Навчання дітей з особливими освітніми потребами: покроковий алгоритм, як потрапити в спецклас

Редакція медіа НУШ отримує велику кількість запитів від читачів щодо інклюзивного навчання дітей у школах. Є потреба у практичних порадах чи способах розв’язання гострих питань від тих, кому вдалося “побороти систему”. Тому ми розпочинаємо цикл публікацій, у яких розповідатимемо про досвід конкретних сімей, які обрали той чи інший спосіб навчання для своїх дітей – з законодавчою базою, покроковим алгоритмом дій, плюсами та мінусами, про які говоритимуть батьки та діти.

І перша історія – про СПЕЦІАЛЬНІ класи, які створюються у звичайних навчальних закладах. Про них розповідає Анна Дерев’янко та її 8-річний син Дмитрик.

У цій статті ви можете дізнатися про таке:

• які діти можуть потрапити до спеціального класу;
• які відмінності між різними видами навчання для дітей з ООП;
• позитивні та негативні сторони спеціальних класів очима батьків;
• де та як записати дитину у спеціальний клас.

Хто ми

Сім’я Дерев’янко – з Донеччини, але у 2014 році були вимушені покинути рідний край. Оселилися в Софіївській Борщагівці і зараз вже вважають себе не переселенцями, а майже місцевими. Мама Анна працює ком’юніті-менеджеркою у громадській спілці “Українська мережа за права дитини”, має змішаний формат роботи.

Вже на Київщині у них народився син Дмитро, який минулого вересня пішов у 1 клас. Він веселий та допитливий хлопчина, але з трьох років батьки помітили проблеми з розвитком мовлення, тому впродовж кількох років багато уваги приділяли коректуванню цих особливостей – віддали у дитячий садочок, де були заняття з логопедом, додатково консультувалися з дефектологом, водили на різні заходи для розвитку мовлення та комунікації. До шести років ситуація більш-менш стабілізувалася, але Дмитрик все одно потребував певної підтримки під час навчання: йому важко давався переказ текстів, формування речень, для опанування інформації він мав би отримати додатковий час чи пояснення. У дитини діагностували затримку мовленнєвого розвитку, встановлення інвалідності не потребує.

Що каже законодавство

Варіантів навчання такої дитини, як Дмитрик, багато: згідно з висновками інклюзивно-ресурсного центру, йому визначили 2 рівень підтримки. Це означає, що для нього можлива інклюзія у звичайному класі з підтримкою помічника вчителя, домашнє навчання і навіть варіант отримання освіти у спеціальних закладах, що спеціалізуються на подібних особливостях розвитку. А ще – навчання у спеціальному класі, який, власне, й обрала родина.

Згідно з українським законодавством, спеціальні класи - це окремі класи, що утворюються у закладах загальної середньої освіти для навчання осіб з особливими освітніми потребами у спеціально створених умовах з урахуванням їх індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів.

Такі класи існували й раніше, але 22 серпня 2024 року з’явився новий наказ Міністерства освіти та науки України № 1182 (зі змінами до наказу №№ 808 та 899 у червні 2025 року), який набрав чинності з 1 вересня 2025 року.

У Порядку утворення та умови функціонування спеціальних класів у закладах загальної середньої освіти можна побачити, для дітей з якими особливостями розвитку відкривається спеціальний клас. Гранична наповнюваність спеціальних класів становить від 6 до 12 осіб залежно від складу класу, який утворюється, за умови наявності більше ніж 50 відсотків граничної наповнюваності класів.

За потреби й в спеціальних класах також можна залучати додатковий персонал: помічника вчителя та помічника дитини.

Вибір для Дмитрика

“Син ходив у садочок санаторного типу для малят з особливостями опорно-рухового апарату, бо мав ще супутнє захворювання. Але там були й логопедичні групи, тому це було ідеально у нашому випадку, - каже Анна. - Звісно, паралельно ми ходили до приватного логопеда та дефектолога, але базову підтримку отримали у садочку”.

Саме у дошкільному закладі підказали батькам Дмитрика, що у київській школі, яка розташована поруч з садочком, працюють спеціальні класи. І там Дмитрику буде зручно опановувати програму, яка, до речі, не відрізняється від звичайної для школярів закладу, - це НУШ.

Анна готувалася до початку шкільного життя Дмитрика задовго до того, як він мав сісти за парту. Щоб мати уявлення про різні варіанти, вона спочатку пішла до приватного закладу освіти: державна школа, яка розташована поруч, на Софіївській Борщагівці, була вкрай переповнена: заклад розрахований на 5 тисяч дітей, навчання впроваджувалися у дві зміни, а паралель перших класів у різні роки мала від 12 до 18 класів.

“Це точно виглядає не як про інклюзію і про підтримку дитини. Хоча там також є інклюзивний клас, є помічники вчителя, але мені хотілося щось більш персоналізовано, - ділиться жінка. – Тож, я пішла на День відкритих дверей у приватний заклад, але я почула там, що вони відбирають дітей за рівнем розвитку – діти мають знати абетку чи рахувати. Такий підхід нас не влаштовував, хоч вони й казали щось про інклюзію”.

Потрапивши у державну школу, яку порадили у садочку, вона помітила різницю між приватним закладом і державним хіба що у сучасності ремонту.

“Але функціонально клас виглядав так само привабливо: є проєктор, інтерактивна дошка, у вчительки – принтер та ноутбук, індивідуальні парти, шафки, місце для іграшок та кімната для відпочинку та відновлення ресурсу, - каже Анна. – Плюс – досвідчена вчителька, яка проходила спеціальні курси, має сертифікати і саме випустила спеціальний клас у середню школу та набирає першачків”.

