до ролей, прозорість у комунікаціях, уміння слухати й готовність діяти”, - каже вона.

Роль батьків у шкільному житті Оксана Проскура розглядає як активну, але не втручальну. В її гімназії є гарний досвід у форматі “батьківських спільнот”, які не просто запрошуються, а включаються у волонтерські ініціативи, благодійні збори, підтримку гімназійних подій. Там, де є діалог, довіра і здорові кордони, з’являється справжнє партнерство.

“Якщо говорити про еталонну модель взаємодії, мені близький приклад Японії, де є дуже чітка межа: школа є зоною дії вчителя. Батьки беруть участь у відкритих уроках, шкільних фестивалях, спільних заходах, але не контролюють освітній процес. Їхня повага до вчителя невідʼємна частина культурної традиції. Це не означає відстороненість. Навпаки - це високий рівень довіри й розуміння ролей. Саме ця довіра створює простір, де кожен виконує своє завдання професійно, спокійно і в синергії”, - каже директорка.

Однією з найяскравіших традицій партнерства з батьками в гімназії є освітній Хакатон, який там проводять вже восьмий рік поспіль. Це особливий тиждень наприкінці І семестру, коли гімназія живе в режимі експерименту, відкритості та співтворення. І це не просто серія подій, а простір для зміни усталених ролей і переосмислення взаємодії.

У рамках Хакатону батьки стають вчителями, адміністрацією, фасилітаторами. А педагоги та учні - слухачами, учасниками творчих завдань. Батьки не просто заходять в гімназію на екскурсію чи зустріч, а занурюються в життя закладу: ведуть уроки, проводять майстер-класи, беруть участь у педагогічних радах, організовують інтерактивні сесії, модерують дискусії, працюють у командах разом із дітьми та вчителями. Таке тимчасове “перетасування ролей” не лише розширює кругозір усіх учасників освітнього процесу, а й дає можливість відчути цінність кожної професії та відповідальність кожного рішення.

“На мою думку - чудовий досвід довіри й партнерства, який змінює ставлення до школи, відкриває глибші сенси співпраці, дає простір для емпатії та спільних перемог”, - каже Оксана Проскура.

Освітній Хакатон у гімназії східних мов №1 - це живий доказ того, що школа й батьки разом здатні будувати культуру справжньої співпраці. Там, де кожен може проявити себе, побачити іншу сторону й відчути: ми - частина великої команди. Бо насправді, ми всі “в одному човні”. І найкраще, що ми можемо зробити, - це не шукати, хто винен, а разом запитати: “Що далі?” І що ми можемо створити разом для наших дітей”.

На фото - урок, який проводять батьки в рамках хакатону.

Модель ефективної співпраці від Оксани Проскури:

1. Системне партнерство передбачає прості принципи: повага до ролей; прозорість у комунікаціях; уміння слухати й готовність діяти.
2. Використання формату “батьківських спільнот”, які включаються у волонтерські ініціативи, благодійні збори, підтримку подій, народжуючи діалог, довіру і здорові кордони.
3. Школа є зоною вчителя, батьки не контролюють освітній процес, але завжди можуть відчути себе в ролі вчителя у форматі освітнього Хакатону.

Школа потребує офісу, певних правил та регламенту

Звичайно, що коментарі у наших спікерів ми брали окремо, але ніби почувши думку освітян, Альона Парфьонова, голова ГО “БатькиSOS” каже: “Нам хоча би просто нормальну мати комунікацію та спілкування зі школою, не те, щоб ідеальне. Якщо говорити про взагалі спілкування і комунікацію батьків і школи, то нам не вистачає якихось певних правил, регламентів, не вистачає офісу, який буде вести спілкування здебільшого з батьками. Тому що в мене був досвід, я багато подорожувала, маю багато друзів за кордоном і вони показують своє спілкування з закладами освіти, різними – Європа, Австралія, Америка”.

Альона Парфьонова розповідає, як комунікація влаштована там.

По-перше, це прозорість закладів освіти. Вони докладно інформують батьків про щоденні активності, свої плани, результати проведених заходів. І все це офіційно приходить батькам на електронну адресу – щодня вони отримують розсилку, на початку року вони – розгорнуту інформацію про план роботи закладу освіти на найближчий рік та якійсь глобальні речі. Наприклад, старша школа готує до Різдва театральну виставу за наслідками вивчення літературного твору такого-то автора. Або – ми плануємо під час канікул якійсь заходи, екскурсії і так далі. Тобто, в першу чергу вони створюють повну інформованість батьків.

Це не має бути вчителька, яка почула якусь інформацію на педагогічній раді і потім, обдумавши її, передає у вайбер-чаті батькам. Ні, спілкування має бути достатньо регламентованим.

Потім те, що і в деяких київських школах вже запровадили – індивідуальне спілкування вчителів-предметників на певний визначений час з батьками. “І я вам скажу, що це насправді спрацьовує значно краще, тому що всі планують свій час, всі на нього розраховують”, - підкреслює Альона Парфьонова. Звісно, що багатьом ще важко до цього звикнути, що вчителька теж має свою родину, певні справи і дзвонити їй в шостій ранку чи в девятій вечора писати, що завтра мій син не прийде в школу, це ніяк. Або хтось отримав двійку і писати в чаті в Вайбері: а за що двійка – це неприпустимо в принципі.

