Дозвіл виїжджати за кордон хлопцям 18 - 22 років: чи врятує це школи від спорожнілих класів?

Своєю Постановою від 26 серпня 2025 р. № 1031 Кабінет Міністрів України змінив Правила перетинання державного кордону, скасувавши обмеження для громадян чоловічої статі віком 18-22 роки (включно). Рішення викликало багато дискусій – через брак масштабної державної комунікації, з’явилися різноманітні версії: від особистої зацікавленості конкретних можновладців до спроби таким чином знизити політичну активність молоді.

Медіа НУШ подивилося на це питання у розрізі освітньої політики. Чи вплинуть зміни на тенденції, які спостерігаються кілька останніх років, коли через побоювання мобілізації батьки вивозять з України хлопців ще зі старших класів? Думки фахівців розділилися.

Явище стає поширеним

Громадська організація “Змінотворці” торік провела доволі ґрунтовне дослідження з цього питання: 246 директорів сільських шкіл з 21 області України відповіли на питання на основі власних спостережень попереднього навчального року.

Згідно з ним, 53% керівників навчальних закладів визнали відчутне явище переведення посеред року хлопців-старшокласників (9-11 класи) на екстернатну/дистанційну форму навчання з подальшим виїздом цих хлопців за кордон. А 88% директорів схильні суб’єктивно пов’язувати причини такої ситуації із страхом батьків щодо зниження мобілізаційного віку до 18 років і наближенням віку заборони на виїзд.

“Директори шкіл, особливо в селах – це інформаційні хаби, тому їх суб’єктивна думка насправді дуже релевантна і цінна”, - пояснює вибір респондентів Владислав Грезєв, автор дослідження.

Тож, директори опитаних шкіл по усій країні вказують, що 12% хлопців-старшокласників були вивезені батьками за кордон власне в такий спосіб. А частка шкіл, в яких спостерігалось це явище, виросла з 65,5% до 68,8% порівнюючи 2023-2024 і 2024-2025 навчальні роки.

Найбільш розповсюдженим вивезення старшокласників за кордон опитування зафіксувало на Закарпатті (44%), найнижчим – на Чернігівщині (2,48%). Загалом, прифронтові регіони зараз демонструють найнижчу актуальність проблеми, бо, за словами директорів шкіл, основна хвиля виїзду і внутрішніх переселень відбулась ще у 2022-2023 навчальному році.

Рішення має бути свідомим, а не “маминим”

Автори представляли результати опитування Офісу Президента та Уряду. І наполягали на логічності дозволу на виїзд хлопцям у віці 18-22 роки саме для громадян від 2008 року народження і пізніше.

“Це сьогоднішні 11-тикласники і молодші школярі, - пояснює Владислав Грезєв у дописі на власній сторінці в FB, - Бо так ми маємо шанс вгамувати істерію батьків, щодо наближення віку заборони на виїзд”.

Він вважає, що зменшення страху батьків знизить й самі випадки явища вивозу хлопців-старшокласників за кордон. Ці хлопці матимуть змогу вступити в українські університети, пустити коріння, набутись своєї ідентичності і, будучи вже потім повнолітніми, зможуть самостійно визначати своє майбутнє.

“Тобто, по факту, ті, хто і зараз можуть виїхати, отримали б гарантії, що вони зможуть виїхати і пізніше. І це власне допомогло б утримати їх в країні”, - припускає Грезєв.

Він каже, що особисто спостерігав ситуації, коли підлітків вивозять за кордон, фактично, без їхнього бажання, а деякі наважуються протистояти рішенню батьків, набувши повноліття – повертаються додому. Тому зменшити тиск батьків та відтермінувати момент свідомого рішення логічно, на погляд дослідників, саме “на майбутнє” - для тих, хто ще навчається у школах і надалі планує продовжити навчання саме тут.

Передумови для того, що процес свідомого вибору хлопців (а не їхніх батьків) буде не обов’язково на користь виїзду за кордон, “Змінотворці” шукали в окремому “Ціннісному тесті” — опитуванні, яке вони провели серед 7 295 підлітків у селах по всій Україні. Вони з’ясували, що 29% молодиків вважають: ситуація скоріше покращуватиметься, проти 18%, які очікують погіршення. Разом із цим, 28% підлітків вважають, що ситуація суттєво не зміниться. А ось плани на майбутнє показують поділ майже навпіл: 47% хочуть довгостроково будувати життя в Україні, проти 43%, які пов’язують своє життя з виїздом за кордон.

Виїдуть усі?

Але чинна постанова не передбачає такого віддаленого рішення: від 28 серпня, державний кордон вже перетинають ті, хто на зараз має вік до 22 років (включно). Державна прикордонна служба не відмічає у перші дні дозволу суттєвого збільшення цієї категорії громадян серед тих, хто перетинає кордон. Говорити про довгострокові тенденції поки що рано, але є певні умови, які вже зараз впливають на цю активність.