Суб’єктивні плюси і мінуси

Для Анни, наприклад, було важливо, що Дмитрик навчатиметься не за полегшеною програмою, і потім зможе перейти до звичайного класу. Звісно, для кожної сім’ї і кожної дитини вони будуть індивідуальні. Але, для прикладу, ми пропонуємо подивитися, що підходить у спецкласі, а що не дуже, саме Дмитрику та його батькам.

Плюси

• Невелика кількість учнів та учениць, багато уваги вчительки. За урок можуть спитати декілька разів, байдикувати не вийде.
• Вивчають звичайну програму НУШ і ходять на групу подовженого дня. Бо були побоювання, що є якась спрощена програма, після якої буде ще важче вчитись далі.
• Мають додаткові корекційні заняття. Ходять також і до сенсорної кімнати, яка обладнана у школі. Дмитрик плюсує.
• Клас має інтерактивну дошку з проєктором, вчителька друкує на кольоровому принтері усі додаткові матеріали для занять.
• Дмитрик відмічає окремий плюс - позаду парт стоїть диванчик та стелаж з Лего й різними іграми (приносять батьки). В кожного своя шафка для речей.
• Для кожної дитини складають індивідуальний план розвитку. З цього року почала працювати комісія з викладачів та шкільного психолога, які спостерігають за дитиною. На першій зустрічі батькам показали плани та список навичок, що будемо розвивати. Обговорили й виклики, що наразі є.
• Син має можливість не тільки соціалізуватися, а й вчитися самостійності. Для мене особисто – це “слабке місце”, а тут майже немає іншого вибору, ніж дати дитині більше свободи. Наприклад, вже зараз школярики класом ходять на різні активності та екскурсії, головне – без мами!
• Діти з таких спецкласів повноцінно включені у шкільне життя: беруть участь у ярмарках, конкурсах, заходах, як і всі інші учні.
• За це не треба додатково платити. Вивільнені кошти можна використовувати на додаткові заняття чи хобі дитини. Ми, наприклад, ходимо на ментальну математику та англійський.
• Дитина вчиться не вдома, а ходить до школи, тож, є час на роботу та для себе (якщо не працюєте).

Мінуси

Сім’я живе у передмісті й щоранку їдемо у школу хвилин 30-50. На жаль, невеликі чи віддалені громади, частіше за все, не мають таких класів, добитися відкриття їх там батькам може бути набагато складніше.

У нас спецклас тільки для молодшої школи. З 5-го класу – усі діти переходять у звичайний клас. Нас попереджали, з 9-річного досвіду впровадження спеціальних класів, що у середній ланці не усі можуть “вигребти” новий темп навчання та програму, великий клас, наявність кількох викладачів. Тому дехто вже переходив на домашнє навчання на цьому етапі.

Не у всіх школах, навіть при наявності таких класів, може бути достатня кількість спеціалістів. Логопедів, дефектологів, соціальних працівників. Про це краще дізнаватися перед тим, як обирати такий спосіб навчання.

З чого починати?

Анна, яка пройшла цей шлях, попереджає, що варто починати діяти заздалегідь.

Перший крок: отримати рішення інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ). Щоб потрапити в спеціальний клас, має бути визначений 2 та вище рівень підтримки, якої потребує дитина. Мережу ІРЦ по всьому Києву Анна, наприклад, знайшла на сайті ІРЦ Святошинського району, який був найближчим до її місця проживання.

Другий крок: отримати направлення в районному управлінні освіти. Це займає хвилин 10. Але Анна рекомендує вже визначитися, у який заклад ви плануєте подавати документи. Перелік шкіл, які мають спецкласи, теж можна побачити на сайтах ІРЦ (у випадку родини - інформація тут). Але про ці класи точно знають й у відділі освіти. Тож, запитуйте і вам мають підказати найближчий варіант.

Третій крок: Подати усі документи в школу та написати заяву на зарахування вашої дитини в спецклас. Вступна кампанія майже у всіх школах стартує навесні. Про конкретні терміни можна поцікавитися на сайті закладу, бо заяву можна подавати тільки після початку набору до тієї чи тієї школи. “Я намагалась зробити максимально день в день, щоб не затягувати, бо мені здавалося, що шанси потрапити у такий клас обмежені”, - каже Анна.

Які документи треба мати?

Вже згаданий вище Порядок надає перелік документів, які батьки мають додати до заяви у школі:

• Висновок про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи, наданий інклюзивно-ресурсним центром, в якому зазначено категорію (тип) особливих освітніх потреб (труднощів) та рекомендований рівень підтримки у закладі освіти, не нижче другого;
• оригінал або копія відповідного документа про освіту (крім учнів першого класу) за відповідний клас, документ, що підтверджує здобуття освіти;
• копію індивідуальної програми розвитку, складеної у закладі освіти, де особа здобувала освіту (за наявності);
• висновок лікарсько-консультативної комісії про встановлення дитині інвалідності (за наявності);
• копію індивідуальної програми реабілітації особи (дитини) з інвалідністю (за наявності);
• висновок лікаря-сурдолога або лікаря-отоларинголога дитячого (для дітей з порушенням мовлення);
• висновок лікаря-психіатра дитячого (за наявності).

Анна Дерев’янко радить батькам не приховувати діагнози та особливості дитини, хвилюючись, що це завадить потрапити у навчальний заклад. Тільки маючи повну інформацію про стан та особливості здоров’я учня, там зможуть бути максимально корисними для дитини.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало, де шукати помічника дитині з особливими освітніми потребами

Фото - із сімейного архіву родини Дерев’янко