“Так само я не вітаю, коли вчителі в дев’ять вечора пишуть батькам про поробку “Прощання з осінню” на наступний день, це теж неприпустимі такі речі, має все бути регламентовано і все з певними правилами. Іншого шляху нормальної комунікації, нормалізації цієї роботи, не вийде”, - зазначає голова громадської організації.

Що їй подобається і що теж має бути: сьогодні майже кожна школа робить благодійні заходи для підтримки армії. І тут у шкіл виходить – вони проводять ярмарки, залучають соціально відповідальний бізнес, проводять якісь конкурси та аукціони, все в них виходить. Але як до благодійності в освіті, то тут у нас ніяк. Не можемо ми ще це перебороти.

“Хоча скрізь в світі благодійність існує, але не в тієї потворний формі, в якій вона була в українських школах. Вона дійсно є благодійністю, дійсно є і аукціони, ярмарки та спільні вечори батьків і дітей. Я була на одному такому заході в американській школі, коли розігрували лоти, наприклад, сніданок з певною вчителькою. Це був аукціон і батьки писали на листках, яку суму вони готові запропонувати за цей сніданок. Або, наприклад, ранковий приїзд дитини в школу на пожежній або поліцейській машині. І таким чином школа залучала для себе кошти”, - розповідає Альона Парфьонова.

Але є певні правила, школа робить це з метою. Наприклад, на благодійному аукціоні, на якому вона була присутня, збирали кошти на встановлення лавочки на подвір’ї школи з написом імені дитини, яка вчилась у молодшій школі і померла від раку. Таким чином вони закарбовують її пам’ять. Це було невеличке містечко, не так часто там таке трапляється. Вони хотіли показати цінність цієї дитини для закладу і вони зробили такий аукціон.

На фото Альони Парфьонової - організація аукціону в одній із закордонних шкіл

І що саме цікаве, на подвір’ї, коли це влаштовували, вони залучили місцеві підприємства, хтось привіз піццу, хтось пиво. Виділили окрему частину закладу освіти, де можна було відвідувати туалет, решта школи була повністю зачинена, тобто були там охоронці, але настільки це все було цивільно, що поприходили і сусіди, у яких вже діти не вчаться, але колись вони там вчились, і друзі, тобто всі позбирались і це було для них нормально. “Для мене це було величезне здивування, а для них це було те, як має бути. Відбувались конкурси – скільки років місіс Джонс працює у цьому закладі освіти? І посипались відповіді – 25 років, 30 років, 15 років, і це настільки круто і настільки просто. Ми часом такаі зашорені, так сталось, і це такі перегиби, що вчителі вважають себе недоторканими надістотами, які дають якісь сакральні знання, а всі інші мають вклонятись цьому алтарю освіти. І отут величезна в цьому проблема”, - вважає громадська діячка.

Вона переконана: якщо ми всі визнаємо, що ми всі люди і маємо рівні права і можливості і діємо спільно задля дитини, здається, ця конфліктогенність, яка в школах наразі є, вона трошки спаде. Нам треба всім визнати, що ми – хтось лікар, хтось підприємець, хтось поліцейський, хтось танцюрист, але ми всі тут в цій спільноті заради інтересів дитини. Коли ми всі виззнаємо, що інтереси дитини найважливіші в цьому процесі, тоді у нас зникнуть постійні конфлікти.

“Я дуже часто бачу, і мені довелось бути медіатором в певних конфліктах, коли вони ще не переросли в певний булінг, (в цих ситуаціях не було побиття дитини чи чогось подібного), і от коли ти починаєш говорити, разом збираєш людей закладу освіти, коли дивишся в очі і кажеш: “Ви ж нормальні люди. Ви б хотіли, щоб з вашою дитиною таке відбулось?” І вони кажуть, що ні, не хотіли б. Так тоді чого ви не можете поговорити з цією мамою, з кривдниками, з дітьми і залагодити це все. Не знаю, щось пішло не так”, - каже Альона Парфьонова.

Якщо всю цю власну стереотипність і власну таку важливість, що я в цьому світі найголовніший, прибрати разом з нездоровими амбіціями та спуститись до людей, до дитини, і побачити, що якщо дитина каже, що їй погано, то вона не бреше. Вона так відчуває. Виключно з розуміння того, що дитина так відчуває, треба робити щось, щоб дитина себе так не відчувала.

“В той же час я не кажу, що всі наші батьки настільки святі і вони так прагнуть нормального спілкування. Але ж треба розуміти, що ці батьки – це колишні учні радянської системи, з якої вчителі нашого сьогодення вийшли. Коріння системи залишилось, а листя вже нове. І ми цю стереотипність певним чином маємо викорінювати. Але потрібні певні правила, які будуть однозначно сприйнятті і батьківською, і освітянською спільнотою. Ми маємо напрацювати регламенти”.