По-перше, велика кількість тих, кого торкнулися зміни, вже за кордоном. Якщо вже сім’єю приймалося таке рішення, діти виїздили з батьками ще 2-3 роки тому, коли їм не було 18. Не мала такої законної можливості, фактично, тільки молодь, якій зараз 21-22 роки, а це не так вже багато за кількістю, зважаючи на певну демографічну яму у 2000-х роках. Наскільки саме вони готові на свідоме рішення покинути країну зараз і назавжди, покаже час.

Хоча побоювання багатьох учасників цієї дискусії на різних майданчиках, що через скасування заборони ми прямо зараз матимемо масштабний відтік молоді у час, коли відчувається суттєвий дефіцит працівників майже у всіх сферах, не безпідставні. Молодь зазвичай краще та швидше адаптується у нових умовах, а ця вікова категорія, сама по собі, мобільна. Тож, рішення виїхати за кордон, навіть просто на заробітки або в гості до рідних, яких не бачили роками, можуть ухвалити немало чоловіків. Водночас ці зміни дають можливість їм повернутися: принаймні, виїзд тепер не виглядає як квиток в один кінець.

Також шанс підтримувати зв’язки з Україною з’явиться у тих, хто живе в інших країнах кілька років - виїхав після початку повномасштабного вторгнення чи навіть раніше. А обмеження за датою народження, про які каже Владислав Грезєв, унеможливили б це для багатьох.

“Моєму сину цьогоріч 18, з 2019 року я працюю у Стамбулі, але увесь цей час син періодично їздив до батька в Київ. Для нього це були завжди важливі поїздки та змістовні зустрічі, але вже цей рік ми їх не планували, - пояснює Наталя, яка разом з сім’єю виїхала з Донецька ще у 2014 році. – Син закінчив українську школу онлайн, але став студентом турецького вишу. Можливо, те, що він матиме змогу періодично їздити в Україну, колись стане для нього вирішальним у питанні – повертатися чи залишатися”.

Чи допоможуть нові правила перетину кордону наповнити заклади освіти?

Втім, повернемося до головного питання: чи допоможе послаблення обмежень збільшити кількість учнів в українській старшій школі, а вишам – отримати нових студентів? Згадуючи дослідження, про яке йдеться вище, маємо чітке уявлення, що рішення про вивезення підлітків з України батьки приймають через страх перед мобілізацією та наближення часу, коли дитина вже не зможе перетнути кордон.

На перший погляд, зміни все ж відтерміновують необхідність зривати дитину посеред навчального року чи не давати можливості спокійно закінчити рідну школу за місцем проживання. Тож, певна частина батьків можуть відкласти виїзд до моменту, коли хлопець стане більш-менш самостійним та матиме на руках диплом про повну середню освіту або отримає фах у професійному технікумі чи ліцеї. І повністю “дівочі” старші класи, які можна зараз спостерігати хоч у сільській, хоч у столичній школі, трошки поповняться хлопцями. Які, і на це теж можна сподіватися, забажають вступати далі на технічні спеціальності (що дуже актуально). Це допоможе зберегти освітні заклади, педагогічні колективи й дасть надію на вкорінення молодих спеціалістів саме в Україні. Бо період учнівства і студентства – це про формування світогляду та кола однодумців, створення сім’ї й сприятливої життєвої атмосфери. Навіть якщо навчання відбуватиметься у закордонних закладах, можливість підтримувати зв’язок з Україною на цьому етапі для молоді є дуже цінним в перспективі для України.

Але, ще раз згадавши причину страхів батьків, варто зізнатися, що об’єктивно навряд чи станом на зараз цей дозвіл переконає когось остаточно. Тобто, напряму скасування обмежень, на ситуацію саме в освіті навряд чи вплине кардинально. Але все ж дозволить не втратити тих, хто матиме можливість повертатися, робити свідомий вибір, не переривати сімейні та емоційні зв’язки з Батьківщиною.

На жаль, ми знов стикаємося з відсутністю грамотної та своєчасної комунікації держави з громадянами. Дискусії щодо зниження мобілізаційного віку та спростування такої ідеї виглядають насправді як нагнітання істерії, а не спроба діалогу з суспільством. Додамо ще періодичні гойдалки у рішеннях щодо заборони дистанційного навчання чи інших варіантів отримання освіти.

Також швидкі прийняття різноманітних змін (це стосується й цієї конкретної постанови) без експертних досліджень та прогнозування, без публічного обговорення та врахування плюсів та мінусів, не додає віри у надійність та постійність тих чи інших активностей. Тому люди говорять про “пастки”, у які заманюють таким чином молодь, про хитрий план, за яким так поставлять на облік тих, хто до цього ухилявся, про посилення несправедливості у справі мобілізації – за рахунок тих, хто через матеріальні причини не може “врятувати” хлопців за кордоном. Але це проблема не стільки освітянська, скільки загальнодержавна. Хоча, безумовно, вона сильно впливає на гострі проблеми сучасної України: від демографічних дір та дефіциту кадрів до світоглядних як от бажання захищати свою Батьківщину.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало про новий алгоритм здобуття освіти для дітей в окупації або за кордоном, який підготувало МОН

Картинка згенерована ШІ