Для Парфьонової ідеальна співпраця батьків та вчителів – це співпраця з певними правилами, прийнятними як для освітян, так і для батьків, в рівних умовах. І друге – це людяність, і це не просто лозунги, що ми тут задля дитини зібрались, а це конкретна реалізація в дії з повним усвідомленням, що жодна дитина не має страждати, не має відчувати себе приниженою, зіцькованою або некомфортно. Тоді, коли ми подолаємо всі ці речі, ми вийдемо на плато, де ми говоримо про якість освіти. А поки що ми не витрачаємо наш ресурс на якісну освіту. Усі наші реформи – вони прекрасні, вони настільки потрібні, що важко переоцінити їх значення. Але все зводиться до того, що ми ремонтуємо нашу матеріально-техничну базу, яку не ремонтували багато років і з’ясуємо стосунки. “Тому що покладаємося на звичаєве право – дуже часто я чую: а що такого, так було за моїх часів, коли я вчилась в школі, так старший син мій вчився, і от зараз малой, а що тут такого. Тобто у нас привалювання звичаєвого права нам не дає перейти на усвідомлення того, що є певне законодавство, воно чітке, воно задля розвитку та безпеки дитини в першу чергу”, - наголошує Альона Парфьонова.

Модель ефективної співпраці від Альони Парфьонової

1. Школа має бути офісом, який співпрацює з батьками, мати певні правила та регламенти.
2. Благодійність має стати вдалим інструментом залучення батьків, школи та спільноти.
3. Людяність має стати базовим принципом сучасної школи задля створення ефективного та комфортного освітнього простору для дитини.

Доречні поради батькам та вчителям

Підсумуємо, що можуть зробити батьки та педагоги, аби допомогти дітям досягати вищих результатів у навчанні. І чого їм категорично не варто робити.

• Створіть комфортні умови для навчання дитини, починаючи із місця вдома, де вона навчається. Це не обов’язково має бути окрема кімната, але має бути місце, де речі дитини ніхто не чіпає, де вона може почуватися комфортно.
• Комп’ютери, планшети й ноутбуки насправді позитивно впливають на навчання. Якщо вони є, то ми маємо вищі результати навчання. Якщо у вас є фінансова можливість, то важливо забезпечити дитину цією технікою.
• Показуйте, що ви самі любите читати, що вам цікаві науково-популярні чи наукові програми, що вам цікаво досліджувати світ. Прогулюючись вулицею, покажіть, що помічаєте неймовірні природні явища, обов’язково обговорюйте їх із дитиною. Світ неймовірний, і нехай ваша дитина почує це від вас.
• Не віддавайте дитину в школу раніше чи пізніше. Намагайтесь віддати її спочатку до дитячого садочку, якщо є можливість.
• Фінансова допомога й підтримка школі – це не запорука успішного навчання дитини. Доволі часто батькам простіше оплачувати додаткові послуги закладу освіти, аніж вкластися у свою дитину. Але важливо розставляти пріоритети. Адже додаткові торти на день народження – це не запорука успішності, а спільне читання – так.
• В Україні ми маємо величезну проблему: підлітки запізнюються на уроки та прогулюють школу, зазвичай це починається в 7-8 класах. Зверніть на це увагу, якщо дитина почала це робити, то дуже висока ймовірність, що до завершення школи вона буде систематично пропускати кілька уроків або навіть кілька днів на місяць. Прокомунікуйте з вчителями та не потурайте цьому с самого початку, з базової ланки освіти, коли виникає питання: “А можна я залишуся сьогодні?” без об’єктивних на те причин.
• Якщо ви дізналися про пропуски заняття, потрібно поговорити, чому так сталося і що дитина робила тоді, коли прогулювала цей урок. Це має бути серйозна розмова, це питання відповідальності обох сторін. Але не пропускайте це.
• Учителям слід продумати, як адаптувати шкільну комунікацію, щоб заохотити позитивний діалог з батьками про навчання. Персоналізовані повідомлення, пов’язані з навчанням, можуть сприяти позитивній взаємодії.
• Стратегії залучення батьків зазвичай ефективніші з батьками дуже маленьких дітей, тож педагогам важливо продумати, як підтримувати участь батьків в освітньому процесі, коли діти дорослішатимуть. Наприклад, гнучкий підхід у спілкуванні (приміром, короткі зустрічі або заняття в зручний час) може створити можливості для батьків старших учнів та учениць взаємодіяти зі школою.
• Варто продумати, яку підтримку вчителі можуть надати батькам, щоб забезпечити високу якість домашнього навчання. Наприклад, надати практичні інструкції із підказками, підтримкою і ресурсами для допомоги в навчанні вдома може бути кориснішим для дитини, ніж просто подарувати учневі чи учениці книгу або попросити батьків надати загальну допомогу їхнім дітям.

Нагадаємо, медіа НУШ розповідало, як підготувати дитину до першого класу, за порадами психолога

Титульне фото - Оксани Проскури